Спершу я зазначу, що латинка це письменість підлаштована під свою мову (тут українську), а не чужу (це вже перепис), аби чужинці розуміли. Звісно, це непогано, коли чужі розуміють, але це не є першочерговим. Раджу дивити не на лиш загальвідому англійську, тобто будь-яку латинописемну мову ви не зрозумієте з письма взагалі без належної підготовки чи розуміння.
Це був такий собі вступ. Спобую спочатку описати перепис. Тут я раджу зробити
h як змінника і лиш так. Тобто, вже знайомі всім:
ch (
ч),
kh (
х),
sh (
ш),
zh (
ж), додати
gh (
г),
jh (
ь, коли без апострофу). Коли важливо писемність, то
shh (
щ), а
жж (
zhzh), коли звук:
shch (
щ),
жж (b]zhh[/b]).
Про латинку. Багато їх, я виробив і запропоную свою.
Складні букви, як:
1. Йотовані голосні:
я,
ю,
є,
ї,
йо.
2. Африкати:
ц,
ч,
дз,
дж.
3. 2 звуки
щ.
Розкладаються (деякі вже) на:
1.
йа,
йу,
йе,
йі,
йи,
йо.
2.
тс,
тш,
дз,
дж.
3.
шч —
штш.
Тепер переносимо на латинку
1. Звичаєво і усталено й передається як
j. Не бачу перешкод для цього, а також можна застосувати Південословʼяньський досвід — додаткове позначення
ь, коли після приголосного: [і]sim'ja[/і], [і]djadjko[/і].
2. З
тс та
дз вже все просто і знайомо:
ts,
dz. А ось далі складніше:
c вже не може бути
ц,
ч, чом би не застосувати як
ш? Можна піти далі —
c,
g походять від грецького Ґама (відки наші
г,
ґ), тому схожість не дивна. А ось
s,
z (і подальші, нижня таблиця зроблена на основі парности) теж схожі між собою. Що ще спільного? Вони парні приголосні: глухі — дзвінькі! Тому
ч стає
tc, а
дж —
dg (теж знайома посеред мов). Гм, а що ж тоді позначатиме
г,
ґ? Про це пізніше.
3. Без проблем
ctc — схожа на перевернуту стару
щ, коли хвостик був серединою.
Тепер розбираємо залишки:
—
в позначатиме
w, бо такий стан звуку є нормальним. Алофону
ў не бачу сенсу, бо маємо багато алофонів, крім цього. Так, букви
v не матимемо.
—
х стає
x, а парна (умовно, бо насправді — ні) дзвінка
г —
h: готель — hotelj. Ось наша
ж як
g теж зручна і знов підходить: [і]boh[/і] — [і]boge[/і].
—
ґ стає
q. Чому? По-перше, давня латіньська має такого досвіду. По-дрге, зазвичай вона позначає
к чи
кв, де
к — наша глуха пара до
г, котру колись так і записували
кг (місцями як посто
к) через московські заборони на власну абетку.
q схожа на
g. Також деякі абетки вже вживають так, наприклад Азербайджанська. Також вжив рідкий і східний (з иншими мовами). Багато непоганих причин, еге?
Тепер про деяких правописних речей:
— Апостроф грає стару роль, також і для африкатів чи подвоєнь: [і]korot’ce[/і] (оскільки тут поділ складу то… →). Для [необовʼязкове] розмежування складів раджу дефіс, як в инших латинських мов: [і]wid-gyty[/і], [і]naj-aktiwnicyj[/і], [і]z-oraty[/і], [і]spets-slugba[/і].
— Подвоєння:
чч —
tcc,
цц –
tss і так далі (коли раптово дозволимо подовження
дж та
дз), тобто [і]Nimetccyna[/і], [і]mitssju[/і].
Висновок:
+ Нема допоміжних знаків
+ Зручне відмінюння
+ Одразу місцями звуково краще передає: [і]institutsjka[/і] ([і]инстітуцька[/і], а не як за чинним правописом)
+ Двознаків мало, припадають лиш на африкати (двоє з них не часто вживані) і логічно (порівняйте з
cz чи
ch, котрі роздільно читаються [наприклад] як
цз та
цг). Особливо це помітно на
шч, котра зазвачай в таких випадках передається 4 буквами, а тут 3.
− Навантаження на
j. Однак може стати мовною особливістю.
− Старий апостроф досі існує.
Таблиця, аби все було разом.
| A a | O o | U u | Y y | E e |
| А а | О о | У у | И и | Е е |
|
| I i | J j | W w | L l | R r |
| І і | Й ь | В в | Л л | Р р |
|
| N n | M m | F f | S s | Z z |
| Н н | М м | Ф ф | С с | З з |
|
| C c | G g | X x | H h | P p |
| Ш ш | Ж ж | Х х | Г г | П п |
|
| B b | T t | D d | K k | Q q |
| Б б | Т т | Д д | К к | Ґ ґ |
