Коли у ХХ столітті в Україні міг бути актуальний космос? В 60-70-і в часи радянського космічного проекту. Але від 10-х років до нашого часу основні питання, основні проблеми пов’язані з українською культурою – це проблеми, які можна втілити у фантастиці, але не у космічній. Це проблема традиції, тяглості, історичної пам’яті, співвідношення фольклору, історії літератури і т.д.
Твердження настільки банальне, що не зразу помічаєш, наскільки воно сумнівне. Традиції, фольклор, національне відродження — добре-добре, це все українські реалії, але українські реалії якого часу? Це в часи Лесі Українки можна було оплакувати недовирубані хащі з мавками й лісовиками — нині ж на їх місці все заасфальтовано, забетоновано і зверху стоїть торгово-розважальний центр. Сумно? Так. Але тут нема чого шукати: ми ніяк не можемо зберегти те, що було втрачено ще до нас, а відроджена традиція — вже не традиція, а лише пласка її подоба, списана з «Лісової пісні» й доповнена мультяшною графікою, яку можна сміливо клеїти на пакети з брендовим молоком тривалого зберігання.
Чи актуальний космос у часи, коли космічні технології стали настільки повсякденними, що ми навіть не помічаємо їх? Очевидно, ні: нема ніяких великих очікувань від великих космічних звершень. В якійсь мірі, українська космічна фантастика буде таким же копирсанням у минулому, як і варіації на тему мавок-русалок-характерників — просто копирсанням у менш віддаленому минулому. Але завдання фантастики — зазирнути за межі осяжного. Де проходять ці межі в часи, коли межа між кіберпанком та реалізмом стає ледве помітною? (До речі, українським письменникам-реалістам варто дивитися в цьому напрямку, а не, знову ж, копирсатися в минулому). Чого ми взагалі хочемо від майбутнього? Втекти з цього радіоактивного звалища, яке колись було садком вишневим коло хати? Тоді пишіть кіберпанк. Відродити садок, хрущів, лісовиків і молодиць у картатих плахтах із дивом збереженої генетичної пам'яті? Нагадує якусь утопію з антиутопічним присмаком. Тупо забути про останні 100 років історії? Історичне фентезі (а де фантастика?). Проблема сучасної української фантастики в тому, що ми взагалі нічого не чекаємо від майбутнього — так, ніби України там не буде ні в якій формі. Характерники з лазерними шаблями, нехрещені дівчата-утоплениці в скафандрах, космічні кораблі-дерева, в дуплах яких сплять лісовики? Неможлива комбінація, до якої українські письменники просто не додумаються.
Topic: *Сучасна українська фантастика (Read 7085 times)
