Вона прийшла до нього над ранок.
Увійшла дуже обережно, тихо, ступаючи безшелесно, пливучи через кімнату як привид, як примара. Єдиний звук, який супроводив її рух, видавала накидка, що терлася о нагу шкіру. Однак цей власне никлий, ледве чутний шелест розбудив відьмака, а може тільки вирвав з півсну, в котрому той мірно колисався, ніби в бездонній тоні, підвішений поміж дном і поверхнею спокійного моря посеред ледь рухливих хвилястих пасом водоростей.
Він не ворухнувся, не здригнувся навіть. Дівчина підпурхнула ближче, скинула накидку і поволі, з ваганням оперла зігнуте коліно об окрай ложа. Він споглядав з-під опущених вій, надалі не видаючи їй, що не спить. Дівчина обережно піднялася на постіль, на нього, обійнявши його стегнами. Спершись на напружені плечі, торкнулася його обличчя волоссям, котре пахло ромашкою. Рішуче і начебто нетерпляче нахилилася і доторкнулася кінчиками персів до його повік, щік, уст. Посміхнувшись, він дуже повільним рухом обійняв її за плечі, обережно і делікатно. Вона випростувалася, втікаючи від його пальців, променіюча, підсвічена та стерта в своєму блиску в ясності зірниці. Він зрушився, але твердим натиском обох долонь вона заборонила йому змінювати положення та легкими, проте рішучими рухами бедор стала домагатися відповіді.
Він відповів. Вона не оминала вже його руки, відкинула голову назад, струснувши волоссям. Її шкіра була прохолодна і напрочуд гладенька. Очі, котрі побачив він, коли наблизилось її обличчя до його обличчя, були великі і темні, як очі русалки.
Колисаний утонув він в ромашковому морі, котре збурилося і зашуміло, втративши спокій. | Przyszła do niego nad ranem.
Weszła bardzo ostrożnie, cicho, stąpając bezszelestnie, płynąc przez komnatę jak widmo, jak zjawa, a jedyny dźwięk, jaki towarzyszył jej ruchom, wydawała opończa, ocierająca się o nagą skórę. A jednak ten właśnie nikły, ledwie słyszalny szelest zbudził wiedźmina, a może tylko wyrwał z półsnu, w którym kołysał się monotonnie, jak gdyby w bezdennej toni, zawieszony pomiędzy dnem a powierzchnią spokojnego morza, pośród falujących leciutko pasemek morszczynu.
Nie poruszył się, nie drgnął nawet. Dziewczyna przyfrunęła bliżej, zrzuciła opończę, powoli, z wahaniem oparła zgięte kolano o krawędź łoża. Obserwował ją spod opuszczonych rzęs, nadal nie zdradzając, że nie śpi. Dziewczyna ostrożnie wspięła się na posłanie, na niego, obejmując go udami. Wsparta na wyprężonych ramionach musnęła mu twarz włosami, które pachniały rumiankiem. Zdecydowana i jakby zniecierpliwiona pochyliła się, dotknęła koniuszkiem piersi jego powieki, policzka, ust. Uśmiechnął się, ujmując ją za ramiona, bardzo wolnym ruchem, ostrożnie, delikatnie. Wyprostowała się, uciekając jego palcom, promieniująca, podświetlona, zatarta swym blaskiem w mglistej jasności świtu. Poruszył się, ale stanowczym naciskiem obu dłoni zabroniła mu zmiany pozycji, lekkimi, ale zdecydowanymi ruchami bioder domagała się odpowiedzi.
Odpowiedział. Nie cofała się już przed jego dłońmi, odrzuciła głowę w tył, potrząsnęła włosami. Jej skóra była chłodna i zadziwiająco gładka. Oczy, które zobaczył, gdy zbliżyła twarz do jego twarzy, były wielkie i ciemne jak oczy rusałki.
Kołysany utonął w rumiankowym morzu, które wzburzyło się i zaszumiało, zatraciwszy spokój. | Она пришла под утро.
Вошла осторожно, тихо, бесшумно ступая, плывя по комнате, словно призрак, привидение, а единственным звуком, выдававшим ее движение, был шорох накидки, прикасавшейся к голому телу. Однако именно этот исчезающе тихий, едва уловимый шелест разбудил ведьмака, а может, только вырвал из полусна, в котором он мерно колыхался, словно погруженный в бездонную топь, висящий между дном и поверхностью спокойного моря, среди легонько извивающихся нитей водорослей.
Он не пошевелился, даже не дрогнул. Девушка подпорхнула ближе, сбросила накидку, медленно, нерешительно оперлась коленом о край ложа. Он наблюдал за ней из-под опущенных ресниц, не выдавая себя. Девушка осторожно поднялась на постель, легла на него, обхватила бедрами. Опираясь на напряженные руки, скользнула по его лицу волосами. Волосы пахли ромашкой. Решительно и как бы нетерпеливо наклонилась, коснулась сосочком его века, щеки, губ. Он улыбнулся, медленно, осторожно, нежно взял ее руки в свои. Она выпрямилась, ускользая от его пальцев, лучистая, подсвеченная и от этого света нечеткая в туманном отблеске зари. Он пошевелился, но она решительным нажимом обеих рук остановила его и легкими, но настойчивыми движениями бедер добилась ответа.
Он ответил. Она уже не избегала его рук, откинула голову, встряхнула волосами. Ее кожа была холодной и поразительно гладкой. Глаза, которые он увидел, когда она приблизила свое лицо к его лицу, были огромными и темными, как глаза русалки.
Покачиваясь, он утонул в ромашковом море, а оно взбурлило и зашумело, потеряв покой. |
