Потім казали, що чоловік той прийшов з півночі, від Кодільни́чої брами. Йшов він пішки, а нав’юченого коня вів за вузду. Був пізній пополудень, і крамниці кодільників та римарів були вже зачинені, а вулиця пуста. Було тепло, проте чоловік той мав на собі чорний плащ, накинутий на плечі. Привертав увагу.
Він затримався перед корчмою «Старий Наракорт», постояв хвилю, послухав гомін голосів. Корчма, як зазвичай о тій порі, була повна людей.
Незнайомець не увійшов до «Старого Наракотру». Він повів коня далі вулицею. Там була друга корчма, менша, що називалася «Під Лисом». Тут було пусто. Корчма мала недобру славу.
Корчмар підняв голову від бочки квашених огірків і зміряв гостя взором. Чужинець, досі в плащі, став перед шинкарем твердо, нерухомо, мовчки.
- Що подати?
- Пива – мовив незнайомець. Голос був неприємним.
Корчмар витер руки о полотняний фартух і наповнив глиняний кухоль. Кухоль був вищерблений.
Незнайомець не був старим, але волосся мав майже цілком біле. Під плащем носив потерту шкіряну курту, шнуровану під шию і на рукавах. Коли стягнув свій плащ, всі зауважили, що він на пасі за плечима мав меч. Не було в тому нічого дивного, в Визимі майже всі ходили зі зброєю, але ніхто не носив меча за плечима ніби лук чи колчан.
