Скасування українського дубляжу в кіно

[Волод]

 Вам би про Мангазею, що кипить золотом, писати.
 
Але все ж вершки світової торгівлі і наживи – це морська торгівля.

[Rusiok]

морські походи Сагайдачного обмежувались грабунком турецьких міст та визволенням невільників — але що, якби  на якихось із цих територій ми змогли б закріпитись?

Після захоплення Константинополя османами, генуезькі володіння у північному Чорномор'ї залишилися наодинці з мусульманами османами і татарами. Велике Князівство Литовське та Руське (католіки та православні) - не змогло взяти під опіку своїх одновірців (католіцьку італійську верхівку та православних греків).

[Волод]

Єдине на чому тоді українці могли б заробити справжні гроші, це торгівля іранським шовком сирцем в обхід москалів і турків.
Однак шлях до Ірану мав би йти через Північний Кавказ, чи були шанси домовитися у черкасів з черкесами?

[DarkMax2]

Вам би про Мангазею, що кипить золотом, писати.

Зауважу, що цю успішну новгородську факторію угробила сама царська влада. Причім свідомо.
Навіть у сучасні Росії можна спостерігати ту ще царську філософію: успіх може бути лише підконтрольним і залежним від влади.

[Волод]

Вам би про Мангазею, що кипить золотом, писати.

Зауважу, що цю успішну новгородську факторію угробила сама царська влада. Причім свідомо.
Навіть у сучасні Росії можна спостерігати ту ще царську філософію: успіх може бути лише підконтрольним і залежним від влади.

Маємо дякувати за це Богу, бо уявляєте скільки ракет тоді мали б москалі.

[DarkMax2]

До речі, про північний морський шлях. Якби англійці влаштували експедицію не за Івана IV, а за Івана III, коли Великий Перем іще існував як окреме князівство, то могла б статись доволі цікава історія. Британці тоді могли зробити ставку не на росіян, а на комі та татар. Шлях Печора-Волга-Каспій.

[Rusiok]

Однак шлях до Ірану мав би йти через Північний Кавказ, чи були шанси домовитися у черкасів з черкесами?

Ті самі італійці у північному Причорномор'ї (спочатку венеціанці а потім генуезці) існували як посередники на Великому Шовковому шляху. Далі їх союзниками по шляху  були південнокавказькі народи аж до іранського Дербенту. Північний Кавказ був поверхнево христіанським (Матрегська Єпархія, францісканські місії), у глубині народів Кавказ залишався язичницьким.

Дипломатичні місії Йосафата Барбаро та Амброджо Контаріні до Персії (нині Іран) у пошуку союзників проти османів не змогли зупинити проникнення османів.

[DarkMax2]

Так, північні кавказці іслам прийняли доволі пізно. Здається, аж у 17 столітті.

«Одни из них магометане, — сообщает Джиованни Лукка, — другие следуют греческому обряду, но первых больше».

XVII ст., про черкесів.

[Волод]

Віра не важлива, важливо щоб у черкесів був порядок як за часів Орди, були фортеці, що захищали шлях від Ірану до р. Кубань
А далі вже    черкаси могли б вести шовк по р. Кубань до Самого Синього моря, далі по морю до Молочного ліману, далі бурлачити проти течії по річці Молочна, далі волоком до річки Московка, далі спуск по Московці у Дніпро.

[Python]

Україна стає успішною там де українцям дають проявити свою українську господарчість, хазяйську відповідальність.

То все є, якщо з росіянами порівнювати.
Якщо порівнювати з молдаванами чи поляками, то хвалитись нема чим.
А якщо згадати протестантську трудову етику, то виявиться що зовсім нема ніякого українського працелюбства.

Не буває просто працелюбства — має бути причина, чому людина наполегливо працюватиме, а чому ні. Росіян теж можна заохотити до праці, маніпулюючи їхнім колективізмом — хоча цей же колективізм змушує їх дивитися на надміру працелюбних членів колективу як на штрейкбрехерів. Погана сторона радянського спадку — насаджування цього колективізму скрізь і усюди, при всій малоефективності такої моделі трудової етики. Для нас шкода від цього насаджування подвійна: до праці воно нас не дуже й мотивує, а ініціативу гасить — колективну пасивність відтворити легше, ніж колективну активність.

Ключове для українця — це якраз можливість проявити себе. Не злагоджено ходити строєм, а мати змогу вільно рухатися вперед, коли така можливість відкривається. Ось тоді розкривається і працелюбність, і креативність, і відповідальність, і все, що ми собі приписуємо. Українська ініціативність, проте, чудово гаситься надлишковим контролем зверху, зарегульованістю.

Українці поважають німців за їхню працьовитість і хазяйновитість, любов до порядку. Але німецький та український підхід принципово різні: чіткі правила та суворе їх дотримання — це те, в чому німці сильні. Так, і ми, і вони цінуємо порядок, але для німців абсолютна дисципліна — це спосіб діяти ефективно, для нас — та ж зарегульованість, тому «порядок» сприймається скоріш як вимога до кінцевого результату, ніж спосіб організації праці. Крім того, українець — більш індивідуаліст, і злагоджена колективна взаємодія — це незовсім про нас.

[R]

Не буває просто працелюбства — має бути причина, чому людина наполегливо працюватиме, а чому ні.

Протестанти працюють навіть якщо нема ніякої потреби.

Росіян теж можна заохотити до праці, маніпулюючи їхнім колективізмом — хоча цей же колективізм змушує їх дивитися на надміру працелюбних членів колективу як на штрейкбрехерів.

Маніпулювати не можна ні в якому разі. Начальником треба бути. І начальник повинен сказати.
А хитрості вони не люблять, не поважають, за хитрість побити можуть.

[Python]

Маніпулювати не можна ні в якому разі. Начальником треба бути. І начальник повинен сказати.

Ось начальник і повинен маніпулювати, шукати підходи. Бо просто сказати колективу «працюйте добре, краще і найкраще» — недостатньо. Згадується історія про іноземних підприємців, що змусили колектив росіян працювати ефективно, використовуючи колективні винагороди й колективні покарання (провинився хтось один — премію урізають усім), бо індивідуальне заохочення праці на них не діяло.

Протестанти працюють навіть якщо нема ніякої потреби.

Бо люди правил. Є правило працювати — значить, треба працювати.

З іншого боку, і в наших краях багато хто засаджує город картоплею, навіть якщо купити її дешевше вийде, ніж виростити самому. Чи то досвід поколінь нагадує про важливість продовольчої безпеки, чи то просто традиція така, або й просто бажання проявити себе господарем на своїй землі.

[R]

Ось начальник і повинен маніпулювати, шукати підходи. Бо просто сказати колективу «працюйте добре, краще і найкраще» — недостатньо. Згадується історія про іноземних підприємців, що змусили колектив росіян працювати ефективно, використовуючи колективні винагороди й колективні покарання (провинився хтось один — премію урізають усім), бо індивідуальне заохочення праці на них не діяло.

То не начальник.
Начальник повинен примусити.
Начальника повинні боятись.
Хто керує, тому дозволено все.

[Python]

То не начальник.
Начальник повинен примусити.
Начальника повинні боятись.
Хто керує, тому дозволено все.

Суворість начальства компенсується необов'язковістю виконання його наказів. Покарання  розглядаються як частина нормальних відносин з начальством — ну, відшмагають/оштрафують/змусять відпрацьовувати — ну й що, це кожному може прилетіти, і навіть ні за що. А от якщо на того, хто провинився, падає гнів не апріорі злого начальства, а решти колег, яким усім за нього влетить — це вже серйозно.

[R]

Суворість начальства компенсується необов'язковістю виконання його наказів.

Проти начальника вони не пруть.
Але під дурника косити можуть.

[Python]

Суворість начальства компенсується необов'язковістю виконання його наказів.

Проти начальника вони не пруть.
Але під дурника косити можуть.

Про це й мова. А тих, хто не косить, і побити можуть, бо «Ти що, за всіх нас розумніший?!»

[R]

А тих, хто не косить, і побити можуть, бо «Ти що, за всіх нас розумніший?!»

Я сумніваюсь у існуванні російського колективізму, як форми добровільної самоорганізації.
То скоріше колективна покора якомусь бугру, большаку.
Покора тому хто сильний, у кого влада. Від кого є залежність.

[Python]

А тих, хто не косить, і побити можуть, бо «Ти що, за всіх нас розумніший?!»

Я сумніваюсь у існуванні російського колективізму, як форми добровільної самоорганізації.
То скоріше колективна покора якомусь бугру, большаку.
Покора тому хто сильний, у кого влада. Від кого є залежність.

Ви дивитесь очима індивідуаліста-українця, тому не розумієте, як так може бути. У росіян це тягнеться ще від селян-общинників. Над якими, безумовно, була і вища влада (пан, цар, піп, чиновник...), але община була цілісною функціональною одиницею й сама по собі — з внутрішньою ієрархією, формальною й неформальною (напр., влада найстаршого чоловіка в родині була абсолютною, а родин могло бути кілька, і вони якось взаємодіяли між собою). Покірність селян вищому начальству трималась, у т.ч., за рахунок цієї внутрішньої ієрархії, що стримувала поривання, які могли б нашкодити всій общині — бігати з нагайкою за кожним не було необхідності. Господарська діяльність була колективною задовго до появи перших колгоспів — участь кожного індивіда в ній теж регулювались внутрішніми механізмами общини. Радянська ж колективізація  була, до певної міри, спробою пристосувати цю «первісно-комуністичну» суспільну модель до нових реалій. Для росіян це була більш-менш традиційна модель — їм це зайшло. Для українців, що від общинного господарювання давно вже перейшли до індивідуальних господарств, колективізація була чужим штучно насаджуваним явищем, що справді трималось на страху та примусу.

[R]

Нема там ніякої самоорганізації.
Просто є вседозволеність влади. Відсутність можливості вплинути на владу.
І подачки від влади, які регулярно бувають.

[Python]

Рівень вседозволеності влади залежить від того, скільки їй народ дозволить.
Українці такої самоорганізації більшість часу не мають — самоорганізація виникає як захисна реакція на дії влади, і владі тоді доводиться з нею рахуватися.
Російський колективізм — явище постійне, і він просто стабілізує взаємини між народом та владою. Ніяких бунтів — лише компроміс між бажанням влади отримати максимум і бажанням народу дати їй мінімум. Подачки більше значення мають на наших ґрунтах, а там у них це не дуже ефективно — індивідуальні винагороди колективом не схвалюються.

[Волод]

Зиновий Васильевич вел трезвый, скромный образ жизни и был богомолен. В течение целого поста не ел горячего, питался лишь хлебом с водой и на Страстной неделе ел один только раз, в четверг. В молитве он проводил целые ночи. За время его начальства над вотчиной Глушковых благосостояние крестьян и нравственная сторона их процветали. Преследуя пьянство, Зиновий Васильевич пьяных сек розгами. Сидя в сарае, он незаметно наблюдал за возвращавшимися с базара мужиками и на следующий день, собрав сход, учинял экзекуцию тем, которые возвращались пьяными. Следя за тем, чтобы хлеб без надобности не продавался, он отбирал излишек, запирал в общественный магазин и выдавал по мере надобности на еду или для продажи на необходимые нужды. Один мужик по его приказу находился под присмотром другого, более трезвого, а этот под присмотром третьего, и так далее. Амбар запирался двумя ключами, из которых один был у хозяина, а другой у соседа, и, таким образом, войти в амбар один без другого не могли. Крестьяне невольно приучились к воздержанию, к благоразумной экономии, и неисправных плательщиков не было. Каждый, кроме хлеба, который родился хорошо, имел лошадей, коров и овец. Соблюдалась большая осторожность с огнем. Без фонаря со свечой выйти во двор никто не смел. Как только сходил с крыш снег, начиная со Святой недели, сидеть по вечерам с огнем и в особенности с лучиной воспрещалось. Летом печи топились редко и только по утрам, когда хозяева еще были дома. Печи осматривались еженедельно. По его настоянию вместо прежних курных печей делались новые с дымовыми трубами. Для водопоя скота на полях копались колодцы, пруды, на ручьях делались ставы. Дороги содержались в исправности. Как только Зиновий Васильевич замечал, что нет спешной работы, так сейчас же посылал десятского по домам звать на сход, и на следующий день крестьяне и стар и млад выходили уже на общественную работу.

https://ru.wikisource.org/wiki/Из_записок_бывшего_крепостного_человека_(Бобков)/Глава_II

[R]

Нема у росіян ні родової організації ні кланової. Ні старійшин ні вождів ні отаманів.
Бугра назначає влада, бугор є продовженням влади.

[Чайник777]

Рівень вседозволеності влади залежить від того, скільки їй народ дозволить.
Українці такої самоорганізації більшість часу не мають — самоорганізація виникає як захисна реакція на дії влади, і владі тоді доводиться з нею рахуватися.
Російський колективізм — явище постійне, і він просто стабілізує взаємини між народом та владою. Ніяких бунтів — лише компроміс між бажанням влади отримати максимум і бажанням народу дати їй мінімум. Подачки більше значення мають на наших ґрунтах, а там у них це не дуже ефективно — індивідуальні винагороди колективом не схвалюються.

Ви б хоч почитали або послухали соціологів і політологів, а то одні міфи переказуєте: росіяни атомізірованни і жодного колективізму у них немає.

[Python]

Нема у росіян ні родової організації ні кланової. Ні старійшин ні вождів ні отаманів.
Бугра назначає влада, бугор є продовженням влади.

Родова система переважно відійшла в минуле, так. Її місце зайняла сильна неформальна ієрархія. Сильна за рахунок того, що росіяни значно менш схильні йти проти решти колективу.

Що може призначенець сам по собі? Та нічого не може — якщо ні ефективно вбудуватися в колектив, ні навіть змусити колектив його боятися йому не дано, то його не поважатимуть і при нагоді з нього знущатимуться (згадується, наприклад, Крокодил з «Республики ШКИД»).

Ви б хоч почитали або послухали соціологів і політологів, а то одні міфи переказуєте: росіяни атомізірованни і жодного колективізму у них немає.

Можу припустити, що атомізованість вища в великих містах, а десь у глибинці зберігаються пережитки чогось більш традиційного. Різниця між українцями й росіянами стосується якраз оцього традиційного — українська атомізованість починається ще в традиційному укладі.

[Волод]

Треба ще з'ясувати термінологію.

Одна справа це вміння і схильність працювати артіллю, коли це вважати колективізмом – тоді євреї з їх кібуцами – самий схильний до колективізму народ.

Інша справа егалітарний індивідуалізм, коли гроші нарізно, але багаті не шурхотять купюрами, не сигналять коштовними тачками, ....., щоб не спокушати бідних пустити їм червоного півня.