Напівпом'якшені шиплячі

[DarkMax2]

Зараз настанови кажуть напівпом'якшувати Ш у слові шість й усюди перед І.
Чи були колись мовознавці, що розрізняли ятеве і неятеве І після шиплячих або пропонували всюди перед І читати твердо?

[Paul Berg]

Значить: у мене без огляду на етимолоґічне походження докладно відріжняється тільки чисто фонетично таке і, яке не мягчить попередущої шелестівки, і цей звук зазнаную я в письмі і, і таке і, яке її мягчить, на що уживаю (в повній згоді з нашою ґрафічною системою з її я, є, ю) знаку ї. Етимологія слова може показати, як і наведені приклади показують, що як і так і ї однаково може бути і з е, як і з ѣ і о і з первісного і. Але хоч уже десятки літ минуло, як ми ясно сформулували ці правила, то все таки ще і тепер доводиться нам боротися з уроєнням, що нібито Желехівський і я пишемо ї замість давнього ѣ (див. также с. 24). А це тому, що пр. Огієнко все ще думає етимолоґічними катеґоріями і не в силі розібратися в фонетичній вартості звуків і уживаних на їх означення знаків. Факт є, що з фонетичного становища мусимо в українській мові відріжняти, як це вже показано, двояку категорію звука і, і цей стан є характеристичний для звукової системи української мови. Можна-б це і так обернути: перед і бувають в українській мові звуки т, д, с, з, ц, дз, л, н, — тверді або мягкі (т. зн. ть, дь, сь, зь, уь, дзь, ль, нь), а шелестівки губні й шиплячі (п, б, в, м, ф, ч, ж, ш, щ, дж) — тільки тверді. Шелестівки к, ґ, г, х — в цій позиції становлять окрему катеґорію — вони мягчаться на свій лад.

https://zbruc.eu/node/80804