Я-концепція

[Python]

Цікаву тему зачепили в іншій дискусії, але оскільки вона перекочувала в ПБ, продовжу для різноманітності тут.

Моя думка: не вірю. Людині, навіть у ранньому віці, не властиво сприймати себе як частину когось чи чогось іншого. Скоріш, навпаки: людина схильна переоцінювати можливості себе. Заплющуючи очі, дитина вірить, що не лише не бачить інших, але й не дає іншим бачити її. Усе починається з «я», а вже потім ми поступово починаємо розуміти, що́ собою являє навколишній світ і наскільки незначною деталлю в ньому є наше «я».

В чому я помиляюсь?

[From_Odessa]

Цікаво тут ще те, що "я" та "інший світ" - це поняття, які при поглибленному аналізі виявляються баготошаровими. Наприклад, своя рука - це й частина "я", й частина зовнішнього світу, бо своя рука - це щось, чим я можу керувати, щось чим я володію, щось, що протиставлено мені, а тому вже не я частиною "я". Взагалі-то, якщо почати поглиблюватись в питання "що таке Я?", то поступово "Я" стає все менш конкретним та пов'язаним з чимось. Наприкінці цього процесу може бути так, що "Я" взагалі не має ніякої форми виразу, воно ніби є якоюсь надбудовою над іншим світом. Взагалі-то воно може бути саме так, адже "Я", можливо, є одним з елементів світу, але ми сприймаємого його як щось, що є додаткови до світу. Тобто світ сприймається через "Я", "Я" протиставляється світу, як щось від нього відокремлене, таким чином світ сприймається через елемент світу й ми отримуємо вираження світу через самого себе. Тому, можливо, ми стикаємося з парадоксами сприйняття, а також з невловимістю того, що є вираженням "Я". Здається, що очевидно, що таке "Я", але то лише на перший погляд.

Але це не зовсім по темі. Що до теми. Я читав припущення, що на початку свого розвитку людина не відділяла себе від іншого світу, якимось чином вона сприймала "Я" та "світ", як щось єдине. Не знаю, як таке можливо, для мене, звичайно, це загадка. Не знаю й того, на базі чого це припускалося, розумію лише те, що маються на увазі особливості мисленневого процесу перших людей. Можливо у ранньому дитинстві щось таке відбувається з дитиною? А звичайне для нас сприйняття світу формується дещо пізніше?

[Drundia]

Заплющуючи очі, дитина вірить, що не лише не бачить інших, але й не дає іншим бачити її.

Чи то не батьківська забава?

[From_Odessa]

Чи то не батьківська забава?

Тобто?

[Drundia]

Ну хіба то дитина дійсно так думає, а не батьки бавляться «Ой, а куда це *** зник(ла)?»?

[From_Odessa]

Ну хіба то дитина дійсно так думає, а не батьки бавляться «Ой, а куда це *** зник(ла)?»?

Хм... Чесно кажучи, не знаю.

[Python]

Ну хіба то дитина дійсно так думає, а не батьки бавляться «Ой, а куда це *** зник(ла)?»?

Пам'ятаю себе у віці, коли справді вірив, що можу ставати невидимим, заплющивши очі, приблизно в тому ж віці виникала думка, ніби бачити можу тільки я. А чого я так думав — важко сказати. Може, й справді батьки приколювались, а може, поняття «я тебе бачу» і «ти мене бачиш» початково сприймаються як нероздільні, адже ми не відчуваємо те, що відчуває інша людина.

Більше того, мозок не готовий до осмисленого прийому протилежних за змістом сигналів від власних сенсорів. Проведіть невеликий експеримент: потримайте одну руку в гарячій воді, а іншу — в холодній. Доторкніться рукою до руки. Скоріш за все, вам буде важко на дотик визначити, яка рука гаряча, а яка холодна.

[From_Odessa]

Більше того, мозок не готовий до осмисленого прийому протилежних за змістом сигналів від власних сенсорів. Проведіть невеликий експеримент: потримайте одну руку в гарячій воді, а іншу — в холодній. Доторкніться рукою до руки. Скоріш за все, вам буде важко на дотик визначити, яка рука гаряча, а яка холодна.

Не зрозумів зв'язку з темою.

[Python]

Не зрозумів зв'язку з темою.

Ну, можливо, в ранньому віці людському мозку важко осягнути ситуацію, коли «бачення» й «небачення» існують одночасно в одному проміжку часу, подібно до того, як ми не можемо одночасно сприймати тепло й холод.

[From_Odessa]

коли «бачення» й «небачення» існують одночасно в одному проміжку часу

А коли це?

[Python]

Наприклад, коли я бачу іншу людину, а ця людина мене не бачить. Або навпаки.

[From_Odessa]

Наприклад, коли я бачу іншу людину, а ця людина мене не бачить. Або навпаки.

Ви вважаєте, що це можна назвати прийомом протележних за змістом сигналів й порівняти з одночасним відчуттям гарячого та холодного? Я б так не сказав.

[Python]

Ні, це не прийом протилежних за змістом сенсорних сигналів сигналів — просто аналогічний процес на рівні абстрактного мислення.

[From_Odessa]

Ні, це не прийом протилежних за змістом сенсорних сигналів сигналів — просто аналогічний процес на рівні абстрактного мислення.

Можливо... Важко мені поки що сказати.
Але якщо так проявляється нерозвиненність абстрактного мислення, то, можливо, у ще більш ранньому віці вона проявляться в неможливості абстраговано сприймати органімз матері, як щось відокремлене від себе?

[Python]

Але якщо так проявляється нерозвиненність абстрактного мислення, то, можливо, у ще більш ранньому віці вона проявляться в неможливості абстраговано сприймати органімз матері, як щось відокремлене від себе?

Можливо. Але погодьтесь, є різниця, сприймати себе як частину матері чи сприймати матір як частину себе.

[From_Odessa]

Можливо. Але погодьтесь, є різниця, сприймати себе як частину матері чи сприймати матір як частину себе.

Ви використовуєте слово "себе" (тобто "я") тут у звичному для Вас значенні. Але якщо в дитини є в певний момент таке сприйняття, про яке ми кажемо, то там й "я", "себе" - це дещо інші речі, згодні?

[Drundia]

Може, й справді батьки приколювались, а може, поняття «я тебе бачу» і «ти мене бачиш» початково сприймаються як нероздільні, адже ми не відчуваємо те, що відчуває інша людина.

Мені вони видали тюбетейку-невидимку одного разу. Я себе бачив, вони мене — ні... забавно було.