Дощ

[Nekto]

Цитата.
Особливий випадок становлять форми дощ:дощУ замість сподіваних *doždž:*doždžu. Українська мова, разом із чеською та серболужицькими, належить до тих нечисленних слов'янських, де доконано повного знеголошення прикінцевих приголосних кореня у всіх формах слова; у польській мові слово deszcz може зберігати дзвінкість перед голосними: dżdżu; ба навіть декотрі українські говірки (овруцькі, наддністрянські, бойківські, гуцульські, буковинські, надсянські, лемківські) зберігають дзвінкість в усіх формах або в позиції перед голосним. Під середньоукраїнську добу переважно писали жч, відтворюючі в такий спосіб, поза всяким сумнівом, звукосполуку [ž/дж/], наприклад, у Житом.1582 (дожчов ґен.мн.), Памва Бер. 1627, Полт.1669, Сл.безд.бл.1670, Присл.Кл.Зин.1690, Вѣчн.пек.1721; а в Памви Бер. одного разу фігурує навіть написання дожджУ.  Букву щ застосовувано рідко, але число таких випадків з плином часу зростало: doszcz (Люстр.Брацлав 1545), дощ (Люцид.1636); хитання спостерігаються в Радив.1688 і Онуфр.Харк.1699, а в Сковор.1780 подибуємо ґен.мн. дощей. Таким чином, зненаголошення цієї сполуки стало доконаним фактом у середині XVIIIст. Причини цієї незвичайної еволюції залишаються неясними. Можливо це була абсолютна винятковість звукосполуки ž/дж/ в позиції наприкінці слова? Коли ж у ном.одн. запанувала сполука šč, її треба було пошиити на непрямі відмінки, тому що північне та південно-східне наріччя української мови, як правило не знають чергування дзвінкого з глухим у цій позиції.

[5park]

Цитата из: Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. - Харків: Акта, 2002. - с. 613

[Nekto]

Цитата из: Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. - Харків: Акта, 2002. - с. 613

Саме так. 

[Drundia]

Спочатку дисиміляція у групі дзвінких, потім асиміляція глухості. У принципі не єдиний випадок в українській мові.