Цитата: DarkMax2 от ноября 29, 2023, 23:39Грінченко зі своєю тезою сильно запізнився, адже в діалектах уже постав фіст (<хвіст) і подібні.Чому ж, Ф могла просто сприйматись як літера для звукосполучення [хв] — подібно до того, як Щ позначає звукосполучення [шч], а в більш давні часи ще була літера Ѱ для [пс]. Далі хтось міг розрізняти Ф та ХВ на письмі, керуючись уявленням про правильне написання, хтось міг будь-яке [хв] передавати як ХВ, хтось, навпаки, будь-яке [хв] міг писати як Ф. Перетікання між написанням ХВ та Ф/Ѳ було можливе в обидва боки, і Фастів тому доказ.
ЦитироватьМовознавець Юрій Шевельов зазначає, що звук "ф" — неприродний для української, запозичений. Його входженню в нашу мову опиралися найдовше, вживаючи замість нього хв, рідше — х або п. А Борис Грінченко в передмові до свого Словаря української мови, виданого 1909 року, зауважує: "Оскільки звук ф у більшості українського народу вимовляється як хв (перед голосною, окрім у) або х (перед приголосною і у), ми, укладаючи словник на літеру ф, помістили до нього лише ті слова, для яких у наших матеріалах не знайшлося дубліката з хв або х". Із хв Грінченко подає слова: хвабрика, хварба, хвиґура. Навіть Фастів якийсь час писали "Хвастів". Освічені кола, у яких часто-густо розмовляли російською або польською — а в них звук ф "природний", — вважали вимову й написання через хв простацькою й уживали ф. У радянські часи це закріпилося, бо добре вписувалося в процес зближення української мови з російською. https://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_zvuk-f-neprirodnij-dlya-ukrayinskoyi-zapozichenij/521654
Страница создана за 0.039 сек. Запросов: 21.