Мені здається, ця стаття дуже постмодернова і, пробачте за різкість, атеїстична.
Автор вважає, що релігію можна і треба обирати за те, що́ вона дає: протестантизм, мов, розвиває навуку. Напрошується продовження про інші релігії. Іслам, наприклад, сприяє фінансовій сфері (забороняючи лихварство й кажучи, пропагандуючи образ чесного торгівця, «ціни на товари встановлює Аллах»), буддизм — екології (з його вегетаріанством), і т. і.
І ось ми вибираємо, яка з релігій для нас краща. Зважуємо вся «за» та «проти» і обираємо найефективнішу. Як в компьютерній грі. Автор ставиться до релігії як до товару, який можна вибирати за споживчі властивості.
Мені здається, що релігія так не працює. Вибір товарів — це дуже сучасний і світській підхід. Сучасний капіталістичний світ робить товаром усе, що можна, у тому числі релігійний досвід. Духовне розфасовується по коробочках і рекламується як рішення для всіх проблем, як спосіб перетворитися «з аутсайдера на лідера світового масштабу».
Але такий підхід губить «тогосвітний» аспект релігії: коли релігія стає рішенням для певних проблем цього світу (наприклад, поганої освіти чи недостатньою соціальною активністю людей), то існування чогось за межами буденного світу стає нотаткою на полях.
А релігія в першу чергу була саме про це: про існування чогось більшого, ніж наша буденність. Релігія — це не тільки про спосіб перетворитися «з аутсайдера на лідера світового масштабу», це ще й про те, що важливо, а що ні, це ще й про те,
навіщо і коли варто перетворятися «на лідера світового масштабу».
А коли ми ставимося до релігії як до товару, який можна обирати за його економічні якості, то ми губляємо значну частку релігії. Бодай важливішу?
Мені здрається, що якщо до релігії підходять з точки зору «давайте оберемо, яка зробить нас лідерами», то атеїзм вже переміг. Бо релігія стала другорядною: вона дає не мету, а спосіб досягти мети. А мета обирається якимось іншним, нерелігійним, — атеїстичним чином.
