Міжнародна англійська з покращеною вимовою

[Python]

Англійська нині є міжнародною мовою №1 — від цього нікуди не подітись. Але якщо письмова англійська — загалом проста й логічна мова, багато слів якої, завдяки етимологічному принципу написання, легко розпізнаються непідготованими носіями інших мов, то усна англійська зручна хіба що для природжених носіїв в англомовних країнах. Правила читання/письма англійської мови лають усі, включно з самими нативними англофонами (для яких, утім, більшою проблемою є письмова англійська, що вчиться після усної): нелогічні, неінтуїтивні, непослідовні, написання не виводиться однозначно з вимови, як і вимова не виводиться однозначно з написання. Англійська фонетика, безумовно, є звичною й зручною для природжених носіїв та, можливо, носіїв споріднених мов, але для для людини з українським бекґраундом вона десь невідтворювана, десь нерозбірлива, вимагає непропорційно багато зусиль для вивчення і все одно нічого не дає — ні вміння краще читати-писати (англійський правопис нефонетичний), ні свободи спілкування (засвоївши RP чи інший стандарт вимови, ви все одно зіткнетесь з розмаїттям акцентів — регіональних та іноземних).

Англійська — не перша міжнародна мова в історії. Деякі з цих мов, як, наприклад, латина, в якийсь момент перестали бути національними мовами й стали повністю міжнародними. Фонетика таких міжнародних мов, позбувшись нативних носіїв як мірила правильного звучання, змінювалась під впливом живих мов, формуючи варіанти вимови, зручні для їхніх носіїв. Такий розвиток фонетики міжнародної мови цілком природній, і мова від того тільки виграє: замість переускладненої вимови «з картоплиною в роті», люди отримують вимову, зручну для читання й запису, записана ж мова стає доступною для носіїв іншого фонетичного варіанту і без зайвих зусиль відтворюється ними. Поціновувачі класичної латини схильні розглядати новолатинські варіанти вимови як «зіпсовані» — але насправді, як бачимо, таке «псування» робить мову більш ефективною в ролі міжнародної. Можливо навіть, варто цілеспрямовано покращувати фонетику мови, що стала міжнародною, пристосовуючи її до вимови носіїв з різних країн.

Отже, англійську фонетику доцільно змінювати, наближаючи її фонетичний склад до можливостей вимови набутих носіїв, і робити це в різних країнах по-різному — українізоване звучання відрізнятиметься від арабізованого, японізованого, іспанізованого тощо. Такі варіанти вимови виникають і самі по собі, розглядаються як акценти, їх можна вважати небажаними й цілеспрямовано боротися з ними, але загалом їх не уникнути — треба просто прийняти це. Якщо ж фонетичний варіант англійської вимови розробляється цілеспрямовано, можна додати в нього й такі можливості, яких нативна англійська не має — зокрема, можна зробити так, щоб ця вимова однозначно виводилася з англійського написання, а англійське написання однозначно виводилося з такої покращеної вимови.

В випадку українського ізводу англійської, читання літер можна зробити більш інтуїтивним для носія української мови. Наприклад, ось так могли б виглядати три способи вимови голосних:

A   ай  а  ар
E   є   е  ер
I   ій  і  ір
O   оу  о  ор
U   ю   у  ур
Y   ий  и  ир

З одного боку, зберігається подібність з оригінальною англійською вимовою, але, з іншого, запропонована вимова краще відповідає інтуїтивному сприйняттю цих літер українцями. Також додається можливість розрізняти I та Y при вимові — досить зручно, якщо ви диктуєте незнайоме слово.

Також слід подбати про читання диграфів (кожен з яких має читатися по-своєму), німих буков (їх теж варто якось передавати фонетично), розрізнення подібних фонем, як V та W, різниці між якими ми не вловлюємо, відтворення важковідтворюваних звуків, як [θ] та [ð], які можна замінити на тф та дв (чи ще якось). При цьому важливо, щоб диграфи чи літери, що пишуться по-різному, читались теж по-різному, навіть якщо в оригінальній англійській вимові вони звучать ідентично (напр., f можна читати як ф, а ph — як пф).

Ще один напрям удосконалення — наближення фонетики до графіки. Слів-винятків слід максимально позбутись — якщо узвичаєна вимова слова відрізняється від тієї, що випливає з його написання, то правильною слід вважати саме цю закономірну вимову, а традиційну контрінтуїтивну вимову слід вважати застарілою. Кінцевою метою є наблизити англійську мову до ідеалу «читаємо, як пишемо, а пишемо, як читаємо», зберігши при цьому англійську графіку і змінивши лише її правила читання. Звичайно, найпростіше було б читати англійську за «латинськими» правилами («Галло! Вгат іс йоур наме?»), але, боюсь, така вимова не розпізнаватиметься як англійська взагалі; також при такому простому прочитанні не зберігається різниця між деякими буквами, тоді як бажано розрізняти усно все, що розрізняється письмово.

[Python]

Німу E можна фонетично передавати як Ь (пом'якшення): nice [нійць], same [саймь], Pete [пєть]. Це стосується тих випадків, коли німа E стоїть після приголосної. Якщо ж E пишеться безпосередньо після голосної, на вимову якої впливає, як у true чи meet, то все це сполучення голосних слід вважати диграфом, прочитання якого слід продумати окремо.

[Python]

Безпроблемні приголосні (вдосконалена вимова яких мало відрізняється від типової англійської, а прочитання не вимагає додаткових зусиль):
B D F J L M N P R S T Z Sh Ch

Відмінності стосуються деталей — напр., T, D слід читати як звичайні українські Т, Д без альвеолярності чи шиплячості, «єс ічиз» для даного варіанту вимови є помилкою. Загалом, усі перелічені англійські приголосні читаються подібно до аналогічних їм українських. S завжди читається як глухий звук, Z — як дзвінкий. R не ковтається при вимові й не відрізняється від української Р (ніякого врекання чи гаркавості). Ch читається як Ч (навіть у грецизмах, де в нормі ми чуємо К, що має імітувати собою грецьку χ), J — як Д͡ж. L може вимовлятись твердо, м'яко чи «по-полтавськи» — це не принципово.

До безпроблемних приголосних не ввійшли ті з них, що мають декілька варіантів вимови (як C або G), або які слід додатково розрізняти (як V та W, які в англійській вимові типового українця переважно плутаються — ми не чуємо різниці між ними, а вона є). Власне, фонетичної розрізнюваності слід надати й тим приголосним, що відрізняються лише графічно, як C, K, Q.

P.S. Змінено: L читається як м'яке [ль] лише в поєднанні з німою E, а в решті випадків вимова L має бути твердою чи альвеолярною.

[Python]

Проблемні приголосні: C, K, Q, H
C у «м'якій» позиції треба відрізняти від S, тому традиційну франко-англійську вимову замінюємо німецько-слов'янською [ц].
Суто орфографічне розрізнення «твердого» C та K також слід фонетизувати. Залишмо за K вже усталену вимову [к], а для C дещо змінімо її — [х]. Таким чином, якщо в традиційній англійській вимові C читається як [с] чи [к], то в покращеній — як [ц] чи [х].

Щоб уникнути фонетичного збігу з покращеною C, літеру H слід вимовляти як дзвінкий фрикативний звук [г] (у традиційній англійській вимові ми чуємо переважно глухий придих, який може плутатися з [х], тому глушення в покращеній вимові слід уникати).

Ще одна літера з K-подібним читанням — Q. У покращеній вимові вона буде завжди читатись як [кв]. Сполучення Qu перед голосними A, E, I, O, Y теж читатиметься як [кв] — тобто, U між Q та голосною стає німою. На щастя, після Q ніяка інша голосна, крім U, як правило, не пишеться, тому випадки з німою U можна легко вирахувати.

Приклади: kit [кіт], cat [хат], mice [мійць], hat [гат], quit [квіт], Iraq [ійракв], Q (qu) [квю].

P.S. Змінено: C в «твердій» позиції слід читати не як [х], а а як [кх] («м'яке» C й далі лишається з читанням [ц]). Таким чином, якщо в традиційній вимові C читається як [с] чи [к], то в покращеній — як [ц] чи [кх].
Диграф Kh читатиметься як [х].

Приклади: cat [кхат], Kharkiv [харків].

[Python]

Проблемна приголосна: G
У традиційній англійській вимові ця літера може читатись як [ґ] або [д͡ж], але графічне розрізнення «твердої» й «м'якої» вимови менш регулярне, ніж у випадку C, «м'якшення» G перед E, I здебільшого проявляється в латино-романських запозиченнях й ігнорується в питомих словах. Ми вже маємо J [д͡ж], від якого доводитиметься відрізняти «м'яке» G, яке все одно виринає нерегулярно, тому зробімо простіше: G в покращеній вимові завжди читається як [ґ], незалежно від наступної голосної та походження слова («м'якої» вимови нема).
Приклади: give [ґійвь], get [ґет], game [ґаймь], gem [ґем], magic [майґікх].