Pytannä, skoriš, u tomu, navißo potribni latynky, ßo ne sliduütı cıomu pryncypu vidpovidnosti.
Питання скоріше для чого воні взагалі потрібні. 
В даному випадку, латинка може бути своєрідним «шрифтом Брайля» для іноземців, що не оволоділи кирилицею. Точний трансліт, у якому не губляться букви.
Така латиниця має бути англізованою. Інакше — яка різниця, що вчити: чи незнайому кирилицю, чи далеку від англійської латиницю?
Китайський піньїнь не англізований — проте, читають якось

Зате ось український «національний трансліт» англізований — проте, він непридатний ні для однозначного відтворення українського звучання, ні для читання за правилами англійської мови. Питається, нащо було морочитись, якщо все одно вийшов правопис-калічка.
Якщо ж орієнтуватись на іноземців-слов'ян, яким зрозуміти українську мову було б відносно легко навіть без спеціального вивчення, то англоподібність латинки лише створює додаткові незручності. Узагалі, треба поступово відучувати себе від абсурдної ідеї, що всі іноземці знають англійську. Далеко не всі.
Для пересічного латинопишучого іноземця кирилиця вимагає трохи більше зусиль — у латиниці більшість літер знайомі, а двох латиниць з однаковими правилами читання в природі не існує — щось доучувати доводиться завжди, просто в меншій кількості. З іншого боку, засвоївши принципи запису на прикладі латиниці, побудованої за тими ж принципами, що й кирилична орфографія, такий іноземець потім відносно легко зможе перейти на кирилицю, не впадаючи в каталепсію від незрозумілої концепції йотованих, наприклад. Або ж така латиниця — просто зручний інструмент, щоб пояснити, як працює українська кирилиця.
Ну і, нарешті, така латиниця має переваги як трансліт без втрат, що робить її придатною там, де вимагається використання латинської графіки та точність передачі оригіналу.