Українська - латиницею. Що видумаєте про це?

[Lugat]

do bisa latynku i kyrylycju !
namaljujmo novi litery ! novyj alfavit !
zrobyty ce mozna progou FontExpert .

Davajte. A jak z neju pracüvaty?

[ПРОВІД]

pracjuvaty jak z redaktorom vektornoi grafiky .
vona pryznachena dlja redaguvannja vektornyh shryftiv .
vymagae rejestracii , ale nevazhko znajty kreknutu .

[Python]

Шрифт намалювати не проблема. Складніше його розповсюдити.

Хоча простіше взяти готовий набір літер, для якого вже є шрифти, і пристосувати до мови.

[EliPeh]

Пропоную писання української латиньскими літерами у такім складі:

ABCDEGHILMNOPQRSTUWXYZ.

a = [ɒ(ː)], [ɔ]
b =
c = [k], [ʨ]
d = [d]
e = [ɛ], [eː]
g = [ɣ], [ʒ]
h = [h], [ɦ]
i = [ь(ɨ)], [ə]
l = [l], [ɫ], [ʎ]
m = [m]
n = [n]
o = [ɔ], [ɶ(ʏ)]
p = [p]
q = [k]
r = [r]
s = [ѕ]
t = [t]
u = [ъ(ɵ)]
w = [w]
x = [ks]
y = [j/ɩ/ĭ], [ь(ɨ)]
z = [z]

звуки [ʧ], [ʤ], [ʃ], [ʒ] - мякі небінні суть за за походженням складні, а відтак і передаватимуться складено:

[ʧ] - 'ciu', 'tiu'
[ʤ] - 'diu'
[ʃ] - 'siu', 'chiu', 'chi'/'chy'
[ʒ] - 'ziu', 'giu', 'gi/gy'

звуки напівмякі суть за походженням також складні, а передаватимуться таки:

[ʨ] - 'ci/cy'
[ɟ] - 'di/dy'
[ʎ] - 'li/ly'
[нь] - 'ni/ny'
[ɕ] - 'si/sy'
[c] - 'ti/ty'
[ʑ] - 'zi/zy'

Голосні 'i' та 'y' повністю однакові за звуковою вартістю, але, перша пишеться в середині слова, а друга наприкінці. Такий разподіл стосується наведених вище поєднань для передання напівмяких приголосних звуків.
Для передачі ж саме міжвокального звука [j/ĭ], тобто, зрозуміло, у середині слова, то для цього вживатиметься 'y'.

Голосні звуки: [ɪ(ː)] - и, [ɯ(ː)] - ы суть складні за походженням. Авжеж, за походженням вони не в усіх випадках виходять із дифтонгових, однак, на меті собі я маю саме чим поменше диякритики застосувати. Тому, сі голосні відтворюватимутся так:

[ɪ(ː)] - 'ei'
[ɯ(ː)] - 'ui'.

Щодо звука [eː], тобто теперішнього 'і' в державній українській, або вихідній 'ѣ', то ця голосна зображуватиметься в окремих випадках як с використанням диякритика: 'é', так і за допомогою диграфа 'ai'.

Хоча, [eː] не в усіх випадках походить від дифтонга, але й від "довгого е", однак, у всіх коренях писатиметься цей звук як 'ai', диграфом.
Через 'é' писатимуться, зокрема, інфінітиви на "-іти" (хотіти, летіти). Се розраховано на те, щоб за певних обставин можна було обійтися без дияктрика над "е", й без того маючи можливість легко відтворити звукову вартість цієї голосної, тобто [eː], просто знаючи, що інфінітиви не бувають на "-ети" в українській мові.
Зауважу, я не ставлю собі за мету зробити правопис "практичним" у якомога вужчому смислі цього слова. Я ставлюся з величезною повагою до кириличного письма, але, в жодному разі до "гражданки". Кирилку сприймаю як дещо подібне до Ульфілиної готскої абетки, але, германці тепер пишуть латинськими літерами. І до речі, дуже часто ставлена в не знати в чому заслугу "оригінальність", ніби у тому: "чому треба як всі інші - кирилка сприяє неповторності української мови". От чому посприяла наша гражданка, то се, наприклад, жахливому викривленню вимови уживачів/мовців "сучасної державної усталеної літературної української мови". Кажу, я би справді ратував за таку давню кирилку з "ерами" та "юсами", та "яттю". Се би мене довольнило. Однак, де в чому я виджу переваги такої системи правопису через латинські літери.
Я зовсім не тримаюся за принцип "звук до знака". Навіть чехи і словаки, намагавшись уникнути двописів для [ʧ], [ʤ], [ʃ], [ʒ], передають [χ] двописом 'ch'. Та й узагалі можливість "один звук - необовязково один знак" аж ніяк не хибить.

Крім правопису перелічу звуки, які я би наполіг усталити як складові справді української вимови:
голосні:
[ɒ(ː)] - кирилича (далі, к.) "а", латинича (за моїм правописом, далі л.) "а"
[ɛ] - к. 'e', л. 'e'
[eː/iː] - к. 'ѣ', л. 'é', 'ai'
[ɪ(ː)] - к. 'i/и', л. 'ei'
[ɶ/ʏ] - к. 'o', л. 'o'
[ɔ] - к. 'o', л. 'o', 'a'
[uː] - к. 'y', л. 'ou'
[ɯ(ː)] - к. 'ы', л. 'ui'
[ɨ(ь)] - к. 'ь', л. 'i', 'y'
[ɵ(ъ)] - к. 'ъ', л. 'u'

Приголосні: , [p], [k], [d], [t], [ɣ], [χ], [z], [ѕ], [w], [l], [ɫ], [ʎ], [ɭ], [r], [ɽ], [m], [n], [nʲ] [ɳ], [ʧ], [ʤ], [ʃ], [ʒ], [ʨ], [ɟ], [ɕ], [c], [ʑ].

В українській не має бути таких звуків:
голосних: [о], [a]

приголосних: [g], [v], [kʲ], [gʲ], [f].

Ще стосовно вимови: жоден на письмі зображений приголосний, який є дзвінким у жодному разу чи випадку не оглушується. Того ради використовуємо літеру 'u' (=ъ), яке помогло б тримати мовця й читача на тому, що один приголосний не впливає на інший, який знаходиться від нього на відстані голосної 'u' (=ъ). Мені можна сказати, що в українській сучасній немає "ъ". Але ж і франзузькі, й англійські, й данські, наприклад, слова, не вимовляються в повсякденному мовленні геть як пишуться. Дивлюся на це з погляду темпу мовлення: може бути розтягте нарочите мовлення ніби "з книги по складах" чи "декламаційно-розспівно", а може бути "хитра побутова мова" - але, писемність не обовязково має спотикаючися встигати за вимовою повсякденного життя. До того ж, вийде така собі симетричність через пару "ь"/"ъ" - 'i','y'/'u'. Крім того, намагаючись у вимові стежити за тим, щоб не оглушити дзінкий приголосний (як у середині слова, так і при кінці його), неодмінно природньньо утвориться коротка вокалізація цього приголосного. Але, за аналогією треба, звичайно, й глухі вимовляти відповідно.

Твердять, що в сучасній українській [ɯ(ː)] (ы) не збереглося, але, майже злилося з [ɪ(ː)] (и/і). Може в "сучасній українській літературній державній" так і сталося і тому так навчалий навчають, однак, не лише тому, я за існування сих двох звуків одночасно в українській, що вони таки суть живі в окремих говірках України, але, й за такої причини: тепер "и" (як у "пити", "ходити"), вимовляють - чуємо по телебаченню й у повсякденному житті всюди аж майже як "ы" (пыты, ходыты). Так само й транслітерують: khodyty, pyty. Що змінилося для української мови за її історію стосовно вихідної "и/і" (*ei/*ī)? Невже справді стала подібна до "ы" ([ɯ(ː)]), також часто транскрибованої як [ɨ]? Ні. Сталося не далі ніж отвердення приголосного перед "и/і" (*ei/*ī). Прикладом тому, як би мала ся голосна звучати серед словянських є словенська. Послухайте-но, як там вимовляються дієслова 'hoteti' чи 'morati'. І не російське помякшення "-ти" до [-ci], і не тупе "-ты". А сам звук [ɯ(ː)] має вимовлятися дещо нижче за зазвичай вимовлюваний у більшості теперішніх мовців. На зразок, як у Закарпатських говірках "ы" ("рыба").

Зображуваний у державній українській через "і" відповідний звук, що є від "яти", має вимовлятися всеж дещо довше, напруженіше и більш піднято.

"а" не має вимовлятися вульгарно відкрито, але дещо округлено. Така вимова є характерною полтавській області, а також (виявляється), певним місцям Західної України (зокрема, Прикарпаття).

"о" в жодному разі не має звучати надто вузько і витягто на [о], але [ɔ]. Інакше є чути, ніби се російськофон розучує українську й намагається на проколотися з "аканням", і перестаравшись витягує аж майже до [ʹdŭorŭoho] - дорого, щоб не вийшло, боронь Біг, "дорага". Має бути [ʹdɔrɔɣɔ]. Не більше, не менше ніж як раз угорське "а" (van, vagy).

Щодо "г". Се е одна з переваг по-моєму латинки починати спасати українську мову так зокрема її вимову. Господи, хай нарід твій почує слова істини! Немає в українській мові звука такого [h], як його вимовляють ну скрізь, де у росіян "г", а у поляків "g". Чеську, словацьку та горьньолужицьку мені не варто ставити в примір, оскільки, розглядаю їх випадок як результат порівняння себе з іншими словянами (сусідніми поляками, та південними словянами) та можливо з германцями та романцями, у яких по нормі "g" э проривний, і намагавшись, припускаю, заварувати своє населення від інертного вимовлення начертаного "g" як [g], рішили вдатися до запису свого особливого звука як "h", гадаючи, що останній ліпше відтворить те, що треба. А згодом вимова вже пішла на поводі вже написання "h". У голандській та фризькій також мовах є подібний звук. В українській наш "г"/'g', проте, не має вимовлятися з таким шорстким тертям, яке інколи чути в голандців (але, не завжи - часто по діалектах у них виходить ідеально, як для української), але дещо гладше, словом [ɣ]. Але, не [h] в жодному разі.

Однак, у випадках протетичного [h] (горіх, гусінь, горобина, горобець), звичайно ж, має звучати у вимові [h].

[ɶ/ʏ]. Ся голосна має звучати подібно до огубленого [i/ɪ]. Писати пропоную "о" як для [ɔ], так і для [ɶ/ʏ]. Ключ у позиційности; у складі відкритому читаємо [ɔ], у складі закритому - [ɶ/ʏ]. Як можу говорити за відкриті та закриті склади, коли я ввів надкороткі голосні (єри)? - спитає хто. Розумію, але, я просто by convention поставив, що закритим вважатиметься й "приголосна+ъ" (приголосна+u). Узір: 'wozu' [wʏz, або ʹwʏzɵ], але 'woza' [wɔʹzɒ(ː)], 'coniu' [kɶɳ, або ʹkɶɳɵ], але 'conia' [kɔʹɳɘ(ː)].
Такий звук є живим у говірках Закарпаття. Теоретизиючи, (а інакше ніяк, бо не маю машини часу), хочу повісти, що дуже сумніваюся в маргінальному переході вихідної "о" в "і" "сучасної літературної державної усталоленої української мови". Також, гадаю, сусідство закарпатців з уграми, в мові яких поміж іншими присутні "ö" та "ü", є не далі ніж щасливим збігом, а щасливим, бо принаймні сприяло захованню сих, на мою думку, власного і древнього звука [ɶ/ʏ] у своїй русинскькій/українській мові. (Прошу не ображатися нікого через те, що я не розділяю "русинський" та "український" на різні).

Як на мене, варто є уваги, що майже послідовно місця, де вимовляється [ɶ/ʏ] у русинскькій/українській, вони збігаються з віжповідними місцями у полабській.

Поки що се є все, що я маю охоту написати сього разу. Але, й у мене самого є певні питання, які я б радо обговорив і радився з тими, кого мій підхід займає. Граматика, синтаксис, та навіть морфологія й лексика - так само для себе виджу потребу в їх перегляді.

Заздалегідь хочу упередити: помітив я на форумі звичку висловлюватися про винаходи чи пропозиції інших с такими емоціями, ніби бридкішого в житті й не чули. (Я не за себе - мене камінням ще поки не закидували ). Глядя на все з того боку, що ми не несемо ніякої кримінальної відповідальности за те, що висловлюємо тут інколи подібні переворотні ідеї, наприклад, стосовно писемности для української чи зміни до її правопису, а, навпаки, - це є форум як раз для подібних питань, тому нагнітати щоразу, заїкнеться-но хтось про латинку в українській, порозні суперечки, се є надто утомливо для всіх і бескорисно. Тому, радо чекаю і щодо себе змістовних та посутніх зауважень, а також питань і порад.

[Elischua]

Хи..., панове, даруйте! але, не знаю, чому моя відповідь як бачите майже вся виклалася перекресленою. Все перекреслене є до читання так само як і не перекреслене. Сподіваюся, це не завадить прочитанню написаного мною.

[Elischua]

Шановні, здається, я збагнув свою хибу у причині того, що текст виклався перекресленим; звуків у транскрипціїї ради я вживаю шрифт Lucida Sans Unicode. Здається, на форумі тут він не хоче себе "чемно" поводити. Знаки транскрибції я спершу набираю у ворді, а потім уставляю в тест "Ответа". Не можу порадити нічного дотепнішого, ніж прочитати сей текст скопіював його у ворд 

[Lugat]

Шановні, здається, я збагнув свою хибу у причині того, що текст виклався перекресленим; звуків у транскрипціїї ради я вживаю шрифт Lucida Sans Unicode. Здається, на форумі тут він не хоче себе "чемно" поводити. Знаки транскрибції я спершу набираю у ворді, а потім уставляю в тест "Ответа". Не можу порадити нічного дотепнішого, ніж прочитати сей текст скопіював його у ворд 

У мене, до речі, Ваш текст (припускаючи, що EliPeh та Elischua є однією особою ) на моєму комп'ютері вийшов не перекресленим, а виділеним жирним шрифтом. Щоб текст був унікодовим, його можна виділити в віконці "Відповідь" (до речі, оформлення форуму також дозволяє налаштування українською мовою) і "натиснути" кнопочку "Шрифт" (у верхньому рядку знаків є кнопка з червоною літерою А), або ж поставити теґи [unі] [/unі], тоді тест буде в унікоді, по дефолту це подаватиметься Arial Unicode'ом, якщо у Вас Windows, або іншим відповідним унікодовим шрифтом, коли у Вас Linux.

Радий буду побачити Вашу систему на власні очі, так би мовити, "у польових умовах", себто у використанні латинки, а не у теоретизуванні про неї кирилкою. Цікаво ж, як Вам вдалося, не вдаючись до діакритики та до ди-, три-, тетраграфів, створити варіант українського латинічного письма?

[Python]

Хи..., панове, даруйте! але, не знаю, чому моя відповідь як бачите майже вся виклалася перекресленою. Все перекреслене є до читання так само як і не перекреслене. Сподіваюся, це не завадить прочитанню написаного мною.

Мабуть, уся справа в транскрипції, яка при відображенні повідомлень спрацьовує як bb-код, де [ b ] використовується для виділення жирним шрифтом, [і] — курсивом, [ u ] — підкресленням, [ s ] — перекресленням.

[andrewsiak]

Хи..., панове, даруйте! але, не знаю, чому моя відповідь як бачите майже вся виклалася перекресленою. Все перекреслене є до читання так само як і не перекреслене. Сподіваюся, це не завадить прочитанню написаного мною.

Мабуть, уся справа в транскрипції, яка при відображенні повідомлень спрацьовує як bb-код, де [ b ] використовується для виділення жирним шрифтом, [і] — курсивом, [ u ] — підкресленням, [ s ] — перекресленням.

власне.

[Elischua]

Цікаво ж, як Вам вдалося, не вдаючись до діакритики та до ди-, три-, тетраграфів, створити варіант українського латинічного письма?

Та ну! Ажде я навів перелік відтворення складних приголосних звуків: ч, дж, ж, ш, ць, сь, ть ітд. у своїй відповіді. ) У мене багато диграфів і, можливо, триграфи.

Звуки: ч, дж, ш, ж я передаю як: к, т, д, с, х, з, г + j + ъ (u) = ч, дж, ш, ж.
Звуки напівмякі передаю через: даний приголосний + ь (i/y).

Справді, мені варто було навести приклади. Чиню се тепер:

[ж]: ніж (нöж) - noziu, корж - curgiu, рож - rugy, вежа - wezia
[ш]: кіш (кöш) - cosiu, шата - chiéta (chéta), сушити - soucheitei, лиш(ь) - leichy
[ч]: богач - bagatiu, пічь - paicty, луч - louciu
[дж]: меджа (межа) - media, виджу - weidiom (weidiou)
[ɭ]: кріль (крöль) - croliu
[ɳ]: пень - piniu

[ɟ]: мідь - maidy, діва - daiwa, бдіти - budétei
[ць]: долілиць - dolaileicy, с`тарець - staricy, куниця (куницє) - couneicé,
[ʎ]: міль (мöль) - moly, вільха (wöльха) - olicha
[nʲ]: сінь - sainy, мніти - minétei
[ɕ]: вісь (wöсь) - osy, сісти - saistei
[с]: тінь - tainy, сить (сыть) - suity, хотіти - hotétei
[ʑ]: паворізь (паворöзь) - paworozy, Кузьма - Couzima, с`тезя - stezé, крізь (крöзь) - crozy

[ɶ]: бік (бöк) - bocu, пагін (пагöн) - pagonu, він (wöн) - onu
[ɔ]: боці - bocai, пагона - pagona, (в)она - ona, поган - paganu
[ɒ]: `пасти - `pastei, женьс`ка - genis`ca, коса - cosa
[ɪ(ː)]: пити - peitei, тих - teichu
[ĭ]: пью - peiom, ллю (лью) - leiom
[ɨ(ь)]: льва - liwa, ж(ь)ну - ginom (ginou)
[ə(*ь)]: ж(ь)нəць - ginicy (gi`nicy)
[ɵ(ъ)]: рот - rutu, пты(ця) - putui(cé), хмель - chumeliu
[ɯ(ː)]: вись (высь) - uisy, тин (тын) - tuinu, хижа (хыжа) - huizia, рись (рысь) - ruisy
[eː]: вік - waicu, лікар(ь) - laicariu, січи - saictei, мліти - mulétei

Далі: такі грозді, як: [pɭ], [bɭ], [wɭ], [mɭ] передаватимуться через p, b, w, m + i + голосна (включно 'u' (ъ)). Узори:
конопля - conopia (canopia), добльɶсть (добльöсть) - dobiosty, ставлю - stawiom (stawiou), ломлю - lomiom (lomiou).

Протетик 'w' на письмі не відображатиметься. Він by convention зазвичай озвучуватиметься на початку слова перед 'u' (ъ) (во-/в-), 'o' (о) (ві- закритого складу), 'ui' (ы) (вы-): uchy - вош, olicha - wöльха, uilaistei - вылісти.

Інтервокальні [j/ĭ] та [w/ŭ] не позначатимуться на письмі, на приклад при відмінюванні по особах дієслів с основою на голосний, оскільки довгі голосні інфінітива складаючися з чи то 'e', 'u' + 'i', чи то 'o' + 'u', уже ймуть другу частину диграфа за позначник [j/ĭ] та [w/ŭ] відповідно. Тому:

breitei [b`rɪːtɪ] - breiom [b`rɪːjõ] (breiou [b`rɪːju])
muitei [`mɯtɪ] - muiom [`mɯjõ] (muiou [`mɯju])
cieutei [`ʧʊtɪ] - cieuom [`ʧʊwõ]
zuatei [z`wɒtɪ] - zuom [z`wõ]
geitei [`ʒɪːtɪ] - geiom [`ʒɪːjõ]

Переданий звичайно в українській як "в", що походить від "l", [ɫ], у тому числі й дієприкметники минулого часу, а також всюди, де "l" стоїть у "закритому" складі (напр. "вовк", "стовп"), передаватиметься на письмі через 'l': wulcu, stulpu, biralu (брав), znalu (знав).

[Python]

Правильна українська кирилиця з циркумфлексами, єрами, ятями й юсами виглядає елегантніше...

[Elischua]

Правильна українська кирилиця з циркумфлексами, єрами, ятями й юсами виглядає елегантніше...

Дужо багато залежить від звички, зокрема ока.

[andrewsiak]

ну, це вже не українська, а майже праслов'янська...

[Elischua]

ну, це вже не українська, а майже праслов'янська...

Ну, мож сказати, щось у цьому є. Значить, що українську за таким правописом не прочитати?

[Python]

ну, це вже не українська, а майже праслов'янська...

У праслов'янській не було ікавізму, тому там обходились без циркумфлексів.

[Python]

Значить, що українську за таким правописом не прочитати?

Використовувати голосні (u, i) в диграфах для приголосних звуків — поганий стиль. Та й узагалі забагато диграфів.

[andrewsiak]

ну, це вже не українська, а майже праслов'янська...

Ну, мож сказати, щось у цьому є. Значить, що українську за таким правописом не прочитати?

та ясно, що не прочитати, бо щоб так писати й читати, то треба кожного слова етимологію знати. Виходить навіть гірше за дореформенну ірландську орфографію.

[Elischua]

та ясно, що не прочитати, бо щоб так писати й читати, то треба кожного слова етимологію знати. Виходить навіть гірше за дореформенну ірландську орфографію.
[/quote]

Тць! Яка була дореформена не знаю, не бачив, але "післяреформену" і вона справді складніша умовностями за мій правопис, а ви кажете, що це "навіть гірше за дореформенну". Я також маю очі та бачу. Розумію, що виглядає незвично. Та, поперше, аж кожного слова етимологію не треба. І ви це знаєте, бо так можна дужо довго роскладувати тут, чому "не треба знати етимологію кожного слова". Мені правді дещо некомфотно захищати себе, але, така система йме найменший відсоток несподіваностей серед правил. Так, диграфи, але, вони не кусаються. Із якогось боку навіть класний вигляд надають тексту. Деякі окремі спроби навіть візуально поможуть уздати дурні тенденції у вимові, на яку, коли не зовсім, та великою мірою впливає чинний український правопис. Такі, як, наприклад, "в" у "ходив" поруч су 'chodeilu'. Правда ж, я сам розважався читаючи написано таким правописов уголос - насміявся))). Але, се таке... Так само, при здоровому почутті гумору можемо й читати францюзький чи німецький текст за англійськими правилами, або англійську за угорськими ).
Умовности складають частину нашого повсякденного життя, що ми навіть їх не помічаємо. Вони нам помагають знати, що, наприклад, у сьому паді 'chodeilu' не читатиметься "ходейлу" ))))))).

Зараз є повно інститутів по Європі, які займаються винайденням писемних кодексів для окремих говірок німецької зокрема, та інших германських мов, а також для романських, межуючих на мові-говірці. І всі спроби грунтуються на фонетичній засаді. Не без фонетичної засади, авжеж. Але, коли спекулювати на всього лиш різниці темпів мовлення, внаслідок чого виникають зїдання чи уподібнення звуків, зявляються нюансні відмінности в артикуляції звуків, у різних говірках певної мови, і на тому через ретельне зображення всього як вимовляють по окремих місцях, будувати нові маленькі мови - таке вважаю за дрібязковість. Але, на щастя, серед германських та романських мов, як раз, то лишається поки лише спробами у стінах інститутів, а "високі" мови тих країн усе-таки не залежать від таких дрібязковостей, як відтворення на письмі їх точної вимови "з рота пересічного свого громадянина".

Словянські мови, нажаль, користуються дотошно фонетичним письмом, яке мертвими своїми тілами (я про букви) скеровує наступні покоління читати так, як написано, оскільки саме фонетичне письмо попередньо будоване на засаді "писати як чуто". От маємо, спершу "пишемо як чуто", а по тому "читаємо як писано". Теоретично (і лиш так), се ніби й є найліпша запорука зберегти оригінальну вимову своєї мови для поколінь, однак треба глянути у вічі правді, що знак самий не несе ніякої такої точної інформації про звук, але, тільки таку, яку ми йому назначимо. А приписати певному знаку звукову якусь відмінну характеристику чи вартість може навіть підсвідома частина нашого мислення так, що ми й не зчуваємося, як потрохи зісковзуємо від вихідної вимови. Ось так с українською й відбувалося й не припиняється. Під "вихідною" вимовою, я аж ніяк не маю на увазі прасловянщину чи старословянщину чи давньорущину. Коли не привязуватися у всьому до фонетичного принципу та того, що одному знаку має відповідати один звук, але строїти правопис на морфофонемічному принципу, се сприятиме, вірю, ліпшому захованню такої оригінальної вимови, оскільки не буде такого покладання на память знака.
А теперішня вимова є просто російською в українській, як би дивно не звучало це ствердження: "літературно" зараз вимовляють все так старанно, що се дещо подібно до "посли дурня Б-гу молитися, то й чоло розбє", або "...мама казала, гроші у бідончику...". Більша частина нашого населення ніби прийшла відкись та, будучи ксенофонами, намагається "ретельно" вимовляти все, як написано. Ясно, росіяни би рікли, що нічого подібного - ми навіть не розуміємо, що такі українці кажуть - де ж се російська. Але, коли рядовий учень росіянин чи українець на певному шкільному рівні володіння англійською чи німецькою у нас заговорить останніми, то ми також не можемо річи, що це взагалі українська чи російська, бо, він не су справжньою фонетикою говорить англійськи чи німецьки.
Короче, ситуація, вважаю, правді худа аж до того, що не можу про то не говорити. І се мені був один из поштовхів до того, бим спробував найти инакший спосіб писемности для української.

А щодо писемности кириличної с юсами, ятями, ерами та циркумфлексами, то, напевне, коли в яті, то циркумфлекси хай поступляться, чи навпаки. Але, от завівши про застосування дияктрики повім, що мені не доводилося писати чеськи чи словацьки від руки, та я спробував собі просто уявити, як за їх системою учні у школах і не тільки пишуть від руки: спершу слово прописом не відриваючи руки, а поті вертаються на початок слова і проставляють горі пташки, кружки та апострофи, чи спиняються на кожній літері, що несе на собі додатковий знак горі?

[Elischua]

У праслов'янській не було ікавізму, тому там обходились без циркумфлексів.
[/quote]

Даруйте, не знаю, що таке "ікавізму"     

[Python]

Даруйте, не знаю, що таке "ікавізму"     

Ікавізм — перехід давніх о, е, ѣ в і, що властиво сучасній українській мові.

А щодо писемности кириличної с юсами, ятями, ерами та циркумфлексами, то, напевне, коли в яті, то циркумфлекси хай поступляться, чи навпаки.

Ять (ѣ) і літери з циркумфлексами (ô, ê, û та ін.) близькі за звучанням, але відрізняються за походженням. Зрозуміло, що ять пишеться без циркумфлексу, бо має лише один тип вимови, тоді як інші літери дали в сучасній мові два типи читання, для розрізнення яких і використовуємо цей надрядковий знак.

[Lugat]

Цікаво ж, як Вам вдалося, не вдаючись до діакритики та до ди-, три-, тетраграфів, створити варіант українського латинічного письма?

Та ну! Ажде я навів перелік відтворення складних приголосних звуків: ч, дж, ж, ш, ць, сь, ть ітд. у своїй відповіді. ) У мене багато диграфів і, можливо, триграфи.

Cikavo, cikavo! 
A vy možete pysaty tut svojeju latyničnoju systemoju ne lyše okremi slova, a tak, jak ja oce pyšu tut? Todi čytač mih by zasvojity Vašu systemu pys'ma, tak by movyty, implicytno.

[Elischua]

Цікаво ж, як Вам вдалося, не вдаючись до діакритики та до ди-, три-, тетраграфів, створити варіант українського латинічного письма?

Та ну! Ажде я навів перелік відтворення складних приголосних звуків: ч, дж, ж, ш, ць, сь, ть ітд. у своїй відповіді. ) У мене багато диграфів і, можливо, триграфи.

Cikavo, cikavo! 
A vy možete pysaty tut svojeju latyničnoju systemoju ne lyše okremi slova, a tak, jak ja oce pyšu tut? Todi čytač mih by zasvojity Vašu systemu pys'ma, tak by movyty, implicytno.

Cai imom opacuis tad samo pisatei taco-ge cuireileicéyom?

Цѣ ймѫ опакы то само пьсати такожь кырилицєѫ?

[SIVERION]

Мені б не сподоболось в український латиницi  Y-Ы не дуже люблю коли скрізь в словах латинська Y

[SIVERION]

У мене є друг якщо йго ім'я та призвище перевети на латинку згідно правил української транскрипції ...Serhiy Lytash..то виходить що в імені Y це Й а в призвищі Y це И .просто несуразиця якась

[Elischua]

Мені б не сподоболось в український латиницi  Y-Ы не дуже люблю коли скрізь в словах латинська Y

Éz (Ya) taco-ge ne leubiom colei wiseiondois on slewesichu lateineicéyom eidety "Y". Ale, pamintayites, da znacu ei zuoncu ne sonty nerozdaileima. Éz (Ya) ambraziom zuoncu "ы" cierez dwopeisu 'ui'.

Ѣз такожь не люблѫ коли вьсьѫды ѫ словесьхъ латиницєѫ йдеть "Y". Оле, пам'ѧтайте, да знакъ и дзвѫкъ не сѫть нероздѣлима. Ѣз ображѫ дзвѫкъ "ы" через двопис "ui".