Українська сучасна мова виникла до Котляревського

[stryjko_bojko]

Українська Мова / тем: 1309, повідомлень: 14601    

20-10-2008 04:51, stryjko_bojko
Українська сучасна мова виникла до Котляревського

Перекласти (eng рус укр)

20-10-2008 01:33, Alamire
Дещо про мову


Чомусь в подібних суперечках не згадують, що Котляревський, який затвердив СУЧАСНУ українську мову в якості літературної, був старшим сучасником Пушкіна і був ближче до покоління Державіна, тож сучасна українська літературна мова фактично не є молодшою за СУЧАСНУ російську, яка починається саме з Пушкіна (строго кажучи, першим був Барков, послідовником якого у справі мовотворення себе відверто вважав Пушкін, але завдякі специфічній лексиці його твори важко назвати літературними ) Відповідно, на старті маємо навіть невеличку фору (не у якісті, звичайно, а у часі, хоча Котляревський теж "не такий простий, як з виду").
Тепер щодо тези про те, що за зразок літературної української мови був прийнятий полтавський діалект - мовляв, після того як Шевченко, наслідуючи Котляревського, дав відповідний стандарт, альтернативні спроби (на кшталт "Русалки дністрової") зазнали поразки і всі письменники, навіть галичанин Франко, надалі цього стандарту дотримувалися.
Ця теза розвінчується пам"ятками пісенного фольклору, мова яких є доволі монолітною (диалектизми є типовішими для "низького" жанру - коломийок та приспівок) як у просторі, так і у часі: на Поліссі, на Поділлі, на Покутті, на Полтавщині чи в степах співають подібні пісні подібною ж мовою, більш того, напротязі останніх чотирьох сторіч (а найперші пісенники відносяться до XVI ст.) ця мова не зазнала суттєвих змін. А це занадто потужний корпус текстів, щоби їм нехтувати.
Дійсно, ця мова лишалася мовою народу і в якісті літературної вона аж до Котляревського майже не вживалася. Але щодо російської маємо ту саму картину: першим до живої народної мови звернувся Барков у "Луці Мудіщеві", потім його підтримав Пушкін. У нас це були, відповідно, Котляревський та Шевченко.
Що саме являла собою літературна мова до Пушкіна та Котляревського? Власне, це й була та сама "руська" мова, яку преферують оминати імперські підручники. Правда, про неї згадують філологи, але обачливо звуть її "канцелярською" - так, на ній справді писались державні документи, зокрема литовські статути, але також маємо безліч видатних пам"яток доби барокко і ренесансу, які не "проходять" у школах (бо це доволі складна література, яку треба вміти читати). Це була штучна мова, граматично подібна до церковнослов"янської, але більш гнучка та більш строката лексично - застосування різноманітних діалектизмів, полонізмів та латинізмів в ній вважалось за чесноту. В той час, коли створювалися ці тексти, в якості літературної в Москві вживалася церковнослов"янська, себто давньоболгарська. Коли Московія, загарбувавши Східну Україну, привласнила собі її назву - Русь, Росія - на основі цієї мови почала формуватися літературна традиція новоявленої імперії. А оскільки рівень культури Московії був значно нижче, література перехідної доби представлена або придворним чи церковним офіціозом, або дівертисментними формами доволі низького гатунку. Знадобилось сто років, щоби з цього з"явилася справжня література. Тому, до речі, в російських філологів до сих пір тримається стійка кланова неприязнь до "руської" мови - саме завдякі цім незрілим зразкам вже сама ця мова відчувається ними як недомова, а написані нею твори як недолітература. Це прикро, але і в цьому насправді нема нічого особливого - приблизно так розглядав, наприклад, середьовічну французьку літературу який-небудь імперський професор з Германії або з Австро-Угорщини ще на початку ХХ ст.

http://www2.maidan.org.ua/n/about/1224455594

-----------
мій коментар

До аналогічної думки, недавно, дійшов і я сам.
Пісні про Запорізьких Козаків, зокрема про Гетьмана Сагайдачного, співалися по всій Україні, починаючи з 16-17ст.
І прошу взяти до уваги, що в Галичині вони звучали на тій же "народній
літературній мові", що і в Києві, Полтаві та Запоріжжі.
НМД, міська та сільська українська інтелігенція(вчителі,церковні служителі, державні чиновники, українська шляхта, козацька старшина) "шліфувала" народні пісні і приводила їх до того вигляду, який вони витримали дотепер.
А пройшло з тих пір добрих 400-500 років!

Версія до друку // Відповісти // Тема повністю // Редагувати // Стерти // переглядів: 8 // URL: http://www2.maidan.org.ua/n/mova/1224467514

[Nekto]

Ніж читати реферати в інтернеті, краще читайте першодруки. Завітайте на сайт Літопис, там дуже багато матеріалів з української мови, також багато аутентичних текстів минулих століть.

[Valius]

Нічого такого, що аж надто суперечило б матеріалам, поданим на Літописі, Стрийко-Бойко не написав. Мене теж дуже нервує, коли нашу мову виводять від Котляревського.

[Conservator]

Котляревський зробив одну з перших спроб літературної уніфікації розмовної укр. мови, та й тільки. Але саме з нього (бо його твори - одні з перших, НАПИСАНИХ творів укр. мовою значного обсягу) й слід виводити історію СУЧАСНОЇ укр. літ-ної мови. Але оскільки К. писав майже чистим київсько-полтавським діялектом, то звісно ж, його тексти за мовними ознаками дуже подібні до раніших текстів (як фолкльорних, так і літературних) створених цим говором. Просто значення тих текстів для подальшого розвою УЛМ було набагато (годі й порівнювати як) меншим, тому про них, як основу СУМ, ніхто й не говорить.

Треба розрізняти, про що мова. Котляревський створив тексти, на які у мовному пляні орієнтувалися всі подальші українські літератори. Саме тому про нього й говорять як про основоположника нової укр. літ. мови й новой укр. літ-ри. Це просто безглуздо заперечувати.

[Nekto]

Котляревський зробив одну з перших спроб літературної уніфікації розмовної укр. мови, та й тільки. Але саме з нього (бо його твори - одні з перших, НАПИСАНИХ творів укр. мовою значного обсягу) й слід виводити історію СУЧАСНОЇ укр. літ-ної мови. Але оскільки К. писав майже чистим київсько-полтавським діялектом, то звісно ж, його тексти за мовними ознаками дуже подібні до раніших текстів (як фолкльорних, так і літературних) створених цим говором. Просто значення тих текстів для подальшого розвою УЛМ було набагато (годі й порівнювати як) меншим, тому про них, як основу СУМ, ніхто й не говорить.

Треба розрізняти, про що мова. Котляревський створив тексти, на які у мовному пляні орієнтувалися всі подальші українські літератори. Саме тому про нього й говорять як про основоположника нової укр. літ. мови й новой укр. літ-ри. Це просто безглуздо заперечувати.

А існують середньовічні тексти (великі за обсягом), записані києво-полтавським діалектом?
Бо всі ці "Пересопницькі" євангелії, судові книги - в основному на північноукраїнському наріччі...

[Conservator]

Nekto, дивлячись, які межі ставити Середньовіччю. У 17 ст. - так.

Але знову ж таки, писемність була далеко не фонематичною, тому діялектні риси розрізнити нелегко.

[Nekto]

Nekto, дивлячись, які межі ставити Середньовіччю. У 17 ст. - так.

Але знову ж таки, писемність була далеко не фонематичною, тому діялектні риси розрізнити нелегко.

Судові книги писались майже фонематичним записом.
Так, цікавлять тексти 16-17 століть.

[Conservator]

Для прикладу можна взяти хоча б "Пісню про Миколая Потоцького і козацькі перемоги" (Укр. літ. 17 ст. - К.: Наук. думка, 1987. - С.278-280, але в цім виданні, на жаль, текст подано в осучасненому вигляді, тобто повністю адаптовано:( Иншого в мене під рукою нема...).

Хоча, звісно, кількість збережених текстів не йде ні в яке порівняння з кількістю пам'яток північноукр. та півд.-зах. наріччя. Хоча й тих мало:(

[NickFa]

Коли ж виникла українська мова?

Нині багато хто покликається на працю польського мовознавця, викладача Одеської гімназії в кінці минулого століття Михайла Красуського "Древность малороссийского языка", опубліковану в Одесі у 1880 р., а в наш час передруковану в часописі "Індо-Європа" і в перекладі українською мовою — в "Дніпрі" (1991 р., № 10), у якій автор заявляє про те, що "малоросійська мова не тільки старша від так званої старослов`янської, але й від санскриту, грецької, латинської та інших мов". Подібні твердження часто трапляються і в статтях та монографіях сучасних авторів.

Проте спроби відсунути період появи українців і української мови в далеке минуле — аж до нашої ери — породжує безліч питань: де саме жили стародавні українці і чому вони не залишили жодних археологічних комплексів своєї культури, наявних в усіх інших стародавніх народів?

Отже, історію українців та української мови поза часом і простором і поза історією слов`янства взагалі — це значить відриватися від наукового грунту й літати в хмарах мрій і фантазій.

Коли йдеться про виникнення української мови як мови нашої нації, у свідомості багатьох сучасних шукачів прадавніх коренів української мови у глибинах тисячоліть до н. е. вона часто асоціюється із сучасною літературною мовою, тобто тією, яка щодня звучить по радіо й телебаченню, яку вивчають у школах, якою друкують книжки й газети і т. п. Проте національна мова — це не тільки спільна для всієї нації літературна мова, опрацьована майстрами художнього слова, але й мова народна, діалектна, відмінна в різних діалектних ареалах.

Щодо походження сучасної української мови ніяких проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко; вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говірок. До І.  Котляревського і Т. Шевченка існувала ствроукраїнська писемна мова (ХІІІ — ХVІІІ ст.), що сформувалася на основі давньоруський літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньоруська писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов`янської (церковнослов`янської) мови, запозиченої від болгар разом із прийняттям християнства.

Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про древність української мови і шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти.

Історія народно-діалектного мовлення складалася зовсім по-іншому. Воно розвивалося за своїми внутрішніми законами і майже не залежало від державного чи релігійного життя суспільства. Саме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні, лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови.

Отже, дослідити походження української мови — це насамперед з`ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему середньонаддніпрянський варіант якої став основою сучасної української літературної мови.

Загальновідомо, що сучасна українська етномовна територія діллиться на три великі діалектні масиви-наріччя: північне, південно-західне, південно-східне. На думку багатьох дослідників, воно виникло лише в ХVІ —ХVІІ ст. на базі говірок переселенців з Полісся і особливо з Волині та Поділля, які почали з`являтися на Середній Наддніпрянщині з ХІІІ — ХІV ст. До того сучасні пвденно-східні українські землі були диким полем. Мова ж стародавніх полян і їхніх нащадків, а також пізніші київсько-переяславські говірки мали виразну північну (поліську) діалектну основу (щоправда, деякі дослідники вважають ці говірки не пов`язаними з північними, а самостійними, через що й усе південно-східне наріччя вважають не новоутворенням, а стародавнім, хоч для цього на наш погляд, не має достатніх підстав).

Таким чином, можна сказати ще конкретніше: щоб дослідити походження української мови, слід з`ясувати місце і час утворення північного та південно-західного українського наріччя.

Коли ж починається їхня історія?

Сучасна світова славістика має в своєму розпорядженні надійні й опробовані методи наукових досліджень далекого минулого, що дали позитивні й незаперечні результати. Зокрема, в жодного авторитетного славіста нашої планети не викликає сумнівів існування в минулому давнього спільнослов`янського (праслов`янського) періоду, під час якого праслов`янські племена мали більш-менш однорідну матеріальну та духовну культуру і користувалися близькоспорідненими діалектами з багатьма спільними рисами, які дали підставу вченим ввести в науковий обіг поняття "праслов`янська мова". Усе це збігається зі свідченням про слов`ян стародавніх істориків і політичних діячів: Геродота (V ст. до н. е.), Птолемея (ІІ ст. до н. е.), Плінія, Таціта (І ст. н. е.), готського історика Іордана (VІ ст. н. е.) та ін., з археологічних досліджень наших і зарубіжних спеціалістів.

Отже, слід завжди пам`ятати, що українська мова — це одна із багатьох слов`янських мов, а українці — частина слов`янського світу. Слов`яни ж разом із багатьма іншими народами — індоєвропейці.

Історичними, археологічними, лінгвістичними матеріалами доведено, що спільнослов`янський період тривав приблизно до середини І тис. н. е. Після розпаду праспільнослов`янської етномовної спільності у VІ—VІІ ст. почалося формування східнослов`янських племен та їх союзів, подальша консолідація яких на різних теренах Східної Європи призвела до формування українського, російського, білоруського народів. З цього часу намітилися і тенденції формування окремих східнослов`янських мов. За припущенням учених, східнослов`янські племена, поряд із етнічними розходженнями, відрізнялися також і своїми діалектами. Разом із тим, ціла низка фонетичних, граматичних, лексичних особливостей була спільною для всіх діалектів. Саме такі мовні риси й створювали особливий східнослов`янський діалектний тип. Але вже в цей час протоукраїнська мовна територія була неоднорідна і виразно ділилася на два етнографічно і, вірогідно, діалектно відмінні масиви: північний і південний.

[NickFa]

Північний масив, який охоплював Середню Наддніпрянщину, Полісся, Волинь, Наддністрянщину й Прикарпаття (від Прип`яті до витоків Стиру, Горині, Случі, Тетерева й Ірпіня), був частиною значно ширшого ареалу археологічної культури празько-корчацького типу (V—VІІ ст.). Цей ареал у загальних рисах відповідає території розселення склавінів, про яких розповідає Іордан (VІ ст.). Нащадки празько-корчацької культури влилися безпосередньо в культуру Київської Русі. Північний діалектний масив став у майбутньому основою північного наріччя української мови.

Південний протоукраїнський етномовний масив сформувався на початку VІ ст у лісостепах Середньої Наддніпрянщини, включаючи й середні течії Сули, Псла, Ворскли, а також у Надпоріжжі, по Дніпру між Тясмином і Россю та в Прутсько-Дніпровському межиріччі. Цей тип в фрхеології дістав назву "Культура пеньківського типу", яка проіснувала до другої половини VII ст. н. е. Ареал пеньківської культури чітко збігається з территорією антів, про яких повідомляють Іордан та Прокопій Кесарійський. У південному діалектному ареалі, на основі якого згодом сформувалося південно-західне наріччя, виникла більшість фонетичних рис, характерних лише для української мови. Отже, відомі нам з літопису східнослов'янські угрупування (на території нашої України у павнічної частини — це дуліби, бужани, волиняни, деревляни, поляни, сіверяни, у південній етномовній зоні — частина полян, уличи, тиверці, білі хорвати) на передодні об'єднання їх у межах Київської Русі являли собою територіальні, політичні союзи державного типу.

Повного й остаточного злиття колишніх союзів у так звану давньоруську народність не сталося, спільної давньоруської народнорозмовної мови ніколи не було.

Термін "давньоруська мова" має право на існування, але вживати його правомірно лише щодо писемно-літературної мови, яка, поряд із церковнослов'янською, обслуговувала всі сфери державного життя і була спарвді спільною (хоч і з певними регіональними мовними особливостями) для всієї території Київської Русі.

Не всі дослідники з цим погоджуються. Традиційне твердження про Київську Русь як колиску трьох східнослов'янських народів не має під собою реального наукового грунту, — його слід відкинути як ідеологічну вигадку.

У пам'ятках другої половини XI ст. вже засвідчено чимало українських діалектних особливостей (зокрема, перехыд вибухового g у фрикативний h, злиття голосного ы, і у специфічний український звук и, зближення ненаголошених е—и у вимові типу сеило, веисна, веиликий, перехід "ятя" в і тощо).

Виразні місцеві протоукраїнські особливості формувалися у галузі граматики, ситаксису, лексики.

Як відомо, унаслідок занепаду зредукованих ъ та ь виникло чимало фонетичних перетворень, спільних для всіх східнослов`янських діалектів, але значна кількість цих змін у різних діалектних ареалах дала різні результати, що стали новими розрізнювальними особливостями окремих східнослов`янських мов, зокрема, стали притаманними лише українській мові: перехід о, е в і у нових закритих складах (віл, кінь, піч), розвиток приставних голосних о, і (овруч, олжа, іржа, імла), поява сполучень -ри-, -ли- у позиції між приголосними (глитати, дрижати), поява форм типу відкритий, рий, злий, шия, умийся, зміна приголосних л>ў (вовна, вовк, товстий), пом`якщення приголосних з, ц, с у суфіксах -зький, -цький, -ський (польський, галицький), асиміляція j м`якими приголосними і як наслідок, — їх подовження (життя, зілля, збіжжя, суддя, ніччю)тощо.

Отже, заключним етапом процесу формування української мови як самостійної мовної системи був занепад зредукованих ъ та ь.

Цей процес у південно-західних протоукраїнських говорах завершився в першій половині ХІ ст. У протоукраїнських північних говорах — протягом першої половини ХІІ ст., а в проторосійських говорах — лише в кінці ХІІІ ст.

Формування української мови, як і інших східнослов`янських, почалося від праслов`янського періоду і розтягнулося на декілька століть. проте процес становлення східнослов`янських мов не був синхронним. Найраніше він розпочася з української мови через те, що майже вся територія нинішньої України була частиною прабатьківщини слов`ян, а інші східнослов`янські регіони в той час ще були заселені неслов`янськими племенами — балтами та фінно-уграми.

Отже, рубіж ХІ—ХІІ ст. можна умовно визнати початком самостійної історії української мови як мови українського народу.

Григорій Півторак. Коли ж виникла українська мова / Історія української мови (Хрестоматія). — К.: Либідь, 1996. — С. 270-279.

[Iskandar]

Отже, рубіж ХІ—ХІІ ст. можна умовно визнати початком самостійної історії української мови як мови українського народу.

Хоч умовно, хоч дiйсно це повнiсенька дурниця 

[IamRORY]

Отже, рубіж ХІ—ХІІ ст. можна умовно визнати початком самостійної історії української мови як мови українського народу.

Хоч умовно, хоч дiйсно це повнiсенька дурниця 

Зрозуміло, що все почалося раніше... набагато раніше... так давно, що... що й не згадати, хай йому грець! Але не треба створювати комплекс неповноцінності у інших...

[Wolliger Mensch]

Цю тему або в ПН, або в ПБ.

[Wolliger Mensch]

Зрозуміло, що все почалося раніше... набагато раніше... так давно, що... що й не згадати, хай йому грець! Але не треба створювати комплекс неповноцінності у інших...

Чи натякаєте на трипільців?

[IamRORY]

Чи натякаєте на трипільців?

Та чого там, одразу на липську, мезинську та межирічсько-добранічську культури (пізній палеоліт).