Щодо наявності попиту — питання суперечливе. Бо навіть якщо й почнуть наші ворушитись, до регулярного виходу самоокупного кінопродукту, здатного конкурувати з іноземними аналогами, нам ще рости й рости. Той жанровий простір, куди ми хотіли б посадити україномовне кіно, вже з успіхом заповнили іноземні фільми з українською озвучкою. В нас нема культури перегляду українських фільмів як власне фільмів, а не чогось із претензією на патріотизм — власне, на патріотиці останні найбільш розкручені кінопроекти й виїжджали. Зрозуміло, іноземне кіно не перетинається з українським патріотизмом, тому конкуренція в цьому напрямку мінімальна. Але ж ми хочемо, щоб українські фільми були про все, що нам цікаво бачити на екрані? Тоді слід чекати виходу безлічі недолугих спроб відтворити іноземний аналог на нашому ґрунті, деякі з яких, можливо, виявляться успішнішими за свій прототип. Це дорого й збитково. Тому так і відбувається: бажаючі дивитися «є», а попиту «нема».
