Лингвофорум

http://uk.wikipedia.org/wiki/Великдень

Цитировать
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання.
Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти,
а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.
І гукнув старший брат Тур:
— Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.

:what:

В украинском языке есть слово "се" или это опечатка/ошибка? Архаизм? Здесь (http://www.slovnenya.com/dictionary/%D1%81%D0%B5) не нашел. А если такое слово действительно есть, что оно значит: "це" или "усе"? По контексту вроде "це" больше подходит. :donno:

у Грінченка (початок 20 сторіччя) - майже скрізь "сей, ся, се" замість "цей, ця, це". Поки що ще не архаїзм, але вже до того наближається.

(це < оце < от-се)

се=це, діалектизм швидше, може є і в літературній мові, а ще (по-моєму) так писали на Західній Україні до революції...

читав недавно у вірші що це запозичення з литовськой.

Цитата: Mitya(Msk-Stuttgart) от июля 11, 2007, 15:14
читав недавно у вірші що це запозичення з литовськой.

ні, радше з індонезійської.

ЦитироватьПоки що ще не архаїзм, але вже до того наближається.

Чому ж, це слово цілком можна вважати архаїзмом — в сучасній мові воно майже не вживається (крім випадків, коли мові намагаються надати архаїчного вигляду). Діалектизм — можливо, але це, скоріш, архаїчна форма, що збереглась в одних діалектах і зникла в інших.

Спасибо за этимологию. А в слове ще тоже начальная гласная так выпала? А какой она была, эта гласная. Если было *още... то начинает мистическим образом напоминать болгарский... никогда не знал кстати что Пасха по-украински это Великдень... как по-болгарски (название Пасхи в котором я знал). Замечал еще параллели, но сейчас не помню какие... Кстати где-то на западе Украины проживает болгарская община, не так ли?

Интересно что вышло бы если б территории Румынии и Болгарии поменялись местами. (темка для любителей альт. истории :D)

Цитата: "sknente" от
А в слове ще тоже начальная гласная так выпала? А какой она была, эта гласная. Если было *още... то начинает мистическим образом напоминать болгарский...

Ні, не була.
Імовірніше *єще.

Цитата: sknente от июля 12, 2007, 01:51
Спасибо за этимологию. А в слове ще тоже начальная гласная так выпала? А какой она была, эта гласная. Если было *още... то начинает мистическим образом напоминать болгарский... никогда не знал кстати что Пасха по-украински это Великдень... как по-болгарски (название Пасхи в котором я знал). Замечал еще параллели, но сейчас не помню какие... Кстати где-то на западе Украины проживает болгарская община, не так ли?

Интересно что вышло бы если б территории Румынии и Болгарии поменялись местами. (темка для любителей альт. истории :D)

Болгари живуть в Україні компактно на південному заході: в Одеській області, Болградський район.

Цікаво також, що українською - Великдень (Великий день), тоді як польською - Wielkanoc (Велика ніч).

Цитата: ou77 от июля 11, 2007, 12:57
се=це, діалектизм швидше, може є і в літературній мові, а ще (по-моєму) так писали на Західній Україні до революції...

А чом лише в Зах. Україні - повсюдно так тоді писали. А замінили на "це" скрізь лише після скасування Харківського правопису. Я б був за використання його на рівні з "це" яко варіянт.

Цитата: andrewsiak от июля 11, 2007, 16:55

Цитата: Mitya(Msk-Stuttgart) от июля 11, 2007, 15:14
читав недавно у вірші що це запозичення з литовськой.

ні, радше з індонезійської.

А старослов'янська? Зовсім тут ні до чого?

Ага. Се человѣкъ!

Обнаружил интересный факт: sečanj по-сербски = январь, а по-хорватски еще лучше: siječanj. Еще одна мистическая связь украинского (січень) с южнославянскими языками... и написано так:

Цитировать"Sečanj" is a Slavic name for the first month in the calendar year.

Хмм... то есть в общеславянском этот месяц именно так назывался? Насколько это достоверно?
А что в январе сечь было... сосульки? :D

Цитата: sknente от июля 31, 2007, 01:34
Обнаружил интересный факт: sečanj по-сербски = январь, а по-хорватски еще лучше: siječanj. Еще одна мистическая связь украинского (січень) с южнославянскими языками... и написано так:

Цитировать"Sečanj" is a Slavic name for the first month in the calendar year.

Хмм... то есть в общеславянском этот месяц именно так назывался? Насколько это достоверно?
А что в январе сечь было... сосульки? :D

Насколько мне известно у славян год начинался не в январе

Или может первым месяцем у славян не январь был а какой-нибудь когда траву косят... у язычников год вроде весной начинался? (извините, мало знаю о европейском язычестве... и то что знаю, в основном о скандинавском... там вроде был зимний празник когда свинью закалывали, и от него осталось название рождества jul) А потом когда христианство приняли, первый месяц перенесли на январь, а имя оставили... ?

ПС: Это не псевдонаука, а просто размышления вслух. Кто знает, поделитесь пожалуйста. :)

Опять меня опередили... :P

Не поленитесь, прочтите (8 страниц): http://lingvoforum.net/index.php/topic,101.0.html

Цитата: sknente от июля 31, 2007, 01:34
Обнаружил интересный факт: sečanj по-сербски = январь, а по-хорватски еще лучше: siječanj. Еще одна мистическая связь украинского (січень) с южнославянскими языками... и написано так:

Цитировать"Sečanj" is a Slavic name for the first month in the calendar year.

Хмм... то есть в общеславянском этот месяц именно так назывался? Насколько это достоверно?
А что в январе сечь было... сосульки? :D

це не щось сіклося, а мороз сік у січні. тому й січень.

Цитата: andrewsiak от июля 31, 2007, 11:44

це не щось сіклося, а мороз сік у січні. тому й січень.

Не факт. За слов'янськими язичницькими віруваннями дерева були живі, тому їх можна було рубати лише взимку, коли дерева сплять. Заготівля дрів відбувалася переважно в січні (сікли дрова). Принаймні так пояснює етимологію цього слова Василь Скуратівський.

Цитата: Conservator от июля 31, 2007, 12:08

Цитата: andrewsiak от июля 31, 2007, 11:44

це не щось сіклося, а мороз сік у січні. тому й січень.

Не факт. За слов'янськими язичницькими віруваннями дерева були живі, тому їх можна було рубати лише взимку, коли дерева сплять. Заготівля дрів відбувалася переважно в січні (сікли дрова). Принаймні так пояснює етимологію цього слова Василь Скуратівський.

Et tu, Brute..."За слов'янськими язичницькими віруваннями" А хто їх знає? Даруйте,але всі оті "дослідження" видаються аматорством з постсовєцькою підкладкою,усім їм бракує академічности...
ROCK ON!

Я ж не кажу про викладки Лозко чи Шаяна. Існують серйозні дослідження, але, ясна річ, вони мають фраґментарний характер, оскільки збереглися лише рудименти тих вірувань, заготівля дрів у січні - один із них. Скуратівський - серйозний науковець, ще й родич усіх інших Скуратівських, а в псевдонауковості їх, нібито, ще ніхто не обвинувачував. Бережуть честь хвамілії.

А які нас стосунки пов'язують у минулому, що Ви починаєте репліку з такої фрази?;)

Цитата: Conservator от сентября  7, 2007, 18:47
Я ж не кажу про викладки Лозко чи Шаяна. Існують серйозні дослідження, але, ясна річ, вони мають фраґментарний характер, оскільки збереглися лише рудименти тих вірувань, заготівля дрів у січні - один із них. Скуратівський - серйозний науковець, ще й родич усіх інших Скуратівських, а в псевдонауковості їх, нібито, ще ніхто не обвинувачував. Бережуть честь хвамілії.

А які нас стосунки пов'язують у минулому, що Ви починаєте репліку з такої фрази?;)

Стосунки не пов"язують ніякі,але з написаного Вами на форумі не випливає те,що Вас може бути втягнуто в дискусію "о дрєвніх славянах".Скуратівські Вадим і Василь не родичі.Даруйте,але від написаного Василем С. (на превеликий жаль покійного---прошу не закидати чогось на кшталт :або добре,або нічого) таки віє студентською роботою, це не наука,на жаль...
  ROCK ON!

Значить я мав неточну інформацію стосовно того, що вони всі родичі:( Але все ж - є реальні дослідження дохристиянських вірувань - від дещо наївного й не зовсім наукового, але все ж не антинаукового в Огієнка, до надзвичайно критичних і виважених, справді видатних двох монографій Б.О.Рибакова (хай там як їх інтерпретують сучасні українські чи російські язичництвошукачі (пардон за новотвір)) (я не ставлю цих авторів поруч - чкраз навпаки - за рівнем вони полярно віддалені, але те що поза цим діяпазоном, мабуть, уже не наука), до блискучої монографії Н.М.Велецької про уявлення про загробне життя (переважно на південнослов'янському матеріялі, але також і з залученням інших джерел). Стосовно неперевірености багатьох тверджень Скуратівського в його праці змушений погодитися, оскільки своїх джерел він майже ніде не подавав - на те вона й науково-популярна.  :-[

Цитата: Conservator от сентября 11, 2007, 15:42
Значить я мав неточну інформацію стосовно того, що вони всі родичі:( Але все ж - є реальні дослідження дохристиянських вірувань - від дещо наївного й не зовсім наукового, але все ж не антинаукового в Огієнка, до надзвичайно критичних і виважених, справді видатних двох монографій Б.О.Рибакова (хай там як їх інтерпретують сучасні українські чи російські язичництвошукачі (пардон за новотвір)) (я не ставлю цих авторів поруч - чкраз навпаки - за рівнем вони полярно віддалені, але те що поза цим діяпазоном, мабуть, уже не наука), до блискучої монографії Н.М.Велецької про уявлення про загробне життя (переважно на південнослов'янському матеріялі, але також і з залученням інших джерел). Стосовно неперевірености багатьох тверджень Скуратівського в його праці змушений погодитися, оскільки своїх джерел він майже ніде не подавав - на те вона й науково-популярна.  :-[

Знаєте,я мав щастя народитися і вирости на українському Поліссі де властиві звичаї збереглися краще, ніж деінде в Україні,тому до всяких "досліджень" дохристиянської доби ставлюся надзвичайно критично.Як правило,такі "дослідження" робляться без виїзду з Києва,особливо після 1986р.,без докладного зазначення джерел і місцевості знахідок.А там (на Поліссі) ще є багато людей,що знають веснянки,пам"ятають деякі звичаї,але ці люди поступово відходять і нікому з переобтяжених званнями та "науковими" ступенями т.зв. вчених немає діла бо їх не цікавить наша далека старовина.Можна "клепати" дисертації на модні теми,цей народ витримає навантаження їх наукових пенсій за виссані з пальця дисертації...Монографія Н.Велецької мені поки що не траплялася,дякую,що подали назву твору,шукатиму.
   ROCK ON!

А что такое веснянки?

Цитата: sknente от сентября 11, 2007, 18:25
А что такое веснянки?

   Якщо коротко (і спрощено), то це дохристиянські пісні, головною темою яких є початок весни (заклики до приходу весни, уславлення etc).Я не можу сказати про инші реґіони, але саме такі я чув на українському Поліссі (Погорина).Після прийняття? християнства багато таких пісень було адаптовано відповідно до мейнстріму. 
  ROCK ON!

Сonservator

Цитироватьдо надзвичайно критичних і виважених, справді видатних двох монографій Б.О.Рибакова (хай там як їх інтерпретують сучасні українські чи російські язичництвошукачі (пардон за новотвір))

Вони цікаві, оригінальні - все так, але наукові - не зовсім. Надто багато там притягнутих за вуха речей та навіть псевдонауки, якою Рибаков, на жаль, частенько грішив.

ЦитироватьСтосовно неперевірености багатьох тверджень Скуратівського в його праці змушений погодитися, оскільки своїх джерел він майже ніде не подавав - на те вона й науково-популярна.

Більше того - посилаючись подеколи на певні першоджерела в своїх працях, він наводить цитати з них, які при перевірці не відшукуються в тих таки першоджерелах. На особливо сміливі твердження він не посилається взагалі. Це дратує іноді.

Цитата: rocker от сентября 11, 2007, 16:14
Монографія Н.Велецької мені поки що не траплялася,дякую,що подали назву твору,шукатиму.
   ROCK ON!

Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. - М., 1978 (на це видання Рибаков посилав ся кілька разів). Це видання отримало тоді золоту медаль на Міжнародній книжковій виставці на ВДНГ. Сучасне перевидання у видавництві, що часто друкує не дуже наукові книжки "Софія" 2003 року - мабуть одне з небагатьох серйозних видань, яке вони здійснили.

Якщо хтось захоче скачати:

http://pagan.com.ua/book/symbol.zip

Цитата: 5park от сентября 12, 2007, 09:15
Якщо хтось захоче скачати:

http://pagan.com.ua/book/symbol.zip

Красно дякую!

Интересно. Спасибо. :)

Як на мене тема за добра. У меї баби в хаті говорилося сітий, сіта, сіте, ну або сьой, сяя, сьоє. Я народився і живу за межами української держави і не сприймаю мовні реалії не так як ті, хто ріс з літературною нормою. Люблю тоє С, по йому у нас люди виділяли "українця" - полтавця чи там когось з УРСР. Хоча з 40 км на південь вже кажуть ціте, ціта, цітий. Але вживаючі в літературі це ми порушуємо правило дотримуватись етимологічності правопису. Отже тоді треба б писати висна, бо так вимовляє більшість.

ЦитироватьЯ народився і живу за межами української держави і не сприймаю мовні реалії не так як ті, хто ріс з літературною нормою.

А де саме Ви живете? Просто цікаво, в якій місцевості вживаються слова «цітий» або «сітий» — десь на Черкащині чи Полтавщині такого й не почуєш. В літературі мені траплялось подібне слово — «тотий», а так скрізь переважає простіша форма — «цей» (рідше — «сей»), «той».

ЦитироватьАле вживаючі в літературі це ми порушуємо правило дотримуватись етимологічності правопису. Отже тоді треба б писати висна, бо так вимовляє більшість.

Український правопис не етимологічний і не фонетичний, а щось середнє (хоча, мабуть, ближчий до фонетичного). Так чи інакше, ненаголошене е все ж може сприйматись як е, хоча й нагадує и, а ось ц вже не сприймається як с...
Втім, розмежування етимологічних і фонетичних правил часом відбувалось доволі хаотично. Чому, наприклад, у слові «шістнадцять» ми пишемо німі т, д, а в слові «пісний» буква т вже випадає? Тим більше, це викликає появу омографів: «пісні страви» — це страви, що їдяться в піст, чи, може, пісні, що належать страві? ;)

Цитата: Python от ноября 13, 2007, 04:34
Просто цікаво, в якій місцевості вживаються слова «цітий» або «сітий» — десь на Черкащині чи Полтавщині такого й не почуєш. В літературі мені траплялось подібне слово — «тотий», а так скрізь переважає простіша форма — «цей» (рідше — «сей»), «той».

Форму "сьой" ,"ся" замість "цей","ця" я чув на Поліссі (а саме м.Березне на Рівненщині).Прошу поправити мене,якщо я неточно передав ці слова.А от ще: нещодавно почув на Житомирському Поліссі,м.Малин (але самі люди були з м.Коростеня),отже вони казали "неїна"( "неїна мати","неїн син" ) замість літературного "її".Дуже цікаво.
   ROCK ON!

Цитата: Python от ноября 13, 2007, 04:34
А де саме Ви живете? Просто цікаво, в якій місцевості вживаються слова «цітий» або «сітий»

Як зауважив добре Rocker := так говорять на Поліссі. Я саме з Берестейщини. І все ж таки як бути з тим се яке широко вживалось в колишній книжній руській мові "се бо два сокола слѣтѣста съ отня стола злата"? Воно ж виникло як відзеркалення певної мовної реалії.

Судячи з усього, у ХІХ столітті в більшості українських діалектів домінував варіант «се» — «це» стало основним варіантом вже десь у ХХ столітті. Можна також припустити, що відмова від «се» на користь «це» якимось чином пов'язана зі схожістю слова «се» з церковнослов'янським словом — як відомо, в період войовничого атеїзму до всього, що мало хоч якийсь зв'язок з релігією, ставились не дуже прихильно... Так чи інакше, в сучасній українській мові «се» потрапило до розряду архаїзмів і діалектизмів, хоча й інколи використовується в літературних творах.

Цитата: Python от ноября 14, 2007, 23:44
Судячи з усього, у ХІХ столітті в більшості українських діалектів домінував варіант «се» — «це» стало основним варіантом вже десь у ХХ столітті. Можна також припустити, що відмова від «се» на користь «це» якимось чином пов'язана зі схожістю слова «се» з церковнослов'янським словом — як відомо, в період войовничого атеїзму до всього, що мало хоч якийсь зв'язок з релігією, ставились не дуже прихильно... Так чи інакше, в сучасній українській мові «се» потрапило до розряду архаїзмів і діалектизмів, хоча й інколи використовується в літературних творах.

Як на мене,то варіянт "се" взагалі не вживався в діялектах певних місцевостей.Наприклад на Дубровиччині (Рівненська обл.),дуже багатій на діялекти, такий варіянт рідкісне явище до того ж,видається,принесений туди з Волині/Наддніпрянщини.В осередку,де Случ впадає до Горини, домінує така форма: "етой"--"цей","ета"--"ця","ете"--"це","ети"--"ці".Зрозуміло,що він близький до білоруської літературної норми без звуку "г"("h"), який у цій місцині взагалі не вживається!!! Звук "г" тут або не вимовляється ("риб" замість "гриб","уол" замість "угол","дороа" замість "дорога") або заміняється звуком "в" ("вурок" замість "огірок") чи иншим ("сній" -- "сніг", "циян"--"циган").
  Припущення про роль войовничого атеїзму  у поступовому витісненні варіянту "се" вважаю (навіть я!!!) таким,що має недостатньо підстав для того щоб бути коректним.Радше загальна обов'язкова освіта з учителями,що намагалися дотримуватися літературної норми та мали традиційно-високий авторитет і,отже,були прикладом для наслідування завжди в Україні.А ще сільські фахівці,які поверталися на роботу до своїх сіл з усталеною/"прищепленою" літературною нормою "це".Але,як бачимо,така норма майже не прижилася в певній частині Полісся.
      ROCK ON!

Безумовно, саме загальнообов'язкова освіта зіграла вирішальну роль у витіснення варіанту «се». Але чому саме «це», а не «се», стало літературним еталоном?

Дурниці з приводу "витиснення літературним варіантом"! Чомусь літературна мова не витискає такі слова як "год", "город" або тисячі інших слів та форм. Ці слова як жили в народі так і живуть. "це" повинно було постати і закріпитися ще до виникнення літературної норми, оскільки воно існує по всій Україні.

ЦитироватьЧомусь літературна мова не витискає такі слова як "год", "город" або тисячі інших слів та форм.

«Год» і «го́род» (але не «горо́д») здебільшого сприймаються як русизми, тому їх намагаються не вживати. Ймовірно, саме це й сприяло невключенню таких слів до літературного стандарту (справді, чому «го́роду» в українській мові нема, але мешканці міста — «городяни»?).

Цитировать"це" повинно було постати і закріпитися ще до виникнення літературної норми, оскільки воно існує по всій Україні.

Але й «се» було не менш розповсюджене. У Шевченка, скажімо, вживається саме «се». Також «се» використовується у виразі «ні се, ні те» і похідному від нього слові «нісенітниця» (спробуйте сказати «ніценітниця»!), та й, власне, «це» виникло як редуковане «оце» = «от се»... Цікаво, чи можна десь знайти дослідження щодо розповсюдженості «це» та «се» в українських діалектах ХІХ століття?

Python

Цитироватьсправді, чому «го́роду» в українській мові нема, але мешканці міста — «городяни»?

В російській мові "местечко" теж вже не загальновживане. Але мещане та предместье залишились  ;)

Цитата: rocker от ноября 15, 2007, 08:41
   Як на мене,то варіянт "се" взагалі не вживався в діялектах певних місцевостей.Наприклад на Дубровиччині (Рівненська обл.),дуже багатій на діялекти, такий варіянт рідкісне явище до того ж,видається,принесений туди з Волині/Наддніпрянщини.В осередку,де Случ впадає до Горини, домінує така форма: "етой"--"цей","ета"--"ця","ете"--"це","ети"--"ці".Зрозуміло,що він близький до білоруської літературної норми без звуку "г"("h"), який у цій місцині взагалі не вживається!!! Звук "г" тут або не вимовляється ("риб" замість "гриб","уол" замість "угол","дороа" замість "дорога") або заміняється звуком "в" ("вурок" замість "огірок") чи иншим ("сній" -- "сніг", "циян"--"циган").

На великій частині Берестейщини українці кажуть гето, але при тому співать ось як "Сей посаже, Сей посаже, благослови, Боже, Сей посаже".

Цитата: Python от ноября 17, 2007, 01:32
«Год» і «го́род» (але не «горо́д») здебільшого сприймаються як русизми, тому їх намагаються не вживати. Ймовірно, саме це й сприяло невключенню таких слів до літературного стандарту (справді, чому «го́роду» в українській мові нема, але мешканці міста — «городяни»?).

Ото тему підняли добру :=, бо через уніфікацію мовних кодів є тенденція до лексічного, фонетичного обмеження української мови і виходить. що українець який говорить говіркою чи пише нею, не говорить і не пише "на українській".,він вже начебто і не українець  :o - русин, сепаратист, неук, або ще якій біс. 

Цитата: poluch от ноября 19, 2007, 10:33
Ото тему підняли добру :=, бо через уніфікацію мовних кодів є тенденція до лексічного, фонетичного обмеження української мови і виходить. що українець який говорить говіркою чи пише нею, не говорить і не пише "на українській".,він вже начебто і не українець  :o - русин, сепаратист, неук, або ще якій біс. 

Ніхто нічого такого не каже,але треба розізняти діялекти й літературну мову (у німців,якщо я не помиляюся,це Hoch Deutch).Разом з тим я не вважаю суржик (біл.траска) діялектом.Отже треба провести чітку межу між діялектом і суржиком.Я погоджуюся з Вами,що наріччя та діялекти є таким самим надбанням нації,як і всі її культурні здобутки.
   Принагідно запитаю Вас наскільки українці Берестейщини є свідомими своєї етнічної приналежности?

Цитата: rocker от ноября 19, 2007, 10:54
Разом з тим я не вважаю суржик (біл.траска) діялектом.
   Принагідно запитаю Вас наскільки українці Берестейщини є свідомими своєї етнічної приналежности?

Троха підкорегую по білоруськи на суржик говориться трасянка. Отож білорусько-українського суржику не існує. Є місця де нема навіть таких говірок які можна кваліфікувати як перехідні. Думаю, що гето не запозичення з білоруських говірок, але виник певної спільноти з часів ще до появи Русі. Що-до етнічної свідомості, то вона представлена у окресленні "наші люди". По моїй бабі білоруси у ту категорію не попадали. Наші люди жили для неї до Львова. А українці в її розумінні то жителі східної України. Національна свідомість є переважно у людей які мали можливість зіткнутись з національними товариствами і пресою "при Польщі" та "при Німцях". У девяності ще появились люди з чіткою національною свідомістю. Але переважно скажуть те, що в пашпорті записано (білорус) у розумінні "совєтський чєловєк". Одного разу батько видав, що то ми справжні білоруси, а ті хто дзекає, цекає, акає - полишуки, які навязують свою мову і волю "справжнім білорусам".  :E: Так що чого тільки не наслухаєшся.

Про етнічне усвідомлення українців Берестейщини я спитав тому що дивився дуже давно на телевізії  передачу,в якій тамтешні люди співали свої народні пісні по-українському.На українському Поліссі (реґіон впадіння Случ-Горинь) так само:діялекти дуже відрізняються від літературної норми (що й не дивно),а от співають мовою,наближеною до літературної.Там так само Україною вважалася східня її частина,переважно Наддніпрянщина,але  білорусами люди себе ніколи не вважали,підсвідомо визнавалася таки українська належність.   

Цитата: poluch от ноября 14, 2007, 21:57

Цитата: Python от ноября 13, 2007, 04:34
А де саме Ви живете? Просто цікаво, в якій місцевості вживаються слова «цітий» або «сітий»

Як зауважив добре Rocker := так говорять на Поліссі. Я саме з Берестейщини. І все ж таки як бути з тим се яке широко вживалось в колишній книжній руській мові "се бо два сокола слѣтѣста съ отня стола злата"? Воно ж виникло як відзеркалення певної мовної реалії.

До речі панство а де ота реальна межа української і білоруської? тобто де починають акати, дзекати,якати і т п?

Цитата: Pawlo от марта  9, 2013, 04:49
До речі панство а де ота реальна межа української і білоруської? тобто де починають акати, дзекати,якати і т п?

ці межі розмиті. дзєкання/цєкання - одна ізоглоса, якання - инша, акання - третя (причому акають по-ріжному). коли діялекти "мов" (залапковую, бо під власне мовою розумію радше літстандарт) складають єдиний континуум, то чітку межу не проведеш.

Я просто читав про українськість Берестещині зокремима що там в міжвоєнний час переважали українські партії от і стало цікаво

Цитата: rocker от ноября 13, 2007, 08:59
нещодавно почув на Житомирському Поліссі,м.Малин (але самі люди були з м.Коростеня),отже вони казали "неїна"( "неїна мати","неїн син" )

Виявляється в нас кажуть так само, як на Житомирському Поліссі. Цікаво. :umnik:

ой моє рідне, се не так-це не так, сей день-цього дня, сей рік-цього року, сього не треба-цього не треба

Можна подумати, що словом "се" укладачі літературного стандарта українскої мови знехтували свідомо, бо таке слово могло бути для громадян СРСР натяком, що ся мова має древню традицію, що вона не лише мова темних селюків.
Такий натяк був можливий, тому що для російскомовних громадян СРСР слово "се" було церковним, а також через архаїчність могло бути ознакою високого стилю, і тому в деякій мірі бути виявом аристократичності.
Отже, для укладачів така нагода — замінити древнє і благородне "се" на нейтральне (й можливо дещо глузливе для простих російскомовних громадян СРСР) слово "це" — була корисною.

А ще прикольно, що в Галичині кажут в значені "се" слово "то", а в значені нашого стандартного "то" кажут "тото". Тото, тотий, тота, тоті.
:)

хі-хі, виходить "тото Тото Кутуньйо"))))

Але ж «це» вживаеться навіть в українській емігрантській пресі аж з початку 20-х років.
«Се» — то є старою галицькою книжковою нормою.

Какие формы в украинском имеются для "сей (сий), сия, сие, сии" ?

Цитата: Tys Pats от апреля 19, 2014, 10:33
Какие формы в украинском имеются для "сей (сий), сия, сие, сии" ?

Сей, ся, се, сі.

Цитата: Dana от апреля 19, 2014, 10:43

Цитата: Tys Pats от апреля 19, 2014, 10:33
Какие формы в украинском имеются для "сей (сий), сия, сие, сии" ?

Сей, ся, се, сі.

Спасибо!

Цитата: Dana от апреля 19, 2014, 10:26
Але ж «це» вживаеться навіть в українській емігрантській пресі аж з початку 20-х років.
«Се» — то є старою галицькою книжковою нормою.

Ну, таким чином, моє припущенє стає ще менш вірогідним.

Цитата: Dana от апреля 19, 2014, 10:26
Але ж «це» вживаеться навіть в українській емігрантській пресі аж з початку 20-х років.
«Се» — то є старою галицькою книжковою нормою.

Не лише галицькою ж.

"Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя. Мені здається, що ніколи. Воно не бачитиме волі, Святої воленьки. Що так. Даремне, марне пролетять..."