Живчик

[DarkMax2]

Жи́вчик, -ка, м. 1) Ум. отъ живець 2 — 5. 2) Рѣзвый мальчикъ. Веселий (або стрибкий) як живчик. Ном. № 8470.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 483.
ЖИ́ВЧИК, а, чол.

1. Жилочка на людському тілі, в якій відчувається пульсування крові. Спазма перещіпнула голос. Коло ока б'ють живчики. Я зараз заплачу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 260); Над водолазом схилився лікар і намацав на руці живчик (Микола Трублаїні, II, 1955, 500);  * Образно. Не знаю, хто з нас назвав ящірку душею каміння, живчиком, що вічно б'ється в важкій і нерухомій масі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 290);  * У порівняннях. Марійка.. без усяких церемоній кинулась до Івана, жвава й рухлива, як живчик (Петро Колесник, Терен.., 1959, 65).

2. ірон. Про вертлявого, рухливого чоловіка легковажної вдачі. Не один живчик скручувався від поводу очей Мелашки! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 310).

3. біол. Чоловіча статева клітина; сперматозоїд. При збільшенні в 150—300 разів у краплині нормального сім'я видно безліч рухливих сім'яних клітин — живчиків, або сперміїв (Наука і життя, 10, 1958, 39).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 528.