Як відомо, звук [ф] для Вкраїнської мови вкрай нехарактерний. Наприклад Грінченко сумнівався у фонемному статусі літери Ф, тоді як у фонемному статусі літери Ґ ѵін не сумнівався:
ЦитироватьМовознавець Юрій Шевельов зазначає, що звук "ф" — неприродний для української, запозичений. Його входженню в нашу мову опиралися найдовше, вживаючи замість нього хв, рідше — х або п. А Борис Грінченко в передмові до свого Словаря української мови, виданого 1909 року, зауважує: "Оскільки звук ф у більшості українського народу вимовляється як хв (перед голосною, окрім у) або х (перед приголосною і у), ми, укладаючи словник на літеру ф, помістили до нього лише ті слова, для яких у наших матеріалах не знайшлося дубліката з хв або х". Із хв Грінченко подає слова: хвабрика, хварба, хвиґура. Навіть Фастів якийсь час писали "Хвастів". Освічені кола, у яких часто-густо розмовляли російською або польською — а в них звук ф "природний", — вважали вимову й написання через хв простацькою й уживали ф. У радянські часи це закріпилося, бо добре вписувалося в процес зближення української мови з російською. https://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_zvuk-f-neprirodnij-dlya-ukrayinskoyi-zapozichenij/521654
Якщо в Українській "фіта" передається як завгодно, але не як Ф, то в російській "фіта" передається тільки як Ф, тому росіяни навпаки: не сумніваються в фонемному статусі літери Ф, але "сумніваються" у статусі літери Ґ.
Ось чому так цікаво знаходити приклади передачі "фіти"/"тети"/th в Староукраїнській книжній мові!
(https://cdiak.archives.gov.ua/images/vystavky/v_Hetman_Ivan_Mazepa/0128_0001a_vot_0043_0001.jpg)
Тут ми бачимо "намѣстникъ Святософійской
катедры митрополитанской кіевской"
На Лінгвополітиці Вас, Марате, уже висміяли: файні фарбовані фантя.
Грінченко зі своєю тезою сильно запізнився, адже в діалектах уже постав фіст (<хвіст) і подібні.
Добре, українці не могли вимовити Ф так, як вимовляють греки, поляки чи росіяни — але чи розрізняли вони Ф та Ѳ? Такі імена, як Хома та Хведір, мають оте саме ХВ або Х, але на місці не Ф, а Ѳ. Тома, здається, тільки в перекладі Огієнка в українській мові з'явився і за межі біблійних текстів поки що не встиг вийти.
Реалізації "тети" були дуже різні: остаП, матВій, Хома, юХим, Векла... Спільне для усього - посередництво Ф.
Окремішньо стоять латинянське Т та суто орфографічне ХТ.
Цитата: DarkMax2 от ноября 29, 2023, 23:39Грінченко зі своєю тезою сильно запізнився, адже в діалектах уже постав фіст (<хвіст) і подібні.
Чому ж, Ф могла просто сприйматись як літера для звукосполучення [хв] — подібно до того, як Щ позначає звукосполучення [шч], а в більш давні часи ще була літера Ѱ для [пс]. Далі хтось міг розрізняти Ф та ХВ на письмі, керуючись уявленням про правильне написання, хтось міг будь-яке [хв] передавати як ХВ, хтось, навпаки, будь-яке [хв] міг писати як Ф. Перетікання між написанням ХВ та Ф/Ѳ було можливе в обидва боки, і Фастів тому доказ.
Фіст - це не про написання, а про реальну вимову.
В староукраїнській книжній мові грецька літера Θ θ передавалась кириличною буквою Ѳ ѳ