Главное меню
Мы солидарны с Украиной. Узнайте здесь, как можно поддержать Украину.

Ответ

Обратите внимание: данное сообщение не будет отображаться, пока модератор не одобрит его.
Ограничения: максимум вложений в сообщении — 3 (3 осталось), максимальный размер всех файлов — 300 КБ, максимальный размер одного файла — 100 КБ
Снимите пометку с вложений, которые необходимо удалить
Перетащите файлы сюда или используйте кнопку для добавления файлов
Вложения и другие параметры
Проверка:
Оставьте это поле пустым:
Наберите символы, которые изображены на картинке
Прослушать / Запросить другое изображение

Наберите символы, которые изображены на картинке:

√36:
ALT+S — отправить
ALT+P — предварительный просмотр

Сообщения в этой теме

Автор Ser9ey
 - января 25, 2014, 15:18
Хочу відзначити часто  прослизаючу  думку у читачів мудреця -  помилка про долю Сковороди, що була висловлена в ще петербурзьким філософом Володимиром Ерном в його книзі  «Життя Сковороди» в 1912 році (першим і єдиним філософом того часу який обернув увагу на мудреця) ...і нажаль поширена вона, ця помилка, і понині серед багатьох шанувальників ідей слобідського мислителя. Помилка  в тому, що нібито учення і трактати мудреця могли пропасти марно від байдужісті сучасників?!
   Власне цим це відриває  ідеї і життя Григорія Савіча від його оточення - тієї благотворної аури слобідського  *сучасна харківська, сумська,  області* життя 18 століть, в якій тільки і міг так яскраво виявитися  такий уразливий творчий характер Сковороди.
   Сковорода користувався надзвичайним шануванням серед козаків-земляків. Це у тому числі і харківський купець Урюпін згодом ініціатор збору гігантських, що до  того часу, грошей  на створення харківського університету. Це і класичне утворені, що тоді було нерідко, поміщики харьковщини та ізюмщини, друзі Сковороди. Та і простий люд почитав за честь якщо Григорій Савіч хоч на день зупинявся в його хатині. А портрети Сковороди, разом з шевченківськими, аж до Києва понад сто років висіли в українських хатинах. І висіли б і далі, але після 17-го хатини почали горіти, а портрети його ново представлена радянська влада легко могла сплутати з Петлюрой, за що природний гоплик господареві.
   Це не земляки забули Сковороду, а так звана передова тогочасу, 19-го століття, інтелігенція пройшла, в своєму нічтоже сермяшєся, мимо народного генія. І лише "кухаркин син" людина народного походження - професор Дмитро Багалій відродив інтерес до Слобідського, сковородинівського, краю і до самого мандрованного старчика. (Зробив він це у своїх блискучих книгах -
«Історія Слобідської Украіни» 
http://chtyvo.org.ua/authors/Bahalii_Dmytro/Istoria_Slobidskoi_Ukrainy/
і
«Український мандрований філософ Григорій Сковорода»
http://chtyvo.org.ua/authors/Bahalii_Dmytro/Ukr_mandrovanyi_filosof_Skovoroda/

  І хоча, поза сумнівом, наш земляк Михайло Коваленський з гідністю виконав свою місію учня і хранителя пам'яті свого великого вчителя. Зберіг рукописи старчика і написав блискучу біографію Сковороди. Але проте трактати мудеца, у багатьох списках  розповсюджувалися,  в 18-19-х століттях, і знаходили  щире розуміння серед освічених слобідчан, а таких була більшість, бо на той час населення України було загальне грамотне.
http://www.misli.com.ua/
Автор Ser9ey
 - октября 13, 2013, 11:28
 Шляхи поширення ідей Сковороди  завдяки блискучому ігноруванню їх інтелектуальною й офіційною частиною суспільства 19 століття простежити важко. До честі українського народу, його кращих представників, офіційне замовчування не вплинуло на «підземні» плини Сковородинівської думки серед розумів слобідщіни. A от гуманістичні тенденції, тобто християнство без Христа, як я розумію гуманізм, привели до знищення інтелігенції в сталінські часи. Сковорода є духівником українського народу, його думки результат пізнання душі. Із часу християнства якісне збагнення ідей завжди викликало більший результат, ніж масове мітингування. Квапляться тільки сатрапи - тому що їхній час короткий. Сковорода знав, що два, три учні донесуть, збережуть, передадуть його ідеї й трактати й не квапився «у чужі руки».
http://www.misli.com.ua/ua/28.html
Автор Ser9ey
 - января 10, 2010, 09:44
Сковорода сам любив повторяти, що вивчати що або - це виписувати «прислів'я вишукані за змістом» які полюбилися. «Я не хочу, щоб тобі залишалися невідомими ці вишукані вислови, які мені дають величезну насолоду, а я знаю, що ти, як це і властиво дружбі, поділяєш мої смаки» (у листі Михайлу) . Це метод протилежний системному науковому вивченню, на якому базується сучасна філософська наука. Так можна й читати Сковороду: не намагаючись зрозуміти ціле - воно прийде саме з розумінням його особистості. Сковорода пише не для всіх, але його може зрозуміти будь-який вдумливий читач. Якщо почати саме з «тих присливій». Вони цілком закінчені й живуть самі по собі, і в теж час складають одне.
Григорій Сковорода писав свої «кошики», «забавочки» «забавляя праздность». «Прійми от мене маленькій сей дарик. Дарую тебе мою забавочку. Она божественная».(Ск)
Геніальне не має певної личини і «серйозного» змісту.     
Сковорода мабуть не дуже цінував своє особисте житіє і присвятив себе життю. «Жизнь не то значит, чтоб только есть и пить, но быть веселым и куражным, и сытость телесная не даст куража сердцу, лишенному своея пищи.», «Житіе значит: родиться, кормиться, расти и умаляться, а жизнь есть плодоприношеніе, прозябшее от зéрна истины, царствовавшія в сердце их.» (Ск) Що й було справедливо, бо жив він як учив.
Автор GrySk
 - августа 17, 2009, 23:38
"ou77:
Сковорода він ким був? письменником? поетом чи філософом?" - Читайте його твори - в них відповідь!
Автор Ser9ey
 - апреля 17, 2009, 19:37
Мені здається, що нижченаведені цитати з трактатів і листів теж багато говорять про Сковороду -мислителеві і українцеві:

«Прекрасное утро, пресветлый сей воскресенія день. Сей веселый сад, новый свой лист развивающій. Сія в нем горняя беседка, священнейшим библіи присудствіем освященная и ея ж картинами украшенная. Не все ли сіе возбуждает тебе к беседе»

«И сіе-то есть с богом щасливо вступить в званіе, когда человек не по своим прихотям и не по чужим советам, но, вникнув в самаго себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому духу, последуя тайному его мановенію, принимается и придержится той должности, для которой он в міре родился, самым вышним к тому предопределен».

«Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца»

«Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, «рідко хто бере в руки».

«Природа и сродность значит врожденное божіе благоволеніе и тайный его закон, всю тварь управляющій»

«Привчи себе до того, щоб щоденно через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише із святого письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки можеш, перетворюй у споживний і рятівний сік»

«Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але постійно вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання — не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет з ним, не відчуває, здається, від цього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, він вже переживає найжорстокіші любовні муки»

«Казалось, что в доме моем все для мене равно пріятели. А мне и на ум не всходило оное евангелское: «Враги человеку домашніи его». Наконец, усиливаясь, как пожар, в телесном домишке моем, нестройность буйности расточенных по безпутіям мыслей, будьто южный ветер потоки, собрала во едино, а мне на память и во увагу привела, реченное оное к исцелевшему бесноватому, слово Христово: «Возвратися в дом твой». От того начала благоденствія моего весна возсіяла»

«якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший»- другу Михайлу.

«Розговор есть сообщение мысли и будто взаимное сердец лобызание; соль и свет компаній – союз совершенства»

«Верю. Кто что нашел и любит, тое своим ему быть может, а истина безначальна».

«Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя»

«Узнать себе полно, познаться и задружить с собою сей есть неотъемлемый мир, истинное щастіе и мудрость совершенная. Ах, естли б мог я напечатлeть теперь на сердцe твоем познаніе самаго себе!.»

«Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу м'який навіть по відношенню до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоч би незначний прояв прихильності до мене»

«Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям»

«Иное тeлесное здоровье — другое дeло веселіе и живость сердца».

«Чучел тот, не мудрец, что не прежде учит сам себе».

«Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилія мучащіеся. Сіи просят у бога богатства, а не удовольствія, великолепнаго стола, но не вкуса, мягкой постели да не просят сладкаго сна, нежной одежи, не сердечнаго куража, чина, а не сладчайшія оныя кесаря Тита забавы: «О други мои! Потерял я день...»


«мысли сердечные — они не видны, как будто их нeт, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит цeлое жизни нашей дерево; естли зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сeеш, так и жнеш».

«Останься ж в природном твоем званіи, сколько оно ни подлое. Лучше тебе попрощаться с огромными хоромами, с  пространными грунтами, с великолепными названіями, нежели растаться с душевным миром»

«Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многіе и сами не знают. Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца»

«Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається».

«Начало всему и вкус есть любовь. Как пища, так и наука, не действительна от нелюбимаго. Итак, с помянутых ангелов избрать для себе одного, кой паче протчіих понравится. Откушать несколько каждаго или некоторых с них. В то время вдруг к одному особливое движеніе почувствуеш.»

«Самое пресыщеніе не от скуки ли? Лучше умреть, нежель всю жизнь тосковать в несродностях»

Най актуальне зауваження: «Многіе, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовся обманываются. Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужности телесныя, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном. Тем оно слаже, чем сроднее»

. « Сіе и дивно, и не дивно. Дивно, что мало кто усердствует заглядать внутрь, испытывать и узнавать себе. А не дивно потому, что непрерывная сія брань в каждом, до единаго, сердце не усыпает»

«Учись собирать расточеніе мыслей твоих и обращать их внутрь тебя»

«Когда наш век или наша страна имеет мудрых мужей гаразда менее, нежели в других веках и сторонах, тогда виною сему есть то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам — без меры, без разбору, без гавани».

« Живо мне представляются два человека, одно и то же дело делающіе. Но от сей души родится пріятное, а от тоей непріятное дело. Сей самою ничтожною услугою веселит, а тот дорогим подарком  огорчает».

«Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути».
Автор ПРОВІД
 - марта 8, 2009, 14:03
вибраньи мноу цитати :

НЕ ВСЕ ТЕ ХИБНЕ, ЩО ТОБІ НЕЗРОЗУМIЛЕ.

НЕ ВСЕ ТЕ ОТРУТА, ЩО НЕПРИЄМНЕ НА СМАК.

ЯК ЛIКИ НЕ ЗАВЖДИ ПРИЄМНI, ТАК I ІСТИНА БУВАЄ СУВОРА.

НАЙГІРША ХВОРОБА – ХВОРІТИ ДУХОМ.

ЖИТТЯ НЕ ТЕ ОЗНАЧАЄ, ЩОБ ТІЛЬКИ ЇСТИ ТА ПИТИ, АЛЕ Й БУТИ ВЕСЕЛИМ ТА БАДЬОРИМ.

ВЕСЕЛIСТЬ – ЦЕ ЗДОРОВ'Я ГАРМОНIЙНОЇ ДУШI. ДУША, ВРАЖЕНА ЯКИМСЬ ПОРОКОМ, НЕ МОЖЕ БУТИ ВЕСЕЛА.

СИТІСТЬ ТІЛЕСНА НЕ ДАСТЬ БАДЬОРОСТI СЕРЦЮ, ПОЗБАВЛЕНОМУ СВОЄЇ ЇЖІ.

СЕРЦЕ ТОДI НАСИЧУЄТЬСЯ, КОЛИ ОСВIЧУЄТЬСЯ.

СВIТЛО ПРЕМУДРОСТI ТОДI ВХОДИТЬ У ДУШУ, КОЛИ ЧОЛОВIК ДВА ЄСТВА ПІЗНАЄ: ТЛIННЕ ТА ВIЧНЕ.

ХIБА МОЖЕ ГОВОРИТИ ПРО БIЛЕ ТОЙ, КОМУ НЕВIДОМЕ, ЩО ТАКЕ ЧОРНЕ?

НЕ ТОЙ ДУРНИЙ, ХТО НЕ ЗНАЄ (ЩЕ ТАКИЙ, КОТРИЙ УСЕ ЗНАЄ, НЕ НАРОДИВСЯ), АЛЕ ТОЙ, ХТО ЗНАТИ НЕ ХОЧЕ. ЗНЕНАВИДЬ ГЛУПОТУ: ТОДI ХОЧ I ДУРНИЙ, А БУДЕШ У ЧИСЛI БЛАЖЕННИХ.

КОЖЕН НАРОДЖЕНИЙ, ЯКИЙ УСIМ СЕРЦЕМ ШУКАВ, БЕЗСУМНІВНО ЗНАЙДЕ I ПОБАЧИТЬ ТЕ, ЩО ПОМIТИТИ МОЖУТЬ ОЧI НЕ ВСIХ ЛЮДЕЙ, А ЛИШЕ БЛАЖЕННИХ.

СВIТЛО БАЧИТЬСЯ ТОДI, КОЛИ СВIТЛО В ОЧАХ Є.

СВІТЛО ВІДКРИВАЄ НАМ ТЕ, ПРО ЩО МИ У ТЕМРЯВІ ЛИШЕ ЗДОГАДУВАЛИСЯ.

ПІЗНАЄШ ІСТИНУ — ВВІЙДЕ ТОДІ У КРОВ ТВОЮ СОНЦЕ.


НЕ ТОЙ ЩАСЛИВИЙ, ХТО БАЖАЄ КРАЩОГО, А ХТО ЗАДОВОЛЕНИЙ ТИМ, ЧИМ ВОЛОДIЄ.

ЧИ НЕ ДИВИНА, ЩО ОДИН У БАГАТСТВI БIДНИЙ, А ІНШИЙ У БIДНОСТI БАГАТИЙ?

НЕ БУДЕ ТВЕРЕЗИЙ ТОЙ, ХТО ПЕРЕСИЧУЄ СЕБЕ ЇЖЕЮ, ХОЧА Б ВIН I НЕ ПИВ ВИНА.

НАДМIР ПОРОДЖУЄ ПЕРЕСИТ, ПЕРЕСИТ – НУДЬГУ, НУДЬГА Ж – ДУШЕВНИЙ СМУТОК, А ХТО ХВОРІЄ НА ЦЕ, ТОГО НЕ МОЖНА НАЗВАТИ ЗДОРОВИМ.

НЕ НАЗИВАЙ СОЛОДКИМ ТЕ, ЩО ПОРОДЖУЄ ГIРКОТУ.


БУТИ ЩАСЛИВИМ – ЦЕ ЗНАЧИТЬ ПIЗНАТИ, ЗНАЙТИ САМОГО СЕБЕ.

З ВИДИМОГО ПIЗНАВАЙ НЕВИДИМЕ.

БЕЗ ЯДРА ГОРIХ НIЩО, ТАК САМО ЯК I ЛЮДИНА БЕЗ СЕРЦЯ.

БЕРИ ВЕРШИНУ I МАТИМЕШ СЕРЕДИНУ.

КОПАЙ ВСЕРЕДИНI СЕБЕ КРИНИЦЮ ДЛЯ ТIЄЇ ВОДИ, ЯКА ЗРОСИТЬ ТВОЮ ОСЕЛЮ, I СУСIДСЬКУ.

ХIБА НЕ МЕРТВОЮ Є ДУША, ПОЗБАВЛЕНА IСТИННОЇ ЛЮБОВИ?

ЛЮБОВ Є ДЖЕРЕЛО ВСЬОГО ЖИТТЯ.

ВСЕ МИНАЄ, АЛЕ ЛЮБОВ ПІСЛЯ ВСЬОГО ЗОСТАЄТЬСЯ.

ЛЮБОВ ВИНИКАЄ З ЛЮБОВI; КОЛИ ХОЧУ, ЩОБ МЕНЕ ЛЮБИЛИ, Я САМ ПЕРШИЙ ЛЮБЛЮ.

ЛЮДСЬКА ДУША І ДРУГ, БЕЗСУМНІВНО, ЦIННIШ ЗА ВСЕ ІНШЕ.

ДРУЖАТЬ ТIЛЬКИ З ТИМИ, ДО КОГО ВIДЧУВАЮТЬ ОСОБЛИВЕ ДУХОВНЕ ВАБЛЕННЯ.

ВСIХ ПОДАРУНКIВ ДРУЖНІХ МИЛІШЕ САМ ДРУГ ТОМУ, ХТО ВЗАЄМНО Є ДРУГ.

ДУЖЕ ПРАВИЛЬНО СКАЗАНО: ТОЙ, ХТО НЕ МАЄ ВОРОГIВ, НЕ МАЄ ТАКОЖ І ДРУЗIВ.

ТИ НЕ МОЖЕШ ВIДНАЙТИ ЖОДНОГО ДРУГА, НЕ НАШУКАВШИ РАЗОМ З ТИМ I ДВОХ-ТРЬОХ ВОРОГIВ.

ЩО ХОЧЕШ, ШУКАЙ, АЛЕ НЕ ЗГУБИ МИРУ.

ГОДI ПОБУДУВАТИ СЛОВОМ, КОЛИ ТЕ САМЕ РУЙНУВАТИ ДIЛОМ.

НЕ ЛЮБИТЬ СЕРЦЕ, НЕ БАЧАЧИ КРАСИ.

ДЕ СЕРЦЕ ПОВНЕ ВАГАНЬ, ТАМ ОГИДА I НУДЬГА.

БIЛЬШЕ ДУМАЙ, А ТОДI ВИРIШУЙ. СПIШИ ПОВIЛЬНО!

БЕЗ БАЖАННЯ ВСЕ ВАЖКЕ, НАВIТЬ НАЙЛЕГШЕ.

УНИКАЙ ТОВАРИСТВА ПОГАНИХ ЛЮДЕЙ!

О СОЛОДКИЙ ШЛЯХ ЖИТТЯ, КОЛИ СОВIСТЬ ЧИСТA!


МУДРЕЦЬ МУСИТЬ I З ГНОЮ ВИБИРАТИ ЗОЛОТО.

НАСIННЯ ЛИХИХ СПРАВ – ЛИХI ДУМКИ.

НЕ РОЗУМ ВIД КНИГ, А КНИГИ ВIД РОЗУМУ СТВОРИЛИСЯ.

ХІБА РОЗУМНО ЧИНИТЬ ТОЙ, ХТО, ПОЧИНАЮЧИ ДОВГИЙ ШЛЯХ, В ХОДІ НЕ ДОТРИМУЄ МІРИ?

ТОЙ РОЗУМIЄ ЮНIСТЬ, ХТО РОЗУМIЄ СТАРIСТЬ.

СМЕРТЬ ЛЮДИНI – СПОКIЙ.


ФАРБИ НА КАРТИНI КОЖЕН БАЧИТЬ, АЛЕ ЩОБ ПОБАЧИТИ МАЛЮНОК І ЖИВОПИС, ПОТРIБНЕ ДРУГЕ ОКО. ХТО Ж ЙОГО НЕ МАВ, ТОЙ СЛIПИЙ У ЖИВОПИСI. ГРУ МУЗИЧНОГО IНСТРУМЕНТУ КОЖНЕ ВУХО ЧУЄ, АЛЕ ЩОБ ВIДЧУТИ СМАК СХОВАНОЇ У ГРI ГАРМОНI, ТРЕБА МАТИ ВУХО ТАЄМНОГО РОЗУМIННЯ, А ХТО ПОЗБАВЛЕНИЙ ТОГО, ЦЕЙ НIМИЙ У МУЗИЦI.

ТАК САМО, ЯК БОЯЗКI ЛЮДИ, ЗАХВОРIВШИ ПIД ЧАС ПЛАВАННЯ НА МОРСЬКУ ХВОРОБУ, ГАДАЮТЬ, ЩО ВОНИ ПОЧУВАТИМУТЬ СЕБЕ КРАЩЕ, КОЛИ З ВЕЛИКОГО СУДНА ПЕРЕСЯДУТЬ НА НЕВЕЛИКОГО ЧОВНА, А ЗВIДТИ ЗНОВУ ПЕРЕБЕРУТЬСЯ У ТРИВЕСЕЛЬНИК, АЛЕ НIЧОГО НЕ ДОСЯГАЮТЬ ЦИМ, БО РАЗОМ IЗ СОБОЮ ПЕРЕНОСЯТЬ ЖОВЧ I СТРАХ,– ТАК І ЖИТТЄВI ЗМIНИ НЕ УСУВАЮТЬ З ДУШI ТОГО, ЩО ЗАВДАЄ ПРИКРОСТI І НЕПОКОЇТЬ.
Автор Ser9ey
 - марта 7, 2009, 20:02
Цитата: Flos от июля  8, 2008, 16:24
http://varsavva.narod.ru/

Є ще тут:
Григорий Сковорода книги литература Скачать
http://www.misli.ho.ua/book.php
Автор Ser9ey
 - ноября 15, 2008, 10:02
Цитата: Maksymus от ноября 11, 2008, 09:28
Цитата: ou77 от июля  8, 2008, 11:23
Де можна нормальну книжку прочитати не те щоб про його життя (де і коли жив) а про його думки?

Є класична праця Дмитра Чижевського: http://izbornyk.org.ua/chysk/chysk.htm

Класично, але ж досить нуднувато. Якось незрозуміло в Чижевського, навіщо ж всетаки писав Сковорода? :(
Це тому що професіонали від філософії  вже в силу умов своє професії змушені щодня й методично  мислити; крім усіляких цехових обмежень,  крутитися в рамках питань що обумовлені тим або іншім замовником - державою або часом. А ще ї попросту, їм ніколи заглиблюватися в життєві проблеми філософії, як це робили великі пророки й мудреці. І потім для цього потрібно бути практиком духовних шукань прожити бурхливе й складне емоційне життя.
Недарма всі великі святі вважали себе великими грішниками: напевно «пожили». Цією вузькістю проблем почали страждати вже борці за православ'я  на прикінці 19 в., полемізуючи в основному з католицтвом (не потрібно плутати з полемістами з Унією в 16 столітті на Україні, творчість їх що продиктована була життєво важливими для православ'я обставинами). Виключення – Памфил Юркевич, та Володимир Ерн  яки боролися із прагматизмом що угадали невідбутну актуальність цього.
А от святий Сергій Радонезький перевіряв православ'я своїм досвідом. Сучасна філософія своїм досвідом не повіряється. Це вже вишукування на основі вторинної інформації попередніх філософів
Автор Ser9ey
 - ноября 13, 2008, 10:15
Цитата з попередньої статті «ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ...»
"Українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи не свідомо, хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Точніше, вони не вливалися в нього, а творили його, бо російська література тільки-но починала розвиватися. Оскільки в Росії в XVIII ст. панувала церковнослов'янська мова, українські письменники із староукраїнської мови переходили на слов'яноруську, щоб їх розуміли і в Росії".

Щось вже дуже хитро мудро в цьому тексті. Так і не зрозуміло, що ж автор має на увазі: творили українські автори мову, або ... переймали. Як можна було перейти на російську мову як що її ще не було. Тобто, за його словами, українці її спочатку створили, а потім перейняли? :???
Автор Ser9ey
 - ноября 13, 2008, 09:56
Цитата: Nekto от ноября 11, 2008, 20:46
Ще раз про мову Сковороди.

Цитата з http://litopys.org.ua/rusaniv/ru06.htm.

Як же оцінювати слов'яноруську мову й мову Г. Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов'янською мовою часів Київської Русі: будучи в цілому чужою мовою, вона разом з тим функціонально була руською, бо обслуговувала культурні потреби русинів. Проте в XVIII ст. ситуація склалась дещо інша: служачи культурним потребам українців, і слов'яноруська і спільносхіднослов'янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об'єктивно відігравали деструктивну роль.

Повніша цитата з статті «ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ...»
«Проте в XVIII ст. ситуація склалась дещо інша: служачи культурним потребам українців, і слов'яноруська і спільносхіднослов'янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об'єктивно відігравали деструктивну роль».

Якщо вважати за староукраїнську мову наявність домішок польскої мови те – так.
Але Смотрицький очистив мову від цього.

А ось далі: «Але, руйнуючи староукраїнську мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для творення  нової української літературної мови — уже не на церковнослов'янській, а на суто народній основі».

І ще.
Зразок тексту в Сковороді (у оригіналі звісно):
«А естли мой молокососный мудрец здeлается двух или трех языков попугаем, побывав в знатных компаніях и в славных городах, естли вооружится арифметикою и геометрическими кубами, пролетeв нeсколько десятков любовных исторій и гражданских и проглянув нeколикое число коперниканских пилюль? Во время оно Платоны, Солоны, Сократы, Пифагоры, Цицероны и вся древность суть одни только метелики, над поверхностію земли летающія, в сравненіи нашего высокопарнаго орла к неподвижным солнцам возлетающаго и всe на океянe острова пересчитавшаго. Тут-то выныряют хвалители, проповeдающіи и удивляющіяся новорожденной в его мозгe премудрости, утаенной от всeх древних, яко не просвeщенных вeков, без коей, однако, не худо жизнь проживалась. Тогда-то уже всeх древних вeков рeченія великій сей Дій пересуживает и, будто ювелир камушки, по своему благоволeнію то одобряет, то обезцeняет, здeлавшись вселенским судіею. А что уже касается до Моісея и пророков — и говорить нечево; он и взгляду своего не удостоивает сих вздорных и скучных говорунов; сожалeет будто б о ночных птичках и нетопырях, в нещастный мрак суевeрія влюбившихся. Все то у него суевeріе, что понять и принять горячька его не может. И подлинно: возможно ли, чтоб сіи терновники могли нeчто разумeть о премудрости, о щастіи, о душевном мирe, когда им и не снилось, что земля есть  планетою, что около Сатурна есть Луна, а может быть, и не одна? Любезные други! Сіи-то молодецкіе умы плeненны своими мнeніями, как бы лестною блудницею и будто умной бeснующіися горячкою, лишенны оберегателей своих, безпутно и безсовeтно стремятся в погибель.»

І приклад російської  сучасної Сковороді:

А. Ковалевский — М. Ковалинскому
Ваше превосходительство,
Милостивый государь,
Михайло Иванович!
Из писма Вашего к Григорію Савичу Сковороде выжу, что Вы меня забыли, но приверженность моего почтенія к Вам, истенная любовь никогда не умалитца, почему чрез сіе свидетельствую Вас с фамиліею мое достодолжнейшое почтеніе и желаю от всего сердца вам здравія и душевнаго спокойствія. Благословенной старыц Сковорода, утружденной болезнями по власти божіей, понемногу начал обмагатца, и живописец здешный Лукьянов партрет с нево снял, которой к Вам сам доставлю с украинским домашним гостинцем, толко не знаю, где мне Вас найтить. Не разсудите ли меня уведомить? Есм Вашего превосходительства, милостиваго государя покорнейшій слуга

Вплив староукраїнської на російську простежується, але не навпаки.