Граматика англосуржику

[Python]

Переглядаючи українські відео на ютюбі, я дійшов сумного висновку: українська мова котиться в пекло. Ще одне.

Нині модно не сприймати англійський вплив як загрозу для української мови. Загалом я не належу до прихильників пуризму в лексиці — українська мова запозичувала іншомовні слова ще до свого народження і запозичуватиме їх надалі (якщо виживе), боротися з давно запозиченими словами, замінюючи їх недолугими новотворами — нікому непотрібна дурість. Але мова про інше: вплив іншомовної граматики й фонетики на такі базові речі, як утворення зв'язків між словами та побудову речення. Проблема не в запозичених коренях слів, а в неадаптованих запозиченнях як системному явищі.

Неадаптовані англіцизми — явище нове порівняно з неадаптованими русизмами, але потенційно не менш деструктивне. Я не збираюсь тут розгрібати всі політичні нюанси, хто наші друзі, а хто вороги, чому в наступних фразах: «яка красіва дєвушка» — це наслідок зґвалтування нас російською мовою (з чим потрібно боротися), «боротьба з савєцкім минулим» — це спосіб мовно дистанціюватися від росіян (адже це патріотично), а «членство в Югрваппіен Юньйон» — це спосіб мовно наблизитись до цивілізованого світу (в чому теж вбачають щось патріотичне). Неадаптоване запозичення — це завжди неадаптоване запозичення, однаково травматичне для тканини мови, незалежно від того, чим його виправдовують. Неважливо, навіщо ви видудлите літр самогону — чи за чиєсь здоров'я, чи щоб самому підлікуватися, чи просто за звичкою — ефект на організм буде одним і тим же. І наслідки історичної травми, і демонстрація зневаги, і демонстрація прихильності виражаються загалом однаковими мовними девіаціями, які однаково віддаляють українську мову від її власного першоджерела.

Головним наслідком вживання неадаптованих русизмів стало руйнування української словозміни. Чергування голосних та приголосних, відсутні в російській мові, в неадаптованому русизмі часто теж не відбувались, відмінювання частково відбувалось за російським зразком, ця ж напівросійська модель відмінювання перекинулась потім і на власне українські слова — в результаті чого в «чістєйшому суржику» розрізнюваних відмінкових форм може бути навіть менше, ніж у російській мові (Н.: пляшка, Р.: пляшкі, Д.:пляшкі, М.: у пляшкі, і т.п.). Сюди ж — словотвір за російським зразком, напр., «Андрюхіна футболка», чого в радянських книжках уникали, а в сучасних тулять не соромлячись. Російського фонетичного впливу українська мова теж зазнала — сучасні українці без проблем відтворюють поєднання звуків, як у словах «совєцький» чи «повєсточка», що в чистій українській, взагалі-то, неможливі.

У чому специфіка англійської мови порівняно з українською й російською. Як ми знаємо, англійська — мова аналітична, де роль слова визначається його позицією в реченні, тоді як слов'янські мови з вільним порядком слів покладаються більше на словозміну та інтонацію. Англізована словозміна (інакше кажучи, відсутність словозміни) вклинилась в українську мову в вигляді т.зв. торгових марок — ця проблема відома, її можна сформулювати словами, і про неї вже є окрема тема. Поговорімо тепер про англізовану інтонацію, яка стає актуальною проблемою, відколи пішла мода вимовляти англіцизми неадаптованими, зберігаючи правильну англійську вимову.

Більшість англійських голосних не мають точних відповідників в українській фонетиці, це ж можна сказати й про частину приголосних — людина, що ніколи не вчила англійської, може англійське слово просто не розпарсити на окремі фонеми. Також важливим є те, що англійські голосні поділяються на довгі й короткі, їх довжина в одному й тому ж слові завжди лишається незмінною, тоді як в українській довжина голосної не є змістотворчою для слова, хоч і може змінюватись залежно від інтонації. Вклинюючи Received Pronunciation посеред українського речення, ви не лише знущаєтеся з тих, хто не вчив англійської (так їм і треба, бовдурам!), а й мимоволі переносите в українську мову англійські інтонації. Інтонації мов з вираженими довготами, навіть якщо це споріднені слов'янські, як-от чеська, для українського вуха звучать дивно й незрозуміло: логічні наголоси (якщо вони є), питальна чи стверджувальна інтонація, ба навіть змістотворчі паузи між сусідніми словами — це все пливе. Деталізовано відтворюючи вимову англійського слова, ви унеможливлюєте в одному реченні з ним українські інтонаційні засоби, які (сюрприз!) є змістотворчими. Власне, й англійські інтонаційні засоби лишаються для вас нефункціональними — в українському контексті їх можуть не зрозуміти, вони демонструють ваше володіння англійською, але змістотворчої ролі не виконують.

Отже, англосуржик — це те, куди ми радісно котимось, недолікувавшись від наслідків русифікації (а ми взагалі лікувались?). То які засоби побудови речення в нас залишились? Словозміна — урізаний суржиковий набір відмінків і засилля невідмінюваних іменників, у присутності яких відмінювання решти поступово теж занепадає. Інтонація — майже позбавлена змістотворчих властивостей, демонструє радше ваш суспільний статус та освіченість. Порядок слів — деякий рух до аналітизму, але порядок усе ще вільний. Фактично, ви можете будувати лише прості речення, зв'язок між словами в яких можна вгадати з контексту. Хто сказав, що креольським мовам складні речення взагалі потрібні?

Навіть якщо в цих умовах пуристи від корчування русизмів колись перейдуть до корчування англіцизмів, уся їхня увага зосередиться не там, де загубились ключі, а там, де світить ліхтар — тобто, на лексиці (причому, в першу чергу, на давно засвоєній лексиці). Реанімувати мертву словозміну — завдання непідйомне. Тим більше, реанімувати мертві інтонації, які взагалі проблематично записати й прочитати. Змістотворча інтонація, ймовірно, помре як явище: питальне речення визначатиметься виключно за допомогою службових слів, замість логічного наголосу — підсилювальні частки чи зміна порядку слів у реченні. Якщо ж пуристи візьмуться реанімувати відмінкову систему, то, ймовірно, вибудують якусь дуже спрощену модель з невеликою кількістю парадигм і без нерегулярностей, яка пануватиме в літературній мові й переважно ігноруватиметься в розмовній — навіть якщо в розмовній мові збережуться залишки традиційної словозміни, вони конфліктуватимуть з цією «правильною» моделлю й зазнаватимуть гонінь як «неграмотність». Також незовсім зрозуміло, як узагалі зістикувати іншомовну фонетику з питомими флексіями — або невідмінюваність таких запозичень збережеться (при тому, що кількість запозичених слів зростатиме порівняно з питомими), або флексія перетвориться на щось назразок артиклю чи займенника, відокремленого від пов'язаного з ним іменника й нечутливого до його звучання.

Ось так виглядатиме граматичне пекло, куди котиться українська мова. Звісно, мови змінюються, і це природньо, але, розмовляючи, фактично, на креолі, далекому від предківської української навіть граматично, чи зможемо ми говорити про якусь особливу історичну слов'янськість української мови в порівнянні з мовою наших нелюбих сусідів? Якщо на момент становлення літературної мови українська граматика зберігала більше архаїчних рис, ніж російська, то після креолізації ми отримаємо граматично бідну мову, майже позбавлену ознак власного минулого.

[Python]

Дуже характерна граматична риса сучасного англосуржику — зловживання словами «будь-який», «будь-що», «будь-хто» та ін., що механічно використовуються скрізь, де в англійській ми бачимо «any» та похідні. Звичайно ж, я не стверджую, що слова «будь-який» в українській мові нема (бо ще хтось прочитає цю мою писанину й почне, чого доброго, корчувати оте «будь-» як ніби-то кальку) — таке слово є, це цілком законний мовний засіб, і в деяких випадках українське «будь-який» є відповідником англійського «any» — проте, не у всіх випадках. Там, де англійська мова вимагає «any» і тільки «any», українська вимагає, залежно від контексту,  таких слів, як «будь-який», «якийсь», «певний», «кожен», «жоден», «ніякий» тощо — кожне для свого випадку. Наприклад, «Ви можете обрати будь-який варіант з запропонованих»  — тут усе гаразд. А, скажімо, «Я не бачу тут будь-кого» чи «Питання не має будь-якого стосунку до теми» — вже явно помилка, українська мова тут вимагає подвійного заперечення («Я не бачу тут нікого», «Питання не має ніякого/жодного/[—] стосунку до теми»).

Додам, проблема англосуржику не зводиться виключно до впливу англійської мови на українську — адже йдеться про англізацію в умовах недолікованих наслідків русифікації. Наприклад, російською ви можете сказати «какой-либо», «кто-либо», а як це передати українською? «Якийсь», «хтось» — мабуть, несолідно якось; «певний» — узагалі щось незрозуміле, і лише в якихось певних випадках... А ось «будь-який», «будь-хто» — зовсім інша справа! Тобто, до одного й того ж відхилення від української граматики спонукає не лише мислення англійською, а й мислення російською. Англосуржик — це не «як суржик, тільки англійська замість російської» — ні, це багато в чому власне суржик, який ви намагаєтесь очистити від русизмів, але нестачу мовних засобів, що виникає внаслідок такого очищення, заповнюєте не питомими словами та виразами, а англіцизмами й англійськими кальками.