класичний український гумор

[hodzha]

Дякуючи моїй бабусі, царство їй Небесне, в дитинстві я мав щастя відчути, що це таке справжній народний, а також літературний український гумор ... З цим ніщо інше в світі просто зрівнятись не може ...   

на жаль зараз вже мало хто знає
хто це такі Остап Вишня, Степан Руданський, Павло Глазовий ...   

отож почнемо ...

[hodzha]

Указ (Степан Руданський)

Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:
«І прочая, і прочая...
По сему указу
Козак должен кожну дівку
Цілувать по разу».

«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».

І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!
Ізліз козак, покріпився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»

* http://sherp.relline.ru/jphome/poetry/rudansk.htm

[Yitzik]

Дякую, друже hodzha, це таки дійсно класика!

[hodzha]

Дякую, друже hodzha, це таки дійсно класика!

Дякую, друже Yitzik! 


Продовжуємо знайомство з класикою:

збірка творів Остапа Вишні - http://chtyvo.org.ua/authors/Vyshnia/

Перший диктант
http://chtyvo.org.ua/authors/Vyshnia/Pershyy_dyktant.txt

Почала Марія Андріївна диктувати.
   Всього першого диктанта я вже не пригадую, але пам'ятаю одну його фразу дуже добре.
   Диктувалося російською мовою, бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було.
   Ось проказала Марія Андріївна:
   — «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы».
   Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.
   На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.
   Почала вона говорити про те, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породы» не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла...
   — Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули?
   Ми понаїжачувалися...
   — Вас шістнадцять учнів, і п'ятнадцять із вас понаписувало: «...За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы»... Де ви чули, що є на світі собаки панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство — Іспанія, а собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів? — запитала вона мене.
   — Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...
   — А воно, бач, і не так! — засміялася Марія Андріївна. — Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай!
   Я сів і ледве не заплакав:
   — Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!

[Conservator]

"Вишневі усмішки закордонні" й "Вишневі усмішки небесні" треба читати

А взагалі, перебільшення казати, що Руданський, Вишня й, тим паче, Глазовий, нині є малознаними. Вони всі у шкільній проґрамі присутні.