Літературна гра

[DarkMax2]

Цікаво, а якби ми оце самі спробували щось таке колективно написати спільними зусиллями лінгвофорумлян, може, в нас би й не гірше українське фентезі вийшло?

Тоді починаю я:

Цієї ночі йому наснився гамаюн. Холодний сум пройняв самотнє серце. Він знав, не оминути бурі, вона вже тут - від долі не втечеш. Він радо прийняв би її, але життя любов йому дало. Він полюбив, кохав несамовито, хоча любові від коханої не мав. Проте, він мріє ще, надію має та чека.

[LUTS]

То він вже прокинувся? Чи йому сниться, що він покохав?

[DarkMax2]

То він вже прокинувся? Чи йому сниться, що він покохав?

Наскільки я пам'ятаю, коли я писав це у минулому році, я задумав, що він прокинувся у вогкому холодному лісі зі своєю сліпою сестрою. Але то було давно. Ви вільні писати як хочете.

[LUTS]

За день до цього в одному з сіл його приходу ховали бабу. Бабу звали Ониська і було їй на день смерті 93 роки, так що
плакати особливо не було кому. Поховавши, робили обід за старим звичаєм, пісний правда і без горілки. Отець Григорій рішуче викорінив традицію напиватись на поминках у селах свого приходу. Співали релігійних пісень, про смерть і потойбічне життя.Про те, як новоприставлена раба Божа Онисія прощалась з дітьми і внуками своїми, просила не плакати за нею і не ридати. Потім заспівали жахливу пісню про те, як дочка приходить додому, а матері вже немає. Під цю пісню годилось плакати, і дочки Ониськи, вже досить підстаркуваті, почали голосити одна наперед одної.

[Python]

...Але хто вона? Крізь сон він не міг пригадати її ім'я. Її обличчя тануло в тумані спогадів — але він ніби знав її все життя. Чи ще до життя?..
Віщий птах вів його за собою по вузькій лісовій стежці, що ховалась поміж стовбурами дерев — ще живих і вже повалених часом мертвих, чия товста порізана зморшками кора поросла густим зеленим мохом. Згорблені й покручені, вони спирались одні на одних просто над стежкою — так, що доводилося пригинатися, а тоді й зовсім повзти навколішках, не розбираючи перед собою шляху — лише голос попереду кликав: «Іди да мною, йди за мною!», і він продирався вслід за ним, бо мусив іти...
Провалля. На дні тонесенькою ниточкою біг струмок. Птах із людським обличчям сидів по той бік, де стежка продовжувалась — тільки б перестрибнути... Але хащі здавлювали його з усіх боків, не даючи змоги встати на повен зріст. І тоді він рушив уперед. І почав падати — швидше й швидше, повз нього пролітали корчі й молоді пагони, врослі в земляну стіну провалля, струмок углибині ставав рікою, морем, океаном, а десь угорі людський голос птаха туркотів: «Навіщо? Навіщо?...»

[Python]

Тут у мене була вчора ідея звести все до партизанської війни мавок і русалок проти роду християнського, що їх геноцидить...

[DarkMax2]

Тут у мене була вчора ідея звести все до партизанської війни мавок і русалок проти роду християнського, що їх геноцидить...

Бачу Ви підхопили стиль А хіба мавки не "нежить"?

[Python]

В моєму варіанті, існування мавок цілковито випливає з еволюційної теорії Дарвіна))

[Python]

Так кому приснився гамаюн? Отцеві Григорію?..

[DarkMax2]

Так кому приснився гамаюн? Отцеві Григорію?..

Ні, не застарий він?

[LUTS]

Так кому приснився гамаюн? Отцеві Григорію?..

Ні, не застарий він?

Не обов'язково ж старий 

[Python]

А може, отець Григорій — молодий випускник духовної семінарії, якого приставили до приходу на місце старого попа, незадовго до того репресованого кривавою інквізицією?

[LUTS]

Як на мене, непогана ідея

[Pawlo]

Вставка інформаційного плану.
І йшла в Церкві Божій запекла боротьба між тими, хто вважав мавок і руслок нежиттю і хотів їх геноцидити, й тими, хто вважав їх за різновид людей і прагнув навчити їх слова Божого.
Отець Григорій був, мабуть, другої категорії.

[ou77]

Вона, Мавка, йому і наснилася...