Гласные фонемы украинского (в литературе)

[engelseziekte]

Существуют ли авторы, рассматривающие /і/ и /и/ как одну фонему? Как они это обосновывают? Также интересует аргументация их оппонентов.

[Sirko]

Я вже тут десь наводив Ябура/Плїшкову в Сучаснім русиньскім списовнім языку, с.15-16. Це, звісно, за умови, що русинська є українською, а Ябур і Плїшкова є автори. 

[engelseziekte]

Здається, в тому виданні це дійсно непорозуміння. Їхня колега нещодавно писала про русинську фонологічну систему, розділяючи /і/ й /и/.

rusínčina má pomerne jednoduchý vokalický systém pozostávajúci zo siedmich foném /i, y, ы, e, o, a, u/

(J. Dudášová-Kriššáková. Fonologický systém spisovnej rusínčiny z typologického hľadiska v širšom slovanskom kontexte, Русин 4/2014, с. 11)

[Python]

У Котляревського літера И позначає як И на місці історичного И (іже), так і І<О,Е. Хоча його правопис був більш етимологічним, ніж фонетичним, і там також були присутні Ѣ та Ы на місці відповідних історичних фонем.

[Jeremy]

У Б. Грінченка "индик", "инший", "ирха" тощо.

[Python]

У Б. Грінченка "индик", "инший", "ирха" тощо.

Там уже йдеться про початкове И (яке відрізняється від початкового І в ряді інших слів). Сучасна літ. норма вимагає скрізь писати І, хоча спроби відродити початкове И робляться і в наш час.

[engelseziekte]

Меня скорее интересует, встречается ли в современной литературе обсуждение фонемного статуса /и/. Помню, что есть разногласия, но нигде не встречал аргументов в пользу того или иного решения.

[engelseziekte]

Я нашел то, что искал, у Андерсена, но это 1961 год...

[engelseziekte]

Еще нашел краткий пересказ аргументации Тоцкой, изложенной в работе «Голосні фонеми української літературної мови» (1973; саму работу пока не вижу):

З метою встановлення фонематичності /и/ Н.Тоцька скористалася, за її словами, методикою, запропонованою Л.Щербою та Л.Зіндером. Те, що звуки [и] та [і] перебувають у відношенні додаткової дистрибуції, тобто не протиставляються самостійно, а тільки одночасно з м'якістю (перед [і]) чи твердістю (перед [и]) попереднього приголосного, ще не може служити запереченням їхньої фонематичності. Остаточним критерієм, вважає Н.Тоцька, повинен бути тільки функціональний критерій. Саме за цим критерієм /и/ та /і/ є двома самостійними фонемами. Одним із аргументів на користь фонематичності /и/ є наявність в українській мові так званих морфологізованих чергувань /и/ з /і/ у дієслівних видових формах типу сидіти – сісти та розрізнення перехідних / неперехідних дієслів за суфіксами -і-/-и-: біліти – білити, чорніти – чорнити тощо.

Кажется, это самое свежее из написанного на эту тему...

[DarkMax2]

Существуют ли авторы, рассматривающие /і/ и /и/ как одну фонему? Как они это обосновывают? Также интересует аргументация их оппонентов.

Якби існував діалект з повним спектром ьи, ї (м'яке і), и, і (тверде і), то сказав би, що точно ні.

[Sirko]

Тут пишуть, що

У подальшому вказані фонеми розвивалися в напрямку до послаблення ступеня фонематичності, до реалізації їх у положенні додаткової дистибуції, а отже, у напрямку до їх злиття в одну фонему. Однак процес цей не можна вважати завершеним, і саме його незавершеність зумовлює наявність різних тлумачень щодо фонематичності /і/ та /и/. Тільки динамічний підхід забезпечує науково адкватний опис фонем за ступенями (рангами) їх фонематичності і дозволяє трактувати /і/ як фонему з послабленим ступенем фонематичності, а /и/ як фонему зі слабким ступенем фонематичності.

[Yitzik]

фонему з послабленим ступенем фонематичності

фонему зі слабким ступенем фонематичності

збочення якесь

[engelseziekte]

З аргументацією на користь окремого статусу /и/ стало більш-менш ясно, ще незрозуміло з аргументацією проти.
Серед п'ятифонемних аналізів Білодід згадує Валентину Перебийніс і її роботу Дослідження системи фонем української мови структурними методами (у книзі Структурно-математичні дослідження української мови, 1964), але цю роботу я не зміг знайти.

[olegae]

Існує можливість розглядати /і/ та /и/, як алофони однієї фонеми. Тільки тоді треба визнати окремими фонемами не лише десять м'яких приголосних, але й ті, які заведено називати пом'якшеними (або навіть напівпом'якшеними) і які вважаються алофонами відповідних твердих приголосних. Бо інакше (до прикладу) слова "кит" і "кіт" складатимуться з однакових фонем, що є неприпустимим.
А запроваджувати значну кількість нових, пом'якшених, приголосних фонем задля об'єднання /і/ та /и/ в одну фонему недоцільно.
Хоч, правда, є такі слова, як "свято", "тьмяний", "пюре" тощо, які все-таки вимагають запровадження нових фонем. У Вікіпедії з посиланням на Тоцьку фігурує поняття "фонеми периферійної підсистеми", які в основній системі все ж розглядаються, як алофони відповідних твердих фонем. Але це видається мені якоюсь еквілібристикою — то вони фонеми, то алофони...
Не знаю, чи думав хтось над іншим варіантом: позбутися цієї плутанини, запровадивши в українській мові лише дві нові голосні фонеми — [ɑ̈] і [ʊ] (подаю їх у нотації IPA), які зараз розглядаються як алофони фонем /а/ і /у/ після м'яких приголосних. Тоді відпадає потреба у фонемах периферійної підсистеми, залишається десять м'яких приголосних, а решта є алофонами, які проявляються не лише перед /і/, а й перед [ɑ̈] і [ʊ] (на письмі ці фонеми передаються через "я" та "ю" в позиції після приголосних). Таким чином (у нотації IPA):
свято — [s^jwɑ̈tɔ]
тьмяний — [t^jmɑ̈nɪj]
пюре — [pʊrɛ]
P.S. Певна річ /і/ та /и/ ( та [ɪ]) також залишаються різними фонемами.

[DarkMax2]

У Б. Грінченка "индик", "инший", "ирха" тощо.

Там уже йдеться про початкове И (яке відрізняється від початкового І в ряді інших слів). Сучасна літ. норма вимагає скрізь писати І, хоча спроби відродити початкове И робляться і в наш час.

Олекса Синявський у "Норми української літературної мови" зазначав, що вимова "инший"/"інший" залежить від діалекту.
див. тут.
Та і Грінченко початкове и/і дублював.