Віршомазанка - хатинка віршомазів.

[Волод]

Чи краще так?

Землею пахнучи, дощитиме пестливо,
Днем ластівками шелестітиме вгорі,
Вночі ропухами співатиме в воді,
А повесні цвістиме терниками,
І вдосвіта терновими птахами,
С палаючими як вогонь грудьми
Вередуватиме колючими дротами,
Що залишилися з Забутої Війни

Ні деревами і ні птахами
Сумувати за людством
Не буде ніщо
Й повесні прокидаючись вранці
Чи згадає як з нами було?

[Sirko]

Далі багато помилок. А схема римування, а розмір?

Хлинуть теплі дощі, запарує земля,
рій стрімких ластівок в небесах закружля;

і закумкають жаби у тиші нічній,
дика слива зодягне вельон весняний;

і малинівка-птах у вогнистому пір’ї,
заспіва-засвистить на порожнім подвір’ї;

і війна – сірий привид далеких руїн
не зляка, не стривожить невинних створінь.

І ніхто не заплаче: ні пташка, ні квіти,
якщо людство загине, замовкне навіки.

Навіть панна Весна в світанковім серпанку
Не завважить: ніхто не стрічає на ганку.

Збудить лагідний дощ аромати земні,
Ластівки́ защебечуть пісні навесні.
Із нічного ставка зрине жаб’ячий спів,
Затремтить на вітру білий цвіт диких слив.
Як жаринки, вільшанки зірвуться в політ,
Потім сядуть на мить на низький живопліт.
Розцвіте вся природа й не знає вона,
Що примарою досі тут бродить війна.
Буде ба́йдуже мешканцям лісу і рік,
Що в тім вирі загинуло людство навік.
І красуня ­Весна у ранковім розмаю
Не помітить, що вже нас з тобою немає.

[Волод]

........................................

Збудить лагідний дощ аромати земні,
Ластівки́ защебечуть пісні навесні.
Із нічного ставка зрине жаб’ячий спів,
Затремтить на вітру білий цвіт диких слив.
Як жаринки, вільшанки зірвуться в політ,
Потім сядуть на мить на низький живопліт.
Розцвіте вся природа й не знає вона,
Що примарою досі тут бродить війна.
Буде ба́йдуже мешканцям лісу і рік,
Що в тім вирі загинуло людство навік.
І красуня ­Весна у ранковім розмаю
Не помітить, що вже нас з тобою немає.

Тетяна Лавинюкова зробила два варианти перекладу. один з яких Ви навели. http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47873&poem=205732

Мені там не сподобалось наступне:
1)   Дієслова доконаного виду (хоча зрозуміло що мова йде не про один дощ у майбутньому, а про багато дощів, що ластівки кружлятимуть не один раз и так далі)
2)   Вільшанка у неї сидить «на», хоча цього не може бути, бо це птах який співає «в», російською «поющие в терновнику» , в оригіналі правда « on» але дуже хитро « on a low fence-wire».

Я запропонував спробувати зробити ще один варіант перекладу з недоконаними дієсловами та вільшанками у колючому дроті. Вона відмовилась та запропонувала мені робити це самому.
Я зробив все що міг:

І дощитиме тихо, і пахнути буде землею,
І кружлятимуть в небі, ві-вітаючи* дні, ластівки,
І співатимуть жаби в ставках серенади вночі.
Одягатимуть терники біле своє тріпотіння,
І оздоблене буде воно ярким пір’ям птахів.
Щебетатимуть пісню вільшанки свої вередливу
У колючому дроті Останньої в Світі Війни.
Ні птахи, ні дерева, ніхто хвилюватись не буде,
Що вже Людства нема. і нема вже Війни на Землі.
Й прокидаючись вранці, Весна відчувати не буде,
Що всі люди - усі з цього світу пішли назавжди. 

*Ві-віт – крик ластівки

Та мені цей варіант не до вподоби, не вистачає стислості та експресії, занадто широкий та «мудрий».
Ось я і маюсь шукаючи інший варіант.

Ще трішечки доробив «безособовий» варіант:

Землею пахнучи, дощитиме пестливо,
Днем ластівками шелестітиме вгорі
В ставках ропухами співатиме вночі,
І повесні цвістиме терниками,
І вдосвіта терновими птахами,
С палаючими як вогонь грудьми,
Вередуватиме колючими дротами,
Що залишилися з Забутої Війни.
Деревами, птахами  і кущами
Не сумуватиме за людством, що пішло,
І прокидаючись весняними лісами,
Чи відчуватиме, що Нас Нема,
                                             Воно.

Вирішив трохи поТАГОРити. Та мабуть зробив далекий від канонів переклад.

Чоло сміливо розум піднімає,
І вільно Всесвіт осягає,
На поділ світу не зважає,
Словами істини глибокої віщає,
Піском пустелі марновірств
Струмком прозорим шлях свій прокладає,
Думок і дій кордони розсуває.

У мрії цій! О Боже мій!
Країну Ти мою прокинь!




Where The Mind Is Without Fear - Poem by Rabindranath Tagore


Where the mind is without fear and the head is held high
Where knowledge is free
Where the world has not been broken up into fragments
By narrow domestic walls
Where words come out from the depth of truth
Where tireless striving stretches its arms towards perfection
Where the clear stream of reason has not lost its way
Into the dreary desert sand of dead habit
Where the mind is led forward by thee
Into ever-widening thought and action
Into that heaven of freedom, my Father, let my country awake
Rabindranath Tagore

Що перемога:
чоло чи розум?
піском чи струмком?

Що перемога:
чоло чи розум?
піском чи струмком?

Коні пасуть хлопці.

Вичерпавши англійську поезію вирішив узятись за китайську.
Почав з Цао-Цао


Хай як довго живе черепаха
Та живе лиш обмежений строк.
Хай давно крук у небі ширяє,
Буде купкою старих кісток.

Та людині не треба схилятись
Під вагою вже прожитих літ,
Треба охмати, дертись і дратись
Хоч  призначило небо ліміт.

Вдача легка й бажання поїсти
Нам дозволять його розтягти.
Я співаю про  це  свою пісню,
І про це  заспівайте і Ви.

《龟虽寿》
年代: 魏晋 作者: 曹操
神龟虽寿，犹有竟时。
腾蛇乘雾，终为土灰。(腾 一作：螣)
老骥伏枥，志在千里。
烈士暮年，壮心不已。
盈缩之期，不但在天；
养怡之福，可得永年。
幸甚至哉，歌以咏志。


Переклад я разом з гулом мабуть зробив більш з англійської ніж китайської
https://www.poemhunter.com/poem/though-the-tortoise-lives-long/

Мабуть  третій рядок краще буде у такому  варіанті: “Хай давно ворон небом ширяє,»

А ще мабуть треба «та людині» змінити на «козакові».

Переклав Лі Бо добре спотворивши.

Місячно так мов засніжено все
Ляжу навзнак — Місяць сон прожене.
Ляжу ницьма, то за домом журба
Буде пилити мене як жона.


李白
床前明月光， 疑是地上霜。
举头望明月， 低头思故乡。

[Damaskin]

Місячно так мов засніжено все
Ляжу навзнак — Місяць сон прожене.
Ляжу ницьма, то за домом журба
Буде пилити мене як жона.

В оригинале рифма aaba.

[Волод]

Зміст спотворив, риму не передав.
Заберу собі цей вірш, хай цей бомж Лі Бо ночує на вулиці.

  Оцей вірш мабуть також заберу, а то починається: довжина рядків не та, ритм не той…

Співало дівча у церковному хорі
Про зморених на чужині,
Про всі кораблі, які вийшли у море,
Про всіх, хто забув уже радості дні.

Лунав її голос, летячи до бані,
Проміння сіяло на білім плечі,
Із темряви кожен дивився і слухав,
Як сукня співає, біліючи в променів грі.

Здавалось усім, що так радісно буде,
Що в гавані тихий усі кораблі,
І що по чужинам заморені люди
Життя собі краще устигли знайти

І спів був солодкий, і гострий був промінь,
Проте  угорі коло царських  воріт
Хлопча на усіх дивувалось крізь сльози,
бо знало: нікому назад не прийти!

[Sirko]

  Оцей вірш мабуть також заберу, а то починається: довжина рядків не та, ритм не той…

Чи варто перекладати плачі за тими, хто врізав дуба у спробі вкоротити віку іншим?   

[Волод]

Біс спокусив, коли  навіяв думку про антитезу «дівча – хлопча».

[Sirko]

Біс спокусив, коли  навіяв думку про антитезу «дівча – хлопча».

Але ж в оригіналі не вказано, що то саме хлопча.

[Волод]

  Мабуть і на цей неправославний форум мене лукавий затяг.

И только высоко, у Царских Врат,
Причастный Тайнам,- плакал ребенок

Мабуть заміню «її голос» на «його голос».

Переклав вірш Анфілова «Собака», а тепер міркую: «Може краще «Сука»?


Собака


У відлеглім сараї знайшла
Вже полишений рваний халат,
Народити затемна змогла
Безпорадних жаданих щенят.

Всі притихли радіючи там
На лахмітті у клуні старій,
І відчинені двері гостям
В мовчазний світанковий покій.

В оксамиті, що зорями грав,
Уклонялися ночі царі,
Хтось праворуч на сході кресав
Блідо-жовті ознаки зорі.

Глеб Анфилов

СОБАКА

В отдалённом сарае нашла
Кем-то брошенный рваный халат,
Терпеливо к утру родила
Дорогих непонятных щенят.

Стало счастливо, тихо теперь
На лохмотьях за старой стеной,
И была приотворена дверь
В молчаливый рассветный покой.

От востока в парче из светил
Проходили ночные цари.
Кто-то справа на небе чертил
Бледно-желтые знаки зари.

Я живу на світі в Де-Буваю

Я живу на світі в Де-Буваю,
Взагалі я мешкаю в Ніде:
То бува траву за коц я маю,
А бува  вона за коць мене.

Цім шляхом, травою до "Трамваю..".
Я дійшов до рівня "тротуари".
— Чи тепер у тебе закуняю,
Ти ж не спиш ніколи, так бульваре?

—Частувала гостя ти столице!
Ой! Не раджу іншим ту бурду.
Як я сплю? На що я сподіваюсь?
Де вночі я тіло покладу?

Що робити? Де не де спочину.
Все одно у ранці потягнуть,
Як до суду,  босого хлопчину,
І до протоколу занесуть...

Це комусь і горниці, і спальні,
І собі фотель, і для гостей
І рояль, і чисті убиральні,
Ще білявка-нянька для "дітей".


Хтось поважний вельми і пихатий,
Засмагати може на морях,
На аборти здачу видавати
І вважати інших за комах.


У таких півсутінках не можу
Я збагнути мудрості буття.
— Осягнути дійсність допоможеш
Мій животе, любонько моя??

Иван Приблудный


Я живу на свете, где попало,
И нигде, пожалуй, не живу:
То трава мне служит покрывалом,
То я сам собой примну траву.
Но пройдя дорогу травяную
И попав на первый тротуар…
– У тебя ли разве заночую,
Никогда не дремлющий бульвар?
Так-то ты взяла меня, столица,
И не спросишь и не хочешь знать,
Как мне спится, что мне ночью снится.
Где я буду завтра ночевать.
Что ж поделать, где-нибудь прилягу,
Все равно наутро, как на суд,
Поведут бездомного бродягу,
В протоколы имя занесут.
А кому-то горницы и спальни,
Кресла для себя и для гостей,
И рояль, и чистый умывальник,
И седая нянька для детей.
Кто-то уважаемый и гордый,
Не желая прочих понимать,
Может летом ездить на курорты,
На аборты деньги выдавать.
И в потемках эдаких условий
Как понять всю мудрость бытия?..
– Помоги ж мне разобраться в нови,
Жисть моя, любовь моя.

[DarkMax2]

Віршомазанка - хатинка віршомазів.

Зараз доволі популярний старий "зеленослонячий" вислів "обмазуватись чимось". Оригінально мав негативне забарвлення.

ВІРШОМА́ЗНИЦТВО, а, сер., зневажл. Писання бездарних віршів.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 683.
Старіше за "Слоника"

Но я фанат гномов.

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=ytWz0qVvBZ0" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=ytWz0qVvBZ0</a>

Брате в шахті, ти радій!
Спів, спів, спів то мій.
Кирку приготов до дій!
Змах, змах, змах то мій.
Глибше, глибше в глибину!
Не відомо, що знайду:
Срібло, злато чи рубін -
Під горою не один.

 

https://youtu.be/ytWz0qVvBZ0

[Волод]

Продовження теми Чи є в сучасній українській мові слово «рок»(доля)?
  (переклад  Дао де цзін)

Віщуючи брешуть, не визначиш те,
Що створює землю і небо, і все.
Відкинувши пристрасті, ті що низькі,
Побачиш ти сам таємниці усі.
.........................................

Не можеш уникнути помилок ти?
Побачиш творіння лише в самоті.
Відчуєш природу — праматір усіх
Речей і істот, неживих і живих.

Та, ненька природа ховає зв'язки
Із тим, що побачити Ви не змогли.
Вони споконвіку суцільно-одне
Копати потрібно старанно це все.

[Сергий]

Образ Божий у Безмежжі нам Козак всім показав,
Коли Прапор, Прапор Правди серед Степу Він підняв!...
Благодать Безмежжя сяє серед горя і біди,
Як Козак Стяг піднімає Вічной Божої Орди!...
Козаків усіх спасає Прапор Правди, Вічний Стяг,
Бог-Христос збирає Військо з босих грішників й нетяг!...
Не спасуть вас душогуби ні запори ні кати,
Знов піднімуться козаки, щоб спасти люд від біди!...
Прапор Чорний? Злато-Синій? Різні знаєм кольори,
Прапор Правди, Прапор Вічний - ось спасіння нам Згори...