*Сучасна українська фантастика

[DarkMax2]

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=ZTVFVZDsdSs" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=ZTVFVZDsdSs</a>

Текст: Українська фантастика: між імперією і шароварщиною
Думаю, Пифону буде цікаво. Тут про обов'язкових мавок пару слів.

[Python]

Схоже, мавки в українській фантастиці/фентезі — це щось назразок темношкірих трансгендерних лесбійок в американських фільмах та комп'ютерних іграх?

[DarkMax2]

Схоже, мавки в українській фантастиці/фентезі — це щось назразок темношкірих трансгендерних лесбійок в американських фільмах та комп'ютерних іграх?

Ага, must-have для продаваності 

[Alone Coder]

В советское время был жанр "фантастика ближнего прицела", где разрабатывали методы скоростного строительства, сельского хозяйства, всякие газовые детекторы и аппаратуры для поиска обрывов кабелей. Где это всё сейчас? Раньше у писателей образование было лучше?

[DarkMax2]

В советское время был жанр "фантастика ближнего прицела", где разрабатывали методы скоростного строительства, сельского хозяйства, всякие газовые детекторы и аппаратуры для поиска обрывов кабелей. Где это всё сейчас? Раньше у писателей образование было лучше?

Сейчас такое устаревает во время написания
Хотя... "Марсианин" - фантастика вполне ближнего прицела.

[Python]

Якщо подумати, мавковість сама по собі могла б бути нічим не гірша й не краща за ельфовість. Проблема в тому, що

Наукова фантастика у шароварному варіанті може бути лише гумористичною, як то розповіді про козаків, що літають на ракетах, чи про те, як у Всесвіті визнали принади українських жінок чи захопилися бойовим гопаком. ... і глибини у цих книгах немає, бо гумор зазвичай її не передбачає.

Тобто, є певні взяті з фольклору архетипи, які в укрсучліті вже стали чимось завідомо однобоким. Козак — шаровари, горілка, хвацько й кумедно перемагає все лихе, плюс трохи патріотичного пафосу. (Тобто, це не може бути, наприклад, безжальна задурманена машина для вбивств із шаблею в руках — бо це вже випадає з його сучасного архетипу, та й як так можна — робити цей мало не держсимвол настільки страшним). Мавка — щось романтичне, русалка — щось еротичне (але ж це діти читатимуть, тому, максимум, просто натяк на щось непристойне). Після того, як Леся зробила мавку ліричною героїнею, ми чомусь забули, що початково йшлося про духа смерті (у деяких варіаціях — із діркою на спині, звідки визирають її нутрощі), русалки — живі покійниці-утоплениці, і т.д. Поки фольклорна традиція була живою (в період Гоголя—Коцюбинського), взяті звідти образи були глибшими, багатограннішими, шокуючішими, ніж той цурпалок, який від них лишився нині, єдине можливе застосування якого — уроки українознавства для третьокласників. Звичайно, якщо робити з цього космічну фантастику, то вийде лише кумедія.

[DarkMax2]

Так, шароварність це аналог російського лубка.
Насправді ж ці речі можливо подати з серйозною міною. Але таланту немає.
До речі, про спину...

Ховаю під спойлер. Нічого не вдієш — така політика форуму... — Python

[Y.R.P.]

Где это всё сейчас?

Ну как где, в рифму же
«Фантастика ближнего прицела» в СССР сталинской эпохи была единственным жанром SF, допущенным к публикации. Как только ограничение было снято, эта фигня быстро умерла.
Да и литературных достоинств у этого жанра было мало..

[DarkMax2]

«Фантастика ближнего прицела» в СССР сталинской эпохи была единственным жанром SF, допущенным к публикации.

В СССР вся литература была утилитарна. Никаких соплей ради соплей, никаких фантазий ради фантазий.
Потому и с фентези проблемы были. Читал, как одна переводчица пыталась переделать Толкина в фантастику, чтобы протащить через цензуру.

Ошибка советских фантастов «ближнего прицела» была глубже и принципиальнее. А именно: они взяли неверный прицел. Имено потому, что пытались придумывать «новую технику». Потому что достоверного описания действительно новой – или даже слегка новой - техники сделать невозможно.

В «большой» фантастике это искупается всякими страшными опасностями и ужасными приключениями. То есть можно не вдаваться в работу какого-нибудь нуль-генератора пуперполя, потому что интерес читателя не в этом, а в том, высадятся ли герои на третью луну системы Калории, или их раньше схарчат двутырчатозубые гнидогадоиды со зловещей звезды Зайн. В фантастике же ближнего прицела интересна именно техника. Которая должна быть именно что НАСТОЯЩЕЙ. То есть – реально существующей уже сейчас. Так и только так.

В чём же состоит, в таком случае, фантастический элемент?

А вот в чём. «Фантастика ближнего прицела» - или тот же «Марсианин» - изображает мир, который идентичен нашему по уровню развития. Но там возможны вещи, на которые у нас элементарно не хватает СРЕДСТВ. Попросту говоря – ДЕНЕГ.

Ну например. Мир «Марсианина» - это мир, в котором элементарно выделяется бабло на марсианские экспедиции. Всё остальное там примерно такое же, как у нас. Просто они и имеют средства строить межпланетные корабли – на существующих технологиях, подчёркиваю это. А мы тут не можем, потому что нет денег. Только и всего.

Из этого следует интересный вывод. «Фантастика ближнего прицела» оказывается разновидностью «панка» . Суть «панков» (киберпанка, стимпанка, дизельпанка и прочих «панков») – это описание миров, где сумма неких технологий достигла своего предельно возможного уровня воплощения. Типа: мир паровых машин, которые вращают колёсики механических компьютеров. И то и другое технически возможно было бы построить в XIX веке, и не построили эту красоту в основном потому, что не было социального заказа, под который имело смысл выделять требуемые средства. Или: мир огромных многоэтажных турбовинтовых самолётов. Та же фигня – они могли быть, если бы зачем-нибудь понадобились.

Так вот, советская «фантастика ближнего прицела» или тот же «Марсианин» - это МОДЕРНПАНК, или «панк нулевого уровня». Который описывает современную для автора технику – вот только предполагается, что на её развитие дают раз в десять больше ресурсов (безналичных рублей или наличных долларов), чем в нашем несовершенном мире.

О "фантастике ближнего прицела"

[Alone Coder]

На самом деле "Кошкин дом" Павла Шумила (моя аватарка) - это добротный ближний прицел, манящий и пугающий. Но автор больше не пишет в этом жанре и перешёл на эротические космооперы Может, что-то стало с читателями?

[DarkMax2]

эротические космооперы

Химены в набедренных повязках и их пассии в бронелифчиках?

Может, что-то стало с читателями?

Скорее всего. Спрос формирует предложение. Наоборот бывает только при освоении абсолютно нового.

«Мантикора» розправила крила
"Мантикора" – місце сили чи образ майбутнього? Рецензія

Зомбі-Україна

По-перше, автор ніколи не бував у тих вигаданих ним країнах, областях, містах, містечках та селах, про які пише. Усі дійові особи та події – вигадані. Ні з ким з прототипів героїв автор не знайомий особисто. Отже усі збіги – то лише збіги, що виникли випадково в хворобливій уяві автора, і ніхто не має тут обіжатися.

По-друге, в книжці є матюки, сцени откровєнної жорстокості, сцени куріння і пиятики, а також зображення процесів прийняття різних речовин, що міняють людям свідомість.

Тому цю книгу заборонено читати: вагітним дівчатам та молодицям, дітям до 18 років, деяким дітям до 40 років, усім впєчатлітєльним, вегетаріанцям, набожним і богобоязненим людям, пенсіонерам з нестійкою психікою та в Расії.

І ще одне. Книгу писано запорозьким діалектом нашої рідної солов’їної. Також використані унікальні слова з Миколаївщини, Херсонщини, Одещини, Дніпровської області та Полтавської землі, де автор часто бував останні два роки. Хто хоче перевірити, будь ласка, на машину – і вперед по селах. Як хто скаже, шо то все писано на суржику, то нехай йому Бог Наш - Отець допомагає, Син Його - Пророк Наш Тарас захищає, і Мати Наша - Земля через силу носить.

Приємного вам читання.

[Sandar]

откровєнної

молодицям

впєчатлітєльним

в Расії.

Бе 

Олександр Сурков (facebook): "Ігор Сілівра спокійно, без галасу та пилу пише та видає якісну україномовну фантастику. Загальносвітового рівня попиту - тобто без фольклорної складової та україноцентризму. Знаючи при тому, що якби б писав російською, то продавав би більші наклади...

Я так не можу, я в сенсі літературного продюсінгу "цинічний барига" , тому мій Ігору великий респект ... А інтерв'ю цікаве, раджу прочитати."

"Засилля російськомовної фантастики» тут не надто при чому, можливо це специфіка жанру, але таких авторів друкується небагато навіть по всьому світу. Не порівняти із «жіночим фентезі», наприклад. Якщо уже шукати, винних, то серед видавців: бояться українські видавництва слова «фантастика» як такого. Ну ще фентезі із маквами та козаками-характерниками може пройти, але не альтернативна історія. Відмовки що доводилося чути: «Ні, ви що?!», «Книжка не матиме комерційного зиску!», «Якщо ви відшукаєте грант…». А з грантами взагалі проблема: друк на грант означає, що видавництва зацікавлені надрукувати, але не зацікавлені продавати. В центрі України та лівобіч Дніпра підхід більш прагматичний, західні ж видавництва просто бояться цієї теми взагалі. В останні роки, здається, ситуація почала змінюватись на краще."

http://probapera.org/publication/13/41288/ihor-silivra:-para-i-dosi-z-namy--vy-prosto-jiji-ne-pomichajete.html

не надто при чому 

[Python]

У мене склалося враження, що «не друкувати фантастику» — специфічна заморочка видавців, що орієнтуються на україномовного читача, який, у їхній уяві, може бути фанатичною вчителькою укрмови передпенсійного віку, зануреною з головою в позаминуле століття, але точно не може бути студентом-технарем, що цікавиться сучасними технологіями, полюбляє видовищні фільми зі спецефектами і звик жити у світі, що постійно змінюється. Тому російськомовні українські фантасти змогли зробити собі ім'я в незалежній Україні, україномовні — ні. Ну або патріотично налаштованим видавцям важко позбутися  асоціацій між фантастикою, технологіями, індустріалізацією і СРСР (якого вони всіми фібрами душі), в радянські роки, до речі, фантастика українською мовою справді друкувалась — і українських авторів, і переклади з російської та західноєвропейських мов.

[DarkMax2]

Прикупив у четвер одну хайпову річ - комікс "Воля".
По-перше, хоч всі пишуть, що це стім-панк, це дизель-панк!
По-друге, дуже відчувається, що різні глави робили різні люди. Дуже неузгоджений стиль.
По-третє, на жаль, сюжет слабкий. Автори молодці: вони виклалися на всі 100% на персонажах (лише на позитивних), якості малюнку та стилістиці. Але сюжет, як часто буває в коміксах, поступається решті складових. Дива не сталося: для мене "Максим Оса" залишається найкращим українським коміксом.

[Sandar]

Максим Оса російський комікс.

[DarkMax2]

Максим Оса російський комікс.

Ні, він український, хоч оригінально створений з російським текстом. А в перевиданнях уже україномовний.
Його автор: (wiki/uk) Баранько_Ігор_В'ячеславович

[Sandar]

Максим Оса російський комікс.

Ні, він український, хоч оригінально створений з російським текстом. А в перевиданнях уже україномовний.
Його автор: (wiki/uk) Баранько_Ігор_В'ячеславович

Є російський оригінал і український переклад. Український переклад не робить твір українським.

[DarkMax2]

Український переклад не робить твір українським.

Твір українським робить автор та тематика. Є приклад Гоголя.

[Sandar]

Український переклад не робить твір українським.

Твір українським робить автор та тематика. Є приклад Гоголя.

Належність до громадянства України не завжди робить автора українським автором. Українська тематика не робить твір українським. Гоголь російський автор.
Звичайно, можна такого автора назвати українським як можна фемініста чи католика назвати феміністичним чи католицьким автором. Звичайно, твір на таку тематику можна назвати українським як можна той чи інший твір залежно від тематики назвати феміністичним, католицьким, африканським, середньовічним, космічним. Звичайно, Гоголя можна назвати українським автором як і Словацького. Чи як Міцкевича білоруським. Але на загал Гоголь російський автор, Словацький польський. І Міцкевич польський.

[DarkMax2]

SF in Ukraine by Michael Burianyk

Згідно зі статистикою, Маркіян Камиш – та постать, яку найбільше шукають серед живих українських письменників в англомовній Вікіпедії. Це дещо несподівана, але цілком закономірна увага. Поза добре налагодженою видавничою механікою появи його книжок за кордоном, цей автор цікавий і сам по собі. Адже Камиш пише про Чорнобиль, тобто подає постапокаліпсис та ще й на основі реальних подій – а це два зайці (чи то дві аудиторії) одним ударом.

Не те, щоби цей письменник був невідомим на Батьківщині, але в аналогічний український топ він точно не потрапляє. Кимиш є автором трьох книжок про чорнобильську зону, яку добре знає з власного досвіду сталкерства. І третя із них, «Чормет», здобула 2017 року премію Олеся Ульяненка.

«Чормет» Камиша: Апокаліпсис у гетто.