Київ. Вечір. Ліхтар за вікном
Кида світло на талий сніг.
Тихий сум прийшов, ніби сон.
Майже ніч… Ех, якби ж я міг
Стати птахом, полинути в даль,
Де самотньо стоїть Урал,
Де суворі уральські вітри
Ломлять сосни на схилах скал...
По далеких забутих стежках
Йти до краю Землі — туди,
Де Вішера тече стрімка
Поміж льоду й каміння… Де ти
У холодній кімнаті сумна
Бачиш сни... А за вікнами — сніг.
А навколо — вічна зима,
Аж до літа... І так цілий рік…
Мій годинник лічить роки.
Сум — ім'я твоє, мріє моя…
Не покажуть дорогу зірки,
Не розкажуть, де та земля.
До холодного краю Землі
Не дійти, печаль моїх дум...
І не ходять звідтіль кораблі —
Ні до Києва, ні до Сум!
Але вірю, колись таки
(Хоч не маю уявлення, як)
Перетнуться наші стежки
В теплім літі. І буде так:
При багатті біля ріки
Я почую твій голос крізь шум,
Запитаю тебе: «Хто ти?»
Ти всміхнешся: «Привіт!
Я — ТВІЙ СУМ!»