Шевченко з його босоногим дитинством особливо чутливий до відсутності взуття чи взуття поганого.
Уважні дослідники запропонували аж вісім різних пояснень цих рядків. І то не диво, бо в останні роки Т. Шевченко писав особливо глибокі й складні для сприймання твори. Так от що значить:
Боже сильний! Твоя сила
Та Тобі ж і шкодить.
„Шкодить " - усічена форма від „шкодити" , тобто поет, мовляв, закликає Бога перешкоджати, не допускати відбуватися злу; сила Бога завдає шкоди Йому самому, компрометує, бо Він часто скеровує цю силу (кару) на безвинних (таких, як оце „дівча любе 44 ); краса
цього дівчати є одним з вособлень Божої сили, досконалости, але вона провокує лихі вчинки людей, відтак знову ж засвідчує
недосконалість світу і компрометує Творця; Бог часто дає Свою силу - обдаровує владою, багатством, благами недостойних (у даному разі тих, кому дівча пиво носить), а найдостойніших (таких, як оце дівча) обминає, кидає напризволяще, себто знову ж таки дискредитує Себе в очах скривджених і так далі.
Отже, згадані й інші прочитання тією чи тією мірою зводяться до богоборчого висновку чи наголошують на нерозумінні, неприйнятті Шевченком якихось граней Божого промислу. На мій же погляд, найвірогідніше, вірш має інший, теодицейний зміст, засвідчує найвищий ступінь розуміння поетом - творцем земним - Бога - Творця небесного, співчуття Йому.
Відома давня притча про те, як скептик, випробовуючи побожного співбесідника, єхидно запитав його: Чи Бог може все? Так, - була
відповідь. Тоді чи може він створити камінь, якого сам не зможе підняти? А такий камінь Господь уже створив, - відповів вірник. - Це - людина.
Напевне, про такий „камінь" ідеться і в цьому вірші. Господь створив людину вільною і за жодної умови не відбирає від неї свободи. Бо тоді б людина втратила навіть потенційну змогу бути поруч з Богом співтворцем світу, а перетворилася б лише на пасивне твориво, що сліпо підкоряється інстинктам. Це б означало вселенську катастрофу, крах найґрандіознішого проекту під назвою „Людина". Крах насамперед для нас, але також і для Творця. Адже саме і тільки „у творчому акті духу" остаточно розкривається, самореалізується Бог. „Бог з людиною і світом є більше, аніж Бог без людини і світу. Людина і світ є збагачення божественного життя", - казав свого часу великий мислитель Микола Бердяєв.
Тому, поважаючи свободу людини, Господь не перешкоджає їй чинити зло, противитися Його волі, „образ Божий багном сквернити" („Посланіє 44 ). Хоча, як і всякий люблячий батько, тяжко страждає, терплячи цю ганьбу й непотрібні муки нерозумних дітей своїх. Цю істину відкриває нам і Т. Шевченко - саме і лише людина може докорінно змінити Всесвіт, повернути йому гармонію й світло Господньої істини.
