Author Topic: Вулиньська  (Read 8709 times)

0 Members and 1 Guest are viewing this topic.

Offline Pawlo

  • Posts: 27681
Reply #50 on: February 7, 2014, 22:01
потуречились славны волняки побусурманились що ж ви  ;D
Лучше смерть, как избавление,
Чем быть первой средь рабынь.
Знай же ты моё решение-
Мой ответ: «Навеки сгинь!»

Offline LUTS

  • Blogger
  • *
  • Posts: 28118
  • Gender: Male
Reply #51 on: February 7, 2014, 22:04
потуречились славны волняки побусурманились що ж ви  ;D
Та цє ни я, цє ж устружани.
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Reply #52 on: February 7, 2014, 22:45
Стикнувся з відсутністю дуже великої кількості віддієслівних іменників присутніх у літ. мові. Якщо просто фонетично відображаю по-нашому літературне виходить штучно.
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Online Python

  • Posts: 41340
  • Gender: Male
  • Aluarium agent
Reply #53 on: February 8, 2014, 05:56
Стикнувся з відсутністю дуже великої кількості віддієслівних іменників присутніх у літ. мові.
Наприклад?
Йдеться, я так розумію, про іменники на позначення процесів (що може бути пов'язано з обмеженням дотепер самим лише розмовним стилем без власного наукового, офіційно-ділового і т.д.)?
Як їх можна замінити?
Пролетареві ніколи вчити європейських мов, бодай би свою знати добре і на ній принести до своєї хати світло знання (Гнат Хоткевич)
ÆC CASALI NAXI PRASQURI: AHOV CÆRU, MERTVÆRI TÆ SLAVUTÆT!
Вони просили його: «Скажи: кетум», а він говорив: «сатем», і не міг вимовити правильно.
Хотелось бы также отметить, что "Питон" - это "мышиный язык" : "пи+тон". © АБР-2

Offline LUTS

  • Blogger
  • *
  • Posts: 28118
  • Gender: Male
Reply #54 on: February 8, 2014, 10:40
Стикнувся з відсутністю дуже великої кількості віддієслівних іменників присутніх у літ. мові.
Наприклад?
Йдеться, я так розумію, про іменники на позначення процесів (що може бути пов'язано з обмеженням дотепер самим лише розмовним стилем без власного наукового, офіційно-ділового і т.д.)?
Як їх можна замінити?
Та не лише. Наприклад не знаю навіть, як замінити наприклад "прибуття", "постріл", нема слів для позначення цих процесів, скажуть просто  шось "приїхало", хтось "стрельнув" і все. Доведеться мабуть просто пристосовувати фонетично літературні іменники.
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Reply #55 on: February 10, 2014, 00:59
Василь Стефаник "Новина"

НУВИНА
   
       В силі сталась нувина, шу Грицько Литючий втупив в ричці свую дівчинку. Він хтів втупити й старшу, али випрусилась. З тїх пір, як Грициха вмерла, він бідував. Ни міг субі дати ради з дітьми биз жінки. Нихто за нього не хтів йти заміж, бу аби тоно діти, але ше й біда й злидні. Мучивсь Грицько ціли два рокі сам з малими дітьми. Нихто за нього ни знав, як він живе, шо робить, хіба шо найближчи сусіди. Казали вуни, шу Грицько цілу зиму геть ни палив в хаті, а зимував разом з дівчатьми на печи.
       А типір все сило пру нього забалакало.
       А уцє прийшов він ввечури дудоми й застав, шу дівчата на печи.
       - Тату, ми їсти хочим, - сказала старша, Гандзуня.
       - Ту їжте мине, а шо ж я дам вам їсти? Он є хліб, ту й їжте!
       Дий й дав їм кусок хліба, а вуни, як субачинята каля голуї кустумахі, каля цього хліба стали.
       - Врудила вас дий й пукінула на мую голуву, хай би неї зимля викінула! А хулєра десь ходить, хай би голуву пулумила, а ду вас ни вирнеться. Цєї хати й хулєра злякалася б!
       Дівчата ни слухали татувуї мови, бу такє було щудня, й вуни привикли. Їли хліб на печи, й дивитись на них було страшно й шкода. Бог знає, як тї малєнькі кустумашки диржалися вкупі? Тоно четвиро чорних гучей, були живи й мали вагу. Здавалось, шу тї гочи важили б так, як олуво, а тіло, аби ни гочи, ту пулитіло б з вітром, як пір'їнка. Та й тепір, як вуни їли сухій хліб, ту здавалось, шу кустумахі на лиці путрискають.
       Грицько глянув на них з полика й надумав: "Мирці" - і злякався так, шу аж піт нього убсипав. Чось для нього так стало, як кули би йому хто тяжкій камінь пуклав на грудину. Дівчата наминали хліб, а він припав ду зимлі і муливсь, али шось юго тягнуло дуже дивитись на них й думати: "Мирці!"
       Чириз пару день Грицько буявсь сидіти в хаті, худив пу сусідах, а вуни казали, шу він дуже журивсь. Пучурнїв, й гочи запали всиредину так, шу геть і ни дивилися на світ, тоно на тей камінець, якій чавив грудину.
       Їдного вечура прийшов Грицько ду хати, зварив дітям картоплі, пусулив дий кінув на піч, шуб їли. Як наїлись, ту він сказав:
       - Злізайте з печи дий підем десь в гості.
       Дівчата злізли з печи. Грицько натягнув на них дрантє, взяв меньшу, Доцьку, на рукі, а Гандзуню за руку дий вийшов з ними. Йшов довго лужками дий став на гури. В місячнуму світлуві рузстилилась в дулині ричка, як вилика струя живого срібла. Грицько здригнувся, бу блискуча ричка замурозила нього, а тей камінець на грудинї став ше тякший. Задихавсь й ледви міг нести малєньку Доцьку.
       Спускались в дулину ду рички. Грицько скригутав зубима, аж гомін лужком йшов, й чув на грудях довгій угньовий пас, якій нього пік в серцє й в голуву. Над самую ричкую ни міг пуволі йти, али пубіг й пукінув Гандзуню. Вуна бігла за ним. Грицько скуренько взяв Доцьку й зу всеї сили кінув у воду.
       Для нього стало лекше, й він забалакав скоро:
       - Скажу панам, шу ни міг був дати ради: нима шо їсти, ни в хаті рузтупити, ни випрати, ни голуву пумити, ничо! Я приймаю кару, бу винин, дий на шибиницю!
       Каля нього стуяла Гандзуня й балакала так само скоро:
       - Татучку, ни тупіт мине, ни тупіт, ни тупіт!
       - Як так просися, ту ни буду, али тубі б лукче, а мині всидно сидіти, чи за їдну, чи за дьві. Будиш бідувати змалку, а потім підеш в нянькі ду жидїв дий знов будиш бідувати. Як субі хоч.
       - Ни тупіт мине, ни тупіт!..
       - Нє, нє, ни буду, але для Доці вже лукче буде, як тубі. Ту виртайсь в сило, а я йду відмічатись. Уно цєю стежичкую йди, аж, аж вгору, а там прийдеш ду першуї хати, дий зайди, дий кажи, шу так і так, тато хтіли мене втупити, али я випрусилась дий прийшла, аби-то мені пиринучували. А взавтра, кажи, може б, ви мине де найняли б ду дитини, шуб бавити. Йди, бу вже ж нич.
       Й Гандзуня пішла.
       - Гандзю, Гандзю, а на тубі дручка, бу як те'е субака кій надибає, дий руздире, а з дручком ту ни так страшно.
       Гандзя взяла дручка й пішла лужками.
       Грицько закочував штани, шуб пирийти ричку, бу туди була дурога ду горуда. Вступив вже в воду пу ґулькі дий задиривів.
       - Імня утця й сина й святого духа амінь. Учинаш їжи єсі на небесі і на землі...
       Вирнувсь дий пішов ду мустка.
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Offline Pawlo

  • Posts: 27681
Reply #56 on: February 10, 2014, 01:33


 
   
       В силі сталась нувина, шу Грицько Литючий втупив в ричці свую дівчинку.
 [ ]
От підарас 
Лучше смерть, как избавление,
Чем быть первой средь рабынь.
Знай же ты моё решение-
Мой ответ: «Навеки сгинь!»

Offline LUTS

  • Blogger
  • *
  • Posts: 28118
  • Gender: Male
Reply #57 on: February 10, 2014, 01:39
От підарас
Ну тако пудумати - ту да, нипотриб добра.
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Offline Dy_što_ty_havoryš

  • Posts: 5580
  • Gender: Male
Reply #58 on: February 10, 2014, 01:48
я не панимаю вашу валынскую мову.

маскоуски генштаб паработау
Ви про останнє? Я ж літературною написав.

я пра вабшчэ валынскую мову, а не пра ліцературную
Под синим небом белорусским Познал я радость и беду. Я — белорус, а значит — русский, Таким и в небо я уйду.

Reply #59 on: February 10, 2014, 01:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Ну Костусем він себе наврядчи називав. Як і Калиновський

я жэ иранизирую
Под синим небом белорусским Познал я радость и беду. Я — белорус, а значит — русский, Таким и в небо я уйду.

Online Python

  • Posts: 41340
  • Gender: Male
  • Aluarium agent
Reply #60 on: February 10, 2014, 01:48
- Ни тупіт мине, ни тупіт!..
У волинській тут теж твердість?
Пролетареві ніколи вчити європейських мов, бодай би свою знати добре і на ній принести до своєї хати світло знання (Гнат Хоткевич)
ÆC CASALI NAXI PRASQURI: AHOV CÆRU, MERTVÆRI TÆ SLAVUTÆT!
Вони просили його: «Скажи: кетум», а він говорив: «сатем», і не міг вимовити правильно.
Хотелось бы также отметить, что "Питон" - это "мышиный язык" : "пи+тон". © АБР-2

Offline LUTS

  • Blogger
  • *
  • Posts: 28118
  • Gender: Male
Reply #61 on: February 10, 2014, 01:52
- Ни тупіт мине, ни тупіт!..
У волинській тут теж твердість?
В мами в селі ближче до Житомирщини - так, в батька, на кордоні з Рівненщиною, було б "не тупіте".

Довгі роки, до речі, намагався перевчити себе - не вийшло. Так і залишилось "нат", "беріт", "рубіт".
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Offline Pawlo

  • Posts: 27681
Reply #62 on: February 10, 2014, 02:01
От підарас
Ну тако пудумати - ту да, нипотриб добра.
"нипотриб добра" це "сильний непотріб"?
Лучше смерть, как избавление,
Чем быть первой средь рабынь.
Знай же ты моё решение-
Мой ответ: «Навеки сгинь!»

Reply #63 on: February 10, 2014, 02:01
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Ну Костусем він себе наврядчи називав. Як і Калиновський

я жэ иранизирую
та я розумію  :)
Лучше смерть, как избавление,
Чем быть первой средь рабынь.
Знай же ты моё решение-
Мой ответ: «Навеки сгинь!»

Offline LUTS

  • Blogger
  • *
  • Posts: 28118
  • Gender: Male
Reply #64 on: February 10, 2014, 02:03
"нипотриб добра" це "сильний непотріб"?
Велика непотріб. Це слово вживається як лайка, по відношенню до людини, досить часто.
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Offline Pawlo

  • Posts: 27681
Reply #65 on: February 10, 2014, 02:07
"нипотриб добра" це "сильний непотріб"?
Велика непотріб. Це слово вживається як лайка, по відношенню до людини, досить часто.
дякую
тобто я зрозумів приблизно правильно
Лучше смерть, как избавление,
Чем быть первой средь рабынь.
Знай же ты моё решение-
Мой ответ: «Навеки сгинь!»

Offline LUTS

  • Blogger
  • *
  • Posts: 28118
  • Gender: Male
Reply #66 on: February 10, 2014, 02:10
тобто я зрозумів приблизно правильно
Так  :yes:
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Reply #67 on: November 3, 2014, 22:51
Продовжуємо перекладати з української літературної на не дуже літературну.

Григір Тютюнник, Тайна вечеря

                                                         


ТАЙНА ВИЧЕРА
 — Вйо-но, бичкі! — кричу на всей шлях, а вуни якто й ни чують: плентаються субі пумалу, бу знають, шу ни дудоми, а з доми йдуть. А тут ше й проти вітру, й губи мині путерпли так, шу кричу «бичкі», а вимувляю «мичкі». Мо’, вуни туго й ни слухаються, бу бичкі ж — цє їдне, а мичкі —начче...
— Вйо-но, мичкі!
Визу для діда Пумазана сулому в гурудок. Він в нашуму кулгоспі ощеп на кузню зрубив й крокви пув’язав. Дий така для нього плата: сані суломи й ше, кажуть, ячменю півтора цінтнери. За ячмінь ни знаю — мо’, й справді за кузню, а пру сулому знаю: брихня. Суломи дав бригадір за те, шу Пумазан для нього пурога зрубив новуго й штири парі гуконниць хвільончастих. Так шо — брихня.
Али якє мині діло? Мує діло привезти суломи, скінути — дий давайт, діду, вичерати! Для бригадіра пуриг й гуконниці надурняк, а мині — вичера!
Уто тоно хулудно дуже. Лижав на суломі — ногі мерзнуть, пириліз на дишиль — бичкі хвустами б’ються, став йти — прудуває геть. Аби ше удежа добра, а то шинеля німецька, куцинька: видно, німець маленькій був. Дий ше й биз кішенів. Пруризано, а кішенів нима: пуудгнивали. Уто вуно пруз пруризане й дме.
— Вйо-но, мичкі!
Цє вже, майбуть, з півкілометри йду й пушті ни мерзну. Привик. Тулюсь ду бичачуго боку, покі свий бік нагрию — їден, правий. Туді пувертаюсь спиную ду вітру й грию другій — лівий. А правий покі дубіє путрохі. Ну ничо, якось дуб’юсь. Скіну сулому, зайду ду хати й — рузкушелюйтесь, діду, на вичеру! Ги-ги, н’аякже!
Он на тому тижні ми як вузили сулому для гулуви сільради з Сименом Ударкувичом (батько в нього ни знати хто, а мати — Ударка), ту шо тоно й ни пуставляли нам на стїл: й бурщу, й сала мерзлуго, з чирвонинькім всиридині, і каши мулочнуї... Пуїли добре! Тоно з салом трохі ни пувезло, бу ду нього виделка дали. А як дали, ту вже ж руками в миску ни пулізиш. Взяли ми виделка (тяжкі такі, німецькі), пунаколювали пу трошкі — й в рит. А сало раз — і пирснуло. І в Симена, і в мене! Уто сміху! Дий ми туді руками... Покі гулувиха в хаті — руками, а зайде — знов виделка бирем... Дий тако пудужали й бігом дудоми. Никому й ни рузказували, бу в нас такі люди, шу тоно зруби шо — зразу вкривлять...
— Вйо-но, мичкі!
Уньо вже й гурудок видно. Дивинося, як рано засвітили... Й гікна нипунамерзяни, ясни. А в нас в силі — жовти. Ну як на них льоду на палець.
...Так шу скіну сулому, пувичеряю, ляжу в сані, накрию ногі суломкою й вйо дудомцю! Назад бичкі бігом будуть бігти до яслив, ту ни встигну геть і змерзнути.
А мо’, дід випити шо дасть. А шо? Мо’ й дасть! Він, рузказують, страх якій багатий. Н’а шо ж, як мулудих плотнїків на вуйні пубило, хлопців — в ФЗО на Думбас пузабірали, а плотнїкувати в кулгоспах ту тра ж комусь. Уто й наймають всі діда Пумазана. Для нього хоч і сімсят років, а теше аж-аж-аж! Биз шнуривки — й як пу струнї.
Питають в нього жінкі:
«Кули пумрет, діду?»
Ту він сміється, плюне на дулоні, мургне дий й каже:
 «А ви, каже, приходьте ду мене вичурами пу черзі, пуседим, пубалакаїм, туді й взнаїт, кули я вмру...»
От кумедия! Тут пу ділу нияк ни дубиреся, а для нього— «пубалакаїм»...
— Ану-но, лигуни!
Уто й хулудно. А темніє скоро. Кліпниш гучима, рузплющиш них, а вуно якто ше тимніш зрубилось. І ниде никого нима. Тоно друти гудуть. Бач чи ні як напнулись, чо ни рвуться? Їден, два, три, штири... Штири друти. А гудуть, якто них сто або тісяча ціла. Й кожин пу-свуйому: грубий — пу-грубуму, тонкій — туненько... А сулома на санях й субі шось там: сичить, куцюбриться уд мурозу і лущиться всиридині — влягаїться... О, мишка піснула! Майбуть, з навильником вкінув. Он куму типло й дубро! Й їсти є шо там кулусочок невимнятий знайде, там зирнятко з мишию... Хрум-хрум-хрум — вже й ни гулодна...
Їде в горуд. Дурна... Шо ти там їсти будиш? Цє тубі ни в купиці!
Ну, їдь, шо мині...
— Вйо-но!
Їнтиресно, шо дід вичерати пуставить? Ну, там — бурщу, сала, каши мулочнуї... Чи то ми в гулувихі такє їли! Уто набалакав: бурщу, сала — ту ж ми в гулувихі такє їли! А в діда — пубачим. Мо’, вуни сьодні хулудцю наварили: як-ни-як, чулувік суломи привизе. От аби-то хулудцю! Або нє, ни тра хулудцю. З холуду й на холод — нє. Лукш, аби... Шо — аби? Он диви-но: загадав! Мо’, діда й вдома нима, а я вже надумав...
Оцє ту припікає! Бичкі аж інийом взялися. Тра ше за сані схуватись, чи шо.
— Ксоб-но!
От тубі й схувався! Тоно притуливсь ду соломи, а сані як забіжать і в кучигури мине як пихне! Уто й схувався... І нашо я на нич рушив? Вдень хоч муроз ни такій був, а зари й дихнути ни дає.
Тоно так сказав субі, аж тако — вже й вітру нима, й сулома пиристала шарудіти — в гуличку заїхали. А бичкі, видно, шу пучули, бу зупинились.
—Е, бичкі, вже дома! — пуганяю дий за налигач, дий батужком хвіть— аж іний з холук пусипавсь.
Ну от ми й дубрались.
Гуличка ду діда гузенька, заметяна снігом наривні з щахветами. На кучигурах — світло з гікон лежить, дими з куминїв сивіють в садках. Й пахнуть. Уд кожнуї хати — ризним. Як друти в полі гули пу-ризнуму, так і дими з куминїв пахнуть кожин свуїм: то юшкую, то млинчиками гарачинькіми, то й ни рузбиреш чим.
А в діда ни топиться. Видно, вже й вичеру нагутували, суломку виглядають.
— Ксоб, ксоб-но! — кричу каля дідувуго двору хрипко й втомляно: коб пучули, як я натягавсь в дурозі і в шо мині нихня сулома варт була...
А дід ничо: геть і за пуриг ни виходить. Уцє тако ждуть!
Лізу пу кучигурах ду гікна. Глянув на шибку. Дивинося! А дід ше й ни сам — з мулудичкую! Сидять убоє за стулом, пупивають... На покуті — рушникі вишивани купкую, два образи на лавці бугами дугури, а на них — жменька сухого диривію. А уньо пусирид хати — кумод з одтрухлую ножкую, прадка, услінчик... Мастити мають, чи шо? Хто ж цє тако зимою мастить?
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Reply #68 on: November 3, 2014, 22:52
Стукаю патиком в гуконницю:
— Діду, діду! Я вам суломи привіз!
О, пучув. Суне ду гікна, заточуїться: видно, вже залив гочи...
— Шо там такє? — питає й лускоче вусами мокру шибку. А сам чирвоний — як ни здує.
— Сулому,— кажу,— забирайт!
— Угу. Ну, скідай тамого каля кумори дий заходь пугриїся.
Бач: «пугриїся», каже. Я так і знав, шу пувичераю!
Шо цє в них тамо на стулі стуїть? От руздява! Мулудицю, кумод, бугів — все пубачив, а їсти шо нє... Ну, ше пудивлюся. Раз вже сказав «заходь», ту надивлюся. Тра тоно скоро справитись.
Лізу на сані і стаю наривні з дідувим комином. Чути нать, як в ньому думуви тувчуться: сажу трусять... А вітер — аж сулому закачує. Дий в спину мине, в спину. Коб тоно ни скінув. Бу вже кулись був скінув. Як скіпку: тоно фіть — і уб землю. А я впав дий лижу. А бригадір пубачив — цє каля кунюшні було — як заригоче. «Шо ж з тебе, каже, за парубок, шу тибе вже аж вітер пудужає!» А мині дух забило, геть і ни пувурухнуся, і слова сказати ни мона. Зате вже надивився на нього — як хтів...
А вітер тако ту мулудець: оцє тоно зачиплю навильник, то він і скіне, й скіне. Вдвох робим. Дий ше уно думуви тувчуться в комині, сажую в мене кідаються і ригочуть тако: гу-гу-гу...
— Кіша-но, нипотриб! — кричу.
А півень на гури як закричить, а гурубці з-під стрихі як пурхнуть: пудумали, шу цє я на них кішкаю! Виртайтесь, дурненькі, дий спіт субі. Або тако пугрибіться в суломі, там зирнятка є. От і буде вам вичера… А ви, бичкі, пустїйт, пукуняйт субі. Пумерзнит —скурийш дудоми дубиремось...
Захожу ду хати, а дід накраз стопкі наливає. Став пирид пурогом, зняв шапку.
— Добрий вечор! — кажу і дулоню туди, де вуси кулись вирустуть, приклав, шуб ни пубачили, як хітро я сміюсь субі, бу на стулі шо тоно нима: й капуста, й кісіль, і грушкі сулони, і пилюсткі в гуліюві...—- Тако якто  муя доля ни вмирала, — кажу висиленько.
А мулудиця на мене зирк-зирк. Пучирвунїла — страх. Видно, шу стидаїться, шу я них з дідом застав. А шо там стидатись, я в вуйну ше й ни такє бачив!
Дий вже ду мулудиці:
— Добрий вечор, тьотко! З нувусіллям вас, чи шо?
А дід сміються й кілішок мині, і хліба кусок з пилюстиную.
— Пий, малий, — бубнить, бо вже такій п’яний, шу й язиком ни вурушить й кілішком мині в рукі нияк ни пупаде: водить нею сюди-туди пирид муїми гучима, я хочу злувити неї дий субі сюди-туди рукою вужу. Насилу злувив! Випив. А вуна, як угонь,— тако в скронях геть і загуло. Аби-но я хоч наїжаний — а то нащосерцє..,
— Пий ше! — пристав дід.— Пий, вибачай, шу ду столу ни садим, бу в нас сьодні з Христюю — тайна вичера! Чув, шо цє такє? Тайна вичера! Правільно кажу, Христино? Чо цє ти вже щурися — га? Чо вже смутна— га?

Ай, чось милка приунила-а-а,
Ни сли-хать її ри-че-ей...

— Так я співаю, малий? Ану-но пумужи дідуві!
«А чо цє ни пумугти,— кажу субі. Дід — добрий, гурилка — ше лукча... Бичкі стуять... Трудудень зарубив, вичера уно, як на висіллі... Чо ни поседіти в кумпанії дий ни пувитягувати?..»
— Стїйте-но, діду! — кричу.— Ви ни так. Он як тра.—
Дий як пучну високо-привисоко:

Ой ти, пта-шка, коно-ре-гейка-а-а,
Ни літай ти г-висо-ко-о-о,
Бу са-г-ма ж я добре зна-га-ю-у,
Шу г-мий милий даліко-о-о...

—   От чуртяка! — підскочив дід.— Уцє ту зачипив!
Дий субі:

Бу са-г-ма ж я добре зна-га-ю-у-у...

— Чуїш, Христю,— «знаю»!! Уто — внімай! Зри! І да воздасця тубі стократ... Ану, брат, налий нам ше пу кілішку... Й субі — налий!
— Ви б-но лукче хлопця пусадили, бу нього вже хітає,— тихо забалакала мулудиця.
— Ничо, кажу, — я пустою, я ше русту, ту ни пу-пушко-дить... Давайт лукч пу стопці, бу я ж суломи вам ни тако накідав, а втрамбував! Ану-но рузкушелюйтесь!
— О, чула? —бекають дід.— Наливай!
— Так, за те, шу втрамбував,— гукаю.
— Нє! Стїй! — перебивають дід.—Христю, дава-но вип’їм вдвох, шуб ізмєни ни було! Шуб ти мині — й-як пу струнці, худила! Поняла?
А я й субі:
— Жуна — да убуїться мужа!
Хтів ше й рукою махнути, й махнув би був, али впав...
...Прукінувсь аж каля сила. Сніг під санями рипить. Друти гудуть, місяць прамо в гочи мині світить. І бичкі біжать підтюпцьом, парую хекають. Видно, хулудно для них. А мині — бжоли. Лижу, як в кулисці. В гулувах — місяць, а каля нїг — мати... Плаче... Чо цє вуна? Де цє вуна взялась? Тре мині ногі, а я й ни чую! Затерпли, чи шо?..
— Мамо!
О, прупала! Й місяць зайшов... Чи то я гочи закрив? О, знов є місяць... І знов зайшов...
Отако на бучку я й буду лижати аж ду дому. Вкриюсь бичачую парую — дий буду лижати... Дудомцю ньо-ньо!
Цє ж сило? Нє, то — узирети. А де ж сило?
Ну, всьо. Тра спати...
Я там де сонце на стінах. Я там де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна. Страшно веселий...

Y tú vendrás marchando junto a mí y así verás tu canto y tu bandera florecer.

Offline Pawlo

  • Posts: 27681
Reply #69 on: November 7, 2014, 04:30
ви голова!
Лучше смерть, как избавление,
Чем быть первой средь рабынь.
Знай же ты моё решение-
Мой ответ: «Навеки сгинь!»

 

With Quick-Reply you can write a post when viewing a topic without loading a new page. You can still use bulletin board code and smileys as you would in a normal post.

Note: this post will not display until it's been approved by a moderator.
Name: Email:
Verification:
Type the letters shown in the picture
Listen to the letters / Request another image
Type the letters shown in the picture:
√49 Напишите ответ строчными буквами:
«Сто одёжек, все без застёжек» — что это?: