прошу про допомогу з виправленням тексту

[Warchlak]

привіт!

Я знайшов подібну тему і також прошу про допомогу з виправленням тексту. Я є студентом з Польщі і хотів б правилно і без помилок написати коротку версію моєї ліценціацької роботи (стрещення, виклад?)


   Дана робота складається з 4 розділів, а також вступу і закінчення, що складається на 44 сторінках, стосуєтся хронологія до описуваних подій з років 1918-1919.  У вступі вміщеним став загальний історичний нарис ситуації в Європі від початку першої світової війни через дії на фронтах з особливим врахуванням східного фронту, на якому важка боротьба проводила військами пруско-австрійскими з російськими (царськими а також в пізнішоьу періодш радянськими). У цій частині презентувалися також події, пов'язані з брестським трактатом і реакції польської а також української сторони у зв'язку з його вирішеннями. 3 березня 1918 року Радянська Росія підписала невигідний для неї трактат в Бресті, в якому зрікалася польських, литовських, естонських а також білоруських земель. У цьому самому трактаті складене установлення, що Центральні Держави відступлять прокламованої 25 січня 1918 року Українській Народній Республіці Підлісся, а також на основі таємного протоколу Австро – Угорщина зобов'язувалася до відокремлення окремої коронної країни із земель Східної Галичини зі Львовом. По відношенню до масових польських (маніфестації, відмовлення держчиновників із становіск- чиновницький страйк, повернення орденів австро - угорскіх) протестів лишився в наслідку через Центральні Держави невиконаними.
   Також у вступі я вмістив широкою інформацію на тему національної статистики Львова а також Східної Галичини. Так, отже на основі списку, проведеного через австрійські власті в 1910 році видно, що на території всієї Галичини,  виникає що поляки являли 47% натомість в Східній Галичині було то вже тільки 14,4%., де Українці в самій Східній Галичині являли аж 71% населення. Взагалі в Східній частині спірної області проживали близько 5,5 мільйонів людей, з чого аж 82% було сільським населенням. У тому самому 1910 року поляки являли понад 50% населення Львова, в інших містах а також Басейну Бориславскім національна структура була подібна. Повернувшись до Львова, населеного 206 тисячами людей (1910 рік), українське (39 тисяч) населення було лише третю після єврейської що налічує 57 тисяч.
   Біля даних статистичних в першій частині моєї роботи я описав також ставлення держав ентенти до самостійней Польщі, що відроджувалася, а також Українців, проживаючих в спірних областях.
   Перший розділ цієї ліценціацкої роботи ставиться до періоду, передуючого українському замаху у Львові з першого листопада 1918 року, розповідає він про організаційні структури конспіраторув обох сторін як і також планах і просуваннях які вищезгадані організації піднімали на користь суверенного отримання і самостійної держави (Українці) чи приєднання земель давньої Республіки до Польщі, що відроджувалася (Поляки). Я згадую тут про початок конфлікту, справу приналежності і національних паритетів на львівському університеті, взаємних політичних склоках на форумі віденського парламенту, а також про форми організації одиниць парамілітарницх обох сторін. Мова тут про український рух скаутовський який був найміцнішим суспільним рухом на Україні в межі австрійської огорожі. 18 березня 1913 року виникло у Львові перше Товариство Сіцзовицх Стрільців.
   Істотною справою також є вміщений нарис історії формування Легіону Українських Січзовицх Стрільців, а також ставлення австрійських властей до подібних форм стрілецьких одиниць по польській стороні, які були набагато більш видатні ніж подібне, українське.  У тому розділі також згадані окремі польські і українські організації з особливим врахуванням числового стану підлягаючих їм військових одиниць, парамілітарницх і молодіжних (студентських, школярських) а також технічного тилу, рівня навчання і запасів воєнних ресурсів. У першому розділі крім вищезгаданих даних знаходиться докладно описаний процес виникнення Української Національної Ради, її лідерів а також кроків через неї, початих з метою того, щоб установляти самостійну українську республіку. Останні абзаци цієї частини розповідають про дії Польської Ліквідаційної Комісії на землях Західної Галичини а також українських і польських підготовках напередодні вибуху війни.
   Другий розділ присвячений є на опис змаган у Львові і його околиці. План Вітовського – українського командувача - розпочато згідно з графіком, і до ранку українці оволоділи більшу частину міста, разом з центром. Тим часом, що заскочені агресією, командувачі польських конспіративних організацій вибрали свої власні структури командування і розпочали організацію мобілізаційних пунктів в західній частині міста. До польських конспіративних організацій перші відомості про замаху українським доходили від години 6 вранці. Нарада командувачів до години 11 виникла капітана Мончинського як командувача.  Мончинському не підкорявся капітан Антон Камінскі з Польського Корпусу Посілкового, репрезентуючий Польське Військо, що створюється. У відповідь на послане кур'єром запитання капітана Татара-тшесніовського (командувача Школи Сенкевича) що робити у випадку української атаки дав він письмовий наказ діючого опору. Більшість нового покликаного польського командування являли ветерани з Легіонів і австрійських військ, не було однак в нім професійних військових. Збройний опір в місті, появлення польських політичній і військовій організації позбавило УРН аргументів про спокійне перехоплення контролю над Львовом на міжнародній арені.
   Боротьби за Львів тривалий до 22 листопада 1918 року, цей розділ однак концентрується на початковому періоді боротьби з українцями в самому місті, я описую в нім всі наступальні і оборонні акції з обох сторін в контексті змін на посадах головкомів а також змін лінії фронту як результат окремих акцій. Білш докладно описаними стали наступи з половини місяця, а також дії в стратегічних пунктах міста. Все то в контексті політичних дій обох сторін на міжнародній арені дозволяє вільну оцінку рішення окремих командувачів відрізків а також презентація помилок і стратегічних успіхів, однаково українських як і польських. Той розділ кінчається на підсумовуванні дій УРН в початковому періоді боротьби про Східну Галичину. Українські сили меншали з приводу дезертирства, 650 людей лишилося підтримуваних добровольцями з околичних сіл лише 2 листопада. Близько 800 людей з Легіону Українських Стрільців Сіцзовицх доїхало до Львова лише 3 листопада після полудня під командуванням сотніка Осипа Букшованого що вирішило про неможливість заняття всього Львова під час коли польські оборонні лінії ще не існували.
   Підсумовуючи, можна сказати, що спроба українського перехоплення влади в Галичині удалася всього лише частково, УРН удалося перейняти контроль всього лише над східною їй частиною. Військовий тил не існував, слабкий наплив добровольців з провінції не збільшив а всього лише доповняв понесене як результат дезертирства і боротьби втрат, у Львові боротьба прийняла форму безвиході, в якій рішучу перевагу мали польські відділи, однаково, якщо йдеться про займані позиції як і підтримку населення. Невдані виступи в Перемишлі і інших більших містах регіону свідчили про прополских настроях населення всієї області незважаючи на виразну етнічну перевагу українців. Військова перевага поляків у Львові не дозволила також українцям на яке-небудь представляння на Мірної Конференції виконаних фактів, більш того подібні спроби на Закарпатті і Буковині трохи не довели до відкритої війни ЗУРЛ з Румунією і Угорщиною.
   

[Warchlak]

          Третій розділ є презентацією останнього етапу боротьб про сам Львів. 29 листопада близько 5 ранок відділ Токарчевского рушив під прикриттям бронепоїзда прибув до Львова по дорозі ремонтуючи шляхи і відштовхуючи слабкі атаки української партизанки, яка що заскочила не давала поради знищити ані одного моста на дорозі поляків. Перелякані українці відійшли з Грудка Ягієллонского залишаючи склади зброї і продовольства. Увечері 20 листопада поїзд в'їздив на Головний Вокзал у Львові, де при допомозі француза Віллаіме'а удалося провести переговори продовження перемир'я до 6 ранок наступного дня. Цій самій ночі (21 листопада) розпочався відступ сил ЗУРЛ з Львова. Головна Українська Команда від 23 листопада почала реорганізувати підлеглі собі відділи з метою створення ліні фронту обороноздатної перед польськими атаками. Стефанів хотів оточити Лвів щільним кордоном щоб повернутися до міста. Також 21 листопада до Львова прибув з війсками в силі 200 людей генерал Ройа, який відібрав командування Мончиському на користь Токарчевскщго і гостро піддав різій критиці дисципліну, пануючу у відділах і зливку до 20 листопада.
До половина грудня польські сили не піднімали більших наступальних дій, не лічивши акції Армії ,,Схід", натомість українське воєнне зусилля концентрувалося на запевненні тилу для УАГ, змінювалися також її командувачі і по частині політичне керівництво. 25 грудня НКУ перенеслася до Бобркі. У половині грудня українська армія налічувала близько 30 тисяч солдатів і безперервно збільшувала свій кількісний стан. Близько 10 тисяч українців оточувало Лвів. Дії, що піднімаються через польську сторону, мали на меті всього лише захист Львова перед українська контрофенсива. 16 лютого генерал Омеліановіцз-павленко  (УАГ) розпочав наступ на всій протяжності фронту. 18 лютого удалося йому оволодіти львівські передмістя. 15 лютого натомість мало місце виступ геню Бертхелеми'его, який відмовив українцям права на функціонування як самостійний державний організм, аргументуючи то вузькою сферою національної свідомості і популістською пропагандою по відношенню до селянських мас., наприкінці однак Комісія Міжсоюзна вимогла уночі з 23 на 24 лютого підписання перемир'я через українську сторону і від 6 ранок, атаки УАГ закінчилися. Про поразку українських відділів вирішив брак дисципліни і невиконанняє наказів Головної Української Команди, яка в кризисних ситуаціях втрачала контроль над окремими одиницями, не уміла також використати відбірних одиниць Стрільців Сіцзовицх і зіграти маршу окремих формацій. На висоті дипломатичним сфера українських дій обмежувалася до незламної позиції по відношенню до поляків у випадку Львова і нафтового басейну, а також заперечення для пропозицій альянсів. Складений Євросоюз з УРЛ залишався всього лише декларацією, жодні додаткові відділи не прибували до Галичини зі сходу, натомість від заходу щораз ближчим було повернення армії Халлера, яка повинна була стати використана до  остаточного розгрому УАГ і ЗУРЛ.
   Четвертий, останній розділ є історією польського наступу і останніх тижні ЗУРЛ. Другий квартал 1919 року був деколи, під час якого Польське Військо заангажованим було в боротьбу на північно-східних кордонах країни з Червону Армією. Пілсудскі згруповувався на поверненні Віленщини, Білорусі і захисту перед німецьких акціямина на західних областях Польщі. Найбілшою проблемою було існування литовської, малої але добре навченої і озброєної армії а також її самостійних прагнень. 14 квітня розпочалися наступальні дії польських військ відторгнення супротивника, що мало на меті, від Львова. До 18 квітня удалося відкинути українські відділи на віддаль, з якої неможливим був подальший обстріл Львова від сходу через їх артилерію. До 20 квітня удалося здобути добре укріплений фортифікаційними спорудами Оброчин, і вигнати супротивника за лінії Віннікі – Сіхув роблячи неможливий одиницям якого-небудь безпосереднього УАГ атака чи обстріл на Лвів і його передмістя. 26 квітня наступний польський наступ випарло українців знову на схід, а 30 червня їх контратак загнувся на позиціях, командуваних через полковника Владислава Сікорського. 14 травня 1919 року рушив наступ польських військ, частково підсилений відділами Польської Армії Галлера. Раптовий удар на всій протяжності фронту спричинив заняття ряду міст, яке до цієї пори були у володінні ЗУРЛ. Відхід одиниць УАГ до пограничної ріки Збруч спричинило заперечення середовищ військових і серії негативних думок про генерала Омеліановічу – Павленце. За ініціативою ІІ Корпусу 7 червня розпочалася українська контрофенсива, яка безповоротно зупинена виявилася бути останню, з приводу цілковитого вичерпання запасів воєнного устаткування українцями. 28 червня рушив наступ польських дивізій у напрямі Збруча. УАГ розпочало організований відступ за Збруч, де Петлура зобов'язався до їж захисту і не використання цих одиниць інакше ніж до боротьби з Червоною Армією.
   Остання частина моєї ліценціацької роботи це закінчення, отже підсумовування всіх представлених фактів і відповідь на тезу, поставлену у встурі. Так от до поразки ЗУРЛ спричинювалася перш за все політика ізолацйонізму на міжнародній арені українців, дуже малий або досконалий брак національної свідомості і мети народно-визвольної боротьби серед населення села і містечок, погані військові рішення і безглузда впертість в питанні підкорення Львова, спричиняючий обезкровлення відділів на на передпіллі. Додатково часте зміни головного командування УАГ, бюрокрація і складність адміністрації доводили до хаосу однаково в наказах як і на полі боротьби. Безпомічність НКУ по відношенню до прогресуючих польських перемог є також свідоцтвом поганого використання наявного потенціалу, який до березня 1919 року багато разів перевершував польським. Однаково національна статистика як і зумовлення стояли по стороні поляків, які через свою неуважність занехали дій, якби так не стояло імовірно українці уночі з 31 жовтня на 1 листопада зазнали б. На увагу заслуговує однак факт, що незважаючи на пастки якк стали через них підготовлена, скритого заняття міста, українці не були в стані використати елементу несподіванки і в ефекті по тривалій боротьбі мусили здатися з Львова, а пізніше всієї Галичини.
Моя ліценціацька робота є коротким порівняльним аналізом декількох обраних розробок, що стосуються цього періоду. Я старався старанно представити в ній всі важливі для сфери теми подробиці і завдяки ним витягнути загальні висновки на тему перебігу боротьби, політичних діялностей обох сторін за кордоном і усередині власних державних областей, щоь по можливості як найгарніше визначити причини поразки ЗУРЛ як державного суб'єкта.


Вибачте за таке довге:)

[andrewsiak]

Ця робота складається з 4 чотирьох розділів, а також вступу і закінчення, які викладено на 44 сторінках, стосуєтся??? хронологія до описуваних подій, що відбулися у 1918-1919 роках. У вступі вміщено загальний історичний нарис ситуації в Європі від початку Першої світової війни через призму бойових дій на фронтах з акцентом на східному фронті, де точилася важка боротьба між прусько-австрійскою та російською арміями (царською, згодом і радянською). У цій частині також подаються події, пов'язані з Берестейським мирним договором, а також реакція на його рішення з боку польської та української сторін. 3-го березня 1918 року Радянська Росія підписала невигідний для неї мирний договір в Бресті, за яким вона відмовлялася від польських, литовських, естонських, а також білоруських земель. Той же догоівр закріплював положення про те, що Центральні Держави поступаються на користь оголошеної 25-го січня 1918 року Української Народної Республіки землями Підляшшя; крім того, на основі таємного протоколу Австро–Угорщина зобов'язувалася відокремити коронну??? країну з-поміж земель Східної Галичини з містом Львовом. Через масові польські протести (маніфестації, відмови держчиновників від посад - чиновницький страйк, повернення австро-угорскіх орденів) цей протокол зрештою залишився невиконаним через Центральними Державами.

Крім того, у вступі я вмістив широкий обсяг інформації на тему етнічних статистичних даних по Львову і Східній Галичині. Так, згідно з переписом, проведеним австрійською владою у 1910 році, видно, що на території всієї Галичини, поляки становили 47%, натомість у Східній Галичині ця цифра досягала лише 14,4%, у той час, як українці в самій Східній Галичині становили аж 71% населення. Взагалі, у Східній частині спірної області проживали близько 5,5 мільйонів людей, серед яких аж 82% було сільське населення. У тому ж 1910 року поляки становили понад 50% населення у Львові, а в інших містах, і у Бориславскім Басейні етнічний склад населення був подібний. У Львові ж, населеному 206 тисячами людей (1910 рік), українське населення (39 тисяч) посідало лише третє місце за кількістю після кількості єврейської спільноти, яка налічувала 57 тисяч.

У відповідності до статистичних даних у першій частині роботи я описав також ставлення держав Антанти до самостійної Польщі, що відроджувалася, а також до українців, які проживали у спірних областях.

Далі ще спробую відредагувати, але трохи пізніше.

[Warchlak]

Велике спасибі за присвячений час