Постпозитивний сполучник «бо»

[dan_expl]

Як його писати: через дефіс чи окремо? Маю на увазі саме сполучник, а не частку. У СУМ-11 та СУМ-20 приклади подаються без дефіса, але в сучасних виданнях найчастіше бачу з дефісом. І не лише в сучасних.

Видання 1955 року:

...
Коли ж в безодню я порину в безнадії,
Лиш осуд і докір пошле мені земля, —
Не долітають-бо до вас лихі борвії,
Що позривали тут всі линви з корабля,
Та й хмара грозова вам ледве мріє.
...

Видання, с. 53.

Видання 1990 року:

...
Я не причісую рядків цих аніже́,
Для мене-бо вони — не вивіска, лише
Щоденні записи, нотатки принагідні.
...
Видання, с. 301.

Бачив ще багато прикладів. Навів ті, що згадав. У «Третьому відлунні» Кочура (2008) теж усюди, наскільки пам'ятаю, через дефіс.

[R]

Гуглити "бо но то от таки".

[dan_expl]

Гуглити "бо но то от таки".

Читайте уважніше. Мова йде про сполучник, а не частку.

[LUTS]

Як його писати: через дефіс чи окремо? Маю на увазі саме сполучник, а не частку. У СУМ-11 та СУМ-20 приклади подаються без дефіса, але в сучасних виданнях найчастіше бачу з дефісом. І не лише в сучасних.

Видання 1955 року:

...
Коли ж в безодню я порину в безнадії,
Лиш осуд і докір пошле мені земля, —
Не долітають-бо до вас лихі борвії,
Що позривали тут всі линви з корабля,
Та й хмара грозова вам ледве мріє.
...

Видання, с. 53.

Видання 1990 року:

...
Я не причісую рядків цих аніже́,
Для мене-бо вони — не вивіска, лише
Щоденні записи, нотатки принагідні.
...
Видання, с. 301.

Бачив ще багато прикладів. Навів ті, що згадав. У «Третьому відлунні» Кочура (2008) теж усюди, наскільки пам'ятаю, через дефіс.

По-моєму, у вас у прикладах якраз частка

[dan_expl]

Лиш осуд і докір пошле мені земля (чому?) бо (= тому що) не долітають до вас лихі борвії (пор. з російським перекладом, щоб уловити суть):

Коли ж в безодню я порину в безнадії,
Лиш осуд і докір пошле мені земля, —
Не долітають-бо до нас лихі борвії,
Що позривали тут всі линви з корабля,
Та й хмара грозова вам ледве мріє.

Коль в бездну брошусь я, отчаяньем гонимый,
Упрёков тьма падёт на голову мою
От вас, которым туч громады еле зримы,
Чуть слышен ураган, терзающий ладью,
И мнится, что гроза проходит мимо.

На гибель отчаянно кинься вдруг я —
«Вот, — скажут, — безумец!» и «вот — благодарность!»
Вам тучи, что кроют мне всю лучезарность
Небесную, менее страшны, друзья; —
Вам вихри чуть слышны, что рвут мне канаты;
Гром бьёт здесь, а к вам лишь доходят раскаты.

***

Я не причісую рядків цих аніже́,
Для мене-бо вони — не вивіска, лише
Щоденні записи, нотатки принагідні.

Я не причісую рядків цих зовсім,
Бо (= тому що) для мене вони не вивіска, а лише
Щоденні записи, принагідні нотатки.


Де тут частки?

P. S. Повні вірші:

О море життьове! Яке страшне ти нині!
Коли я відпливав, світилось мрійно ти!
І от — навколо ніч, і ці громади пінні —
Несила ні вперед, ані назад пливти!
Чи, може, потонути в цій пучині?

Щасливий, з ким пливуть стерничими в човні
Краса з Чеснотою, небесні сестри чисті!
Коли спадає ніч на хвилі мовчазні,
Одна у келиху подасть нектар іскристий,
А та погляне ніжно в тишині.

Щасливий, хто й самій довірився Чесноті,
Бескеття слави він напевно досягне,
Бальзам черпаючи в цій неземній істоті.
Та як його Краса привітом обмине,
Доплине весь він у крові і в поті.

Коли ж Краса йому всміхнеться лиш на мить
I, віднімаючи оманливі надії,
Від нього ще в путі зрадливо відлетить, —
Ах, цілий світ тоді для нього спорожніє,
Й Чесноти келих болю не втолить!

Краси утративши небесну насолоду,
В змаганні з бурею і з пітьмою в борні,
Не серце трепетне — обняти перса з льоду,
Хапатись в розпачі за руки кам'яні, —
Хто цю жахливу витерпить негоду?

Нестерпні муки то! Спинити ж легко їх,
Щоб ні тривог не знать, ні болю, ні страждання!
Та чи з тобою все загине в хвилях тих?
Чи тим, хто побував у надрах існування,
Від сил уже не вирватись живих?

Все, що живе, умре, — ми чуємо навколо.
А голос віри в нас так впевнено дзвенить,
Що зорям духу вже не згаснути ніколи,
Що вічно міряти безмежну їм блакить,
Допоки час обходить вічне коло.

Хтось крикнув з берега? Чиїсь бринять жалі?
Невже і досі ви, брати мої і друзі,
Нерушно стоїте на кам'яній скалі?
I не втомились ви дивитися в напрузі,
Чи я здолаю хвиль обійми злі?

Коли ж в безодню я порину в безнадії,
Лиш осуд і докір пошле мені земля, —
Не долітають-бо до нас лихі борвії,
Що позривали тут всі линви з корабля,
Та й хмара грозова вам ледве мріє.

I марно прагнете ви те урозуміть,
Що я переживав між блискавок і грому,
Щоб вам судить мене, в мені вам треба жить,
Крім бога, не дано судити нас нікому,
Пливу я далі, ви ж додому йдіть.

Адам Міцкевич, «Żeglarz», 17 квітня 1821.
Переклад з польської Бориса Тена.

Не хочу ворушить того, що є й було,
Ані душі шукать у безмірі природи.
У глиб не прагну я, в провальні переходи.
Не кваплюсь рух планет утілити в число.

Не прийме пишних барв мого малюнка тло.
Не крою віршів я за витівками моди,
А тільки списую свої й чужи пригоди —
Все в ряд, як трапиться, чи то добро, чи зло.

Я в віршах не тужу, коли і єсть над чим,
Я ними тішуся, звіряю тайни їм,
Як друзям дорогим, що завжди віри гідні.

Я не причісую рядків цих аніже́,
Для мене-бо вони — не вивіска, лише
Щоденні записи, нотатки принагідні.


Жоашен дю Белле, 13-й сонет.
Переклад з французької Василя Мисика

[Python]

Сполучник у постпозиції від частки не завжди можна відрізнити. «Спи, мій малесенький! Пізній бо час» наводиться як приклад вживання сполучника. Хоча що́ малось на увазі — «бо пізній час» (отже, це сполучник), «пізній же час» (отже, це частка), одночасно обидва значення?.. У прикладах, наведених автором теми, теж можлива така двозначність. Частка виконує підсилювальну роль, сполучник вказує на причинно-наслідковий зв'язок, але сама його перестановка в постпозицію робить речення більш експресивним, а причинно-наслідковий зв'язок може бути і в реченнях, де вжито частку.

Сполучник пишеться окремо, частка — через дефіс (якщо тільки перед нею не стоїть частка ж/же — тоді теж окремо). Частка буває лише в постпозиції, сполучник — здебільшого в препозиції, рідше в постпозиції, де відрізнити його від частки можна лише за змістом. Якщо автор хоче вказати, що це саме сполучник, то напише його без дефісу — проте, дефіс може випасти і внаслідок помилки чи «авторської пунктуації». Або можна виходити з того, що сполучник здебільшого в препозиції, частка — завжди в постпозиції, і в сумнівних випадках оформлювати «бо» як частку.

[DarkMax2]

Як на мене, дефіс зайвий. Пифон справедливо зазначит, що розрізнення не завжди можливе, і видається, навряд потрібне.
Нова редакції Правопису:

3. З дефісом пишемо:
1) словотворчі частки -бо, -но, -от, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки́, усе́-таки́, діста́в-таки́, так-таки́.

Примітка 1. Якщо між цими частками та словом, до якого їх приєднують, стоїть інша частка, усі троє слів пишемо окремо: іди́ж бо; ті́льки ж но (повідомили); скі́льки ж то (написано); чи́м би то (втішити); усе́ж таки (домовилися).

[Python]

Пифон справедливо зазначит, що розрізнення не завжди можливе, і видається, навряд потрібне.

Зауважу, проблема розрізнення стосується лише підсилювальної частки («він-бо прийшов») — коли ж вона в спонукальній ролі («іди-бо»), такої проблеми нема.

[Zavada]

усі троє слів пишемо окремо: іди́ж бо... усе́ж таки.

Так — на чотирьох сайтах (мабуть, на один прокрався ляпчик, а інші три скопіювали).

(Google) "іди́ж

Тепер — на пʼятьох.

[DarkMax2]

Там у мене просто глюк копіювання.