Антисловотвір

[Python]

Проблема суржику загальновідома, а як щодо проблеми словотвору? Маю на увазі ті штучні слова, що наче з рогу достатку сиплються останнім часом. Обидва явища мають спільну природу: погане володіння українською мовою, незнання власне українських слів для якихось понять. Вже сама постановка питання («Як сказати українською?») наводить на думку, що людина використовує українську мову обмежено, а основним засобом отримання інформації (чи навіть засобом мислення) для неї є якась інша мова. Різниця лише в тому, що суржик затикає дірки прямим запозиченням з тієї іншої мови (професійного англосуржику журналістів та програмістів це теж стосується!), тоді як словотворці намагаються компенсувати  мовну бідність багатою фантазією.

Зрозуміло, що гарну літературну українську мову таким способом не отримати: словотворцеві бракує мовної компетентності, щоб задовольнити свої потреби існуючими мовними засобами, а він вже береться цю мову «вдосконалювати». Навіть утворюючи слова з українських коренів, чи здатен він зробити їх хоча б схожими на українські слова? Далеко не завжди. У словнику таких слів нема (максимум, випадкові збіги, як-от традиційне «покли́кання» та штучне «поклика́ння» з абсолютно різними значеннями — тобто, лексична різниця між українською мовою та «словотвірною» — десь як між різними слов'янськими мовами, для яких такі збіги — не рідкість). Проблема також у тому, що під гаслом «мова змінюється» словотворці використовують словотвірні моделі, українській мові насправді невластиві (так, скандальне «дієвидло» побудовано за зразком полонізмів, засвоєних українською мовою, але в природній українській мові нові слова за цією моделлю, як правило, не утворюються, і в них читається зовсім не той емоційний відтінок, який хотів закласти автор слова).

Але проблема не лише в якості створюваних слів. Словотворці переконані, що слова, які вони пропонують — справді українські, треба тільки переконати в цьому широку громадськість, яка (який сором!) не розуміє ціє «української» мови. Це вам не суржик, носії якого усвідомлюють його статус і цілеспрямовано цього суржику уникають за межами розмовної мови. Скоріш, це нагадує ситуацію з англіцизмами (чи з тими ж русизмами в радянську добу), коли мовне відхилення сприймається носієм як покращення мови чи маркер освіченості. І якщо русизми перестали бути маркером прогресивності й зараз асоціюються з відсталістю, то в англіцизмів та штучного словотвору ще все попереду — ви не поясните людині, яка калічить ними мову, що її мова від того стає гіршою. От як бути з цим?

[Волод]

[DarkMax2]

Я давно кажу, що морфологічна/словотворча клепка відпала в людей, бо мова пройшла через пляшкове горлечко.

[DarkMax2]

Щоправда згадане "покликання" в сенсі посилання, здається, не новотвір, а з галицької літературної традиції.
До речі, нещодавно замінили автомобільний знак У на Н, бо, бач, "немає в українській мові учби й учбового". Але ж є!

[DarkMax2]

Про непозбувну бентегу / непозбутню бентежність: "Доказ помилки".

[Волод]

Щоправда згадане "покликання" в сенсі посилання, здається, не новотвір, а з галицької літературної традиції.

А чому «ланка» не годить?

[Python]

В принципі, англ. link може мати значення «ланка ланцюга» чи «проміжна ланка», і таке термінотворення шляхом буквального перекладу теж має право на життя.  Хоч, мабуть, укр. «ланка» має вужче значення, ніж англ. «link», і не кожен зв'язок є ланкою. Конструйована комп'ютерна термінологія кінця 90-х—початку 00-х, може, й не дуже прижилася, але 20 років потому бачиться якщо не традиційною, то «теплою-ламповою». Суб'єктивно сприймається як жаргонізм, що вже дещо вийшов з моди (після «клави» і «дров», будь-яка співзвучність автоматично сприймається як беззмістовна співзвучність, і вже потім починаєш думати про ланцюги та, можливо, спільну етимологію), у серйозному контексті без «йов-йов-камон» взагалі не звучить. Тож «ланка» ся годить, але є «але».

[Волод]

не кожен зв'язок є ланкою.

2. перен. Особа, предмет і т. ін., завдяки яким хто-, що-небудь з чимось з'єднуються в одне ціле. Безстрашний рицар революції Фелікс Дзержинський довгий час був живою ланкою, яка поєднувала російський і польський робітничий рух (Максим Рильський, III, 1956, 56); Усіма силами душі кликала вона Нур'ялі додому як рідного, як єдину ланку, що зв'язує її з життям (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 295); В усіх цих сценах [опери «Украдене щастя»] важливою зв'язуючою ланкою між героями п'єси та їх односельчанами є гуцульський характер інтонацій (гуцульська гама), синкопа в ритмі та інші ознаки прикарпатської музики (Радянська Україна, 3.I 1961, 4).

http://sum.in.ua/s/lanka

[R]

Хоч, мабуть, укр. «ланка» має вужче значення, ніж англ. «link», і не кожен зв'язок є ланкою.

Широке значення має слово лука.
І похідні: злука, розлука, прилучити, відлучити, залучити, влучити, вилучити.

[Python]

«Сполучення» має більш загальне значення — напр., «Сполучення між html-сторінками забезпечується за допомогою посилань».
Заміною «посилання» воно не є.

[Un Ospite]

«посилання»

Сполучник. Або сполучниця, для втілення запобігання переплутання з однойменною частиною мови. Хоча не уявляю собі контекст, в якому гайперлінка можна переплутати конджанкшною/кон'юнкцією.

[Un Ospite]

«Сполучення»

Як не хрінадло, то охрінення. Розповсюдження зловживання закінчення "-ння" для словотворення призводить до ускладення читання, писання і мовлення!
Згадайте якісь инші способи словотвору.

Сполуччя (переходимо за сполуччям), сполучна (тисни на сполучну!), сполучка, сполунка, сполучба́, сполу́клик, сполукля, сполучалка, сполучинець, сполучівка, сполучилівка, сполучня́, сполучисько, сполучо́к, сполуковець, сполучаха, сполучужка, сполучівля, сполу́чина, сполучи́на, сполучина́.

[Un Ospite]

Сполучик, сполучець ще.

[DarkMax2]

«Сполучення»

Як не хрінадло, то охрінення. Розповсюдження зловживання закінчення "-ння" для словотворення призводить до ускладення читання, писання і мовлення!
Згадайте якісь инші способи словотвору.

Сполуччя (переходимо за сполуччям), сполучна (тисни на сполучну!), сполучка, сполунка, сполучба́, сполу́клик, сполукля, сполучалка, сполучинець, сполучівка, сполучилівка, сполучня́, сполучисько, сполучо́к, сполуковець, сполучаха, сполучужка, сполучівля, сполу́чина, сполучи́на, сполучина́.

Цей пан заборонив: Гінзбург Михайло Давидович - Пишемо за національними, а не радянськими правилами

[Un Ospite]

Як шкода, що ДСТУ не розповсюджуються (перепрошую, "що їх не розповсюджують") на живу поточну мову.

[Python]

Розповсюдження зловживання закінчення "-ння" для словотворення призводить до ускладення читання, писання і мовлення!

«Посилання» й «сполучення» закріпилися в мові задовго до гінзбургівського заннянняннянювання. При цьому, традиційна українська мова для різних понять використовує різні суфікси: «сполучення» (дія, коли щось із чимось сполучають, зв'язок чи можливість зв'язку), «сполука» (те, що отворилось внаслідок сполучення, напр., хімічних елементів — хімічна сполука), «сполучник» (частина мови, що сполучає слова) і т.д. — все збалансовано: ні зловживання ння-суфіксуванням, ні надміру відтину морфем, ні надлишку якогось іншого твірника.

[Python]

Як шкода, що ДСТУ не розповсюджуються (перепрошую, "що їх не розповсюджують") на живу поточну мову.

Це добре, що не розповсюджуються. У держстандарті нема стандарту на стандартописців — стандарт, написаний ідіотом, від дурниці, сказаної ідіотом, відрізняється лише науковоподібною мовою та обов'язковістю дотримання. Нещодавно переглядав один стандарт (не мовний, а про комп'ютерне кодування — конкретніше, український стандарт кодування для ДОС) — файлик у приблизно тому ж кодуванні, яке він описує, з купою розумних на вигляд таблиць та визначень, зміст яких залежить від варіанту кодування, в якому цей файл відкрито. Завдяки такому «чіткому» опису, це кодування насьогодні існує мінімум у двох варіантах, що відрізняються кількома символами, і неможливо з'ясувати, який із них стандартописці мали на увазі, коли описували стандарт.

[Python]

Згадайте якісь инші способи словотвору.

Сполуччя (переходимо за сполуччям), сполучна (тисни на сполучну!), сполучка, сполунка, сполучба́, сполу́клик, сполукля, сполучалка, сполучинець, сполучівка, сполучилівка, сполучня́, сполучисько, сполучо́к, сполуковець, сполучаха, сполучужка, сполучівля, сполу́чина, сполучи́на, сполучина́.

Це тема не для словотвору, а для протидії йому! Справді, є безліч словотвірних моделей, за якими могло б утворитися слово потрібного змісту, але поки таких слів у мові живих людей нема, це просто корінь з припасованими до нього суфіксами й без чітко визначеного змісту (хтось/щось, що сполучає, або котрого сполучають чимось, або котрим сполучають... — варіантів безліч, і жоден неможливо підтвердити реальними прикладами).

[Волод]

Розповсюдження зловживання закінчення "-ння" для словотворення призводить до ускладення читання, писання і мовлення!

"призводить до" = "- це спричинення"

[Rusiok]

Пишемо за національними, а не радянськими правилами

Скачав ДСТУ 3966-2009, читаю.

[Волод]

Можна ще додаток «Е» в цьому стандарті вивчити.

[DarkMax2]

Пишемо за національними, а не радянськими правилами

Скачав ДСТУ 3966-2009, читаю.

Які враження?

[Волод]

1 У межах певної терміносистеми термін має відповідати лише одному поняттю й, навпаки, одне поняття має бути позначено тільки одним терміном.
Щоб забезпечити однозначну відповідність терміна поняттю, потрібно чітко розрізняти схожі
на перший погляд спільнокореневі слова, які мають різне значення. Насамперед це стосується
розмежування термінів, які позначають процесові поняття. Наприклад, [обчислювати; обчисляти]
[обчислити] — дії над числами [відшуковувати, знаходити, установлювати] [відшукати, знайти, установити] певний результат; обчислювання — дія за значенням обчислювати; обчислення — дія за
значенням обчислити (завершене обчислювання); [обчислюючи] [обчисливши] — [виконуючи] [виконавши] обчислювання; [обчислювальний] [обчислюваний] [обчислений] — той, [який обчислює]
[якого обчислюють] [якого обчислили]; [обчислювальність] [обчислюваність] — здатність [обчислювати] [бути обчислюваним або бути підданим обчислюванню]; обчисленність — здатність бути
обчисленим.
Докладно про це див. також у Г.5.1

Цей пункт мав би взагалі заборонити віддієслівні іменники, Бо неможливо розрізнити,  чи від активного дієслова походить іменник, чи від зворотного дієслова.

Тобто:
Я вразив (вдарив) ДСТУ.
чи
Я вразився (вдарився) ДСТУ.

[Rusiok]

Скачав ДСТУ 3966-2009, читаю.

Які враження?

Знаєте, DarkMax2, у мене враження більше позитивні. Я, як російськомовна людина, у захваті і насолоджуюся поглибленням в українську мову. Мова молода, гнучка і настільки точна, наскільки захоче той, хто нею говорить і пише. ДСТУ, як вимоги, що добровільно застосовуються, ставить ідеал мови, відхилення від яких може викликати неправильне розуміння.
Я поділяю ваше обурення екстремальними новоробами, що пропонуються в стандарті. Думаю, стандарт необхідно і будуть змінювати, щоб викинути терміни, що не прижилися. Але прекрасним є сам принцип творчого ставлення до мови, влади народу над нею замість влади застарілої мови над майбутніми потребами народу.

[Un Ospite]

Але прекрасним є сам принцип творчого ставлення до мови, влади народу над нею замість влади застарілої мови над майбутніми потребами народу.

Пропихування ДСТУ зі специфічною сферою застосування в якості взірця загальної народної мови - це і є "влада застарілої мови над потребами народу", бо стандарти встигають застаріти швидче, ніж змінюється поточна мова.
Покажіть мені держстандарт на англійську мову.

Хтось взагалі читав назву цього ДСТУ та пункт "сфера застосування"?

Правила розроблення, викладання та оформлення національних нормативних документів

Цей стандарт установлює правила розроблення, викладання та оформлення проектів національних нормативних документів (далі — НД) (національних стандартів та кодексів усталеної практики) та змін до них, а також вимоги до їхнього змісту.

Як же ж прикро, що поточна мова разом із мовою художньою, освітньою, публіцистичною не є нормативним документом, на який застосовується ДСТУ застосовує свої норми.

Це не держстандарт на мову, це держстандарт на канцеляритський новояз на мову нормативних документів, як би шановному панству не хотілся іншого.