Лингвофорум

Наскільки я розумію, в українській мові Н перед шиплячими завжди м'яка: інший = [иньший], менший = [меньший], тонший = [тоньший] тощо.
Звідти необхідність прописати наступний морфологічний принцип правопису:

Цитировать§ 17. Коли Ь не пишеться
Знак м'якшення (ь) не пишеться: [...]
2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь: бренькіт, донька, нянька.
[...]

Хотілось би знайти опис цього явища в лінгвістичних статтях. Саме з явним акцентом на вимову, а не орфографію.

ось

Дивна теза про ствердіння. Чи не плутає автор орфографію й орфоепічну норму?

А де це орфоепічна норма?

Просто в цитованих фрагментах це приписується західним діалектам, коли я таке в слобожанському селі змалечку чув, від учителів української мови у місті чув тощо. Це явно не вузьке "лемківсько-волинське".

Така враження, що колись там був голосний, і той голосний пом'якшував приголосну.

Може навіть редукований ь 

Більше подібне на і.

Схоже, що в одних діалектах відбулося ствердіння Н перед шиплячими, в інших збереглася м'якість. У себе на Черкащині я чув саме м'який варіант (тобто, навіть середньонаддніпрянський говір принаймні на частині ареалу цю м'якість зберігає). Треба більше інформації про географію діалектів, у яких спостерігається твердість Н перед шиплячими.

Також не можу сказати, що м'яка вимова нетипова для дикторів — скоріш, навпаки. Звичайно, в частині випадків м'якість можна списати на вплив російських зразків, але це не може стосуватись тих випадків, де схожого російського зразка нема (напр., вимова «каміньчик», «проміньчик»). У випадку Н перед Ч, м'яке Н можна було б пояснити асиміляцією за м'якістю перед Ч, що стало м'яким під впливом російської — але ж ні, Н в «камінчику» цілком може звучати м'яко, навіть якщо Ч виразних ознак м'якості не має. В випадку української, вивченої з книжок після російської, закономірним було б або «каміньчік» (з ознаками російської фонетики), або «камінчик» (з твердим Н відповідно до написання), але не «каміньчик», яке можна лише перейняти з усної мови українців з такою вимовою. У випадку нативних носіїв, можливий і природжений «каміньчик», і природжений «камінчик» (якщо десь справді така вимова поширена), і набутий «камінчик» (якщо носій з природженим «каміньчиком» чомусь вважає таку вимову діалектною, а вимову за написанням — літературною).

Може цей трофей допоможе зрозуміти?

мняке сполучення випада 123 рази проти 45 твердих у хрестоматії східної слобожанщини

Натомість в хр. західної Полтавщини 100 твердих взірців проти 11 мняких (кілька сполучень «нш» там з уступу, правда...)

Хр. Черкащини — 2 н'ш і 102 нш (з кількома з уступу)

Перевірив ше на напівмнякі: тіки раз випало в Черкащині н•ш

Згоден із Пифоном. Тверде Н, як і взагалі читання "як написано", я найчастіше чую від людей, які перейшли на українську в дорослому віці, зокрема у зв'язку з подіями Євромайдану, війни.