Українська - латиницею. Що видумаєте про це?

[КАЛЇҐРАФЪ]

Наприклад, чому в деяких західноєвропейський мовах Наприклад! слово casa читається як каза, тоді як cassa читається як каса? Так і в українській латиниці з ll, в нечастих (але згідно сталих рпавил!!) ll - це просто звук твердого л.

[Svidur]

Це романські мови, вони понапозичали з латини, у якій s у інтервокальній позиції завжди ставало дзвінким. Не варто уподібнювати українську писемну мову до цих систем письма, вони виникли шляхом поступової еволюції. В українській мові уже є запозичені слова з подвійною твердою л. З ними обов'язково буде плутаниця.

[Elischua]

Sirko
Прям Молодчина! Ну з L l я ж писав ідея чеська, у них в кінці слів l майже завжди читається пом'якшеним. Я лише пропоную щоб не користуватись діакритикою і ввести однозначність на кінці твердого -л писати ll ?

Calīgraphe, troxon fūsies 'mey pisalu, oge cexiska mulū ne znayet anī 'mincu l', nīge 'lemincu l'! Nema fu cexiscīznoy ľ.

[Elischua]

Це романські мови, вони понапозичали з латини, у якій s у інтервокальній позиції завжди ставало дзвінким. Не варто уподібнювати українську писемну мову до цих систем письма, вони виникли шляхом поступової еволюції. В українській мові уже є запозичені слова з подвійною твердою л. З ними обов'язково буде плутаниця.

Na prīmēru?

[Sirko]

У текстах присутні помилки сканування, до речі.

Знаєте де взяти без помилок мегабайтів зі 100 для початку? 

[Svidur]

Na prīmēru?

За чинним правописом: вілла, булла, Білл, Еллада, мулла, Іллею (о. в. від Ілля), ріллею (так сам о.в., а це навіть не запозичення), Голландія, Шиллер, Мюллер і ще ціла купа власних назв, у яких прийнято подвоєння зберігати.

[Elischua]

Na prīmēru?

За чинним правописом: вілла, булла, Білл, Еллада, мулла, Іллею (о. в. від Ілля), ріллею (так сам о.в., а це навіть не запозичення), Голландія, Шиллер, Мюллер і ще ціла купа власних назв, у яких прийнято подвоєння зберігати.

Fu Іллею l bēt pirfi 'mincu' na podofī oucrayīniscīznons, a sugodomy 'sutfirdēlo', decoda bo bēt [ɪʎːɜju], nege [ɪlːɜju].
...ріллею (так сам о.в., а це навіть не запозичення)... – Chu za nominatīfu ye tou minīmu?


P.S.: Ellada ye griciskoye slofo, yege gricoi mulfinty ob [l], nege [lː]: [ɛʎaða];
Holland(īya) ye nīzozemiskoye, ta mēmiskoye ī yingliskoye slofo, ī fu nīcotroy-yī-ge to l ye [lː], ale [l]: [holand];
Mēmiska yimena Schiller, Müller (tayi Kellner, Miller ...) mēmicoi fūmulfinty ob [l], nege [lː]: [ʃiləː], [mʏləː] ...;
līxi slofo mullah (molla) fu turciscīznoy tayi foloxiskoye slofo bulla zfengonti tamu [molːa] ī [bulːa];
fu rwdinashu oucrayīniscīznoy slofēniskashu mulfeshu (cexiscīznoy, slofacīznoy, xurfatiscīznoy, slofīniscīznoy) fisha ta slofa zfengonty ob [l], nege [lː]: [elada], [holandsko], [ʃilɛr], [mʏlɛr], [mula], [bula];
raniushe, zayimta slofa hey *capella, *colléctió, *vendetta, *savanna, *melissa, *belles-lettres, *corrigére fu oucrayiniscīznoy bent [kapela], [kolekʦija], [vɛndɛta], [savana], [mɛlisa], [bɛlɛtrɪstɪka], [korɪɣuwatɪ] – tobito bez 'dulga' pīnou (=consonant).
Putanīo ye, chomou ^{(abo, nachu?)} nūnoy ota goroy pomeniena slofa fu oucrayīniscīznoy dulginty būtey ob 'dulgwmy' pīnofī (=consonant)?

[Svidur]

Я очі зламаю, поки прочитаю ваш конланґ. Нема часу такі химери розбирати. 

[Elischua]

Я очі зламаю, поки прочитаю ваш конланґ. Нема часу такі химери розбирати. 

To ye na Fasu.

[Sirko]

Українська латинка на основі стандартової абетки Лепсіуса.
а е о і и у =  a e o i į u; й я є ї ю =j ja je ji ju; к ґ х г = k g χ h; ч дж ш ж = č ǰ š ž ; ц дз = ţ ḑ ; т д н с з р л = t d n s z r ł; п б м ф в = p b m f v/w; щ = šč; ть дь нь сь зь ць дзь ль рь, жь, чь, шь = t́ d́ ń ś ź ţ́ ḑ́ l ŕ z̀ c̀ s̀

Χoda majže zawždį vįdaje vik toho, χto jde. U čołovička, pokį małįj, χoda ţ́ikava, šče j smijet́śa. Vin, idučį, raz u raz nawšpįńkį pidńimajet́śa, abį ščo-nebud́ prįχovane dla joho zrostu pobačįtį. Ńiχto, zazvįčaj, ne protį, pokį vertįkalnįj zrist čołovička ne zbilšįt́śa do piwtora metra. Piśla ţ́oho korotkočasno χoda staje złehka χulihanįstoju i hordovįtoju, abo nawpakį, prįhłaǰenoju, z łedve pomitnįm naχįłom upered. Ţe wže, zvįčajno, dałeko ne vśim podobajet́śa, ta j pobojuvańńa u pereχožįχ vįkłįkaje: χiba mało ščo ludįna z takoju χodoju vįtvorįtį može?! Nu a dali: u koho jak. Χto rokiw dvadţ́at́ χodįt́ pŕamo, χto troχį bokom – ţe wže vid žįt́t́evoji pozįţ́iji ta riwńa straχu załežįt́. Prote ţe pravįło d́ije tilkį u svitłįj čas dobį. Vnoči ž možna χodįtį, vidmovįvšįś od svojeji dennoji χodį i vid viku. Nič rozkripačuje. Osobłįvo w nič na viśimnadţ́ate vereśńa.

[Elischua]

Українська латинка на основі стандартової абетки Лепсіуса.
а е о і и у =  a e o i į u; й я є ї ю =j ja je ji ju; к ґ х г = k g χ h; ч дж ш ж = č ǰ š ž ; ц дз = ţ ḑ ; т д н с з р л = t d n s z r ł; п б м ф в = p b m f v/w; щ = šč; ть дь нь сь зь ць дзь ль рь, жь, чь, шь = t́ d́ ń ś ź ţ́ ḑ́ l ŕ z̀ c̀ s̀

Χoda majže zawždį vįdaje vik toho, χto jde. U čołovička, pokį małįj, χoda ţ́ikava, šče j smijet́śa. Vin, idučį, raz u raz nawšpįńkį pidńimajet́śa, abį ščo-nebud́ prįχovane dla joho zrostu pobačįtį. Ńiχto, zazvįčaj, ne protį, pokį vertįkalnįj zrist čołovička ne zbilšįt́śa do piwtora metra. Piśla ţ́oho korotkočasno χoda staje złehka χulihanįstoju i hordovįtoju, abo nawpakį, prįhłaǰenoju, z łedve pomitnįm naχįłom upered. Ţe wže, zvįčajno, dałeko ne vśim podobajet́śa, ta j pobojuvańńa u pereχožįχ vįkłįkaje: χiba mało ščo ludįna z takoju χodoju vįtvorįtį može?! Nu a dali: u koho jak. Χto rokiw dvadţ́at́ χodįt́ pŕamo, χto troχį bokom – ţe wže vid žįt́t́evoji pozįţ́iji ta riwńa straχu załežįt́. Prote ţe pravįło d́ije tilkį u svitłįj čas dobį. Vnoči ž možna χodįtį, vidmovįvšįś od svojeji dennoji χodį i vid viku. Nič rozkripačuje. Osobłįvo w nič na viśimnadţ́ate vereśńa.

Clafesnīca compūtra ne obsingnet twliko clafesu.

[Python]

Clafesnīca compūtra ne obsingnet twliko clafesu.

Моя осягає. Щоправда, не дуже зручно, що деяких символів нема в Юнікоді — доводиться комбінувати з літери та діакритика.

[КАЛЇҐРАФЪ]

Na prīmēru?

За чинним правописом: вілла, булла, Білл, Еллада, мулла, Іллею (о. в. від Ілля), ріллею (так сам о.в., а це навіть не запозичення), Голландія, Шиллер, Мюллер і ще ціла купа власних назв, у яких прийнято подвоєння зберігати.

Za mojeju systemoju: villa, bulla, Bill, Ellada, mulla, Illeju, rilleju, Hollandija, Šyller, Miuller. A čytannia povnistiu take ž, jak vy napysaly kyryllkoju.

[КАЛЇҐРАФЪ]

Ščopravda Bill čytajeťsia jak Біл. 

[Svidur]

Як відрізнити "вілла" та "віла", "мулла" та "мула", "булла" та "була"?

[Elischua]

Ščopravda Bill čytajeťsia jak Біл. 

A yaco cīstey Ellada?

[Elischua]

Украйиньське и з <и різнить ся від росийського, польського, словацького и/і лише артикулячно-фонематично, нехай яка мїж йими є різниця на слух, є то та сама фонема. Тому, позначивши украйиньське и через y, ми тим купуйемо си два кота у ворї: підчеркнемо узалежненість оцїнки особистої украйиньської фонематики від тих инших згаданих мов, та ще дуже виразимо на писмї, ож украйиньський и має вимовлятися як ы в росийській, а то є огидно.

Але, зважаючи на нерозрінюваність и<-и та и<-ы в середньонаддніпрянському говорі, різниця не така вже й суттєва. В ХІХ ст. обидва варіанти (ы для обох випадків та и для обох випадків) мали місце в фонетичних правописах, хоча вибір впав на більш вживану й графічно простішу літеру, ы пішло в минуле, для ікавізованих фонем, що плутались між собою, пристосували і. Але в кирилиці був дещо ширший вибір літер: и, ы, і, ѵ — латиниця ж має для цієї ролі лише i та y. Якщо одна з них стає на роль кириличної і (закономірно, що це латинська i), то для и лишається тільки y.

Нерозрiзнення й таке iнше - це так, але я хотiв тим сказати, що и в україньській мові сьогодні трактується в свiдомостi населення щодо вимови як = росiйському ы. Тобто, злиття би воно хай собi було (хоча особисто менi бiльш до вподоби розрiзнення, тим паче, що на нього так би мовити "є право", оскiльки воно по говiрках ще живе, ба бiльше, я взагалi за принцип вiдношення мiж написанням та вимовою такого плану, аби писалося з вiдображенням iсторичностi україньської мови - не iншої слов'янської, але україньської, але вимовлялося б згiдно свого регiону, як то є в англiйськiй, примiром, адже хочеться, аби не заникла строкатiсть красивих україньських говорiв), але бiльша проблема як на мене в тiм, що чи то и <*ы, чи то и <*и, в україньськiй вимовляють [ы]. Здавалося б вибiр у сьогоденнiм правописi, як ти кажеш на користь и, зпомiж и та ы (попередньої практики писання), мав би сприяти скорiш вимовi того и в україньськiй десь так як у словенськiй/хорватськiй, чого чомусь немає. Я вже не вiд малої кiлькостi людей почув неприємне враження про україньську мову саме через надмiр цього звука ([ы]), тим паче там, де в росiйськiй не аналогiчних мiсцях є ь (iнфiнiтиви) або и (росiйська). В мене є покищо єдине пояснення причинi цього явища.
   Мабуть, через те, що українська мова знаходиться в оточеннi таких мов, у яких немає непом'якшення приголосного перед *ī (росiйська, польська, словацька ^{(польскi i/y<*ī iншого характеру)}), а на момент вкорiнення такої вимови в українськiй Україна знаходилась пiд потужними впливами Польщi та Москви (останньої через старослов'янську), й у силу вживання кириличного алфавiту та звички до неодмiнного м'якшення приголосного перед и, писцi, ймовiрно, часто були спантеличенi необхiднiстю в виборi такого голосного *ī, перед яким приголоснi б зберiгали твердiсть, але сам голосний був "не зовсiм твердий" - саме тому впродовж середньоукраїнської доби подибуємо хитання в написаннях то з ы, то з и. Словацька мова хай не мала нiколи полiтичного впливу на українську, втiм своєю сусiднiстю з українською додавала ще бiльшої "маргiнальностi" в цьому змислi фонетицi української мови. Знаю, що навiть за наших днiв тривалий час багато де по середнiх школах України, в перiод панiвної росiйської мови, знайомлячи з фонетикою української мови, посилалися на росiйську, прирiвнюючи український и до "твердого" голосного ы в росiйськiй, а український i вже вiдповiдно до росiйського и.
Я переконаний, що вiдтворення українського и засобами латинки через y, цього разу ототожнюючи цю фонему з польським y, то є ще одна дальша фаза в напрямку пестування дурної вимови и в українськiй мовi. Розумiю аргументи, що через вибiр i латинки для i кирилки, для и лишається лише y, втiм, кажу, призводить це до значних "жертв".
P.S. Можливо, що в iдеалi, надднiпрянська вимова, покладена в основу лiтературної української мови, передбачає вимову українського и не як росiйське [ы] (власне, вiрю, що так воно i є), але як хорватського/словенського i, з призвуком [ ^е] на вiдповiдних мiсцях власне в українськiй. Але, якщо вважати, схiдну Україну бiльш менш осередком надднiпрянської вимови, то там скрiзь, включно Київщину, чути товстий росiйський [ы].

[Python]

Але, якщо вважати, схiдну Україну бiльш менш осередком надднiпрянської вимови, то там скрiзь, включно Київщину, чути товстий росiйський [ы].

Це характерно для української мови Києва, де вплив російської значний. Що ж до Київщини, де основною мовою здебільшого є українська, ыкання там менш виражене.

[КАЛЇҐРАФЪ]

SvidurElischua. Ну я уже пояснював. подвоєне L l читається як твердий звук Л лише перед приголосними і в кінці слова!! Еллада - Ellada, і читатимется як ЕЛЛАДА бо ll тут передголосною.

[Elischua]

SvidurElischua. Ну я уже пояснював. подвоєне L l читається як твердий звук Л лише перед приголосними і в кінці слова!!

i

SvidurElischua. Ну я уже пояснював. подвоєне L l читається як твердий звук Л лише перед
Еллада - Ellada, і читатимется як ЕЛЛАДА бо ll тут перед голосною.

??
Але мене тут, власне, цiкавило не це. У грецькiй мовi Ελλαδα вимовляється без подовженого/подвоєного [l]. Чехи анi це слово, анi також слово mulla(h) не вимовлять з подвоєним/подовженим [l] - це якщо говорити за слов'ян, але й у германських мовах цього не буде. Написання в украïнськiй з подвоєнням цих (тай iнших) слiв саме по собi протирiчить ранiшiй фонетичнiй концепцiï украïнськоï мови (мелiса, белетристика, савана та далi) - вiдсутнiсть подвоєних приголосних (укр. [-ння], [-лля], [-ття], [-ся] та iн. - випадок, що слiд пояснювати iнакше й не має до обговорюваного подвоєння стосунок), й запроваджено було до вжитку дуже недавно й через книжнi запозичення. (Так-так, я знаю, про перелiк виняткiв (тонна, манна, й усе таке), але не бачу в цьому наживну потребу для украïнськоï мови, крiм росiйськоï (та не можу точно сказати щодо польськоï) ж усi слов'янськi мови якось собi зараджують без отих подовжень у запозичених словах).

Але в нас тут iдеться про писемнiсть латинкою. Коли ти кажеш, аби подвiйний ll вимовлявся твердо [l] перед приголосним та на кiнцi слова, то Ellada, mulla, villa, Hollandija мають вимовлятися [ɛʎ^jada], [muʎ^ja], [viʎ^ja], [hoʎ^jandija] (не знаю, чи передбачаєш ти ще й подвоєння [ʎ^jː] там). Короче, не в'яжеться твiй задум. Коли не писати з подвоєнням, буде [була], [мула], [елада], [hоландiя] - не знаю. може це ти й хотiв. Але якщо ти хочеш, аби там таки звучало подвоєння, за твоєю концепцiєю то буде [-лля], а не [-лла].

[Elischua]

Й, Калiграфе, на кого куцого взагалi загадувати про подвiйне ll перед приголосним, що воно начебто там буде твердим, коли такого й нема взагалi в украïнськiй мовi з практикою кириличного письма?

[КАЛЇҐРАФЪ]

Я просто пропоную обійтись без зайвої діакритики! І чомуце буде "за твоєю концепцiєю то буде [-лля], а не [-лла]."??
-лля буде llia! а -лла буде lla!!!(перед голосними як і в кирилці подвійне -л, вимовляється подовжено) Але!  L l - завжди тверде перед голосними, окрім з -і! li - м'яке лі; lli/llia - ллі/лля. В кирилиці не пишемо ж бо Ілльі

[Svidur]

Я просто пропоную обійтись без зайвої діакритики!

Використовуючи ваш арґумент: західні слов'яни прекрасно вправляються з діякритикою, то чом ми повинні її відкидати? 

[КАЛЇҐРАФЪ]

Не хочеться набиратись зайвої діакритики, як сірко бліх З Л л все достатньо зрозуміло

[Svidur]

Незрозуміло. Як на мене, хаотична й безґлузда система, а окрім того відсутня у інших слов'янських мовах. А ж їх правописи вироблялися шляхом еволюції, відбиралися зручні варіянти і в жоднім такого немає.
Діякритика, певно, здається вам безґлуздою через нестачу практики читання західнослов'янськими (це моє припущення, перепрошую, коли не так). Раджу спробувати трохи читати польською або чеською, все стане на свої місця й діякритика не стане здаватися вам зайвою (ще б пак вона не здавалася, коли у такій звичній нам кирилиці її майже немає, але не варто уподібнювати латиницю до кирилки).