Українська мова майбутнього

[ou77]

Певно ті волиняни приїхати Тількишо з Москви:)
"розумію" між іншим у нас не сприймається так сильно "відірване від нашої мови" як "будь-який"
Ще згадав у нас крім "любИй", кажуть "який-небудь" (певно через те "будь-який" і не природно:))

[Conservator]

Певно ті волиняни приїхати Тількишо з Мовскви:)

Та нє, корінні лучани

[ou77]

Ні, я про те, шо, певно, на заробітки їздили до Москви:)

Між іншим, у нашому селі всі чесно "считають" що наша українська мова сама правильна (може крім мене), я ще якось зустрів таку саму впевненість в іншому місці, не памятаю Тільки де:) То похоже тенденція:)

[Conservator]

А я в нас зустрічав думку людей далеких від філології, що суржик - це справжня українська мова. А літературну (без жодного акценту) ці люди називали "бандерівською" і ображали ся, коли я намагав ся бодай якось їм заперечити:)

[ou77]

отож - тенденція, тільки певно у вас по головам людям добре поїздили, у нас бандерівців ніколи не засуждували, але старалися не говорити на ту тему, у нас багато хто приймав участь у подіях...

[Conservator]

Кому "поїздили", а хто й сам "їздив" - ці найрадикальніше налаштовані на те, щоб українську звести до рівня суржику. Пам'ятаю в школі (я навчав ся в російській) деякі вчителві намагали ся мене переконати, що немає сенсу читати класику світової літератури в українських перекладах - і дивували ся, як це я можу з ними не погоджувати сь, та ще й дійсно читати приміром Гемінґвея українською (навіть не вірили, що можливим є його україномовний чотиритомовик, поки я його не показав!).

У нас теж багато хто брав участь у тих подіях, але націоналістичне підпілля в нас обмежувало ся дрібним саботажем і культурницькою діяльністю - в лютому 1942 року німці його розгромили остаточно., а залишки пішли на Західну Україну й приєднали ся до тамтешнього підпілля.

[Python]

Ще згадав у нас крім "любИй", кажуть "який-небудь"

«Який завгодно» функціонально ближчий до «будь-якого», тоді як «який-небудь»  ближчий до «якогось». Цей варіант вже точно не схожий на суржик, але й не хибує на надмірну літературність.

[ou77]

ато, точно! ще "якийсь", а от "який завгодно" всетаки залітературний...

[ou77]

Про найближче майбутнє: після пурифікації маятник відхилиться в іншу сторону і до літературної норми ввійдуть багато слів які вважалися суржиком чи діалектизмами.

[Conservator]

Про найближче майбутнє: після пурифікації маятник відхилиться в іншу сторону і до літературної норми ввійдуть багато слів які вважалися суржиком чи діалектизмами.

Щодо діялектизмів згоден, а от із суржикових елементів, мабуть, не так уже й багато - напр. "да", незважаючи не свою поширеність у мовленні населення, нормативним навряд чи стане. Думаю, ще мають шансу потрапити до літературної мови численні сленґові елементи.

[ou77]

діалектизми і зараз вже потрапляют, по-моєму то элемент пурифікації, а от суржик наступним кроком, коли пурифікація перестане діяти...

[Pere]

Про найближче майбутнє: після пурифікації маятник відхилиться в іншу сторону і до літературної норми ввійдуть багато слів які вважалися суржиком чи діалектизмами.

З львівської ґвари — такі як тут http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/gwara.htm ?

[Conservator]

Ну не всі - се точно, але з легкої руки "Братів Гадюкіних" такі слова, як "батяр" юж потрапляють до сленґу українофонів східної України, а то вже крок до їх олітературення.

[Python]

Ну не всі - се точно, але з легкої руки "Братів Гадюкіних" такі слова, як "батяр" юж потрапляють до сленґу українофонів східної України, а то вже крок до їх олітературення.

«Батяр»? Ніколи не чув. Можливо, це через те, що україномовним киянам здебільшого доводиться перекладати слова то на українську, то на російську — якщо слово не у всіх на слуху і погано витримує подвійний переклад через російську, воно, як правило, не приживається.

[Ревета]

Ні, не "панімаю", а "понімаю"! і то не суржик

Понятно, шо не суржик. Настояща українська!

[Conservator]

Ні, не "панімаю", а "понімаю"! і то не суржик

Понятно, шо не суржик. Настояща українська!

[Radley]

Ще згадав у нас крім "любИй", кажуть "який-небудь"

Мені останнім часом чогось часто трапляються вантажівки з характерними причепами та написом "Таким напівпричепом перевеземо любий вантаж"
А "який-небудь", здається, ніби і не суржик.

[ou77]

От слово яке недавно зявилося але певно вже по всій Україні присутнє (в двох місцях я чув) "катОн" замість "бавовна".

[Radley]

От слово яке недавно зявилося але певно вже по всій Україні присутнє (в двох місцях я чув) "катОн" замість "бавовна"

Я думаю, це результат базарного десятиліття 90-х, коли всі купували одяг по ринках. Пам"ятаю, як продавці тоді скрізь казали, що одяг "з катону". Можливо тому, що "катон" звучить більш "по-імпортному", а може просто читали "cotton" на етикетках, не дуже переймаючись значенням цього слова.

[ou77]

Насправді "бавовна" мало хто говорив частіше казали "хлопок" певно розуміючи шо то не українське слово легко від нього відмовилися, але перейшли не на невідоме і "важке" "бавовна", а на легке і дійсно написане всюди "катОн". А наголос певно поставили також як зручніше.... тільки от чому "катОн" а не "котОн"?

[Lugat]

Gentem lingua facit (Gaius Victorinus).
Тому, на мій погляд, якщо ми не хочемо, щоб наш народ був розірваний у майбутньому на масу дрібніших народів, ми повинні дати можливість діалектизмам орґанічно і повноправно ввійти в літературну норму. Наявні в діалектах процеси мають теж відбитися на загальномовних процесах. Мова має бути живою, а не консервованою.

Хотілося б процитувати думку людини, яку я дуже поважаю, це професор Костянтин Тищенко, який викладав нам "Загальне мовознавство", коли я ще навчався на першому курсі:
"Таким чином, з огляду на кількаразову зміну писемної мови в Україні за довжелезний час існування українських діалектів доходимо висновку, що спадкоємність писемних норм забезпечували щоразу саме живі народні говірки – наче могутній стовбур мови. Тоді як літературна, або писемна форма мови – наче гілка, найкраща, доглянута, часом прищеплена. Одна гілка всихає, інша виростає. Проте все на тому ж стовбурі. У тіні того стовбура-велета дрібнішають і в'януть ой які болісні – бо ще близькі – суперечки про неологізми 1930-х, заборони 1970-х, нерозв'зані питання правопису і мало не національний символ – отой хвостик угору в літері ґ... Як сказав індійський філософ Крішнамурті, коли немає бачення цілого, тоді деталі набувають неймовірних розмірів.

Хай і хвора на суржик, недоглянута, як хтось вважає, а, може, й мурзата, обчухрана, але діалектна українська стихія триває – і триватиме ще довго. Навіть просто так – без літературних щеплень і дозволів тривати. Вона, сказати б, наче та відома з усного фольклору рота, що й далі марширує "не в ногу", тоді як "їхнє благородіє" – чергова писемна мова – "ідуть в ногу".

Проте є-таки й занепокоєння. Складається враження, що чиєсь надзавдання – старанно затулити масові й неспростовні факти дальшого існування українських діалектів у доброму здоров'ї. Затулити, розраховуючи на нерішучу або байдужу частину еліти, внутрішньо вже готової до чергового винародовлення. Цілком очевидно, що всюдисущу усну діалектну стихію намагаються закамуфлювати або скомпрометувати, довести до сороміцького абсурду й підмінити обговорення проблем існування розмаїтої української діалектної стихії розмовами про технологію кращої письмової фіксації її історично змінної – бо аж третьої – літературної форми.

Дорогі земляки, небайдуже українство! Любімо живі діалекти, могутній стовбур нашої мови. Принаймні не зневажаймо їх, слухняно ставлячи побіч суржику або зводячи до ненормативних "формул".

Зробімо так, як зробили баски. Знайдімо кошти, щоб створити радіостанцію живого, тобто діалектного українського мовлення, де в прямому ефірі цілодобово звучали б тільки реальні, живі, автентичні діалоги українців усіх суспільних врств, усіх рівнів освіти й фахів. Потрібно дати вихід в ефір цьому живильному життєдайному середовищу – побутовому, щоденному спілкуванню етнічних українців, які мають перед освіченим прошарком ту перевагу, що засвоїли мову з потужної родинної, хатньої традиції. Нехай нарешті лунають в ефірі розмови про те, як сіно зібрати, город скопати, як хабаря негідникові дати або не дати, як весілля справити і потім з боргів вилізти, яка погода була сьогодні, які біди в родині і які втіхи. Може, тут і народній автентичній пісні знайдеться гідне місце, бо зрештою весь фольклор – це ж таки зразки діалектного, а не якого іншого мовлення.

Така радіостанція потрібна як реальний інструмент мовного єднання, як посередник між справжніми носіями мовної традиції (більш чи менш скаліченої, але ж уцілілої) і тими, хто цією традицією не просто не гребує, але переймається нею більше, ніж глобалізацією або черговим актуальним братанням. Радіо повинне нарешті задовольнити право на вибір не лише різноманітних мішанок, спринтів і кока-коли, але й живої води джерел." (Костянтин Тищенко "ПОКИ ЖИВІ УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ – ЖИВЕ УКРАЇНА" http://www.vesna.org.ua/txt/konf/mk2001/roz3.html )

[Ревета]

Тому, на мій погляд, якщо ми не хочемо, щоб наш народ був розірваний у майбутньому на масу дрібніших народів, ми повинні дати можливість діалектизмам орґанічно і повноправно ввійти в літературну норму. Наявні в діалектах процеси мають теж відбитися на загальномовних процесах. Мова має бути живою, а не консервованою.

Згоден. Але якщо йтиметься  про діалекти, не про суржик...

[Wolliger Mensch]

Згоден. Але якщо йтиметься  про діалекти, не про суржик...

Может быть, инквизицию по этому поводу назначить? Будет сурово выявлять суржицизмы и благославлять истинно украинские диалектизмы.

Я могу ошибаться, но по-моему, получится ровно то же, что уже есть сейчас в плане отделения истинно украинского от неистинно.

[Jumis]

Ох, как бы снова не забанили, как того орангутана в очках...

[Wolliger Mensch]

А мне-то что?