мірка

[Волод]

Чи правильно я зрозумів, що «мірка» у цьому випадку «частка, доля».

https://www.youtube.com/watch?v=tIFNdL-H2Vw

[DarkMax2]

МІ́РКА, и, жін.

1. Сукупність даних, що визначають розміри кого-, чого-небудь. — Треба мені, отче Палладію, зняти мірку з аналою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 372); Пошиті вони [костюми] з поганого матеріалу, поганими кравцями, не по мірці, не випрасувані, зім'яті, дешеві (Олександр Довженко, III, 1960, 218).

2. Народно-побутова одиниця об'єму сипких тіл місткістю від 16 до 25 кг та посудина такої місткості. Зерно для продажу та інші сипкі речовини міряли пудами, а в хатньому господарстві — міркою (Народна творчість та етнографія, 2, 1967, 62); — Коли б же хоч тих десять мірок змолоти — усе було б хліба на який там час (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 87);
//  Дерев'яна посудина у вигляді видовбаної колоди різних розмірів для тримання зерна, борошна і т. ін. Ставши боком до вітру, баби віяли, високо піднісши вгору дерев'яні мірки з зерном (Юрій Яновський, Мир, 1956, 103).

3. Те саме, що мірчук. А крук — мельник на клин насипає, А горобчик, жвавий хлопчик мірки відбирає (Павло Чубинський, V, 1874, 1145).

4. Зменш. до міра 4—7. Зсутулюючись, він обережно і пильно кривить очима на склянку, в яку до мірки наливає царську веселуху (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 202); Та над усе ціню я ту Малую мірку мук і болю, Котрі приняв я в сім життю За правду, за добро, за волю (Іван Франко, X, 1954, 41); [Руфін:] Либонь що так! Дрібніша стала й мірка, якою міряють і честь, і цноту (Леся Українка, II, 1951, 362).
♦ Міряти всіх однією міркою (на одну мірку) див. міряти; Міряти на свою мірку; Міряти своєю міркою див. міряти.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 746.

[Волод]

І яке саме значення?