Лингвофорум

На жаль по тому періоду мало даних, щоб говорити напевно, але регіон був у центрі торгівлі з Заходу на Схід і с Півночі на Південь, тому люди мали можливість знайомитись з самими різними віруваннями.
Наскільки було там багатобожжя і чи було воно взагалі - незрозуміло. Може той суржик вірувань який був варто швидше розглядати як єдинобожжя з великою кількістю напрямків і форм, в регіоні були присутні сонцепоклонники (Ярило - єдиний Бог, який сприймався у формі сонця), віруючі у небесного вседержителя (Перун, бог грому і блискавок або Тенгрі) і т.д. Цей "пантеон" богів дуже ймовірно сприймався як різні форми возвеличування одного Бога, а та світоглядна революція, яка тоді відбувалась по світу за участю авраамічних віровчень і писань просто наголошувала на тому, що Бог один для всіх людей - незважаючи на всі регіональні відмінності у обрядовості і іменах, на племінну приналежність і походження людини і т.д., чому часто противилась панівна верхівка зі зрозумілих причин. Після цієї світоглядної революції один Бог став сприйматись людьми як пан сонця і блискавок і всього-всього, тобто більшість стародавніх вірувань збереглись практично в незмінному вигляді (просто єдиний Бог перестав сприйматись у вигляді Сонця, а став сприйматись як Бог сонця, або був аллегорично витлумачений як Сонце, Сонце Правди). Було спрощено богослужіння - жертвоприношення відмінили, замінивши ідеєю праці во славу Божу і молитвами, а там де будувалися храми (для полян-кочівників це в перші віки християнської ери було неактуально) - також літургією і коллективною молитвою.

Стосовно "неслов'янських" народів - взагалі незрозуміло хто такі тоді були "слов'яни" - чи це група людей за мовною ознакою, чи за вірою. З хозарами те саме - судячи з усього це було військо з людей різних племен, на зразок їх нащадків татарів, козаків, громадян руських чи радянських, у якому співіснували і язичництво, і іслам, і іудаїзм, і християнство, а верхівка віддала перевагу іудаїзму щоб залишитись політично незалежними як від християнського Царгороду так і від мусульманського Багдаду, потім стався розкол - Булгар прийняв іслам, а Київ - християнство. Ну а варяги-русь прийшли з християнством власного штибу, фактично трохи долучились до розбудови Київської держави і її релігійних та освітніх установ, а потім розчинились в загальній массі людності.  Фактично в часи хрещення Володимира імхо йшла мова не про віру (більшість населення регіону сповідували єдинобожжя і були знайомі з вченням про Бога-Спасителя, причому не лише в християнському, але й у інших формулюваннях, степових скіфсько-індоіранських чи римських ярилівсько-мітраїстських), але про відмову від дідівської обрядовості (ідоли) і суспільних форм організації, які віджили своє - відбувся переділ влади, русичі-єдинобожники християнського напрямку перемогли тоді русичів-єдинобожників язичницьких напрямків. і все, далі вам відомо. 

Неправда. Християнство в Європу потрапило вже в перші століття існування християнської спільноти-церкви через мандрівних проповідників. Лише в околі Риму його насаджували примусово з рук імператорів та й то незавжди, представники варварських племен його приймали добровільно, особливо у частині вчення про Спасителя, оскільки воно проголошувало рівноправ'я з римлянами і дозволяло ідейно опиратися римським завоюванням (подібно як православні козаки опиралися католикам-полякам - це на підняту вами тему порушення заповідей, захищати життя і свободу себе і своїх близьких віра все таки дозволяє, хоч з іншого боку насилля - це гріх). Церков тоді не будували, книг не друкували, по Європі і світу християнство поширювалося устно, а отже люди могли свою віру не афішувати, максимум носячи хреста на шиї. Панівна верхівка варварських племен довше всього не хотіла приймати християнство (бо їх влада опиралась на старий звичай), але коли вже прийняли - то почали насаджувати всім і поголовно, ось тоді й почалося те насилля про яке ви кажете, це вже V-IX ст., фактично після руйнації Риму. В IX-X ст. цей процес вже завершувався, що в Європі, що в наших степах. Християнська спільнота у Скіфії, заснована ще апостолом Андрієм чи іншими людьми в його часи, приймала участь у культурному житті регіону вже у III-V ст., у вселенських соборах, християни згадуються серед воїнів Аттили і інших місцевих отаманів тих часів. Тобто фактично християнство стало відомим і люди з ним познайомилися ще в перші століття після народження Спасителя, причому воно потрапило на плідний грунт вже існуючого у регіоні єдинобожжя, а потім воно просто то розвивалось, то занепадало, то сприймалось як батьківська віра, то не як батьківська, міняючи форми і розвиваючись в контексті світового християнства і суспільства світу в цілому.