Українізми в польській

[Iskandar]

Українізмів в польськiй мало, але вони є.
Що можу згадати:
horodyszcze
koromyslo
А також – wesele (весілля), оскільки докорінного польського слова слід було ждати у вигляді *wiesiele (при wiesioły)

У мене виникає питання щодо українського ганьба та польського hańba. Яким був напрямок запозичення?
В українській цей корінь має досить велике гніздо слів (ганити, догана) До того ж звук h в польській звичайно має джерелом або українізми (Bohdan), або латинські та західноєвропейські слова (honor)

Ще мені не ясен вигляд польського tylko та kilka. Як ці слова співвідносяться з укр. тільки та кілька при білор. тольки?
Яким чином загальнослов'янське *toliko могло дати в польскій слово з y?
Та й виляд українського слова так само не дуже зрозумілий. Укр. о > i звичайно в такому закритому складенні, яке створилося після падіння «редуцированных» (не знаю, як це українською, «редукованих» чи що?) Ъ та Ь. А тут ми маємо випадіння И. (хоча оце саме «після» так само виняток)
Хоча українське i – i в словах тілько - кілька наче б то виглядить більш аутентично ніж польське у – і в tylko – kilka, яке дуже здібне до запозичення з української, а в tylko  в такому разі ми спостерігаємо вирівнювання, аби не було м'якшення t, яке, як відомо, дає с (ц')

Може знайдеться хто, обізнаніший у цьому питанні, та розтлумачить мені, який сидить у клятій Московщині та ганебним чином лає з-за бугра свідому українську мову?
Та може хто згадає ще деякі українізми у поляків (хотів був за звичкою сказати за Шевченком та Хмельницьким «клятих ляхів» та модератор не велить  )

[Марина]

А також – wesele (весілля), оскільки докорінного польського слова слід було ждати у вигляді *wiesiele (при wiesioły)

Изменение старопольского wiesiele в wesele не связано с украинским языком, является особенностью собственно польской исторической фонетики (равно как и wiesioły > wesoły).

[Iskandar]

Мариночка, а поподробнее... Не очень я понял этот закон перехода...

[Марина]

Мариночка, а поподробнее... Не очень я понял этот закон перехода...

Читала в исторической фонетике польского языка. Подробностей не помню (нужно искать это место в книге), помню, что об украинском языке там ничего не говорилось, а объяснялось исключительно внутри польского языка.

[Ян Ковач]

У мене виникає питання щодо українського ганьба та польського hańba. Яким був напрямок запозичення?
В українській цей корінь має досить велике гніздо слів (ганити, догана) До того ж звук h в польській звичайно має джерелом або українізми (Bohdan), або латинські та західноєвропейські слова (honor)

Наличие буквы "h" возможно в польском внушает недоверие , но к слову ганьба:
Если оно "запозичением" с украинского, почему находится и в других языках?
Вскорее предполагаю, оно довольно общее...
В чешском/словацком есть напр. такие варианты (перед -ба мягкости нет):
1,hanba, != 2, hana, pohana, pohanenie (potupenie, potupa, zneváženie, zneuctenie)
1, hanbiť sa 2,haniť, pohaniť, (hanobiť)
Тоже великое гнездо слов - это обычно не черта заимствований.
Если не смотреть на "по-" как на приставку, нельзя ли установить
какую-то связь с понятием "поганъ" (неверящий) и развитием его смысла?
Да почти забыл, почему связываю корни ганьба и гана (можно и опровергнуть ):
hanba = 1, состояние/ощущение опозорения 2, ощущение стыда (стыдиться - hanbiť sa) 3, вроде "кошечка" (лучше ohanbie)

По фасмеру слово "ганить" вполне ок.(цитата )
Word: га́нить

Near etymology: "порицать, осуждать, позорить, срамить", южн., зап. (Даль), укр. гани́ти "порицать", блр. га́нiць "позорить", польск. ganić "порицать", чеш. haněti, haniti "порицать, позорить", в.-луж. hanić.

Further etymology: Мысль о заимствовании из д.-в.-н. ho^na "позор, оскорбление, насмешка" (Бернекер 1, 376) не представляется убедительной в фонетическом отношении; ср. против этого Остен-Сакен, KZ 44, 158. Но сравнение этого слова со словом гад у Остен-Сакена также весьма сомнительно. Скорее всего, слав. новообразование от итер. ст.-слав. (по)ганти "преследовать", сербохорв. га́њати "преследовать", словен. ga^njati "гнать" и т. д., которые связаны с гоню́. Относительно знач. ср. русск. нагоня́й. Лит. gõnyti "губить", лтш. gȃni^t "бранить, позорить" слав. происхождения; см. М. -- Э. 1, 617 и сл.
-----------------------------------
Итак, по-моему, ганьба просто общее слово, ведь польское есть "ganić".
Однако раз "g" и другой раз "h", перенят ли вид произношения? 8)

[Sladkorček]

Ян, приведённое Вами словенское слово имеет другой смысл, если взять форму ganiti (милости прошу задавать вопросы в теме о словенском языке), слова ganjati нет в SSKJ (Slovar slovenskega knjižnega jezika), но есть preganjati именно с таким смыслом.

[Iskandar]

Я б ще додав як українізми в польській такі специфичні слова, як kozak, sicz, barszcz

[Pan Kyrylo]

Аналізуючи українсько-польські мовні контакти, слід розрізняти два періоди. По-перше, період, коли українська і польська мови виступали як рівноправні, незалежні, і, по-друге, період, коли українська мова стає пригнічуваною, підпадає під вплив привілейованої, а згодом державної польської мови.

Лексичні елементи українського походження частіше з'являються в бароковий період, тобто наприкінці XVI ст. Вони фіксуються спочатку в пасторальній поезії, де селянські елементи були природними, а згодом відіграють роль елементів високого стилю: bohater, krynica, sielanka (пасторальна поема). Це залишається сталою рисою польської мови до XIX ст. Щодо XVII ст., то можна стверджувати про українську мову в польській літературі, оскільки українська мова була допущена як мова деяких поетичних текстів. Напевно, більшість читачів знала українську мову, оскільки  фіксуємо цитування українською мовою, а також наявність лексичних запозичень у текстах, які походять із західної Польщі. Українські запозичення упродовж XVI–XVII ст. проникали в польську мову найчастіше з художніх творів, тобто з мови літератури, та з окраїнних говірок, які відігравали велику роль у розвитку польської  літературної мови. Щодо XVIII–XIX ст., то в польській мові і надалі функціонують українізми (переважна більшість як стилістично нейтральна лексика), що сприймаються як власне польські слова. У XIX ст. носієм української культури в польській мові стає художня література (найбільш інтенсивно процес запозичення відбувається в XIX ст. у період романтизму). У польській мові в XX ст. фіксуються українські елементи, які переважно запозичені в попередні періоди.

Щодо впливу української літератури на польську, то слід виділити, по-перше, постачання змісту, матеріалу – фольклору, місцевого колориту легенд тощо, які вжиті й перелицьовані відповідно до узвичаєних норм і конвенцій, по-друге, модель дії, по-третє, запозичення українських лексичних елементів. Письменники, які походили з України або тісно контактували з нею, використовували у своїх художніх творах численні запозичення з української мови. Незважаючи на тематичну зумовленість такого використання, українізми легко проникали в польську мову і вживалися письменниками з етнічних польських земель. Деякі українські лексичні запозичення швидко вийшли з ужитку, але більшість українізмів увійшла до словникового складу польської літературної мови.

Близьке сусідство і перебування протягом тривалого часу в складі однієї держави (Польща, Росія) окраїнних польських та українських говірок також сприяло запозиченню в польській мові побутової, виробничої лексики, назв рослин і тварин тощо.

Для підтвердження українського походження запозичень у польській мові використані фонетичний та граматичний критерії.

А. Фонетичні критерії.

1. Повноголосся: choіodziec, choіosznie, czeremcha, czereњnia, czerep, dereс, ferezja, hoіobla, hoіota, horod, horodniczy, horodyszcze, koromysіo, korowaj, korowуd, mereїka, moіoda, moіodziec, oczeret, pobereїnik, podoroїna, poіos, porohy, oseіedec, serebszczyzna тощо.

2. Розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat  (церковний зразок): praїnik.

3. Наявність h: bezhoіowie, bohater, bohomaz, braha, buhaj, czahary, duha, hajda, hajdamaka, hajdawery, harmider, harmonia, harowaж, hlak, hodowaж, hoіobla, hoіota, hoіubiж, hoіubiec, hoіysz, hopak, horda, hordowina, horod, horodniczy, horodyszcze, hospodar, hospodyn, hoїy, hramota, hreczka, hulaж, hulajdusza, hulajgrуd, huba, hultaj, hurma, hydziж, ihumen, kurhan, mohorycz, nahaj, ohyda, wataha та ін.

4. Голосні y, a замість носових №, к: dub, dubas, klacza.

5. Відсутність переходу м>a перед твердими передньоязиковими: bies.

6. Перехід dl>l: siolo (sielski, sielanka).

7. Перехід п в ol: koіtun.

8. Перехід є в or: portki.

Б. Граматичні критерії.

1. Суфікс -iszcz-e (-yszcz-e): horodyszcze, ludyszcza, ratyszcze.

2. Закінчення -а в іменниках жіночого роду: cerkwa.

3. Суфікс -un: rezun.

Як бачимо, граматичних критеріїв недостатньо, щоб підтвердити українське походження деяких запозичень. Близька спорідненість двох мов сприяла адаптації нових слів, тому запозичень із яскраво вираженими фонетичними або словотвірними українськими рисами не так вже й багато. Окрім фонетичного та граматичного критеріїв, вирізняємо семантичний, територіальний, часовий, лексичний критерії, які вимагають залучення фактів писемних польських та українських пам'яток, а також звернуто  увагу на використання українізмів у творах письменників тощо.

Центральним питанням у вивченні запозичень є їх пристосування, адаптація до системи переймаючої мови. Позаяк одна частина українізмів була  перейнята усним шляхом, інша – писемним, то й послідовності у способах адаптації немає. Однакові фонетичні або морфологічні явища могли адаптуватися по-різному.

А. Фонетична субституція. Вокалізм.

Це найбільш поширений спосіб адаптації лексичних запозичень. Частина українізмів уживається без будь-яких змін, бо звучання запозиченого слова не суперечить фонетичній системі польської мови: ataman, baskak, chata, czajka, duma, ikona, kaczan, kary, kozak, pop, sadyba, sobaka, step, tabun, tapczan та ін.

У системі вокалізму відбулися такі зміни:

1. Голосний y:

а) замінюється носовим №: каблук > kabі№k;

б) зберігається: баламут > baіamut, дубас > dubas.

2. Голосний е замінюється носовим к: надвередити > nadwerкїyж.

3. Голосний о в закритих складах передається u (у) (відповідно до фонетичних норм польської мови): хоровод > korowуd.

4. Голосний і (з давнього м) передається:

а: безмін > bezmian;

е: біс > bies.

Б. Зміни в системі консонантизму.

1. Звук р у деяких випадках може

а) замінюватися rz: крепкий > krzepki, курінь > kurzeс, бур'ян > burzan (rj–rz);

б) зберігатися: цар > car.

2. Звук л передається і: балабайка > baіabajka, балабух > baіabuch.

3. Звук г

а) замінюється h: дуга > duha, гайда > hajda, гайдамака > hajdamaka, галас > haіas;

б) замінюється g: гавра > gawra, яруга > jaruga, чепіга > czepiga.

4. Тверді губні іноді пом'якшуються: мерин > mierzyn.

5. Звук ч може

а) зберігатися: чабан > czaban, чайка > czajka, чара > czara;

б) замінюватися с: чабан > caban.

6. Звук д

а) замінюється dz: дітський > dziecki, молодець > moіodziec;

б) d′: бундючитися > bundiuczyć siк.

7. Звук ц′ може замінюватися с: криниця > krynica, оселедець > oseіedec.

8. Звук с

а) зберігається: садиба > sadyba, сагайдак > sahajdak;

б) замінюється sz: саранча > szaraсcza.

9. Звук т може зберігатися: рогатина > rohatyna.

10. Звук ш найчастіше зберігається: шайка > szajka, шаровари > szarowary.

11. Поява протетичного h: орда > horda.

12. Відпадання початкового звука: грамота > ramota, оселедець > seіedec.

В. Наголос.

Наголос в українізмах перенесений на передостанній склад за нормами польської акцентуації: байдáк > bбjdak, балагáн > baібgan, баштáн > bбsztan, чабáн > czбban, чумáк > czъmak тощо.

Г. Словотвірна субституція.

1. Український іменниковий суфікс -ик найчастіше замінюється суфіксом -ek: хлистик> chіystek або -ik: побережник > pobereїnik.

2. Суфікс -ок замінюється на -ek: опришок > opryszek.

3. Суфікс -ин замінюється -in: гордовина > hordowina.

4. Прикметниковий суфікс -ськ замінюється  -ck: дітський (т +с' = ц) > dziecki.

5. У неозначеній формі дієслів -ти послідовно замінюється на -ж: баламутити > baіamuciж, бушувати  > buszowaж, гуляти > hulaж.

6. Дієслівний суфікс -ува замінюється на -owa: годувати > hodowaж.

7. Постфікс -ся замінюється на частку siк, яка пишеться окремо: дужатися > duїaж siк.

Ґ. Морфологічна субституція (підведення відмінюваних слів під діючі парадигми).

[Pan Kyrylo]

1. Іменники можуть змінювати рід (частіше оформляються за зразком чоловічого роду): лепеха > lepiech, росомаха > rosomach.

2. Прикметники чоловічого роду в однині набувають закінчення:

а) у: бурий > bury, гожий > hoїy, чупурний > czupurny;

б) і: крепкий > krzepki.

3. Іменники в називному відмінку множини замість и набувають закінчення і (після  k): портки > portki.

При семантичному освоєнні запозичень часто фіксуються зміни значення слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення. Ці процеси могли відбуватися безпосередньо при запозиченні з української мови або вже під час функціонування в польській мові.

У другому розділі ,,Загальна характеристика українських лексичних запозичень у  польській літературній мові" проаналізовано українські запозичення, які поділено на лексико-тематичні групи.

Серед польських назв осіб та груп людей виділяємо більше п'ятдесяти українізмів. У ХV ст. запозичено: ataman, horodniczy, kniaџ, pop, у ХVІ ст: baskak, bohater, car, czuryіo, diak,  hultaj, hurma, kaleka, kniaџ,  kum, moіodziec (moіojec), prowodyr тощо, у ХVІІ ст: asauі, hoіysz, opryszek, pohaniec, semen, у ХVІІІ ст.: hajdamaka, haіaburda, у ХІХ ст.: czumak, kacap, oczajdusza та ін. Деякі слова зазнали адаптації до фонетичних та морфологічних норм польської мови: baіamut, chіystek, moіodziec. Серед засвідчених українізмів виділяємо релігійні назви: diak, ihumen, pop, назви, пов'язані з родинними відносинами: kum, donia, військові чини, посади, а також назви, що запозичені під час повстань та селянських бунтів: asauі, ataman, kompaсczyk, hajdamaka, kozak, petyhorzec, rezun, юридичні посади: baskak, dziecki, car, horodniczy. Значний відсоток становлять слова з негативним забарвленням: baіamut, chіystek, haіaburda, oczajdusza, opryszek тощо.

У польських назвах місцевостей фіксуємо п'ятнадцять українських лексем. Це зумовлено близьким сусідством, отже, подібними географічними умовами. У XVI ст. були запозичені: jaruga, kurhan, liman, іug; у XVII-XVIII ст.: jar, pobereїe, porohy, step; у XVIII–XIX ст.: bajrak, basztan, czahary, halawa, koіbaс, іewada. Деякі назви функціонують без змін: bajrak, basztan, halawa, jar, kurhan, lewada, porohy, step. У польську мову запозичення проникали як безпосередньо з української (галява, луг), так і через її посередництво. Безумовно, українська мова найчастіше відігравала роль посередника у запозиченні з тюркських мов: bajrak, basztan, czahary, jar, jaruga, kurhan, liman, step.

У складі польської флористичної лексики зафіксовано більше двадцяти українізмів. Деякі з назв адаптовані до фонетики польської мови: ajer, burzan, pіoskoс, інші залишилися без змін: bakun, berek, czeremcha, hreczka тощо. Деякі лексеми вживаються з власне польськими відповідниками: bodiak – oset, komysze – trzcina. Найдавніші запозичення: burzan, czeremcha, czereњnia, dereс, hordowina, hreczka, oczeret, pіoskoс (XV–XVI ст.); пізніше перейняті: arbuz, komysze, kukurydza (XVII–XVIII ст.); ajer, bakun, bereka, bodiak, kaczan, katran (XVIII–XX ст.). Велика роль у поширенні українських назв рослин у польській мові належить письменникам і ботанікам – вихідцям з українських етнічних земель, вони вводили ці назви до художніх творів, а також у власні різноманітні словнички ботанічної лексики. Запозиченню української ботанічної лексики сприяли східномалопольські говірки, у складі яких виявлено чимало українізмів.

Серед анімальної лексики фіксуємо двадцять українізмів. У польській мові XVI ст. відомі: bachmat, chomik, rosomak, sobaka, szaraсcza тощо, у XVIІ ст.: bobak, buhaj, mierzyn, poіos (poіoz) та ін., у XVIІІ ст.: derkacz. Назви bachmat, berkut, buhaj, chmyz, czereda, sobaka, suhak, waіach тощо не зазнали змін, інші адаптовані  до норм польської літературної мови: bobak, mierzyn, rosomak, zazula. Безпосередньо з української мови перейняті: derkacz, klacz, zazula. Більшість назв цієї тематичної групи запозичена з тюркських мов через українське посередництво: bachmat, berkut, bobak, borsuk, buhaj, іoszak, mierzyn, suhak, szaraсcza. Близька територіальна суміжність, тісні економічні взаємини, подібність ландшафту і кліматичних умов сприяли поширенню та розповсюдженню різних видів тварин з України в Польщу. Разом із реаліями були запозичені й назви. Навіть фіксуємо випадки заміни власне польської назви українською: kukuіka – zazula.

Запозиченню назв частин тіла та найменувань з народної медицини сприяли тісні зв'язки між народами, а отже, й спільне вирішення багатьох проблем із захворюваннями. Безпосередньо з української мови запозичено: у XVI ст.: koіtun, kudіa, kuіak, sustaw, у XVIII ст.:  baka, oseіedec, у XIX ст.: chandra, czerep.

У складі польської побутової лексики засвідчено близько сорока запозичень. З XVI ст.: bezmien, braha, czara, derka, jarmuіka,  kutas, miкkina, odzieї, szarawary, tapczan, tuzіuk тощо; XVII ст.: burka, portkі; XVIII ст.: baіabuch, choіodziec, korowaj; XIX ст.: bundz, hajdawery, hlak, koromysіo, kutia, lemieszka, mamaіyga, mereїka. Деякі з назв зазнали фонетичної та граматичної адаптації: bezmien, choіodziec, farfura, ferezja, kabі№k, kiereja, kociuba, lemieska, makotra, miкkina, odzieї. Безпосередньо з української виводяться: choіodziec, korowaj, miкkina, namitka, odzieї, portki. Щодо функціонування в сучасному мовленні поляків, то найбільш збереженими виявилися назви страв і предметів домашнього використання. Назви одягу, як і самі реалії, проіснували переважно до кінця ХІХ ст.

Серед польських назв звичаїв, обрядів, ігор фіксуємо одинадцять українських лексичних запозичень. Деякі з них сягають традицій наших предків, тому й переймання в польську мову відбулось у більш ранній період: ikona, kozera, mohorycz, praїnik (XVI ст.), hoіubiec, korowуd, prysiudy (XVII–XVIII ст.), hopak, kupaіa  (XIX ст.) тощо. Лексеми  hopak, kozak, kupaіa не зазнали змін, інші адаптовані до фонетичних та морфологічних норм польської мови.

У складі назв, пов'язаних з мистецтвом, аналізуємо такі українізми: baіabajka, bandura, baraban, bohomaz, duma, harmonia, kobza, toіumbas, які перейняті майже без змін (окрім harmonii). Лексеми kobza, duma запозичено в XVI ст., bandura – XVII ст., baіabajka, harmonia, baraban – XIX ст. Bandura i kobza згодом позначали один музичний інструмент (аналогічно baraban i taraban).

У польській юридично-економічній лексиці зафіксовано сім українських лексичних елементів, які переважно запозичені в XVI–XVII ст. Dukacz, harach, podoroїna, serebszczyzna вийшли з активного вжитку, оскільки змінились політично-економічні відносини; borysz, hramota, mohorycz й  надалі функціонують у сучасній літературній мові, але мають інше значення. Без фонетичних змін перейняті в польську мову: haracz, hramota, mohorycz, podoroїna, інші назви адаптувалися до фонетичних та граматичних норм польської мови. Юридично-економічних запозичень з української мови в польській небагато (2%), однак правова спадщина Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, соціально-економічна політика Козацької Держави сприяла збереженню та створенню юридично-економічної української лексики. Поширення її у польській літературній мові свідчить про високий розвиток і можливість впливу навіть на привілейовану мову панівної держави того часу. Відсутність запозичень в ХІХ–ХХ ст. з української мови зумовлено соціально-політичними обставинами.

[Pan Kyrylo]

Серед польських військових назв засвідчено двадцять два українізми. Переважна більшість (80%) вживані без змін: buіat, buіawa, czambuі, czekan, kajdany, koіczan, kulbaka, nahajka, piszczal, ratyszcze, rohatyna, sahajdak, Sicz. Лише деякі лексеми адаптовані до фонетичних та морфологічних норм польської мови: buсczuk, koliszczyzna тощо. Більшість назв датовані XVI–XVII ст., коли військові контакти між двома народами були найінтенсивнішими. Лексеми czekan, kulbaka, piszczal, ratyszcze, sahajdak не вживаються в мовленні сучасних поляків, але використовуються письменниками для правдивого відображення певної історичної епохи. Деякі зі слів і надалі перебувають в активному словниковому запасі: buсczuk, kajdany тощо. Зафіксовані українізми серед польських військових назв свідчать про високий рівень озброєння нашого війська у певні історичні періоди, а також про інтенсивність українсько-польських міжмовних взаємин.

У складі польської виробничої лексики більшість українізмів не зазнала змін: bajdak, czajka, duha, hoіobla, kapkan, maїa, taradajka. Лексеми czajka, dubas, duha, hoіobla проникли в XVI ст., bajdak, maїa – XVII ст., gawra, taradajka – XVIII–XIX ст., czekaіo – XIX ст. тощо. Час поширення певної назви в польській мові безпосередньо пов'язаний із перейманням реалії.

У процесі етнокультурних взаємовпливів, у зв'язку зі спільністю історичного розвитку народів міфологічні назви українського походження теж були запозичені в польську міфологію (п'ять лексем). Цей процес відбувався протягом XV–ХІХ ст.: bies (XV–XVI ст.), upiуr, wiedџma (XVII ст.), czort (XVIII ст.), widun (ХІХ ст).

Більшість польських назв житла та поселень запозичено ще в XVI ст.: bazar, chata, chutor, horod, horodyszcze, krynica, sioіo; в XVII ст.: majdan, sіoboda; в XVIII ст.: sadyba. Перейняті без змін: bazar, chata, chutor, horod, horodyszcze, kіunia, majdan, sadyba тощо, інші адаптовані до граматичних та фонетичних норм польської мови: krynica.

У складі польської абстрактної лексики зафіксовано шість українізмів: з XVI ст. відомі: haіas, ohyda, pohybel; XVII ст.: harmider; XIX ст.: bezhoіowie, harhara. Засвідчені назви зберігають фрикативний h, що вказує на іншомовне походження і сприяє поширенню в польській мові слів із цим звуком.

Фіксуємо запозичення з української мови серед польської прикметникової лексики. Bury, czyїy, kary – з XVI ст., hoїy – XVIІ ст., czupurny, kaprawy – XVIII ст. Усі українізми цієї групи адаптовані до норм польської мови – закінчення -y замість -ий.

Серед польських дієслів засвідчено близько двадцяти українізмів. Враховуючи той факт, що ця група лексики  не є сприйнятливою до іншомовних впливів, наявність українських лексичних елементів серед польських дієслів є особливо показовою. Із XVI ст. відомі такі назви: baіamuciж, harowaж, hodowaж, hydziж, koczowaж, із XVIІ ст.: hulaж, nadwerкїyж, із XVIІІ ст.: duїaж siк, з ХІХ ст.: bajdykowaж, borykaж siк, buszowaж, czwaniж siк, haratаć, hoіubiж, kaіamuciж, ochajtn№ж, spatki. Як бачимо, більшість українізмів запозичено в ХІХ ст., тобто в цей період українська мова не тільки перебувала в тісних контактах з польською мовою, але й сприяла поповненню словника польської дієслівної лексики в цей період. Усі українізми адаптовані до норм польської літературної мови: інфінітивний суфікс -ти замінений -ж, ся замінено siк. Більшість назв перебуває в активному вжитку. Значення деяких дієслів у польській літературній мові набрало іншого забарвлення, ніж в українській: hodowaж, hulaж тощо.

Серед засвідчених українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов'янську, активізовану в польській літературній мові під впливом української (35%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.



ВИСНОВКИ



Тривалі політичні, культурні, економічні взаємини, територіальна близькість сприяли тісним українсько-польським мовним контактам. Як наслідок, у складі польської літературної мови зафіксовано близько 300 запозичень з української мови. Для українських лексичних елементів характерний антропоцентризм. Переважну більшість складають конкретні назви (99%) з тематичним центром 'людина', а також з діяльністю,  пов'язаною з нею.

Переймання, а згодом і запозичення українських лексичних елементів у польську літературну мову другої половини XVIII – кінця XX ст. відбувалося усним (говірки, т.зв. кресовий діалект), а також писемним (мова художньої літератури) шляхом.

Частина українізмів проникла до польської мови ще в XVI-XVII ст., створивши підґрунтя для функціонування українських слів у XVIII-XX ст. не тільки як екзотизмів у творах польських письменників – вихідців з етнічних українських земель, але як стилістично нейтральної лексики. Запозичення набули особливого поширення в епоху романтизму, коли посилено пропагувалися зв'язки творчості письменника з його найближчим оточенням, із землею і народом, серед якого він живе, із фольклорними й історичними традиціями. Саме цей період дав найбільш відомі постаті авторів поляків, які у своїх творах уживали українські лексичні елементи, що сприяло поширенню в польській мові слів з h (hoїy); впровадженню нових суфіксів, префіксів або їх значень: -ec – для етнічних назв (pohaniec); -iszcz-e – для назв місцевостей (siedliszcze); -ajі-o – для назв виконавців дії (szukajіo); -eсk – для здрібнілих форм (hoіowieсka); prze- – przeczysta.

Для виділення українізмів використовуємо фонетичні критерії: наявність повноголосся, розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat, уживання h, голосні у, а замість носових №, к, відсутність переходу м>а перед твердими передньоязиковими, перехід dl>l, перехід п в ol, є в or, граматичні критерії: суф. -iszcz-e, -yszcz-e, суф. –un, суф. -ес тощо, а також семантичний, територіальний, часовий, лексичний критерії.

Найбільш поширеним способом адаптації зафіксованих лексичних запозичень є фонетична субституція – у 70% українізмів відбулися зміни в системі вокалізму і консонантизму. Частину слів ужито без будь-яких змін. Наголос перенесено на передостанній склад за нормами польської літературної мови.

[Pan Kyrylo]

Серед іменників виділяємо такі тематичні групи лексики: побутова, юридично-економічна, флористична, анімальна, виробнича, міфологічна, абстрактна лексика, назви осіб, житла, поселень, місцевостей, частин тіла та найменування з народної медицини, військові назви.  Окрім того, характеризуємо прикметникову та дієслівну лексику.

У семантиці близько 55% українізмів не відбулося жодних змін: bajdak, bandura, basztan, czupurny, haіas, hreczka, jar, ihumen, kaleka, kobza, koromysіo, meczet, nahajka, oseіedec, pop, step тощо. В інших лексемах спостережено розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цього слова в українській мові: bezhoіowie, bobak, burzan, czereda, dereс, duha, wataha. Виділяємо багатозначні слова: bohater, chata, chmyz, chutor, dubas, hoіota, hulaж, korowуd, kureс, hramota, tabun та ін. У більшості українізмів зміни в семантиці відбулись у XIX-XX ст.: buсczuk, harataж, komysz, tabun, wataha (80%).

Значну кількість запозичень становлять застарілі слова: baskak, horda, horodniczy, feredzia, jarmuіka, opryszek, petyhorzec, pohaniec (35%). Деякі називають реалії, які  характерні лише для культури, життя та побуту українського народу, тобто їх використання в польській розмовній та писемній мові стилістично обмежене: baіabajka, bandura, basztan, chutor, hopak, kobza, korowaj, pop та ін. Близько шістдесяти лексем у сучасній польській мові та її різновидах сприймаються як власне польські слова, які у носіїв мови вже не асоціюються з українізмами: bohater, bohomaz, borykaж siк, buhaj, buszowaж, chata, czereda, czupurny, czupurzyж siк, derka, haіas, hoїy, hulaж, korowуd, mereїka, opryszek, serdak, tabun, wataha.

У залежності від часу фіксації у польських писемних пам'ятках запозичення поділили на такі, що засвідчені:

у ХV ст.: ataman, derka, dubas, huba, kniaџ, miкkina, pop, proskura, rohatyna, waіach;

у ХVІ ст.: baskak, bohater, braha, burzan, chata, futor, czajka, duha, haіas, haіastra, hoіobla, horodyszcze, hospodyn, hramota, hreczka, hultaj, kobza, kurchan, kureс, nahajka, oczeret, prowodyr, sahajdak,  szarawary, wataha та ін.;

у ХVІІ ст.: asauі, bajdak, bandura, berkut, bobak, buhaj, buсczuk, burka, chіystek, czereda, hoіota, hoіubiec, hoіysz, hoїy, hulaж, hulajgrуd, kompaсczyk, komysz, іoszak, maїa, mierzyn, moіodyca, nadwerкїyж, opryszek, petyhorzec, pohany, poroh, semen, sіoboda, toіumbas, upiуr, wiedџma та ін.;

у ХVІІІ ст.: ajer, baіabuch, bereka, choіodziec, czupurny, derkacz, duha, duїaж siк, hajdamaka, haіaburda, kaprawy, korowaj, korowуd, kuternoga, oseіedec, pohaniec, prysiud, sadyba, sicz, step, wesele тощо;

у XIX ст.: bajdykowaж, bakun, baіabajka, baіaguіa, baraban, basztan, bezhoіowie, bodiak, borykaж siк, bundz, buszowaж, chandra, chmyz, czerep, czumak, czupurzyж siк, czwaniж siк, hajdawery, halawa, harataж, hlak, hoіubiж, hopak, joіop, kaczan, kaіamuciж, katran, koіbaс, koromysіo, kucja/kutia, kupaіa, mereїka, oczajdusza, tabun, wataїka, їorowaж та ін.

Отже, хронологічно 54% українізмів запозичено у польську літературну мову у ХVІ-ХVІІ ст. та 46%  у  ХVІІІ-XIX ст.

Серед аналізованих українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов'янську, активізовану в польській літературній мові під впливом української (35%), слова, що ввійшли в українську розмовну або літературну мову із церковнослов'янської, через яку – з грецької (5%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.

Українські лексичні елементи мали вплив на формування лексичного складу польської літературної мови, зокрема, це простежується в період романтизму, коли польські письменники, які походили з етнічних українських земель, використовували у своїх творах українізми для відтворення локального колориту. З часом ця лексика стала вживатися  носіями як власне польська і ввійшла до основного лексичного складу літературної мови.

Слід зазначити, що активізація політичних та економічних стосунків між Україною та Польщею на сучасному етапі та останні політичні події сприяють подальшому запозиченню українських елементів у польську мову.

[DarkMax2]

Лише про bohater'я чув до цього.

[Nekto]

А це слово http://pl.wiktionary.org/wiki/chuj з якої мови? 

По теме: http://rss.fejm.pl/m-dyskusja-ukrainizm-676092

[LUTS]

А це слово http://pl.wiktionary.org/wiki/chuj з якої мови? 

По теме: http://rss.fejm.pl/m-dyskusja-ukrainizm-676092

Воно не загальнослов'янське?

[Nekto]

Воно не загальнослов'янське?

З такою семантикою - ні.

[Rwseg]

Воно не загальнослов'янське?

З такою семантикою - ні.

http://essja.narod.ru/pg/08/f114-115.htm

[Nekto]

Ну и что?

Тем более что существовала:

Staropolska nazwa osobowa Chuj

[Rwseg]

Ну и что?

Да ничего, вы на название словаря посмотрите.

[Sandar]

Це нормально на такий текст не давати пруфлінк?