Лингвофорум

До цього року ніколи не чув про нього, а ви?

Про це замчище багато де чого розсказують. Найлучче, якъ бы вы спиталися у нашого добродія; у ёго тамъ у церковнихъ записахъ, кажуть, е переписано про все: и коли ти валы повысыпувани и хто тіи мури муровавъ, що теперъ одъ ихъ тильки цегла та каминячки валяються, — про все тамъ е. То, бачите, инши говорять, що тамъ колись мисто було, нибы на тому городищеви; говорять, що и церква була и що тую-бъ то церкву перенесено въ Деревичи. Ще росказують (хто его зна, чи воно казка, чи що, такъ стари люди росказують, то й я за ними), що нибы колись давно, давно сидивъ у тому городищеви якійсь лицарь, звався винъ Шолудивый Буняка. И бувъ той лицарь не абы який, навить и тиломъ не такій, якъ повинно бути людыни; мало того, що страшенно велыкій, ще, выбачайте, у ёго печинки й легке то були на верси, отакъ отъ и стремили за плечима, такій то неподобный бувъ той Буняка! Ну, живъ винъ соби у городищеви, и дуже ёго вси боялись; найстрашнійшій же винъ бувъ ось черезъ що: йвъ людей. Отакъ таки справди йвъ; оце кажуть, звелить було, щобъ ему привели що найкращого хлопця, та визьме та и ззисть. И такъ кожного: що приведуть, то й зитне, то й зитне. Багацько позбавлявъ Буняка такимъ способомъ людей, але жъ таки и ёму добра причина сталася! Пришла, бачите, черга ити въ замчище, тобъ то на убий, якомусь то тамъ хлопцеви (бо то хлопцивъ тихъ по черзи брали и постачали Буняци). А въ того хлопця була тилько мати, батько не давно вмеръ. Отъ та бидна мати плаче вже, плаче, та побиваеться, що никому порятувати хлопця. А якъ его вырятувати? Плакала та жинка, плакала, а дали щось то ій пришло на думку, перестала побиватися, розважилась и просить тильки людей, тихъ, що мали вести хлопця до Буняки, щобъ зачекали годиночку, поки вона щось зготуе сынови на остатню дорогу. Ти кажуть: добре. Отъ чекають; а вона взяла, пишла, нациркала у себе зъ грудей покорму, замисила зъ того покорму тиста, спекла перижкивъ, та даючи ихъ своему хлопцеви й каже: «на жъ, сыну, оци тоби перижки, та ось що зъ ними зроби: якъ прыйдешъ до Буняки, то конешне пидведи его, щобъ винъ хоть едного перижка ззивъ; отцимь ты маешъ вызволитися, бо якъ Буняка наисться моихъ перижкивъ, то вже тебе не займе, для того, що вважатиме тебе за брата (то бъ то черезъ іи покормъ).
Ну, той хлопець такъ и зробивъ: якъ прыйшовъ у замчище, то умисне и ставъ такъ йсти материни перижки, щобъ Буняка побачивъ. Той побачивъ, тай питаеться: «що се ты йси?» — «Це каже, мини мати дала, выряжаючи въ остатню дорогу». — «А дай лишъ, каже Буняка, покоштувати, що тамъ воно таке»! Хлопець отдавъ ему перижки, а той и поивъ ихъ. Якъ же наився Буняка тихъ перижкивъ, заразъ и почувъ, яка въ ихъ заправа була. «Ну, каже, хлопче, дякуй своій матери, що такъ мудро вхитрувалася: теперъ ты еси вызволенный видъ смерти, не можу бо я тоби того лиха заподіяти, черезъ те, що ты стався мени братомъ».
Отъ той хлопець уже такій радый, такій радый, неначе справди въ друге на свитъ народився! Ото жъ хотивъ бувъ по тій розмови мерщій до дому бигти, а потимъ роздумався и не побигъ заразъ: «останусь лишъ я, каже самъ соби, на якій часъ тутъ ще; я, мовлявъ, теперъ безпечный, Буняка мене не ззисть, а тымъ часомъ зроблю ось що: заподію нашому ворогови таке, щобъ винъ не тилькн мене, але и никого бильше не мигъ безвременне на той свитъ заганяти»! Ото и зостався при Буняци; у ночи Буняка заснувъ, а той хлопець мерщій до его въ хату, пидступився нищечкомъ до лижка, та черкъ ножемъ и видтявъ Буняци печинки (вони жъ, бачите, на верси були). Якъ видтявъ, Буняка заразъ и пропавъ!).

Ольга Косачева?

Цитата: Pawlo от декабря 29, 2014, 23:42
Ольга Косачева?

Знайоме ім'я? Текст дореволюційний.

Въ сёму миропильскому займищи, отъ що зовуть Буняковымъ, въ гору по Случи, за мистечкомъ у лиси, живъ колись то давно поганый Буняка, ворожбитъ татаринъ. Коло того займища давно колись бувъ перевизъ черезъ Случь и йшовъ шляхъ на Бердичевъ; того лиса, що навкруги ёго теперечки росте, зовсимъ не було. Отъ той Буняка дуже любивъ Настю, тутешню таки дивку, чи молодыцю, и взявъ іи до себе за жинку. А вона ёго не любила. Та ще якъ стала зъ нимъ жити, то й доглядилася, що у его печинки на верси, такъ просто за плечима, и побачила вона, що то винъ не абы зъ кимъ знаеться.
Отъ та Настя якось одкралася, тай утекла отъ Буняки; а винъ доганяти! Наздогнавъ іи у степу, що теперъ за Миропильямъ, туда до Гордіевки, вговорюе вернутся, а вона каже, що черезъ те и те не хочу. Тоди Буняка бачить, що вона про ёго усе знае, та й убивъ іи. Ота жъ сама Настя сказала була, щобъ на іи коштъ поставили у степу корчму. То отъ, де іи вбито, высыпали могилу, такъ вона и зветься Настина могила, а на степу за Миропильемъ постановили корчму, вона и теперь стоить и тежъ зветься Настиною.

Злодѣянія волынскихъ возстанцевъ, говоритъ нашъ знаменитый историкъ, остались въ народной памяти и теперь въ дико-фантастическомъ образѣ Шолудиваго Буняка: это имя древняго хана половецкаго преданіе помѣстило въ эпохѣ Хмельницкаго. Говорятъ, что такъ назывался начальникъ одного загона: онъ, по нреданію, былъ мертвецъ, вставшій изъ гроба, имѣлъ человѣческое лице, снаружи казался живымъ существомъ, но внутренность его была наполнена гнилыми костями и это было видно, когда онъ раздѣвался. Онъ каждый мѣсяцъ ходилъ въ баню и бралъ съ собою козака, котораго потомъ убивалъ, чтобъ тотъ не разсказалъ, кто онъ такой... Пришла очередь пойти одному козаку, котораго мать была колдунья: она дала сыну пирогъ, испеченный на молокѣ груди своей. Сынъ предложилъ чудовищу въ банѣ этотъ пирогъ и тотъ догадался, когда съѣлъ его. «Ты ушелъ отъ смерти: я теперь братъ твой, потому что мы питались отъ груди одной матери, но я погибъ». Названный братъ перебѣжалъ къ полякамъ, открылъ имъ, что слышалъ, и Шолудивый Бунякъ погибъ въ первой стычкѣ. Память о немъ до сихъ поръ сохраняется у волынскихъ поселянъ. Между Кременцемъ и Дубномъ, близь мѣстечка Вербы, показываюсь курганъ, гдѣ будто бы погребенъ Бунякъ. Злые духи гнѣздятся тамъ, гдѣ только чудовище обитало въ жизни. Въ такихъ то фантастическихъ образахъ перешла къ потомству страшная эпоха возстанія козаковъ.

Жилъ де нѣкогда, расказываюгъ старые козаки передъ теплою печкою въ долгіе зимніе вечера своимъ дѣтямъ, въ главное время войнъ ихъ отцовъ съ польскою шляхтою, герой, по имени Шолудивый Бонякъ, человѣкъ неизвѣстнаго происхожденія, съ паршивою головою, отъ которой онъ носилъ и имя, но знаменитый по своей ненависти противъ поляковъ и по тѣмъ могиламъ, которыя онъ имъ приготовилъ на Украйнѣ, которые и въ поздлѣйшее время назывались холмами (могилами) Шолудиваго Буняка и которыя быстро доставили ему званіе атамана. Этотъ человѣкъ, котораго не брала никакая пуля, былъ никто другой, какъ воплощенный сатана въ человѣческомъ видѣ. Ничего у него не было подобнаго съ обыкновенными сынами земли, кромѣ лица, рукъ и ногъ, но вмѣсто туловища онъ имѣлъ только страшные потроха внутри голаго скелета.

Цитата: Pawlo от декабря 29, 2014, 23:42
Ольга Косачева?

Сестра чи хтось з родичів Лесі Українки, бо хто б ще там записав. Чув або читав раніше про Буняку Шолудивого у якомусь збірнику 1990-х було, можливо, оце.

Ганьба нам всім! Ольга Косач(ева), ур. Драгоманова - це ж сама Олена Пчілка, мати Лесина. Ще й думав, що начеб не було такої сестри. Не знав чи забув, що справжнє ім'я Ольга.

Цитата: Jeremy от декабря 30, 2014, 07:48
Ганьба нам всім! Ольга Косач(ева), ур. Драгоманова - це ж сама Олена Пчілка, мати Лесина. Ще й думав, що начеб не було такої сестри. Не знав чи забув, що справжнє ім'я Ольга.

Стільки років пройшло зі школи Все забули

Ще одна ганьба - була таки у Лесі сестра Ольга (також Ізидора, Оксана, брати Миколай та Михайло). Але переказ записала, скоріше, мати, Олена Пчілка.

Цитата: DarkMax2 от декабря 30, 2014, 08:01

Цитата: Jeremy от декабря 30, 2014, 07:48
Ганьба нам всім! Ольга Косач(ева), ур. Драгоманова - це ж сама Олена Пчілка, мати Лесина. Ще й думав, що начеб не було такої сестри. Не знав чи забув, що справжнє ім'я Ольга.

Стільки років пройшло зі школи Все забули

Я знав що її звали Косач. Я завтикав через "ева"

Цитата: DarkMax2 от декабря 29, 2014, 23:44
Текст дореволюційний.

Ви це з "Киевской старины" взяли?

Цитата: Jeremy от января  4, 2015, 00:55

Цитата: DarkMax2 от декабря 29, 2014, 23:44
Текст дореволюційний.

Ви це з "Киевской старины" взяли?

Так. 1887 р.

Цитата: DarkMax2 от декабря 30, 2014, 00:29
1979

Помилка моя 1796.