Українська - латиницею. Що видумаєте про це?

[Lugat]

Oto wiadomość pana Lugata przez moją pisownią:

Cilkom zhoden! Tomu, poki sce do toho sprava diide, budemo pisati latinkoiu.
A povertaiucis do pitannia, iak nazvati nas ruch za latinku, to ia zaproponuvav bi: "Do Europi - z europeiskoiu abetkoiu!"

Zobaczcie, bez żadnej diakrytyki. ;)

Dla telegram zhodytsä i tak:
Cilkom zhoden! Tomu, poky sce do toho sprava dijde, budemo pysaty latynkoju.
A povertajucys do pytanna, jak nazvaty nas rux za latynku, to ja zaproponuvav by: "Do Europy - z europejskoju abetkoju!"
Holovne tut zberihajetsä malünok slova, koly lüdyna čytaje po slovax. Ce niby jak ijeroglify...
Poläky, zdajetsä, tak i pyšuť? Pamjatajete opovidannä Stanisława Lema "Terminus"? Ale tam peredavalosä morzänkoju.
Prote, v literaturnomu tvori bažano bulo b peredavaty zvuky točno. A to znov jakyjś majbutnij litopyseć napyše: "U dvadcäť peršomu stolitti ukrajinci počaly pysaty latynkoju, ale bez ustrojenija" 

[Conservator]

Cilkom zhoden! Tomu, poky šče do toho sprava dijde, budemo pysaty latynkoju.
A povertajučyś do pytannä, jak nazvaty naš rux za latynku, to ja zaproponuvav by: "Do Evropy - z evropejśkoju abetkoju!"

А чим кирилиця погана в ролі європейської абетки? Її, як, до речі, і грецький алфавіт, так само було створено в Європі.

Jedyna pryčyna, jaka vidrazu naprošujeťśa - kiľkisť ewropejśkyx mow, jaki vykorystovujuť latynku značno biľša, za ti, jaki vykorystovujuť kyrylyću. A dowody pro pytomisť latynky dľa ukrajinśkoji ne vyhľadajuť, jak na mene, až nadto perekonlywo - ce ne unikaľni abetky hruzyniw čy virmen. Sučasna ukrajinśka kyrylyća - deščo modyfikowana u vidpovidnosti do ukrajinśkoji fonetyky "graždanka", tobto ce - wtorynna pysemnisť. Jak na mene, to biľš po-ukrajinśkomu bulo by pysaty vidnowlenym (nu, jasna rič, modyfikowanym zhidno z sučasnym stanom rozvytku movy) skoropysom, jakyj dijsno buw ukrajinśkym javyščem i jaskravo vidrizńaw śa vid inšyx warijantiw kyryličnoji hrafiky. Ale ľudej kudy lehše perewčyty na latynku, kotra jim znajoma z dytynstwa, niž na hrafiku, ščo ne vykorystowuje śa vže ponad dvisti rokiw.

[Lugat]

A dowody pro pytomisť latynky dľa ukrajinśkoji ne vyhľadajuť, jak na mene, až nadto perekonlywo - ce ne unikaľni abetky hruzyniw čy virmen.

Može pan mav na uvazi kyrylycü? 

[Conservator]

Zvyčajno kyrylyću. Ďakuju za uwažnisť. Pereprošuju za nedohľad.

[Python]

Jedyna pryčyna, jaka vidrazu naprošujeťśa - kiľkisť ewropejśkyx mow, jaki vykorystovujuť latynku značno biľša, za ti, jaki vykorystovujuť kyrylyću.

Кількість мов, які використовують грецький алфавіт, іще менша, але це не робить грецький алфавіт «нееуропейським».

A dowody pro pytomisť latynky dľa ukrajinśkoji ne vyhľadajuť, jak na mene, až nadto perekonlywo - ce ne unikaľni abetky hruzyniw čy virmen. Sučasna ukrajinśka kyrylyća - deščo modyfikowana u vidpovidnosti do ukrajinśkoji fonetyky "graždanka", tobto ce - wtorynna pysemnisť. Jak na mene, to biľš po-ukrajinśkomu bulo by pysaty vidnowlenym (nu, jasna rič, modyfikowanym zhidno z sučasnym stanom rozvytku movy) skoropysom, jakyj dijsno buw ukrajinśkym javyščem i jaskravo vidrizńaw śa vid inšyx warijantiw kyryličnoji hrafiky. Ale ľudej kudy lehše perewčyty na latynku, kotra jim znajoma z dytynstwa, niž na hrafiku, ščo ne vykorystowuje śa vže ponad dvisti rokiw.

Звичайно, я обома руками за відновлення старовинних традицій письма, але до чого тут латиниця? «Гражданка» — продукт російської «еуропеїзації» кирилиці, а латиниця — така ж «еуропеїзація», тільки з відмовою від останніх решток власних писемних традицій. Перевчатися з «гражданки» на середньовічний український скоропис куди легше, ніж з латинки...

А взагалі, будь-які радикальні правописні зміни шкодять мові. Чому? Просто для нащадків старі і сучасні тексти стануть після таких змін незрозумілими карлючками. Погодьтесь, це шкода, яку не покриє ніяка «еуропність» нового письма.

[Ревета]

Jedyna pryčyna, jaka vidrazu naprošujeťśa - kiľkisť ewropejśkyx mow, jaki vykorystovujuť latynku značno biľša, za ti, jaki vykorystovujuť kyrylyću.

Кількість мов, які використовують грецький алфавіт, іще менша, але це не робить грецький алфавіт «нееуропейським».

A dowody pro pytomisť latynky dľa ukrajinśkoji ne vyhľadajuť, jak na mene, až nadto perekonlywo - ce ne unikaľni abetky hruzyniw čy virmen. Sučasna ukrajinśka kyrylyća - deščo modyfikowana u vidpovidnosti do ukrajinśkoji fonetyky "graždanka", tobto ce - wtorynna pysemnisť. Jak na mene, to biľš po-ukrajinśkomu bulo by pysaty vidnowlenym (nu, jasna rič, modyfikowanym zhidno z sučasnym stanom rozvytku movy) skoropysom, jakyj dijsno buw ukrajinśkym javyščem i jaskravo vidrizńaw śa vid inšyx warijantiw kyryličnoji hrafiky. Ale ľudej kudy lehše perewčyty na latynku, kotra jim znajoma z dytynstwa, niž na hrafiku, ščo ne vykorystowuje śa vže ponad dvisti rokiw.

Звичайно, я обома руками за відновлення старовинних традицій письма, але до чого тут латиниця? «Гражданка» — продукт російської «еуропеїзації» кирилиці, а латиниця — така ж «еуропеїзація», тільки з відмовою від останніх решток власних писемних традицій. Перевчатися з «гражданки» на середньовічний український скоропис куди легше, ніж з латинки...

А взагалі, будь-які радикальні правописні зміни шкодять мові. Чому? Просто для нащадків старі і сучасні тексти стануть після таких змін незрозумілими карлючками. Погодьтесь, це шкода, яку не покриє ніяка «еуропність» нового письма.

То для нас, як для нащадків, добре зрозумілим є письмо Грушевського, Шевченка?..

[ou77]

То для нас, як для нащадків, добре зрозумілим є письмо Грушевського, Шевченка?..

Так

[Ревета]

То для нас, як для нащадків, добре зрозумілим є письмо Грушевського, Шевченка?..

Так

І що у тому письмі спільного з нинішнім?

[Python]

Невже зовсім нічого? Я без проблем читаю репринтне видання «Ілюстрованої історії України», надруковане желехівкою, хоча цю саму желехівку ніде окремо не вчив.

[Conservator]

Ja bez problem čytaju "želexiwkoju" Istoriju Ukrajiny-Rusy, vydani "jeryžkoju" knyžky kinća XIX st., cytaty "maksymovyčiwkoju" z jiji 4-ma znakamy na poznačenńa zvuka "i" v sučasnyx vydanńax, fotokopiji rukpysiw Franka "drahomaniwkoju" toščo. Wsi ci prawopysy stworeni na bazi kyryličnoji hrafiky j lyše odyn iz nyx maw metoju negatywnyj uplyw na rozvij ukrajinśkoji, ale wsi wony je ukrajinśkymy prawopysamy i dľa nosija ukrajinśkoji movy ne povynni by skladaty trudnoščiw. Ale ne slid zabuwaty, ščo buly warijanty ukrajinśkyx prawopysiv na bazi latynky: šče z XVIII st. počynajučy. A pro warijant pravopysu na bazi čeśkoho (ne pam'jataju, xto awtor, ale lyse vin i drukuwaw nym swoji knyžky) naprykinci XIX st. bulo dosyť bahato pozytyvnyx vidhukiw. Sučasna ukrajinśka kyrylyća - lyše odyn iz istoryčnyx varijantiv, i, po-mojemu, hiršyj za "maksymovyčivku": v nij ja baču biľše lohiky.

[Ревета]

Невже зовсім нічого? Я без проблем читаю репринтне видання «Ілюстрованої історії України», надруковане желехівкою, хоча цю саму желехівку ніде окремо не вчив.

Так, але ви цікавитеся лінгвістикою. Що говорити про пересічного читача, адже і про нього йшлося...

[sknente]

A pro warijant pravopysu na bazi čeśkoho (ne pam'jataju, xto awtor, ale lyse vin i drukuwaw nym swoji knyžky) naprykinci XIX st. bulo dosyť bahato pozytyvnyx vidhukiw.

Możete pożaluista imia authora skazaṭ? Interesno stalo.
A iesli otzivi bili choroṡie, poċemu nikto ne vospolzoval sia iego orthographiei?

Sučasna ukrajinśka kyrylyća - lyše odyn iz istoryčnyx varijantiv, i, po-mojemu, hiršyj za "maksymovyčivku": v nij ja baču biľše lohiky.

Daite ssiloċku na maksymovyčivku posmotreṭ...

[Conservator]

A pro warijant pravopysu na bazi čeśkoho (ne pam'jataju, xto awtor, ale lyse vin i drukuwaw nym swoji knyžky) naprykinci XIX st. bulo dosyť bahato pozytyvnyx vidhukiw.

Możete pożaluista imia authora skazaṭ? Interesno stalo.
A iesli otzivi bili choroṡie, poċemu nikto ne vospolzoval sia iego orthographiei?

Dumaju, tomu ščo avstrijśkyj uŕad todi oficijno zaprovadyv želexivku v školax i uŕaduvanni. A imeny ne zhadaju - cej fakt zhaduvavśa v knyžci "Ukrajinśke narodoznavstvo v imenax". - K.: Lybiď, 1994 čy 1995 r. Tom 1. Ćomu avtorovi prysvjačeno odyn iz vkľučenyx do cijeji knyžky esejiv. Ja jiji brav u biblioteci bozna-koly i naviť ne zhadaju avtora, dumaju, ščo znajty joho dľa Vas ne bude skladnym.

Sučasna ukrajinśka kyrylyća - lyše odyn iz istoryčnyx varijantiv, i, po-mojemu, hiršyj za "maksymovyčivku": v nij ja baču biľše lohiky.

Daite ssiloċku na maksymovyčivku posmotreṭ...

http://www.day.kiev.ua/78379/
Pravda vydno duže pohano

[Conservator]

Pohano vidformatuwaw poperednij post. Vidpoviď na perše pytanńa - na počatku druhoji cytaty z mene.

[Python]

Так, але ви цікавитеся лінгвістикою. Що говорити про пересічного читача, адже і про нього йшлося...

Але в шкільні роки я ще не накопичив достатньо інформації про історію українського правопису. Спосіб читання слів у желехівці не викликав у мене тоді особливих труднощів (інтуїтивно зрозуміло, що ї після приголосних мала б читатись як і) — важче було зрозуміти слово «міт» (яке здавалось більш спорідненим з «метою» чи «міткою», ніж з «міфом») та деякі інші слова, нетипові для літературної української мови початку 90-х років.

Ja bez problem čytaju "želexiwkoju" Istoriju Ukrajiny-Rusy, vydani "jeryžkoju" knyžky kinća XIX st., cytaty "maksymovyčiwkoju" z jiji 4-ma znakamy na poznačenńa zvuka "i" v sučasnyx vydanńax, fotokopiji rukpysiw Franka "drahomaniwkoju" toščo. Wsi ci prawopysy stworeni na bazi kyryličnoji hrafiky j lyše odyn iz nyx maw metoju negatywnyj uplyw na rozvij ukrajinśkoji, ale wsi wony je ukrajinśkymy prawopysamy i dľa nosija ukrajinśkoji movy ne povynni by skladaty trudnoščiw. Ale ne slid zabuwaty, ščo buly warijanty ukrajinśkyx prawopysiv na bazi latynky: šče z XVIII st. počynajučy. A pro warijant pravopysu na bazi čeśkoho (ne pam'jataju, xto awtor, ale lyse vin i drukuwaw nym swoji knyžky) naprykinci XIX st. bulo dosyť bahato pozytyvnyx vidhukiw. Sučasna ukrajinśka kyrylyća - lyše odyn iz istoryčnyx varijantiv, i, po-mojemu, hiršyj za "maksymovyčivku": v nij ja baču biľše lohiky.

В чомусь краща (бо простіше писати), в чомусь гірша (гола фонетика без фіксації етимологічної структури губить деякі тонкощі мови)... Мені здається, було б доцільно сучасний правопис поєднати з етимологічним, дозволивши паралельне використання етимологічних літер. Звичайно, для швидкої фіксації мовлення фонетика зручніша, але назви словникових стате́й, а також деякі омоніми у звичайному тексті (як бѣг і діалектне Бôг, нêс і нôс) можна було б записувати етимологічно. Взагалі, чому до шкільного курсу української мови не включено ознайомлення з правописами ХІХ століття?

[Python]

Можна створити шрифт, у якому літери кирилиці й відповідні їм літери латиниці виглядатимуть ідентично. Таким чином, ми отримуємо гібридну алфавітну систему, а українська кирилиця чи англійська латиниця стають алфавітами в межах цієї системи. Водночас, кирилиця й латиниця в тому вигляді, як вони існують зараз, можуть виконувати роль додаткових почерків гібридного алфавіту.

Takym qynom, çja systema zvodytj do minimumu riznyçjo migz abetkamy, çzo robytj pytannja «kyrylyçja qy latynyçja» bezzmistovnym — odyn i toў gze tekst mogzna zapysaty kyrylyqnym, latynsjkym qy hibrydnym poqerkom.

Ін тге саме тіме, латін ґрапгік іс нот речуіред фор тге латін-ґрапгікал ланґуаґес — вве цан ввріте Енґлісг ор Ґерман ввітг а Циріллік-ліке фонт ас ввелл ас ввітг а Латін-ліке фонт ор ввітг гібрід оне.

[Conservator]

Namahawśa osylyty podanyj kyrylyceju transkrypt anhlijśkoho tekstu - holowa počynaje bolity majže odrazu. Jakščo my wčylyśa čytaty anhlijśkoju za jixnim prawopysom i ta systema peredači zwukiw je zvyčnoju, to, pry jiji nakladanni na kyrylyću, wona vydajeťśa prosto znuščanńam, xoč i zberihaje etymolohiju anhlijśkyx sliw.

[Python]

В ідеалі, текст будь-якою європейською мовою має бути записаний гібридним почерком, який з однаковим успіхом можна читати і як кирилицю, і як латиницю — перехідна форма літер згладжує розбіжності. Використовувати ж безпосередньо кирилицю чи латиницю не завжди зручно, оскільки літери ж, х,  ш, щ, я, ю, w та ін., що в гібридному почерку трактуються як лігатури, відсутні або в кирилиці, або в латиниці, і їх заміна диграфами (gz, ch, cz, çz, ja, jo, вв) інколи створює плутанину; це ж стосується латинських с (ц вважається відповідником ç) та x, які не мають відповідників у кирилиці, та ь (який у гібридній системі виглядає як модифікований j) і є (модифікація е), відсутні в чистій латиниці. І кирилиця, і латиниця в чистому вигляді становлять лише історичну цінність, тоді як для прогресу цивілізації необхідний перехід на єдину графічну систему. Вперед до об'єднаної Європи!
Host for your pictures

[Python]

Daite ssiloċku na maksymovyčivku posmotreṭ...

http://books.google.com/books?vid=OCLC50447196&id=IVcTA...
http://mnib.malorus.org/kniga/100/

[sknente]

Spasibo. Interesnaia orthographia... eto i iest maximovicivka? Cem sovremennaia ukrainskaia cyrillica chuze? Maximovicka po-moemu stradaet temi ze problemami cto i dorevolutionnoe russkoe pismo... bukva iat, nenuznii tverdii znaki na koncach slov...

A vas alphavit toze interesnii... i znaki legkii v nacertanii. Deistvitelno interesno bilo bi sozdat alphavit kotorii mog bi sluzit basoi dla pisma liubgo europeiskogo iezika... odnako v takom alphavite bilo bi dovolno mnogo bukv... kak minimum 40 ia dumaiu. Chotia iotirovannie bukvi cyrillicy mozno bilo bi povikidivat...

v principie nuzni bukvi kotorie mogli bi odnoznacno otrazat sleduiuscie zvuki:
a e i o u ɨ ə y ø
b p f v
t θ d ð s z ʃ ʒ
ʦ ʣ ʧ ʤ c ɟ
k g x ɣ h
l r n m ŋ
w j

39 polucaet sia.

No nuzen i znak smiagcenia... ь soidet. Tak cto 40.

[Conservator]

V maksymovyčiwci dobre te, ščo zberihajeťśa etymolohija: jiji ne možna wwažjeaty hiršoju čy kraščoju za sučasnyj prawopys, prosto wona lohičniša. Čym pohanyj "jať"? Tym, ščo pravyla joho napysanńa skladni? Až nijak - tym pače, dľa ľudyny, jaka wolodije jak ukrajinśkoju, tak i rosijśkoju. A sučasnyj prawopys dijsno ne daje poza kontekstom zrozumity, čy slowo "bih" je dijalektnoju formoju leksemy "boh", čy ce slowo "бѣг", jak pro ce wže vyšče pysaw Python. "Jory" na kinćax sliw dijsno zajvi, ale ja ž ne kažu, ščo maksymovyčivku ne treba modyfikuwaty. Z usix kyryličnyx varijantiv wona meni podobaje śa najbiľše same svojeju lohičnisťu.

[Conservator]

Nezwažajučy na te, ščo sam ja je pryxyľnykom zaprowadženńa dľa ukrajinśkoji movy latynky z postupovym vytisnenńam kyrylyci, wwažaju za neobxidne podaty tut tekst odnoho z najcikavišyx dokumentiw časiw "azbučnoji vijny" - statťu Markijana Šaškevyča "Azbuka i abecadlo", de awtor vidstojuje pŕamo protyležni pohľady. Nažal, tekst u prystupnim dľa mene vydanni deščo skoročenyj. Vidskanuwaw ja joho j potim proredaguwaw takym robom, aby zberehty wsi osoblywosti publikaciji. Ce - pereklad iz poľśkoji, im'ja perekladača ne zaznačeno. Paginaciju vydanńa zbereženo. Dumaju, biľšisť ukrajinistiw iz cym testom znajoma, ale wse'dno čekaju na komenty. Ďakuju.

P.S. U zw'jazku z tym, ščo komentari (jixnim awtorom, a takož i wpoŕadnykom vydanńa, iz jakoho wźato tekst, je M.J.Šalata) dosyť bahato dodajuť do rozuminńa statti, wmiščuju jix takož u pownim obśazi.

Маркіян Шашкевич

АЗБУКА   І   АБЕЦАДЛО
(Думки з приводу статті «Про впровадження польського абецадла до українського письменства», написаної ксьондзом Й. Лозинським [1], вміщеної у «Rozmaitościach» львівських за 1834 рік, № 29.)

Що вік — інший світ.
Українське прислів'я

Є це глибока правда української народної мудрості, взята з досвіду.

Кілька десятків років тому нікому із слов'ян не прийшло б на думку заснувати справжню народну літературу, принаймні було би то святотатством, як це і нині ще декотрі називають, а сьогодні маємо збірники пісень, прислів'їв і народних повістей, описи звичаїв і побуту і т. п.; уважніше почали приглядатись до народу, порівнювати споконвічне існуючі мови слов'ян, виявляти зв'язки між ними як щодо внутрішнього їх духу, так і щодо зовнішніх ознак; почали глибше вникати в мову, підносити її до писемної і робити з цього висновки. Це наштовхнуло і ксьондза Лозинського, людину добрих намірів, оголосити свої дорадчі думки щодо запровадження польського ABCD-ла для українського письменства. Знайшла ця думка своїх прихильників: одних, котрі бояться кількагодинної праці, щоб вивчити українську азбуку; других, які виходять з іншого, чисто не літературного міркування. Отож дозвольте і мені висловити деякі думки в цій справі, хоч, може, вони й будуть не такі влучні.

Шановний ксьондз Лозинський запозичив свої погляди* з кількох друкованих польськими літерами україн-

* «Маю у себе (говорить автор цієї історії [2]) кілька українських книжок релігійного змісту, початок і кінець яких, однак, вирваний; друковані вони польськими літерами і, здається, належать до дуже давніх часів. Читаючи їх, я переконався, що літери польського абецадла дуже придатні для передачі кожного українського звука. Подібне переконання ствердили в мені українські пісні,"друковані польськими літерами і поміщувані інколи в «Rozmaitościach», «Gazecie Lwowskiej» [3] і в «Pielgrzymie Lwowskim» [4] на 1822 р. Пан Вацлав з Одеська [5] надрукував безліч українських пісень польськими літерами у своїй книжці «Pieśni polskie I ruskie ludu galicyjskiego», 1833 р. (рецензію на цей збірник і раду, аби запровадити до українського письменства польське абецадло, див.: «Rozmaitości»

112

ських книг, «котрі, здається, належать до д у же давніх часів». Але книги ті не пізніші, як з 17 або початку 18 століття, тому що появились вони в часи запопадливого намагання поширити унію на Україні, яка була під польським пануванням; ті часи, знову ж таки, не такі вже й далекі; а втім, з нетерпінням чекаємо на докладніші відомості про ті пам'ятки нашої мови. По-друге, автор статті в своїх переконаннях спирається на українські пісні, видані Вацлавом з Олеська, і на ті, що друкувалися польськими літерами у «Pielgrzymie Lwowskim» і «Rozmaitościach» львівських. Але скільки ж звідти походить неточностей і недоречностей, через які у тих, що не знають української мови, може скластися дуже помилкове уявлення про цю мову*.

Далі в статті читаємо обвинувачення кирилиці в тому, що вона «стає головним чином на перешкоді приєднання слов'янської літератури до літератури загальноєвропейської».
Насамперед рад би я знати, що саме нам слід розуміти під приєднанням слов'янської літератури до літератури загальноєвропейської? Чи впровадження чужих зворотів і способів висловлювання до зовсім відмінної слов'янщини, чи також те, аби західний європеєць міг читати слов'янські твори? Щодо першого: література будь-якого народу є відображенням його життя, його способу мислення, його душі; отже, повинна вона зародитись, вирости з власного народу і зацвісти на тій же самій ниві, щоб не була подібна до того райського птаха, про якого розповідають, що він не має ніг, а тому постійно

львівські, 1833, № 3), а в передмові до цієї ж праці (с. 49) висловлюється, що кирилицьке письмо «стає головним чином на перешкоді приєднання слов'янської літератури до літератури загально-.європейської». Незабаром у •«Dostrzegaczu austryackim» [6] за 8 грудня 1833 року під заголовком «Література» я знову читав побажання, щоб запроваджувані дві граматики української мови в письмі орієнтувалися на правильний зразок Вацлава з Одеська. Ці міркування з наміром, наскільки моєї змоги, сприяти розвиткові української мови привели мене до дослідження і розміркування над тим, чи справді ж добре було б запровадити польське абецадло до новотвореного українського письменства, а наслідком цих досліджень було переконання, що польські букви найпридатніші для передачі кожного українського звука і тому повинні вживатись для писання».

* Подібний недолік тяжить і на творі й. Лозинського «Ruskoje wesile», Перемишль, 1835 [7].

113

висить у повітрі *. Література є постійною потребою усього народу. Основна мета її і завдання — ширити освіту серед всього народу аж до окремих його представників. Отже, якщо будемо впроваджувати до слов'янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлювання (до чого автор у 9-му положенні своєї статті, здається, схильний) **, то будемо втручатися в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу, і, таким чином, література належатиме лише декільком так званим європейським літераторам, через що розминеться зі своєю головною метою. А якщо під приєднанням слов'янської літератури до літератур європейських розуміти те, щоб західний європеєць міг вільно читати слов'янські твори, то, хотів би я знати, на літературу якого народу з-поміж стількох європейських слід орієнтуватися? Адже скільки народів, стільки й окремих літератур, стільки ж окремих правописів,— а один і той же самий знак латинського абецадла у різних народів має зовсім різне, а навіть протилежне значення. Що ж тоді говорити про декілька правописів у наших західних братів, які також, як і всі європейські, не узгоджуються між собою? [...]
Отже, кожен народ буде читати українське письмо відповідно до свого правопису і буде творити з українських слів незрозумілі нісенітниці, страшні для вуха слов'янина, а звідси виникне не зовсім правильна думка про українську мову. Допустимо й таке: коли б ми навіть хотіли приступити до так званої загальноєв-

* Вацлав з Одеська у вступній статті до народних пісень, с. V.

** «№ 9. Нарешті, з прийняття польського абецадла випливають великі вигоди для української мови. Всі поляки, які живуть з русинами, розуміють і навіть добре говорять по-українському, але мало хто захоче вчитися кирилицької азбуки, щоб читати українські книжки. До того ж письмо латинське поширене по всьому світу, а тому польське абецадло послужило би для ознайомлення інших слов'янських народів з українською мовою і полегшило б вивчення української мови іншомовними народами. Вживаючи кирилицю, ми, мов егоїсти, відгороджуємося черепашачою шкаралупою від інших народів. Адже у формі (письмі) живих мов ожила б і формувалась би українська мова швидше, а в скелеті мертвої мови (в кирилиці), якщо не замре, то принаймні не так легко і не так швидко зможе розвиватись...»
Як дуже намагався видавець мізерного твору «Ruskoje wesile» бути більш зрозумілим і приємним для поляків, ніж для українців, легко кожен переконається, бо варто тільки додати польське закінчення до так званих українських слів, і виявиться цілком пристойна польська мова.

114

ропейської літератури через посередництво латинського абецадла, то правопис котрої з європейських мов* або принаймні із слов'янських оберемо для наших звуків? Візьмемо польський правопис (а цей, вже позичений і прикроєний, знову доведеться для нашої потреби позичати і прикроювати), зробимо нашу літературу дещо доступнішою для поляків, але ж що скажуть чехи, південні слов'яни? Як вони будуть читати sz, cz, ż і т. д., якщо їм ці знаки зовсім чужі? І навпаки, коли застосуємо правопис якого-небудь з південних слов'янських народів, то поляк і чех скаже, що слов'янська єдність від цього нічого не виграла. Також і європеєць, з свого боку, зробить подібний закид стосовно до себе.

Запровадимо способи передачі звуків на письмі у французькому, або італійському, або німецькому правописах, в яких однаково не вистачає знаків для кожного звука, станемо одному з цих народів доступними для читання, але ж не для слов'ян, значну частину яких складаємо; приєднаємося, щоправда, з нашою словесністю дещо до заходу, проте віддалимося від слов'ян, до яких належимо тілом і душею,— і, таким чином, будемо незрозумілі ні собі, ні чужим: собі, тобто слов'янам взагалі, через правопис, а іншим — через склад і дух мови.
Тому не знаємо, яким піти шляхом. Отож потрібно, сказав би хтось, видумати і встановити окремий правопис, аби всі слов'яни, ба навіть ціла Європа, ним користувались. Було б то справді дуже корисним, але чи .здійснимим? Скільки ж то часу і праці потрібно, щоб він був відповідний духові і властивостям всіх слов'янських мов (не кажу про європейські мови), бо чужоземець і земляк однаково мусили би покорпіти, щоб запам'ятати звороти нового правопису, як закарбувати собі в пам'яті знаки кирилиці, котра відзначається великою простотою (та, заокруглена й приємна для ока, якою користуються росіяни і серби), тому що має окремі знаки не тільки на всі окремі звуки, але, навіть більше того, на цілі склади. Та це якраз повинно бути хибою кирилиці! Це не хиба, в усякому разі, не недолік, який відчувають слов'яни, вживаючи латинське абецадло.

* Маємо ж уже шість слов'янських мов, що вживають латинського алфавіту, але своїм правописом відрізняються! країнська, далматинська, хорватська, чеська, польська і лужицька.

115

Це — титли для скорочення письма і заощадження паперу, які складаються з окремих звуків, вживаються в кирилиці на позначення окремих знаків для кількох звуків і легко даються розкласти. Адже всі слов'янські народи, що користуються латинським алфавітом, ще й досі шукають знаки для деяких звуків, які вживає тільки слов'янин, які притаманні лише слов'янинові і про які римлянин навіть не здогадувався, принаймні він не відчував і не взяв їх з оточуючого його середовища, що й викликало у спостережливого Копітара [8] палке переконання: «Якби небо послало нам іншого, римського Кирила [9], котрий, як мислячий римлянин, наслідував би того першого, грецького, то він до бездоганних 20 римських букв видумав би нам нові букви, подібні формою до римських» * [10]. Цим самим він визнав першість кирилиці. Послухаймо, що каже відносно цього Шафарик [11], цей глибокий дослідник слов'янщини **: «Я думаю, що мені, як щирому славістові, дозволено висловити найзаповітніше. На моє глибоке переконання, кирилиць-кий алфавіт більше підходить до слов'янського письма, ніж латинський, і в цьому відношенні має перевагу над ним». А нижче доповнює: «Дивно, що і Гротефенд [І2] використовує кирилицький алфавіт для позначення різноманітних звуків у східних мовах, і Кляпрот [13] у своїй багатомовній Азії справді приймає з цією метою ж, ш і ч, а деякі слов'янські філологи все ще шукають знаків для слов'янських звуків ж, ш і ч».

Дивно також і те, що знаходяться ще деякі, які заперечують перевагу кирилиці над латинським алфавітом, коли віковічної пам'яті Й. Добровський [14] у своїй чудовій праці «Institutiones linguae Slavicae dialecti veteris», потім Метелько [15], Дайнко [16] та Берлич [17] у граматиках південнослов'янських мов вживають знаки ж, ш, щ, ц, ч для вираження цих звуків, замість різноманітної і несталої складанини латинських літер. Дуже розумно й щиро висловлюється Іг. Ал. Берлич ***: «І до чого повинен врешті привести цей алфавіт? Цим латанням чужими знаками будемо спотворювати загальний (латинський) алфавіт, і все-таки ніякого національного алфавіту не створимо. Доки ми вперто приховуватимемо свій

* Gramm. der slaw. Schprache in Krain, Kärnthen und Stejermark, str. XXI.
** Geschichte der slav. Sprache und Literatur, str. 69.
*** Gramm. Der illirischen Sprache, Ofen, 1833, str. X.

116

власний? Хіба ж ми не маємо свого (кирилицького) алфавіту?.. Хіба може витримати порівняння з цим алфавітом (крім латинського і грецького) хоч одне письмо в Європі, якій би розвинутій мові воно не належало? Чи ж не тому майже всі іллірійські книги, видрукувані в сімнадцятому столітті латинськими літерами у Римі, Анконі і т. д., виправдовуються у передмовах, що вони надруковані латинськими буквами тільки через те, що не було кирилицького шрифту? (Отже, не через пошуки нового, а через крайню необхідність)» і т. д.
Наведені тут думки тим важливіші, що є переконаннями учених мужів із слов'янського роду, які користуються взагалі у своїх книжках не кирилицею, а латинським абецадлом; важливіші тим, що е голосом найщиріших, найзаслуженіших жреців, які віддали себе великій святині — слов'янщині.

Далі автор статті твердить, що українська мова не була досі літературною *. Не можемо згодитися і з цим поглядом, бо якщо порівняти «Слово о пълку Игоревѣ», «Нестора літопись», «Правду рускую», «Статутъ литовскій», «Въпрошеніє Кюриково» ** і інші давні твори, нарешті дипломатію руських князів і митрополитів аж до кінця 16-го століття, отже, якщо порівняти, кажу, ці стародавні пам'ятки з мовою старослов'янською і народною руською, то бачимо: мова у згаданих пам'ятках старовини своїм духом і складом в одних цілком, в інших більше подібна до останньої, яку маємо у народних повістях і прислів'ях, ніж до першої, покрученої на греччині. В 17 і 18 століттях, з яких маємо дуже багато писаних пам'яток, особливо хронік, українська мова зазнала негативного впливу змішаної польської мови.

* «Відтоді, як почали писати українською мовою, аж до наших часів не було майже жодної граматики для цієї мови. Отже, всі українські писарі додержувались у своїх писаннях правил старослов'янської мови (званої церковним наріччям), як найбільш унормованої серед інших слов'янських мов, а для письма переважно вживали кирилицю. Переконатися в цьому можна з виписок старого письменства різних часів, поміщених у граматиці священика Левицького. Читаючи ті виписки, важко сказати, що це чиста українська мова, скоріше це міщанина старослов'янщини, польщини і русчини, і тому можна твердити, що українська мова, якою тепер говорять 8 або й більше мільйонів людей, не мала своєї літератури і до цього часу не була мовою писемною».
** Пам'ятки   руської   словесності   XII   віку,   іздание   Калайдовичем [18].

117

Що стосується недоліків граматики *, то хіба обов'язково вона мусить бути першоосновою письменства? Вона повинна бути не законодавцем мови, а її найвірнішим відображенням, тому треба учитися своєї мови не з граматики, а з живої мови і її літератури, треба показати всі властивості й особливості її розвитку і законів, згідно яких — в залежності від обставин, що на неї впливають,— мова розвивалась і розвивається. Такої граматики чекаємо з нетерпінням. [...]

* Новішими часами з'явилися граматики Павловського, Й. Левицького, М. Лучкая (найкраща), граматичні зауваження М. Максимовича у розвідці до книги «Песни малороссийские» [19]. Згідно приватних повідомлень, працюють три учені мужі, знавці української мови, над граматикою цієї ж мови. Щоб ці мужі недовго нашу радість зволікали! Світлої пам'яті священик Могильницький [20] залишив також закінчену граматику української мови. Великодушний власник її поклав на нас борг найщирішої вдячності щонайшвидшим її виданням.

118

КОМЕНТАРІ

Азбука і абецадло. Стаття написана польською мовою. Вперше надрукована анонімно окремою брошурою: «Азбука і abecadło. Uwagi nad rozprawą "O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego", napisaną przez ks. J. Łozyńskiego, umieszczoną w ,,Rozmaitościach" Lwowskich z roku 1834, N-ro 29», Перемишль, 1836.
Автограф невідомий.
Український текст подається скорочено за виданням: «Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст.», с. 113—120.

334


[1] «Думки з приводу статті... написаної ксьондзом й. Лозинським. — Стаття М. Шашкевича з'явилась як відповідь на проект «O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego», з яким виступив у тижневику «Rozmaitości» (1834, № 29) філолог та етнограф Й.  Лозинський (1807-1889).

Маючи загалом добрі наміри щодо української літератури, Й. Лозинський вирішив замінити в ній кирилицю на польський алфавіт. Тим самим він хотів наблизити рідне письменство до «європейських літератур», писаних переважно латинкою.

М. Шашкевич чи не найкраще розумів, що стаття Й. Лозинського була на руку недругам української мови, її асиміляторам, а тому взяв найактивнішу участь у так званій «азбучній війні». Він аргументовано довів шкідливість і неспроможність вказаної реформи і невдовзі, у «Русалці Дністровій», запровадив замість кирилиці «гражданку», якою вже давно творили літературу наддніпрянські письменники.

[2]  ...автор  цієї  історії...— Й. Лозинський.

[3] «Gazeta Lwowska» — польський періодичний орган, виходив з 1811 р.

[4] «Pielgrzym Lwowski» — щорічний календар, видавався у Львові польською й німецькою мовами.

[5] Вацлав з Олеська — псевдонім польського етнографа Вацлава Залеського (1798—1849), згодом губернатора Галичини.

У 1833 році у Львові вийшла збірка Вацлава з Олеська «Pieśni polskie I ruskie ludu galicyjskiego» з нотним додатком в окремій книзі, упорядкованим відомим тогочасним скрипалем і композитором Каролем Ліпінським (1790-1861). До збірки ввійшло кількасот українських пісень, у тому числі й записаних М. Шашкевичем. Користь видання незаперечна: в ньому зафіксовані духовні скарби, що могли бути втрачені для поколінь. Але разом з тим воно наробило й певної шкоди. У передмові до збірки Вацлав з Олеська категорично висловився проти будь-яких спроб творити українську літературу в Галичині, оскільки вважав цю споконвічну частину України польською землею, а мову місцевого населення — діалектом польської мови. Українські пісні він опублікував «абецадлом», що, власне, й наштовхнуло й. Лозинського на хибну думку про можливість застосування латинських літер до рідної писемності.

[6] «Dostrzegacz austryacki» — «Австрійський оглядач», польська газета, що виходила в цісарській Австро-Угорщині в 30-х роках XIX століття.

[7] Gодібний недолік тяжить і на творі Й. Лозинського «Ruskoje wesile», Перемишль, 1835». — на підкріплення свого проекту «O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego». Й. Лозинський видав польською транскрипцією запис українських весільних пісень. М. Шашкевич не обминув увагою і цього видання, піддавши його критиці в «Русалці Дністровій».

[8] Копітар, Варфоломій (1780-1844) — філолог-славіст, ва походженням словенець. Довгий час працював бібліотекарем при королівському дворі у Відні й цензором слов'янських та грецьких книг. У 1834 р. цензурував альманах «Руської трійці» «Зоря».

[9] Кирило (до чернецтва — Костянтин, 827—869) — болгаро-візантійський вчений, який разом з братом Мефодієм (близько 815— 885) багато зробив у справі слов'янського просвітительства, його

335

іменем названо один із двох давніх слов'янських алфавітів — кирилиця (другий — глаголиця).

[10] Ця цитата з Копітара, а також наступні цитати з Шафарика та Берлича подаються в праці М. Шашкевича німецькою мовою.

[11] Шафарик Павел Иозеф (1795—1861) — чеський і словацький філолог, етнограф та історик, професор Празького університету, видатний славіст.

[12] Гротефенд Георг Фрідріх (1775—1853) — німецький лінгвіст, автор посібників з латинської мови, дослідник древньопер-сидських клинописних пам'яток.

[13] Кляпрот Генріх-Юліуш (1783—1835) — один із співавторів двотомної праці «Агіаіізспеп Мадагіп» («Азіатський магазин», 1802—1803), німецький мандрівник, учений-орієнталіст.

[14] Добровський Йозеф (1753—1829) — чеський лінгвіст та історик, видавець кількох мовно-літературних журналів, один із зачинателів слов'янознавства.

[15] Метелько Франц Серафим (1789—1861) — автор праць про словенську мову, викладач цієї мови у Лейбахському ліцеї.

[16] Дайнко Петро (1787—1873) — словенський письменник, автор мовознавчих підручників.

[17] Берлич Ігнатій Алоізи (1795—1855) — хорватський учений, дослідник південнослов'янських мов.

[18]Калайдович Костянтин Федорович (1792—1832) — російський історик, археограф та філолог, видавець фольклорних та літературних пам'яток.

[19] ...у розвідці до книги «Песни малороссийские». — Точна назва збірника «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем», Москва, 1827.

[20] Могильницький Іван (1777—1831) — педагог, засновник українського культурно-освітнього товариства в Перемишлі (1816), автор першої на західноукраїнських землях граматики («Граматика язика славено-руського»).

Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. - К.: Дніпро. (Storinky zaznačeni).

[Lugat]

Ja tež znajšov deščo cikave z cijeji nahody:

" Визрівання фонетичного письма в Галичині мало свої передумови. Йшлося про можливий перехід на латинку (стаття Йосипа Лозинського «Про впровадження польського алфавіту в руське письменництво», 1834 р.) і відповідь на цю статтю Маркіяна Шашкевича «Азбука і abecadło», де він зазначає, що, прийнявши латинку, «будемо незрозумілі ні собі, ні чужим: собі, тобто слов'янам взагалі, через правопис, а іншим — через склад і дух мови». На думку Маркіяна Шашкевича, кирилиця — спеціяльно створена для слов'янських мов, тому відображає їхні особливості і характер; саме вона зберегла русинів у Галичині як народ. Протилежну щодо цього думку висловив згодом Іван Франко. Аналізуючи невтішні причини «не пізнаного значення руського язика і в XIX ст.», учений, крім безсумнівного політичного чинника, а саме бездержавности, рекомендував «глибшої причини... шукати не деінде, як лиш у впливі церковнослов'янського язика», який замкнув нас «у черепашиній шкаралющі перед чужими народами».
...

Щодо инших народів, то коли більшовики (до речі, поряд з Леніновим «Декретом про мир», «Декретом про землю» був і «Декрет про ортографію») скасували букву ѣ (проти неї здавна воювали росіяни), то російські еміґранти вперто трималися за неї як за символ їхньої ідеології: «...ще й тепер «білих» москалів, де б вони не жили, легко пізнати по тому, що вони вживають правопису, який обов'язував російське письменство до захоплення влади в Росії большевиками» ; чехи заступили w на v, щоб відокремитися від німецької графіки, а турки 1928 року, а відтак у 90-их роках після розпаду Радянської імперії Молдова та Азербайджан, перейшли зі штучно-ідеологічної кирилиці на латинку як вектор прозахідного розвитку та заперечення радянської ідентичности. " (Ірина Фаріон "Правопис корсет мови")

[Lugat]

Skačav neščodavno biloruśkyj slovnyk Vorvulä dlä Livgvo-10 (http://slounik.nm.ru/download.dhtml) u latynśkij transliteraciji, i z podyvom dlä sebe znajšov, ščo tut zovsim ne tradycijna biloruśka latynycä, a jakaś ynša. Cikava systema, podekudy jiji možna nazvaty dosyť taky etymologičnoju. Ale ot pytannä: xto jiji avtor, čy ne sam profesor Vorvuľ? Ale na joho sajti pro te nema zhadky. I de možna znajty biľš-menš značni obsähy tekstu, ščob proanalizuvaty vykorystannä sliv u rižnyx paradygmax, može xtoś zna? Čy ne znadobyvsä b i nam cej dosvid?

[Python]

«№ 9. Нарешті, з прийняття польського абецадла випливають великі вигоди для української мови. Всі поляки, які живуть з русинами, розуміють і навіть добре говорять по-українському, але мало хто захоче вчитися кирилицької азбуки, щоб читати українські книжки....»

У наш час більш актуальним є питання вивчення української мови російськомовними громадянами України. Отже, аналогічний аргумент можна застосувати й на користь кирилиці, яку росіянину засвоїти легше, ніж західнослов'янську латиницю (вже не кажучи про те, що самим українцям читати кирилицею легше — вони частіше мають справу з українською чи російською кирилицею, ніж з польською чи словацькою латиницею).