Де знайти в повному обсязі поему "Текінка" Грабовського

[vladislav123]

Перерив пів інтернету,можливо в когось є копія

[abecadło]

Ніби є тут, книжка називається "Грабовський Оригінальні поезії". Перша у ній - "Текінка". Воно чи нє?

[DarkMax2]

Ніби є тут, книжка називається "Грабовський Оригінальні поезії". Перша у ній - "Текінка". Воно чи нє?

Процитую тут.
1886-1890
ТЕКІНКА
(Правдиве оповідання)

I
Пустиня, степ на всі краї;
Похмурий Каспій чуть маніє...
Передо мною червоніє
Старе жерло Амудар'ї.¹
Подалі трохи - Муллакара²
На захід піднялась скала
Під саме небо, чорна хмара
Її вершину облягла;
Текінці звуть - «свята гора».
Від ранку на її креміння
Ласкаво сиплеться проміння,
Сіянням гору облива.
А зайде сонце, і з півночі
Повіє вітерець, бува, -
До неї лащиться трава,
Підгір'я обійма, лоскоче,
Немов, жартуючи, внуча
Сірóму сивого квітча.
Внизу під самою горою
Криниця прісної води;
З усіх усюд спішать сюди
Текіни іншою порою;
Мулла аллаха виклика,
Бо чоловік не одшука
В оцих степах води такої
Ніде, аж до Казанчука,
Загине від жаги гіркої.
В оцій безводяній землі
Текінці вештались, блукали,
Криницю якось одшукали,
Святою гору нарекли
І коло неї почали
Уперше будувать аули;
А по колючім саксаулі
Верблюди пастися пішли.

II
Текінці швидко розійшлись
По Закаспієвій країні;
То тут, то там - де не взялись - 
Аули мріють по пустині. 
Текінець сіє по долині 
Пшеницю, садить кавуни, 
Ганяє в гори табуни, 
На паші літує із ними; 
Текінка коштовні килими 
Сріблом та шовком вишива, 
Причепуря свою кибитку, 
Худобу верне до прибитку, 
Город копає, полива, 
Жне юрун,³ як поспіва. 
Через аули каравани 
Ходити стали, бо авгани, 
Бухарці, сарти, персюки 
У Красноводське навпрошки 
Давай усячину збувати 
Із пуху, клоччя, шовку, вати; 
Возили сир, медяники, 
Ізюм, горіхи та ріжки; 
Крамарювати став у ятці 
Персюк... Загризлись азіатці; 
Живився кожен грабежем, 
Ішов на другого з ножем, 
За петельки хапав слятою⁴ 
Та тішив пельку барантою. 
Без жалю кров людську лили 
І марно відбивались хани, 
Аж доки їх не розвели, 
З Москви прийшовши, християни... 
Тоді тут мури поросли; 
На всі краї попід горами, 
Поміж текінськими шатрами, 
Зацвів за садом пишний сад,- 
Смачний, розкішний виноград.

III       
Заворушилися аули... 
Текінці дивляться, аж ось 
З Росії військо піднялось, 
Гармати навело на мури. 
Скажено завищали кулі, 
Блиснули шаблі та штики; 
Списи Маніли...⁵ Козаки 
На конях жваво басували, 
Кинджали з піхов доставали,
Клялися сікти на шматки... 
Лилася кров серед пустині, 
Аули кидали текіни 
І геть тікали у степи; 
На раду деякі збирались, 
Країну захищати брались, 
Котились, наче ті снопи; 
То тим, то сим, то іншим ладом 
Чолом до ханів стали бить, 
Гуртом щоб ворога відбить... 
А кулі сипалися градом; 
Козак кибитки смаглював,⁶ 
Палив аули із завзяття 
І супротивників на шмаття 
Трощив без жалю, лупцював. 
І наш москаль покуштував 
Таки усмак лихої долі, 
Живим у руки не дававсь... 
Різня лютіла на просторі; 
За муром мур хилився долі, 
В дрібне креміння розсипавсь.       

IV       
Немало тішився Омелько, 
Завзятий, на лихо, козак. 
«Гей, хлопці, швидше; гей, отак!» - 
Гукає, що хапало пельки, 
Збирає юрму харцизяк, 
Гарцює з ними по долині... 
І скрізь хилилися текіни, 
Белькочучи з корану стих. 
Куди б Омелько не настиг, 
Кругом розсипались аули, 
На сонці ріли і тонули 
В зелений, пишний виноград; 
Вершин кремневих сяє ряд; 
Під ними зеленіють ниви, 
На паші коні довгогриві. 
Біду зачувши, сумно ржуть... 
Текінці їх не стережуть... 
Країна добра для поживи,- 
Руба Омелько... Як вода, 
Кров полилась; аул палає; 
А він на другий нападає, 
Дорогу трупом устилає.

V       
«Тривайте, шкода!» Він спинивсь, 
З обличчя трохи помінивсь, 
Заткнув кинджал; темніше ночі 
Зробився погляд; він гада: 
Пред ним блиснули карі очі, 
Пред ним - текінка молода... 
Вона з любов'ю пострада 
За волю рідної країни, 
В руках кинджал... Омелько млів... 
Де дітись від очей та брів?.. 
Згадав він милу на Вкраїні, 
Що там за другого пішла, 
І рідну неньку, що лила 
По йому сльози, дрібні сльози, 
І так молилась, щоб в дорозі 
Дитину доля зберегла... 
І він спинився... «Годі, годі! 
Не руште, хлопці!» Згляд горів; 
Душа бажала швидше згоди... 
Козак з аулу похилив.⁷       

VI       
Минали роки; для пустині 
Година інша началась; 
Різня потроху уляглась, 
Свари утихли, і текіни, 
Немало виливши крові, 
Чолом ударили Москві. 
Тихенько, любо, сівши рядом, 
Текінець з москалем, бува, 
Почастувавшись гостроглядом⁸ 
Лихе минуле забува, 
Щука на чарку у гаманці... 
Як і останні мусульманці, 
Текіни перше не пили,- 
До глузду наші навели; 
Гуля текін; тріщать духани... 
Від мурів, де збирались хани, 
Креміння широко лежить; 
Де брама перш, було, дрижить, 
Стогнали люди, і гармати 
Під небо мусили гримати,- 
Цвіте у затишку аул... 
Скубуть верблюди саксаул,
Пасуться кози та ягнята, 
Блукають босі текінята... 
Чавунку навіть москалі 
Через пустиню провели.       

VII       
Рушати почали в аулі; 
Веселе сонечко зійшло 
І промінь ранній полило 
По освіжілім саксаулі; 
На небосхилі, мов ставок, 
Біліє широко пісок, 
Дрижить, неначе ходять хвилі; 
Гранітні скали заблистіли, 
Горять веселкою в огні... 
Текін на доброму коні 
Гаса навзаводи по полю, 
Летить, гука по кружині, 
Вдихає серцем повну волю. 
Трава, неначе океан, 
Колишеться та зеленіє; 
Із неї, вирнувши, маніє 
Верблюдів пишний караван.       

VIII       
В такий-то ранок серед саду, 
Поза кущами винограду,
Текінка жала юрунжу,- 
Стомилась, сіла на межу, 
Неначе знишка прислухалась, 
Дивилась боязно кругом; 
Щось шелестить, вона бігом; 
Жахнулась, як не раз жахалась, 
Когось-то палко обняла 
І так обіймами пекла, 
І так дивилась чарівливо, 
І так здавалася щаслива, 
Щаслива навіки була.       

IX       
То був Омелько. На розмову
Не раз приходив він сюди. 
Його гарячу, щиру мову 
Текінка слухала; біди 
Не чуло серденько дівоче; 
Почуття не туманить очі... 
Чи до почуття ж їй - скажіть? 
Вона пала, вона дрижить, 
Вся завмирає від кохання, - 
Любов'ю серце розцвіло; 
Якесь безглуздяне жахання 
У серці зрушенім жило. 
Вона забула всі обіти, 
Коран лякати перестав; 
Таланом, долею на світі 
Один Омелько тільки став; 
Вона йому вся віддалася; 
Жила у серці тільки їм, 
Коханим, судженим своїм, 
І тут не раз уже клялася, 
Що за любов його одну 
Вона з ним піде в чужину; 
Клялась аллахом - скільки сили - 
Кохать, як душу, до могили... 
Здригнув козак від слів її... 
«Навіщо поклятьби твої? 
Ти - нехрещена; на Вкраїні 
Всі мають віру у Христа; 
Загинеш ти в чужій країні, 
Мов та нещасна сирота».       

X       
Немов огневі зіроньки, 
Блиснули у текінки очі; 
Вона схопилася і хоче 
Відмовить на слова такі. 
Спинивсь козак. Текінка палко 
Своєю мовою мовля: 
«Покинуть степ мені не жалко, - 
Мені не мила ця земля; 
Мене не тягне до країни, 
Що кров'ю добува шматка; 
Візьми мене до України, 
У тиш вишневого садка; 
Не ізляка мене чужина; 
Я буду щира вік дружина... 
Жіноча доля тут гірка; 
У вас, мовляв ти, не така; 
У вас добріші, кращі люди;
Не жалкуватиму - візьми, - 
Аллах з аулами цими; 
Твоя рідня моєю буде. 
Нехай охрестить твій мулла. 
Я стану справді українка...» 
Перехрестилася текінка 
І знов Омелька обняла.       

XI       
«Аллах, аллах!» Де не взялась 
Із-за кущів сестра текінки; 
Вона спинилась, затряслась, 
Вона упала на колінки, 
До неба руку підняла 
І, мов відступницю, кляла, 
Бо щось таке пробубоніла. 
В її руках блиснув кинджал. 
«Невже мара не оманила? 
О ні... аллах... не жаль, не жаль!..» 
Вона скривилась, застогнала, 
Тягучу думку відігнала; 
Котились сльози, мов кришталь. 
Вона змахнула... «Сестро мила!» - 
І прямо в серце устромила 
Своїй сестрі холодну сталь. 
Заграла швидко кров гаряча; 
Квіток підкошений неначе, 
Текінка впала нежива, 
І кругом неї, молодої, 
Без жалю вбитої сестрою, 
Зачервонілася трава. 
А промінь з неба чарівливо 
Ласкав обличчя чорнобриве, 
У мертві губи цілував 
І тихим блескітом несміло, 
Зате так пестівно, так мило 
Розкішні коси обливав. 
І довго-довго тут над нею, 
Над чарівницею своєю, 
Стояв Омелько без речей; 
І дрібні слізоньки козачі 
На теплий труп, живий неначе, 
Лилися із його очей.       

Епілог
В Сибір на каторгу пішла 
Текінки вбитої сестра; 
Вернувсь Омелько в Україну, 
В садок вишневий над ставком, 
І пов'язався рушником; 
Про завойовану країну, 
Про те, яка була війна, 
Козак і досі спомина; 
Згадає про текінку дивну, 
Про смерть дівочу несподівну - 
І сумувати почина.

[DarkMax2]

Примітки

• Вода в старому джерелі Амудар'ї червона від грунту. (Приміт. П. Грабовського).
• Муллакара і Казанчук - оази в Закаспієвій пустині. (Приміт. П. Грабовського).
• Юрунжа - трава. (Приміт. П. Грабовського).
• Слятою - настирливо налазити.
• Маніти - маяти, виднітися.
• Смаглювати - сікти на шмаття.
• Похилити - піти.
• Гострогляд - міцна горілка.