Сковорода Філософія свободи

[Ser9ey]

. Це звичайнісінька бездарність, з якою наука не стояла і поруч.

Подібні коментарі можна приліпити безвідносно до якого або авторові. Вони нікому ні про що не говорять.

Мені здається, що у науці 5park щось тямить. Передивиться його пости на Лінгвофорумі і переконайтесь в цьому. А з історії українського козацтва вистачає класики - Яворівський наприклад та багато інших. Втім я нічого по даній темі ще не читав. Може 5park підкаже нам що варто було б почитати?

Якщо тямить хай ділиться не тільки такими загальними фразами.
А якщо Яворницький талановито написав про козацтво  (дійсно) так що ж нам тепер застигнути в ідіотизмі? 

[Nekto]

так що ж нам тепер застигнути в ідіотизмі? 

Не зрозумів. До чого це? 

[5park]

Ser9ey, надто велика розкіш - витрачатися на розгорнуті коментарі. Оселедець як давньоіндоєвропейський релікт? Даруйте вже. Головний недолік автора - це навіть не жахливий стиль викладу, а намагання возвести певні явища матеріальної чи духовної кільтури козацтва до праіндоєвропейського кореня. Культ меча, культ коня, культ червоного кольору для нього - споконвічні інваріантні риси, властиві індоєвропейським народам. Хоча все це з легкістю пояснюється банальною гомологією. Пану Фігурному корисно було б згадати принаймні дідуся Леві-Строса, бо інакше така нехитра метода заведе його вишуки в глухий кут.

Nekto, чесно кажучи, я не цікавлюсь козаччиною. Більшість присвячених цій темі досліджень наскрізь просякнуті телеологічним баченням історичного процесу, що дуже засмучує. Але коли про це пишуть Н.Яковенко чи О.Русина, то вони знають, що роблять.

[Ser9ey]

так що ж нам тепер застигнути в ідіотизмі? 

Не зрозумів. До чого це? 

Думка схильна до розвитку.  
Хороша робота не вичерпує всієї тематики. Швидше навпаки, такі праці по козацтву як у  Яворницького спонукають до нових досліджень.

[Ser9ey]

чесно кажучи, я не цікавлюсь козаччиною. Більшість присвячених цій темі досліджень наскрізь просякнуті телеологічним баченням історичного процесу, що дуже засмучує. Але коли про це пишуть Н.Яковенко чи О.Русина, то вони знають, що роблять.

Якщо принаймні цікавитеся нашою розмовою. От і приведить що Вам сподобалося у Н.Яковенко чи О.Русина

[Ser9ey]

Ser9ey, надто велика розкіш - витрачатися на розгорнуті коментарі. Оселедець як давньоіндоєвропейський релікт? Даруйте вже. Головний недолік автора - це навіть не жахливий стиль викладу, а намагання возвести певні явища матеріальної чи духовної кільтури козацтва до праіндоєвропейського кореня. Культ меча, культ коня, культ червоного кольору для нього - споконвічні інваріантні риси, властиві індоєвропейським народам. Хоча все це з легкістю пояснюється банальною гомологією. Пану Фігурному корисно було б згадати принаймні дідуся Леві-Строса, бо інакше така нехитра метода заведе його вишуки в глухий кут.

«Гомологія» і термінологія вже давлєєт не одне сторіччя в наукових роботах. А ось з оригінальністю справа гірша.
І понині професорська каста нагадує зграйку хемінгуєвських трансвестітов з його романа «Фієста». Спочатку дилетант,  що відбився від зграї на зразок Ніцше або Камю вдається до анафеми потім, (зазвичай після смерті) хтось відкриває його,  і вся професура дружно починає його  «вивчати», тобто розкладати по поличках, шукати ті самі гомології дорозкладається до повного знищення оригінальності, обволікає термінологією. Вченим ступеням потрібний корм,  вони б і раді обійтися одними термінами без самих філософів,  але це неможливе ось і доводиться згнітивши серце вставляти шматки бунтівних відщепенців, тих що виражаються жахливою природною мовою.
А щодо мови так на це є у Сенеки: « Але не потрібно тільки дуже вже трудитися над словом.  Хай буде нашою  вищою  метою  одне: говорити, як відчуваємо, і жити, як говоримо, - погоджуючи наші слова з нашим життям».

[5park]

...бунтівних відщепенців тих, що виражаються жахливою природною мовою.

Viva la revolución [científica], ага. Не маю, що сказати. Хіба що: де в "Фієсті" трансвестити?

[Ser9ey]

Viva la revolución [científica], ага. Не маю, що сказати. Хіба що: де в "Фієсті" трансвестити?

Перечитайте самі. Не хочу псувати Вам задоволення указуючи номери сторінок.

[5park]

Перечитайте самі.

Вже.

[Ser9ey]

чесно кажучи, я не цікавлюсь козаччиною. Більшість присвячених цій темі досліджень наскрізь просякнуті телеологічним баченням історичного процесу, що дуже засмучує.

Військовий стан  завжди породжував талановитих мислителів літераторів.
Нащадок самураїв Мацуо Басьо і козацький син Сковорода тому прикладами. З військового стану відбулася вся російська література 19 століття. Ну скажемо артіллерійськи капітан ветан Кримської війни Лев Толстой. З сучасників -Костянтин Паустовський, козак за походженням - гетьманського роду.(потомок Сагайдачного). Такі поети і письменникі все своє творче життя, а  вона виявилася з найранішого дитинства, непомітно, але твердо виконували свої життєві принципи. Козаки, воїни, самураї не чужі були високих дум (по Яворніцкому).
Воїн, будь то козак або самурай, завжди користувався найбільшим діапазоном поняття свободи, з якої і виходила психологія особи і його світогляд. Дух воїна у всі часи був абсолютно вільний, і грунтувався на вістря шаблі. 
Середовище воїнів завжди користувалося повагою уряда, як самостійна спільність, що не вимагає опіки від хворих проявів, як те бунти селян в Росії. Влада підлабузнювалася перед ними, як перед бойовою силою, при різних катаклізмах історії. Військове співтовариство породжувало самодисципліну.
Дисципліна козацького війська одне з унікальних явищ в історії військ трималася на рицарському благородстві. Там де в іншому війську при таких демократичних порядках в мирний час наступило б розкладання у козаків, стимулювало моральний дух і світогляд властивий тільки вільній, абсолютно вільній людині, що не піддавалася приниженням ні з якою або сторони.  «Не понимаю, к чему иметь меч, если не тое сечь, на что он выкован». (Сковорода)
Козак Сковорода користувався такою абсолютною свободою, яка могла випасти людині. «Віхор» виривав його і вела в нові місця. На козацькому досвіді і побудовані міркування Сковороди про спорідненість до воїнства:
«И воином кто рожден, дерзай, вооружайся!. С природою скоро научишся! Защищай земледелство и купечество от внутренних грабителей и внешних непріятелей. Тут твое щастіе и увеселеніе. Береги званіе, как око. Что слаже природному воину, как воинское дело? Закалать обиду, защищать страждующую и безоружную невинность, заступать общества основаніе — правду — сей есть его пресладкій завтрак, обед и ужин. Не бойся: с богом легко тебе будет несть голод, жажду, холод, жар, безсонницу, кровокаплющія раны и самый страх смертный и гаразда легоче, нежели без его противное сему, да уразумееш, сколь сильная природа»

[Ser9ey]

чесно кажучи, я не цікавлюсь козаччиною. Більшість присвячених цій темі досліджень наскрізь просякнуті телеологічним баченням історичного процесу, що дуже засмучує.

Військовий стан  завжди породжував талановитих мислителів літераторів.
Нащадок самураїв Мацуо Басьо і козацький син Сковорода тому прикладами. З військового стану відбулася вся російська література 19 століття. Ну скажемо артіллерійськи капітан ветан Кримської війни Лев Толстой. З сучасників -Костянтин Паустовський, козак за походженням - гетьманського роду.(потомок Сагайдачного). Такі поети і письменникі все своє творче життя, а  вона виявилася з найранішого дитинства, непомітно, але твердо виконували свої життєві принципи. Козаки, воїни, самураї не чужі були високих дум (по Яворніцкому).
Воїн, будь то козак або самурай, завжди користувався найбільшим діапазоном поняття свободи, з якої і виходила психологія особи і його світогляд. Дух воїна у всі часи був абсолютно вільний, і грунтувався на вістря шаблі. 
Середовище воїнів завжди користувалося повагою уряда, як самостійна спільність, що не вимагає опіки від хворих проявів, як те бунти селян в Росії. Влада підлабузнювалася перед ними, як перед бойовою силою, при різних катаклізмах історії. Військове співтовариство породжувало самодисципліну.
Дисципліна козацького війська одне з унікальних явищ в історії військ трималася на рицарському благородстві. Там де в іншому війську при таких демократичних порядках в мирний час наступило б розкладання у козаків, стимулювало моральний дух і світогляд властивий тільки вільній, абсолютно вільній людині, що не піддавалася приниженням ні з якою або сторони.  «Не понимаю, к чему иметь меч, если не тое сечь, на что он выкован». (Сковорода)
Козак Сковорода користувався такою абсолютною свободою, яка могла випасти людині. «Віхор» виривав його і вів в нові місця. На козацькому досвіді і побудовані міркування Сковороди про спорідненість до воїнства:
«И воином кто рожден, дерзай, вооружайся!. С природою скоро научишся! Защищай земледелство и купечество от внутренних грабителей и внешних непріятелей. Тут твое щастіе и увеселеніе. Береги званіе, как око. Что слаже природному воину, как воинское дело? Закалать обиду, защищать страждующую и безоружную невинность, заступать общества основаніе — правду — сей есть его пресладкій завтрак, обед и ужин. Не бойся: с богом легко тебе будет несть голод, жажду, холод, жар, безсонницу, кровокаплющія раны и самый страх смертный и гаразда легоче, нежели без его противное сему, да уразумееш, сколь сильная природа»

[Ser9ey]

Нам на перших порах, тому важко сприймати Сковороду, його думки, що ми так зжилися зі  своїми недоліками слабкостями і пороками, що побачити їх, образно уявляти не як порожнє слово, а як предмет для роздумів дуже складно.

Саме так. Побачити свої недоліки дійсно дуже складно. Справа ще й у тім, що не кожна людина хоче їх побачити.

Пані Ольго.
Я замислився над Вашими словами.
Але якщо ми залишимо поки пороки властиві тільки обивательщині, яка знайшла «повноцінний» вираз в новоукраїнцях  а матимемо на увазі молоду  інтелігенцію, те молодь мене радує. Як говорив Сковорода - говоритимемо про хрістолюбні душі:
«Моя речь единственно точію касается до человеколюбных душ, до честных званій и до благословенных промысла родов, коих божій и человеческій закон вон из сожительства не изгонит, а составляют они плодоносный церкви, яснее сказать, общества сад, так, как часовую машину свои части».(Сковорода)
Помилки властиві юності  не вселяють побоювань, сучасна молодь  більше мені подобається чим в мої совдепівські часи, ширшою сферою мислення, інформативністю, і душевною раскрепощеністю.
Зараз головне зберегти інтелігентність в світі загального процвітання і зовнішнього блиску столичного життя. А ще добре б звільнитися від хворих політичних тенденцій що підігріваються зацікавленим в цьому виробничим комплексом. І спаси бог нам при цьому моралізувати, швидше вчителювати (а ось чоловіки зі школи пішли ).
Може бути і треба (при сучасній комунікації) «поблукати по коперникових світах» щоб повернутися в свій будинок.  Людина 18 століття відрізнялась від сучасної поступовістю  пізнання навколишнього світу.  Дитинство, скажемо, Сковороди протікало серед козацького побуту. Потім «по бажанню» Київська академія. Сковорода побачив все, що міг побачити інтелектуал того часу: співав в хорі цариці Єлизавети при дворі, бачив столицю, потім Європу, і лише «погулявши» повернувся на Слобідську Україну.
Тут зібралися молоді вчені які мають пряме відношення до магії слова.
Давайте  пригадаємо творчість таких гігантів як Сковорода і Шевченко. Кожен народився в своєму віку і виріс серед сподівань свого покоління.
Творчість Сковороди від гармонійного, трудового співіснування козацтва з природою. Сковороді свіжий ще переказ про героїчне освоєння краю, коли його видатні діячі вийшли з простих козаків, проявивши незвичайний талант.
У Тараса Шевченка   душа служила оплотом проти поневолення людини, гнівним протестом проти рабства.
Вірю що на Україну знову прийшли вільні козацькі часи і можна нарешті знову думати про вічні проблеми, а не тільки про  боротьбу проти тиранії і кріпацтва.

[Maksymus]

Де можна нормальну книжку прочитати не те щоб про його життя (де і коли жив) а про його думки?

Є класична праця Дмитра Чижевського: http://izbornyk.org.ua/chysk/chysk.htm

[Ser9ey]

Де можна нормальну книжку прочитати не те щоб про його життя (де і коли жив) а про його думки?

Є класична праця Дмитра Чижевського: http://izbornyk.org.ua/chysk/chysk.htm

Якщо не гидуватимете російською, то - Владимир Эрн «Григорий Сковорода Жизнь и учение». Парадоксально, але він перший з філософів відмітив Сковороду як мислителя і проголосив «Першим російським філософом»

[Nekto]

Ще раз про мову Сковороди.

Цитата з http://litopys.org.ua/rusaniv/ru06.htm.

Що ж сталося із староукраїнською літературною мовою? Адже вона, як і сучасна російська літературна, мала в основі старослов'янську мову, але поступово поновилася народними словами, прийняла систему національної граматики, з давніх-давен грунтувалася на народній фонетиці. Але російська літературна мова вижила й зміцніла, а староукраїнська не стала сучасною літературною мовою. /129/ Слов'яно-руську мову, природно, не можна вважати прямим продовженням староукраїнської: якщо староукраїнська була національною мовою, то слов'яноруська була штучним витвором, що спирався тільки на церковнослов'янську мову. Українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи не свідомо, хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Точніше, вони не вливалися в нього, а творили його, бо російська література тільки-но починала розвиватися. Оскільки в Росії в XVIII ст. панувала церковнослов'янська мова, українські письменники із староукраїнської мови переходили на слов'яноруську, щоб їх розуміли і в Росії. Не останнє місце в цьому їх рішенні відігравав і указ про заборону друкувати книжки наріччям, відмінним від прийнятого в Росії. Правда, в рукописах ця тенденція інколи змінювалась на абсолютно протилежну. Скажімо, в «Літопису» Самовидця мова набагато природніша, ніж у завершеному в 1710 р. Літописі Граб'янки і в літописі С. Величка.

У цьому зв'язку не можна не згадати про таке своєрідне явище середини XVIII ст., як спроби витворити на народній основі єдину східнослов'янську літературну мову. Початок цій тенденції поклав, очевидно, С. Полоцький. Він вирішив виробити свою літературну мову, яка не була б незрозумілою москвичам. Про це він говорить у передмові до свого «Ритмологіона»:



Писахъ въ началЂ по языку тому,

иже свойственный бЂ моєму дому.

Таже увидЂвъ многу пользу быти

славенску ся чистому учити,

взяхъ грамматику, прилЂжахъ читати,

Богъ же удобно даде ю ми знати...

Тако славенскимъ рЂчемъ приложихся;

елико далъ Богь знати, научихся;

сочиненіе возмогохъ познати

и образная въ славенскомъ держати.





Ця тенденція своєрідно виявилася згодом у творчості Г.С. Сковороди. Визначаючи особливості його мови, більшість дослідників розцінює її як пряме продовження староукраїнської літературної мови. Проте якщо бути об'єктивним, то вона стоїть від староукраїнської мови ще далі, ніж від слов'яноруської.

Г.С. Сковорода, як і російські та українські письменники XVIII ст., активно користувався абстрактною лексикою, створеною за допомогою суфіксів -ость, -ство, -ніє. Дослідники визначають, що численні — близько сотні — широко відомі тепер у російській мові слова на -ость вперше засвідчують твори письменників XVIII ст. Це, наприклад, деликатность, дерзновенность, жадность, надменность та інші у А. Кантеміра, стремительность, сущность, цельность у В. Тредіаковського, бессовестность, церемониальность у О. Сумарокова, нелепость, тленность у М. Ломоносова, це, можливо, й нужность, дЂлностъ, наличность «зовнішність» у Г. Сковороди. Активно використовує Г. Сковорода запозичення з німецької, що були характерні для російської літературної мови цього часу: маршируют, бомбандируют та ін. Слід звернути увагу на те, що в цих словах зберігаються німецький суфікс -ир-, який був характерний для російської мови і незвичний для української. Українські слова й вирази Г. Сковорода бере не стільки з старої літературної мови, скільки з розмовної і фольклорної. В його поезії співають «жайворонок меж полями, соловейко меж садами» (Сков., І, 70); фольклорною пісенністю позначені такі рядки, як:



Стоит явор над горою,

Все кивает головою.

Буйны вЂтры повЂвают,

Руки явору ламают (76).



З розмовно-побутової мови у поезію Сковороди проникають вирази стягает грунта; жереш так, как солому пожар; высоко вгору дмешся (76); звЂряку злу заколеш (77); пріймись до дЂла (81); в дурнЂ не пошитись (91) та ін. Українським побутом віє від образка «Но что сынам з батком, поспавшим з оранья, Сама варит мати в домЂ (96). З явною стилістичною настановою використовує письменник українські прислів'я та приказки: Есть в Малороссіи пословица: далеко свинья от коня (128). Широко використовується й українська народна лексика: на похилом... дубЂ (114), потичок, черницы «чорниці», витатся, цап, зблЂднет, привитайся, вгору, метелик, низесенький і под. Проте власне російський мовний матеріал не менш багатий, ніж український. Поруч з українськими фразеологізмами нерідко виступають російські. Ось типовий з цього погляду приклад: Я и сам не люблю превратной маски тЂх людей и дЂл, о коих можно сказать малороссійскую пословицу: стучит, шумит, гремит... А что там? кобылья мертва голова бЂжит. Говорят и великороссійцы: летала высоко, a сЂла не даліоко, — о тЂх, что богато и красно говорят, а нечево слушать (107). /131/ Пор. ще: не красна изба углами, а красна пирогами (129); в полЂ пшеница годом родится, а доброй человЂк всегда пригодится (130); доброе братство лучше богатства (131); СовсЂм телЂга, кроме колес (422) та ін. Письменник залучає російські розмовно-побутові слова й форми: слушать врак, пущай, итить, камушки, хотиш, кукушка, ругаться, далече, козліонку; тут же й вирази мовного етикету: сударыня, почтенная госпожа, его благородіє; окремо треба відзначити використання Г. Сковородою типової для тодішньої російської поезії, пройнятої духом класицизму, образності. Темні ліси й гаї, прохолодні річки й ручаї — об'єкти постійних поетичних звернень і порівнянь. Знаходимо їх і у М. Ломоносова (Меня не жажда струй прозрачних, Но шум приятной в рощах злачных Поспешно радостна влечет — 1746, Т.Л.С., 124), і у О. Сумарокова (Негде в маленьком леску, При потоках речки, Что бежала по песку, Стереглись овечки — 1770, 215), і у Г. Сковороди (О источников шум, журчащих водою, О лЂс темній прохлажденній, о шумящы кудри волосов древесных — Сков., І, 96). Нарешті, поет-філософ передає особливості російської вимови: живіошь, поіошь, всіо, вперіод, вріошь, войдіот, полніохенька, цыпліонок, в серіодкЂ, такой зеленой, молодой (109), не многова, ничево; широко використовуються слова з російськими демінутивними суфіксами: батюшка, голубушка, матушка та ін. Отже, як про це вже мовилося, мова Г. Сковороди — це не пряме продовження старої української, а якісно нове явище, покликане репрезентувати собою єдину східнослов'янську літературну мову.

Як же оцінювати слов'яноруську мову й мову Г. Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов'янською мовою часів Київської Русі: будучи в цілому чужою мовою, вона разом з тим функціонально була руською, бо обслуговувала культурні потреби русинів. Проте в XVIII ст. ситуація склалась дещо інша: служачи культурним потребам українців, і слов'яноруська і спільносхіднослов'янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об'єктивно відігравали деструктивну роль.

[olga_maximenko]

Пані Ольго.
Я замислився над Вашими словами.
Але якщо ми залишимо поки пороки властиві тільки обивательщині, яка знайшла «повноцінний» вираз в новоукраїнцях  а матимемо на увазі молоду  інтелігенцію, те молодь мене радує. Як говорив Сковорода - говоритимемо про хрістолюбні душі.

Згодна з Вами, пане Сергію. Сьогоднішня молодь і мені здається більш креативною, вільно мислячою. І вирізняється сильнішим прагненням до самоствердження, індивідуалізації. Звичайно, і можливості пізнати світ у сьогоднішніх юнаків і дівчат ширші, ніж були свого часу у представників мого покоління (взяти хоча б Інтернет або подорожі за кордон). Але це, на жаль, не в кожній родині.

[olga_maximenko]

Зараз головне зберегти інтелігентність в світі загального процвітання і зовнішнього блиску столичного життя.

Так, це дійсно. Зберегти інтелігентність дуже складно. Споживацькі настрої даються взнаки.

[Ser9ey]

Ще раз про мову Сковороди.

Цитата з http://litopys.org.ua/rusaniv/ru06.htm.

Як же оцінювати слов'яноруську мову й мову Г. Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов'янською мовою часів Київської Русі: будучи в цілому чужою мовою, вона разом з тим функціонально була руською, бо обслуговувала культурні потреби русинів. Проте в XVIII ст. ситуація склалась дещо інша: служачи культурним потребам українців, і слов'яноруська і спільносхіднослов'янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об'єктивно відігравали деструктивну роль.

Повніша цитата з статті «ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ...»
«Проте в XVIII ст. ситуація склалась дещо інша: служачи культурним потребам українців, і слов'яноруська і спільносхіднослов'янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об'єктивно відігравали деструктивну роль».

Якщо вважати за староукраїнську мову наявність домішок польскої мови те – так.
Але Смотрицький очистив мову від цього.

А ось далі: «Але, руйнуючи староукраїнську мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для творення  нової української літературної мови — уже не на церковнослов'янській, а на суто народній основі».

І ще.
Зразок тексту в Сковороді (у оригіналі звісно):
«А естли мой молокососный мудрец здeлается двух или трех языков попугаем, побывав в знатных компаніях и в славных городах, естли вооружится арифметикою и геометрическими кубами, пролетeв нeсколько десятков любовных исторій и гражданских и проглянув нeколикое число коперниканских пилюль? Во время оно Платоны, Солоны, Сократы, Пифагоры, Цицероны и вся древность суть одни только метелики, над поверхностію земли летающія, в сравненіи нашего высокопарнаго орла к неподвижным солнцам возлетающаго и всe на океянe острова пересчитавшаго. Тут-то выныряют хвалители, проповeдающіи и удивляющіяся новорожденной в его мозгe премудрости, утаенной от всeх древних, яко не просвeщенных вeков, без коей, однако, не худо жизнь проживалась. Тогда-то уже всeх древних вeков рeченія великій сей Дій пересуживает и, будто ювелир камушки, по своему благоволeнію то одобряет, то обезцeняет, здeлавшись вселенским судіею. А что уже касается до Моісея и пророков — и говорить нечево; он и взгляду своего не удостоивает сих вздорных и скучных говорунов; сожалeет будто б о ночных птичках и нетопырях, в нещастный мрак суевeрія влюбившихся. Все то у него суевeріе, что понять и принять горячька его не может. И подлинно: возможно ли, чтоб сіи терновники могли нeчто разумeть о премудрости, о щастіи, о душевном мирe, когда им и не снилось, что земля есть  планетою, что около Сатурна есть Луна, а может быть, и не одна? Любезные други! Сіи-то молодецкіе умы плeненны своими мнeніями, как бы лестною блудницею и будто умной бeснующіися горячкою, лишенны оберегателей своих, безпутно и безсовeтно стремятся в погибель.»

І приклад російської  сучасної Сковороді:

А. Ковалевский — М. Ковалинскому
Ваше превосходительство,
Милостивый государь,
Михайло Иванович!
Из писма Вашего к Григорію Савичу Сковороде выжу, что Вы меня забыли, но приверженность моего почтенія к Вам, истенная любовь никогда не умалитца, почему чрез сіе свидетельствую Вас с фамиліею мое достодолжнейшое почтеніе и желаю от всего сердца вам здравія и душевнаго спокойствія. Благословенной старыц Сковорода, утружденной болезнями по власти божіей, понемногу начал обмагатца, и живописец здешный Лукьянов партрет с нево снял, которой к Вам сам доставлю с украинским домашним гостинцем, толко не знаю, где мне Вас найтить. Не разсудите ли меня уведомить? Есм Вашего превосходительства, милостиваго государя покорнейшій слуга

Вплив староукраїнської на російську простежується, але не навпаки.

[Ser9ey]

Цитата з попередньої статті «ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ...»
"Українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи не свідомо, хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Точніше, вони не вливалися в нього, а творили його, бо російська література тільки-но починала розвиватися. Оскільки в Росії в XVIII ст. панувала церковнослов'янська мова, українські письменники із староукраїнської мови переходили на слов'яноруську, щоб їх розуміли і в Росії".

Щось вже дуже хитро мудро в цьому тексті. Так і не зрозуміло, що ж автор має на увазі: творили українські автори мову, або ... переймали. Як можна було перейти на російську мову як що її ще не було. Тобто, за його словами, українці її спочатку створили, а потім перейняли?

[Ser9ey]

Де можна нормальну книжку прочитати не те щоб про його життя (де і коли жив) а про його думки?

Є класична праця Дмитра Чижевського: http://izbornyk.org.ua/chysk/chysk.htm

Класично, але ж досить нуднувато. Якось незрозуміло в Чижевського, навіщо ж всетаки писав Сковорода?
Це тому що професіонали від філософії  вже в силу умов своє професії змушені щодня й методично  мислити; крім усіляких цехових обмежень,  крутитися в рамках питань що обумовлені тим або іншім замовником - державою або часом. А ще ї попросту, їм ніколи заглиблюватися в життєві проблеми філософії, як це робили великі пророки й мудреці. І потім для цього потрібно бути практиком духовних шукань прожити бурхливе й складне емоційне життя.
Недарма всі великі святі вважали себе великими грішниками: напевно «пожили». Цією вузькістю проблем почали страждати вже борці за православ'я  на прикінці 19 в., полемізуючи в основному з католицтвом (не потрібно плутати з полемістами з Унією в 16 столітті на Україні, творчість їх що продиктована була життєво важливими для православ'я обставинами). Виключення – Памфил Юркевич, та Володимир Ерн  яки боролися із прагматизмом що угадали невідбутну актуальність цього.
А от святий Сергій Радонезький перевіряв православ'я своїм досвідом. Сучасна філософія своїм досвідом не повіряється. Це вже вишукування на основі вторинної інформації попередніх філософів

[Ser9ey]

http://varsavva.narod.ru/

Є ще тут:
Григорий Сковорода книги литература Скачать
http://www.misli.ho.ua/book.php

[ПРОВІД]

вибраньи мноу цитати :

НЕ ВСЕ ТЕ ХИБНЕ, ЩО ТОБІ НЕЗРОЗУМIЛЕ.

НЕ ВСЕ ТЕ ОТРУТА, ЩО НЕПРИЄМНЕ НА СМАК.

ЯК ЛIКИ НЕ ЗАВЖДИ ПРИЄМНI, ТАК I ІСТИНА БУВАЄ СУВОРА.

НАЙГІРША ХВОРОБА – ХВОРІТИ ДУХОМ.

ЖИТТЯ НЕ ТЕ ОЗНАЧАЄ, ЩОБ ТІЛЬКИ ЇСТИ ТА ПИТИ, АЛЕ Й БУТИ ВЕСЕЛИМ ТА БАДЬОРИМ.

ВЕСЕЛIСТЬ – ЦЕ ЗДОРОВ'Я ГАРМОНIЙНОЇ ДУШI. ДУША, ВРАЖЕНА ЯКИМСЬ ПОРОКОМ, НЕ МОЖЕ БУТИ ВЕСЕЛА.

СИТІСТЬ ТІЛЕСНА НЕ ДАСТЬ БАДЬОРОСТI СЕРЦЮ, ПОЗБАВЛЕНОМУ СВОЄЇ ЇЖІ.

СЕРЦЕ ТОДI НАСИЧУЄТЬСЯ, КОЛИ ОСВIЧУЄТЬСЯ.

СВIТЛО ПРЕМУДРОСТI ТОДI ВХОДИТЬ У ДУШУ, КОЛИ ЧОЛОВIК ДВА ЄСТВА ПІЗНАЄ: ТЛIННЕ ТА ВIЧНЕ.

ХIБА МОЖЕ ГОВОРИТИ ПРО БIЛЕ ТОЙ, КОМУ НЕВIДОМЕ, ЩО ТАКЕ ЧОРНЕ?

НЕ ТОЙ ДУРНИЙ, ХТО НЕ ЗНАЄ (ЩЕ ТАКИЙ, КОТРИЙ УСЕ ЗНАЄ, НЕ НАРОДИВСЯ), АЛЕ ТОЙ, ХТО ЗНАТИ НЕ ХОЧЕ. ЗНЕНАВИДЬ ГЛУПОТУ: ТОДI ХОЧ I ДУРНИЙ, А БУДЕШ У ЧИСЛI БЛАЖЕННИХ.

КОЖЕН НАРОДЖЕНИЙ, ЯКИЙ УСIМ СЕРЦЕМ ШУКАВ, БЕЗСУМНІВНО ЗНАЙДЕ I ПОБАЧИТЬ ТЕ, ЩО ПОМIТИТИ МОЖУТЬ ОЧI НЕ ВСIХ ЛЮДЕЙ, А ЛИШЕ БЛАЖЕННИХ.

СВIТЛО БАЧИТЬСЯ ТОДI, КОЛИ СВIТЛО В ОЧАХ Є.

СВІТЛО ВІДКРИВАЄ НАМ ТЕ, ПРО ЩО МИ У ТЕМРЯВІ ЛИШЕ ЗДОГАДУВАЛИСЯ.

ПІЗНАЄШ ІСТИНУ — ВВІЙДЕ ТОДІ У КРОВ ТВОЮ СОНЦЕ.


НЕ ТОЙ ЩАСЛИВИЙ, ХТО БАЖАЄ КРАЩОГО, А ХТО ЗАДОВОЛЕНИЙ ТИМ, ЧИМ ВОЛОДIЄ.

ЧИ НЕ ДИВИНА, ЩО ОДИН У БАГАТСТВI БIДНИЙ, А ІНШИЙ У БIДНОСТI БАГАТИЙ?

НЕ БУДЕ ТВЕРЕЗИЙ ТОЙ, ХТО ПЕРЕСИЧУЄ СЕБЕ ЇЖЕЮ, ХОЧА Б ВIН I НЕ ПИВ ВИНА.

НАДМIР ПОРОДЖУЄ ПЕРЕСИТ, ПЕРЕСИТ – НУДЬГУ, НУДЬГА Ж – ДУШЕВНИЙ СМУТОК, А ХТО ХВОРІЄ НА ЦЕ, ТОГО НЕ МОЖНА НАЗВАТИ ЗДОРОВИМ.

НЕ НАЗИВАЙ СОЛОДКИМ ТЕ, ЩО ПОРОДЖУЄ ГIРКОТУ.


БУТИ ЩАСЛИВИМ – ЦЕ ЗНАЧИТЬ ПIЗНАТИ, ЗНАЙТИ САМОГО СЕБЕ.

З ВИДИМОГО ПIЗНАВАЙ НЕВИДИМЕ.

БЕЗ ЯДРА ГОРIХ НIЩО, ТАК САМО ЯК I ЛЮДИНА БЕЗ СЕРЦЯ.

БЕРИ ВЕРШИНУ I МАТИМЕШ СЕРЕДИНУ.

КОПАЙ ВСЕРЕДИНI СЕБЕ КРИНИЦЮ ДЛЯ ТIЄЇ ВОДИ, ЯКА ЗРОСИТЬ ТВОЮ ОСЕЛЮ, I СУСIДСЬКУ.

ХIБА НЕ МЕРТВОЮ Є ДУША, ПОЗБАВЛЕНА IСТИННОЇ ЛЮБОВИ?

ЛЮБОВ Є ДЖЕРЕЛО ВСЬОГО ЖИТТЯ.

ВСЕ МИНАЄ, АЛЕ ЛЮБОВ ПІСЛЯ ВСЬОГО ЗОСТАЄТЬСЯ.

ЛЮБОВ ВИНИКАЄ З ЛЮБОВI; КОЛИ ХОЧУ, ЩОБ МЕНЕ ЛЮБИЛИ, Я САМ ПЕРШИЙ ЛЮБЛЮ.

ЛЮДСЬКА ДУША І ДРУГ, БЕЗСУМНІВНО, ЦIННIШ ЗА ВСЕ ІНШЕ.

ДРУЖАТЬ ТIЛЬКИ З ТИМИ, ДО КОГО ВIДЧУВАЮТЬ ОСОБЛИВЕ ДУХОВНЕ ВАБЛЕННЯ.

ВСIХ ПОДАРУНКIВ ДРУЖНІХ МИЛІШЕ САМ ДРУГ ТОМУ, ХТО ВЗАЄМНО Є ДРУГ.

ДУЖЕ ПРАВИЛЬНО СКАЗАНО: ТОЙ, ХТО НЕ МАЄ ВОРОГIВ, НЕ МАЄ ТАКОЖ І ДРУЗIВ.

ТИ НЕ МОЖЕШ ВIДНАЙТИ ЖОДНОГО ДРУГА, НЕ НАШУКАВШИ РАЗОМ З ТИМ I ДВОХ-ТРЬОХ ВОРОГIВ.

ЩО ХОЧЕШ, ШУКАЙ, АЛЕ НЕ ЗГУБИ МИРУ.

ГОДI ПОБУДУВАТИ СЛОВОМ, КОЛИ ТЕ САМЕ РУЙНУВАТИ ДIЛОМ.

НЕ ЛЮБИТЬ СЕРЦЕ, НЕ БАЧАЧИ КРАСИ.

ДЕ СЕРЦЕ ПОВНЕ ВАГАНЬ, ТАМ ОГИДА I НУДЬГА.

БIЛЬШЕ ДУМАЙ, А ТОДI ВИРIШУЙ. СПIШИ ПОВIЛЬНО!

БЕЗ БАЖАННЯ ВСЕ ВАЖКЕ, НАВIТЬ НАЙЛЕГШЕ.

УНИКАЙ ТОВАРИСТВА ПОГАНИХ ЛЮДЕЙ!

О СОЛОДКИЙ ШЛЯХ ЖИТТЯ, КОЛИ СОВIСТЬ ЧИСТA!


МУДРЕЦЬ МУСИТЬ I З ГНОЮ ВИБИРАТИ ЗОЛОТО.

НАСIННЯ ЛИХИХ СПРАВ – ЛИХI ДУМКИ.

НЕ РОЗУМ ВIД КНИГ, А КНИГИ ВIД РОЗУМУ СТВОРИЛИСЯ.

ХІБА РОЗУМНО ЧИНИТЬ ТОЙ, ХТО, ПОЧИНАЮЧИ ДОВГИЙ ШЛЯХ, В ХОДІ НЕ ДОТРИМУЄ МІРИ?

ТОЙ РОЗУМIЄ ЮНIСТЬ, ХТО РОЗУМIЄ СТАРIСТЬ.

СМЕРТЬ ЛЮДИНI – СПОКIЙ.


ФАРБИ НА КАРТИНI КОЖЕН БАЧИТЬ, АЛЕ ЩОБ ПОБАЧИТИ МАЛЮНОК І ЖИВОПИС, ПОТРIБНЕ ДРУГЕ ОКО. ХТО Ж ЙОГО НЕ МАВ, ТОЙ СЛIПИЙ У ЖИВОПИСI. ГРУ МУЗИЧНОГО IНСТРУМЕНТУ КОЖНЕ ВУХО ЧУЄ, АЛЕ ЩОБ ВIДЧУТИ СМАК СХОВАНОЇ У ГРI ГАРМОНI, ТРЕБА МАТИ ВУХО ТАЄМНОГО РОЗУМIННЯ, А ХТО ПОЗБАВЛЕНИЙ ТОГО, ЦЕЙ НIМИЙ У МУЗИЦI.

ТАК САМО, ЯК БОЯЗКI ЛЮДИ, ЗАХВОРIВШИ ПIД ЧАС ПЛАВАННЯ НА МОРСЬКУ ХВОРОБУ, ГАДАЮТЬ, ЩО ВОНИ ПОЧУВАТИМУТЬ СЕБЕ КРАЩЕ, КОЛИ З ВЕЛИКОГО СУДНА ПЕРЕСЯДУТЬ НА НЕВЕЛИКОГО ЧОВНА, А ЗВIДТИ ЗНОВУ ПЕРЕБЕРУТЬСЯ У ТРИВЕСЕЛЬНИК, АЛЕ НIЧОГО НЕ ДОСЯГАЮТЬ ЦИМ, БО РАЗОМ IЗ СОБОЮ ПЕРЕНОСЯТЬ ЖОВЧ I СТРАХ,– ТАК І ЖИТТЄВI ЗМIНИ НЕ УСУВАЮТЬ З ДУШI ТОГО, ЩО ЗАВДАЄ ПРИКРОСТI І НЕПОКОЇТЬ.

[Ser9ey]

Мені здається, що нижченаведені цитати з трактатів і листів теж багато говорять про Сковороду -мислителеві і українцеві:

«Прекрасное утро, пресветлый сей воскресенія день. Сей веселый сад, новый свой лист развивающій. Сія в нем горняя беседка, священнейшим библіи присудствіем освященная и ея ж картинами украшенная. Не все ли сіе возбуждает тебе к беседе»

«И сіе-то есть с богом щасливо вступить в званіе, когда человек не по своим прихотям и не по чужим советам, но, вникнув в самаго себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому духу, последуя тайному его мановенію, принимается и придержится той должности, для которой он в міре родился, самым вышним к тому предопределен».

«Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца»

«Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, «рідко хто бере в руки».

«Природа и сродность значит врожденное божіе благоволеніе и тайный его закон, всю тварь управляющій»

«Привчи себе до того, щоб щоденно через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише із святого письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки можеш, перетворюй у споживний і рятівний сік»

«Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але постійно вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання — не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет з ним, не відчуває, здається, від цього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, він вже переживає найжорстокіші любовні муки»

«Казалось, что в доме моем все для мене равно пріятели. А мне и на ум не всходило оное евангелское: «Враги человеку домашніи его». Наконец, усиливаясь, как пожар, в телесном домишке моем, нестройность буйности расточенных по безпутіям мыслей, будьто южный ветер потоки, собрала во едино, а мне на память и во увагу привела, реченное оное к исцелевшему бесноватому, слово Христово: «Возвратися в дом твой». От того начала благоденствія моего весна возсіяла»

«якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший»- другу Михайлу.

«Розговор есть сообщение мысли и будто взаимное сердец лобызание; соль и свет компаній – союз совершенства»

«Верю. Кто что нашел и любит, тое своим ему быть может, а истина безначальна».

«Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя»

«Узнать себе полно, познаться и задружить с собою сей есть неотъемлемый мир, истинное щастіе и мудрость совершенная. Ах, естли б мог я напечатлeть теперь на сердцe твоем познаніе самаго себе!.»

«Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу м'який навіть по відношенню до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоч би незначний прояв прихильності до мене»

«Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям»

«Иное тeлесное здоровье — другое дeло веселіе и живость сердца».

«Чучел тот, не мудрец, что не прежде учит сам себе».

«Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилія мучащіеся. Сіи просят у бога богатства, а не удовольствія, великолепнаго стола, но не вкуса, мягкой постели да не просят сладкаго сна, нежной одежи, не сердечнаго куража, чина, а не сладчайшія оныя кесаря Тита забавы: «О други мои! Потерял я день...»


«мысли сердечные — они не видны, как будто их нeт, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит цeлое жизни нашей дерево; естли зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сeеш, так и жнеш».

«Останься ж в природном твоем званіи, сколько оно ни подлое. Лучше тебе попрощаться с огромными хоромами, с  пространными грунтами, с великолепными названіями, нежели растаться с душевным миром»

«Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многіе и сами не знают. Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца»

«Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається».

«Начало всему и вкус есть любовь. Как пища, так и наука, не действительна от нелюбимаго. Итак, с помянутых ангелов избрать для себе одного, кой паче протчіих понравится. Откушать несколько каждаго или некоторых с них. В то время вдруг к одному особливое движеніе почувствуеш.»

«Самое пресыщеніе не от скуки ли? Лучше умреть, нежель всю жизнь тосковать в несродностях»

Най актуальне зауваження: «Многіе, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовся обманываются. Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужности телесныя, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном. Тем оно слаже, чем сроднее»

. « Сіе и дивно, и не дивно. Дивно, что мало кто усердствует заглядать внутрь, испытывать и узнавать себе. А не дивно потому, что непрерывная сія брань в каждом, до единаго, сердце не усыпает»

«Учись собирать расточеніе мыслей твоих и обращать их внутрь тебя»

«Когда наш век или наша страна имеет мудрых мужей гаразда менее, нежели в других веках и сторонах, тогда виною сему есть то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам — без меры, без разбору, без гавани».

« Живо мне представляются два человека, одно и то же дело делающіе. Но от сей души родится пріятное, а от тоей непріятное дело. Сей самою ничтожною услугою веселит, а тот дорогим подарком  огорчает».

«Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути».

[GrySk]

"ou77:
Сковорода він ким був? письменником? поетом чи філософом?" - Читайте його твори - в них відповідь!

[Ser9ey]

Сковорода сам любив повторяти, що вивчати що або - це виписувати «прислів'я вишукані за змістом» які полюбилися. «Я не хочу, щоб тобі залишалися невідомими ці вишукані вислови, які мені дають величезну насолоду, а я знаю, що ти, як це і властиво дружбі, поділяєш мої смаки» (у листі Михайлу) . Це метод протилежний системному науковому вивченню, на якому базується сучасна філософська наука. Так можна й читати Сковороду: не намагаючись зрозуміти ціле - воно прийде саме з розумінням його особистості. Сковорода пише не для всіх, але його може зрозуміти будь-який вдумливий читач. Якщо почати саме з «тих присливій». Вони цілком закінчені й живуть самі по собі, і в теж час складають одне.
Григорій Сковорода писав свої «кошики», «забавочки» «забавляя праздность». «Прійми от мене маленькій сей дарик. Дарую тебе мою забавочку. Она божественная».(Ск)
Геніальне не має певної личини і «серйозного» змісту.     
Сковорода мабуть не дуже цінував своє особисте житіє і присвятив себе життю. «Жизнь не то значит, чтоб только есть и пить, но быть веселым и куражным, и сытость телесная не даст куража сердцу, лишенному своея пищи.», «Житіе значит: родиться, кормиться, расти и умаляться, а жизнь есть плодоприношеніе, прозябшее от зéрна истины, царствовавшія в сердце их.» (Ск) Що й було справедливо, бо жив він як учив.