Якщо подумати, мавковість сама по собі могла б бути нічим не гірша й не краща за ельфовість. Проблема в тому, що
Наукова фантастика у шароварному варіанті може бути лише гумористичною, як то розповіді про козаків, що літають на ракетах, чи про те, як у Всесвіті визнали принади українських жінок чи захопилися бойовим гопаком. ... і глибини у цих книгах немає, бо гумор зазвичай її не передбачає.
Тобто, є певні взяті з фольклору архетипи, які в укрсучліті вже стали чимось завідомо однобоким. Козак — шаровари, горілка, хвацько й кумедно перемагає все лихе, плюс трохи патріотичного пафосу. (Тобто, це не може бути, наприклад, безжальна задурманена машина для вбивств із шаблею в руках — бо це вже випадає з його сучасного архетипу, та й як так можна — робити цей мало не держсимвол настільки страшним). Мавка — щось романтичне, русалка — щось еротичне (але ж це діти читатимуть, тому, максимум, просто натяк на щось непристойне). Після того, як Леся зробила мавку ліричною героїнею, ми чомусь забули, що початково йшлося про духа смерті (у деяких варіаціях — із діркою на спині, звідки визирають її нутрощі), русалки — живі покійниці-утоплениці, і т.д. Поки фольклорна традиція була живою (в період Гоголя—Коцюбинського), взяті звідти образи були глибшими, багатограннішими, шокуючішими, ніж той цурпалок, який від них лишився нині, єдине можливе застосування якого — уроки українознавства для третьокласників. Звичайно, якщо робити з цього космічну фантастику, то вийде лише кумедія.