Author Topic: О караимах, крымчаках, их происхождении и языке.  (Read 32249 times)

0 Members and 1 Guest are viewing this topic.

Offline Noorlan

  • Posts: 312
Quote from: iskender
Есть ли в Юникоде яналифская буква, которой обозначалось то, что сейчас обозначается, как ğ, гъ или ғ. Просто есть знак Ƣ ƣ, но это всё-таки не совсем то, хоть и похоже.


В Юникоде отсутствуют многие янаалфиные буквы, но он пополняется, поскольку постоянно ведется работа по "Юнификации" всех человеческих письменностей. В англоязычных сайтах достаточно часто выходят, дополнения к "Юникод" (но я не видил шрифтов с этими исправлениями), и мы можем писать им чтобы включили такие-то буквы. Но к сожалению мой английский не позволяет подготовить соответствующие документы. Пусть попробуют участники форума.

Offline Vertaler

  • Posts: 11219
  • Gender: Male
  • Vielzeller
Давайте определим, где встречается знак Ƣ — и поймём, то это или не то.
В перечне он указан как лигатура О и І.


Добавлено спустя 8 минут 21 секунду:

 Вот тута написано, что хоша это и ОІ, но у неё есть имя ГЪА, и использовалась она в Pan-Turkish alphabet. Так что она это, она!
ĉar ni neniam kabeos, ni neniam kabeos, je-e
eĉ se ĉio pereos kaj la mondo paneos, ni neniam kabeeeoos
© klasikulo

Offline Vlad

  • Posts: 577
У меня есть книжечка – "Заповiт" Шевченка мовами народiв свiту, так там в башкирском переводе эта буква встречается. Все тюркские языки уже кириллицей записаны, кроме башкирского.

Offline iskender

  • Posts: 934
  • Gender: Male
Quote from: Vertaler van Teksten
Вот тута написано, что хоша это и ОІ, но у неё есть имя ГЪА, и использовалась она в Pan-Turkish alphabet. Так что она это, она!
А всё-таки внешне не совсем она. Как выглядит та буква аккуратно на Омниглоте нарисовано. Хотя бы например тут http://www.omniglot.com/writing/azeri.htm

Offline Vertaler

  • Posts: 11219
  • Gender: Male
  • Vielzeller
Искендер, шрифты разные бывают... вот пример (пардон за цвет, когда вставлял — было нормально, сохранил рисунок — цвет почему-то поменялся... :dunno:):

ĉar ni neniam kabeos, ni neniam kabeos, je-e
eĉ se ĉio pereos kaj la mondo paneos, ni neniam kabeeeoos
© klasikulo

Offline Noorlan

  • Posts: 312
Кто знает караимские или крымчакские сайты, где они пишут на своем языке, ведь в европе их около 20 000. А то я нахожу сайты о них:-(

Offline iskender

  • Posts: 934
  • Gender: Male
Quote from: Noorlan
Кто знает караимские или крымчакские сайты, где они пишут на своем языке, ведь в европе их около 20 000. А то я нахожу сайты о них:-(
Насколько я знаю, караимов сегодня не более 5 тысяч. Крымчаков вообще меньше тысячи. Из них караимским и крымчакским языками свободно владеют только старые деды. Ну, и возможно некоторые сознательные представители молодёжи, которые решили его изучать.
Почти уверен, что сайтов, где было бы что-нибудь написано на их языке нету.

Offline Noorlan

  • Posts: 312
Quote from: iskender
Из них караимским и крымчакским языками свободно владеют только старые деды. Ну, и возможно некоторые сознательные представители молодёжи, которые решили его изучать.
Почти уверен, что сайтов, где было бы что-нибудь написано на их языке нету.


Жаль:-((
Но может ситуация изменитса... Ведь дешевле создать сайт, чем издавать книги на караимском и крымчакском.

Offline AlefZet

  • Posts: 550
  • Gender: Male
Quote from: iskender
Quote from: Noorlan
Хотя почти все Янаалифные алфавиты имели графические особенности, например туркмены вместо строчно "l" использовали уменьшенную "L".
А вот у нас (у крымцев) строчная B писалась как в, а не как b. Не знаете, это у всех так было, или это наша особенность?

Это было во всех Яналифах т.е. вначале вообще не было прописных. Затем все-таки ввели и сделали так, чтобы не была путанница между I(И) и l(л),  Ь(мягкий знак используемый для і/ы) и b(б)

Добавлено спустя 18 минут 49 секунд:

 Sorry, не заметил: то же самое написал Noorlan, jerles.

Ah tlamiz noxochiuh ah tlaniz nocuic
In noconehua
Xexelihui ya moyahua

Offline Noorlan

  • Posts: 312
Ой забыл сказать Искендеру спасибо за сканы:-( ,лучше поздно чем никогда...

Спасибо Искендер.

Offline Бектур

  • Posts: 85
Форум, где в основном общаются караимы (но не только), на русском и английском: http://narod.yandex.ru/userforum/?owner=turkolog Добро пожаловать !

Quote from: Noorlan

Вопрос: Была ли светская письменность у крымских караимов, кои жили в СССР? И если была то какая (на основе НТА или нет), какие газеты, журналы и книги выходили? (В сборники газет и журналов СССР выходивших с 1917 г. сведений нет).


Ответ могут дать статьи доцента Яблоновской на нашем сайте http://turkolog.narod.ru. Выжимки из статей (на украинском языке - они слишком объемны для перевода, полагаю, понять будет не очень трудно) "Караїмська преса початку ХХ столiття", "Журнал кримських караїмів "Бизым йол" ("Наш шлях") у світлі традицій караїмської преси і національної політики кримської АРСР. см. ниже. Кроме того, о современных караимских изданиях на русском языке (Карай хаберлер", "Караимская народная энциклопедия" и ряде других есть статья в 11-м томе МАИЭТ (Материалы по истории, археологии и этнографии Таврики) - могу, по необходимости, прислать. На английском языке (с русским переводом) за последние 2 года вышло 5 альбомов архивов  Международного Института крымских караимов с центром в Слиппери-Рок (США) - также могу прислать. Они описаны и у нас на сайте http://turkolog.narod.ru в разделе Международного Института крымских караимов.
_____________________________________________________________
Яскравий приклад втрачених традицiй нацiональної преси становить iсторiя караїмських видань, для яких початок ХХ столiття був справжньою «золотою добою»...
Однак стан караїмської преси в Українi й досi не може зрiвнятись з дореволюцiйним: зараз в Криму немає жодного караїмського видання. На протязi 90-х рокiв минулого столiття караїми України користувалися московською газетою «Караимские вести» (1994-2002), а також караїмською сторiнкою у Мелiтопольськiй газетi (вийшло двадцять номерiв). Таким чином, караїмська преса початку ХХ ст. – це не тiльки видатне минуле, а й той зразок, за яким можливо було б створювати нинiшнi видання цього корiнного кримського народу. Вивчення цього прикладу розвиненостi, багатогранностi i суспiльної впливовостi караїмського нацiонального видання i становить цiль нашої статтi, в задачi якої увiйшли:

опис караїмських видань початку ХХ столiття,
з'ясування їхнiх цiлей i завдань, обсягу, основних роздiлiв;
дослiдження вiдбиття у караїмськiй перiодицi процесiв нацiонального культурного ренесансу та етнiчного дiалогу;
вивчення зв'язку етнiчних видань караїмiв iз суспiльно-полiтичним життям караїмської громади.
Початок розвитку караїмської преси на Українi вiдноситься до другої половини ХIХ столiття: у Одесi караїмська молодь довгий час (1864-1872) видавала рукописний журнал «Давул» («Барабан»).

Один iз найактивнiших членiв гуртка, вiдомий караїмський просвiтитель i лiтератор I. I. Казас в кiнцi столiття став редактором приватної загальнокримської газети «Таврида», його твори у перекладi на росiйську мову друкувалися у журналi «Караимская жизнь» та iн., однак рiдною тюркською мовою побачив свiт лише один вiрш, який з'явився у газетi I. Гаспринського «Терджiман», цензором якої був I.I. Казас i за усi роки дiяльностi на цiй посадi не усунув жодного слова.

На початку ХХ столiття рукописнi караїмськi видання були й у Криму: наприклад, гумористична караїмська газетка «Зурна-Давул» (Феодосiя).

Першим друкованим органом караїмської громади став московський росiйськомовний щомiсячник «Караимская жизнь» (головний редактор Садук Раєцький, редактор-видавець – В.I. Сiнанi). Головна увага у ньому приверталася до Криму як iсторичної батькiвщини росiйських караїмiв i водночас мiсця мешкання найчисленнiшої караїмської громади. Обсяг журналу становив 120-130 сторiнок.

Далеко не усi члени караїмської громади вважали видання нацiонального щотижневика необхiдним, були й такi, хто пiсля довгих рокiв вимушеного мовчання побоювався розголошення «внутрiшнiх» аспектiв караїмського побуту. Звертаючись в першу чергу до прихильникiв «нацiональної iзоляцiї», редакцiя журналу у статтi «Нашi задачi» переконувала: «Що є в нас такого, що слiд ховати вiд очей чужих? Противники вважають, очевидно, що щось треба приховувати, щось треба ховати, бо вони нагадують про якесь «смiття», яке нiбито не слiд виносити з хати. Ми кращої думки про наш народ... Ми вважаємо, що все наше минуле глибоко цiкаве в iсторичному планi i свiдчить про минулу нацiональну могутнiсть, вся дiйснiсть сучасного караїмства – все це може бути смiливо нами показаним i повинно бути показане чужим» « [1, с. 5]. Далi у статтi розкривається кiлька цiлей створення нацiонального друкованого органу караїмiв: 1) задля «нацiонального самоспоглядання» - ознайомлення караїмiв з iсторiєю їхнього народу («Самi караїми у бiльшостi дуже мало знайомi з тими матерiалами, котрi маються по їхньої iсторiї i археологiї <...> етнографiї та антропологiї» [1, с. 6]); 2) для «iнших, якi цiкавляться своєрiдним феноменом» маленького караїмського народику; 3) для того, щоб з'єднати в єдину родину сучасне караїмство. Задачами «Караимской жизни» стали: збирання наукової iнформацiї про караїмiв, яка змогла б перетворити журнал у «караїмську енциклопедiю», огляд сучасного життя караїмiв, об'єднання усiх караїмiв Росiйської iмперiї у єдину громаду.

Щомiсячник «Караимская жизнь» проiснував тiльки рiк, протягом якого вийшло дванадцять номерiв. Але справу караїмської нацiональної преси було продовжено журналами «Караимское слово» (1913-1914, Вiльнюс) i «Сабах» (No1,2, 1914, Луцьк).

У суспiльному iсторичному лiтературному та науковому щомiсячнику «Сабах» (вiдповiдальний редактор-видавець Емiлiя Йосифовна Рудковська) в цiлому залишилися тi ж самi роздiли, що й у «Караимской жизни»: аналiтичнi статтi про 1) iсторичний розвиток та 2) сучасне суспiльне положення караїмiв, 3) караїмська белетристика, 4) хронiка караїмського життя. Як i «Караимская жизнь», «Сабах» прямував до духовного єднання захiдних та пiвденних караїмiв (у рубрицi «Хронiка» пишеться, що «волиняни, хоч i зарахованi до Трокського Духовного Правлiння, але позитивно до нього iндиферентнi i дуже тягнуться до Криму» [2, с.45]), тому значну роль у журналi захiдноукраїнських караїмiв грають подiї таврiйського караїмського духовного правлiння: вибори нового гахама, вiдновлення Чуфут-Кале i т.п.

Очевидна обмеженiсть кола авторiв та iнформацiйних джерел журналу, що вiдчувалась вже у першому його номерi (який, до речi, був за обсягом у кiлька разiв менший «Караимской жизни»), може бути поясненням того, що вiн дуже швидко припинив своє iснування.

У тому ж 1914 р. була здiйснена перша спроба органiзацiї караїмського перiодичного видання на батькiвщинi караїмiв у Криму. Газзан феодосiйської караїмської общини А. I. Катик 10 червня 1914 р. звернувся до таврiйського губернатора iз проханням дозволити випуск у Феодосiї караїмського журналу пiд назвою «Вестник караимской жизни» [3]. Програма журналу бiла такою: 1) вiддiл лiтературний: твори, якi малюють караїмське життя; 2) iсторiя караїмської лiтератури; 3) iсторiя караїмського народу; 4) критичнi статтi (лiтературно-науковi); 5) статтi релiгiйно-моральнi; 6) статтi педагогiчнi; 7) археологiя; 8) хронiка караїмського життя, 9) поштова скринька; 10) об'яви. Журнал планувалося випускати один раз у два мiсяцi (приблизно так, як виходила «Караимская жизнь»). Обов'язки вiдповiдального редактора взяв на себе А.I. Катик. На своє прохання вiн отримав свiдоцтво No 16681 на право випуску журналу «Вестник караимской жизни» [4]. Але караїмський журнал так i не побачив свiт – почалася перша свiтова вiйна.

У грозовi i водночас багатообiцяючi 1917-1919 рр. караїмське преса нарештi з'явилась й у Криму, у євпаторiї, де С.М. Шапшал почав видавати росiйською мовою журнал «Известия караимского Духовного Правления». Редактором журналу став газзан А.I. Катик.

Перший номер журналу «Известий Таврического и Одесского караимского Духовного Правления» (такою була назва у 1917 р.) вийшов 20 травня 1917 р. За весь 80-рiчний перiод iснування Духовного Правлiння це була перша спроба створення його друкованого органу. Журнал починався з офiцiйного роздiлу – затверджень на посадах, призначень, об'яв i наказiв караїмського Духовного Правлiння. У неофiцiйному роздiлi друкувалися статтi про iсторiю та культуру караїмiв, твори караїмських просвiтян та некрологи. У третьому, довiдниковому, вiддiлi друкувалися фiнансовi звiти караїмських общин, документи стосовно караїмського селища Iмдат-Пiгiт (селища для караїмiв, заснованого завдяки пожертвуванню мiльйонера Пiгiта) та iншi довiдковi матерiали, наприклад, програма iспитiв на звання домашньої вчительки караїмської мови та Закону Божого. У четвертому, бiблiографiчному, роздiлi була розташована iнформацiя про вихiд караїмської лiтератури. П'ятий роздiл – «Хронiка» – мiстив повiдомлення вiд кореспондентiв журналу з рiзних населених пунктiв Криму. Шостий роздiл складали об'яви.

Неможливо не вiдмiтити пiднесений настрiй нацiонального вiдродження, присутнiй у бiльшостi публiкацiй журналу – вiд надрукованої Постанови Кримського Уряду про право караїмського гахама (разом iз прем'єр-мiнiстром, мiнiстрами Кримського Уряду, головним начальником Кримської армiї, єпископами християнських церков та мусульманським муфтiєм) на допит по мiсцю мешкання до збору коштiв на пiдтримку Олександровського караїмського духовного училища. Нажаль, сподiвання караїмства були марними - у часи створювання єдиного унiфiкованого «радянського народу» культура невеликого народу караїв залишилася за межею державної уваги i пiдтримки: закривалися кенаси (до революцiї в Криму було 11 кенаса, останню з яких, в євпаторiї, було зачинено у 1959 р.), зникли караїмськi видання. Якщо у 1920-тi роки радянська влада виявляла зацiкавленiсть у розвитку культури «малих» народiв: провiдна газета Кримської АРСР «Красный Крым» мала кореспондента-караїма для висвiтлення подiй караїмської общини, у 1927 р. у Сiмферополi вийшов збiрник Кримського об'єднання караїмських общин (КримОКО) «Бызым йол» («Наш шлях») iз звiтами двох караїмських з'їздiв, Всесоюзної конференцiї караїмських общин та рiзноманiтним лiтературним матерiалом, то вже на початку 1930-х рр. в наслiдок змiни полiтичної обстановки суспiльне життя караїмiв почало затухати i в 1936-1937 рр. практично припинилося.

Але традицiї караїмської преси зберiгалися у зарубiжжi, де виходили журнали «Karai Awazy» (Луцьк, 1931-1938, караїмською мовою), «Mysl Karaimska» (науково-популярний щорiчник польською мовою, Вiльно, 1924-1939, No 1-12, нова серiя, Вроцлав, 1946-1947, No1-2), «Onormach» (Каунас, 1934, Пасвалiс, 1938, Паневежис, 1939, караїмською мовою). Частково вони висвiтлювали й життя кримських караїмiв, наприклад, у No 2 журналу «Mysl Karaimska» у статтi «Zycie Karaimov poza kordonem», де, до речi, про стан караїмської преси зазначається: «Krymscy Karaimowie perjodycznego wydawnictwa nee maja. Obecnie w Symferopolu zamierzaja wydac zbior karaimskich poezyj ludowych. W tym celu zbiraja piesni narodowe, liryki, bajki, przyclowia i t.p.» [5, с.44].

_____________________________________________________________

Перші караїмські видання виникли у другій половині ХІХ століття й були рукописними: у 1860-ті роки у Одесі виходив рукописний журнал ”Давул” (“Барабан”), збереглися й відомості про вихід подібних видань у Криму: московський журнал “Караимская жизнь” у № 7 (грудень) за 1911 рік надрукував вірш М.А. Крима “Стукалка” - з “рукописної гумористичної караїмської газетки “Зурна-Давул”, яка кілька років тому назад ходила по руках у Феодосії” [9, с. 63].
Першим друкованим органом караїмської громади став московський російськомовний щомісячник “Караимская жизнь” (1911-1912) (головний редактор Садук Раєцький, редактор-видавець – В.І. Сінані), його змінили щомісячний суспільний і історико-літературний журнал “Караимское слово» (1913-14, Вільнюс, редактор-видавець А.І. Шпаковський) і суспільний історичний літературний та науковий щомісячник “Сабах” (№1,2, 1914, Луцьк) (відповідальний редактор-видавець Емілія Йосифовна Рудковська). Але не друге, не третє видання ні за обсягом, ні за рівнем поліграфії, ні за кількістю ілюстративного матеріалу не могли зрівнятись із “Караїмським життям”.
У 1914 р. була здійснена перша спроба організації караїмського періодичного видання на батьківщині караїмів у Криму. Газзан феодосійської караїмської общини, учень знаменитого караїмського просвітянина І.І. Казаса, А.І. Катик звернувся до таврійського губернатора із проханням дозволити випуск у Феодосії караїмського журналу “Вестник караимской жизни” [6]. Не зважаючи на те, що бажане свідоцтво А.І. Катиком було отримане, журнал так і не побачив світ – почалася перша світова війна.
Початком кримської караїмської преси став вихід у 1917 р., у Євпаторії журналу “Известия караимского Духовного Правления”, який заснував гахам С.М. Шапшал [16]. Але й і це видання проіснувало тільки два роки – через відомі політичні події його випуск у 1919 р. був припинений. Цілком зрозуміло, що нова революційна влада не відчувала зацікавленості у розвитку релігійної самосвідомості караїмської громади, але на питання що до розвитку самосвідомості національної неможливо дати однозначну відповідь.
У межах створеної у жовтні 1921 р. Кримської АРСР, як було задекларовано у її Конституції, затверджувалася “рівність і право на вільний розвиток усіх національностей Криму”, відмінялися “національні і національно-релігійні привілеї, що існували раніше” [10, с. 257]. На підтвердження цього у складі Кримського обкому партії довгий час існували татарська, німецька, єврейська, вірменська, естонська, грецька секції; за освіту і культурний розвиток 10 груп нацменшин, що складали 25% населення Криму, відповідала Рада по справах просвіти національних меншин (Совнацмен). Сучасні дослідження надають, на перший погляд, позитивну картину розвитку нацменшин Криму на початку 1920-х років. Як пише Н.М. Господаренко, “на початку 1922 р. у республіці діяли 30 клубів національних меншин і стільки ж бібліотек, дві третини з яких були німецькими. Існували окремі бібліотеки для караїмів і кримчаків. Утворювалась і збільшувалась мережа національних дошкільних закладів” [3]. При цьому не слід забувати, що у нових умовах саме поняття національних освітніх закладів піддавалося корекції згідно з установками партії, і зокрема зі ствердженням В.І. Леніна про те, що “лозунг національної культури невірний і виражає лише буржуазну обмеженість розуміння національного питання”, а також його намаганням взяти курс на “інтернаціональну культуру” [11]. Наприклад, у 1925 р., звітуючи про відсутність національних дошкільних дитячих закладів, Кримський обком шкодує лише про те, що “десятитисячна армія нацмен дітей дошкільного віку не отримує основ соціального, комуністичного виховання” і що “діти йдуть до школи прямо з вулиці або з умов достатньо консервативного і заскнілого побуту, зараженого і релігійними, і національними тенденціями” (курсив мій. – Н.Я.) [4]. З 202 національних шкіл І ступеню, що існували у Криму у 1925 році, на рідній мові викладання велося тільки у німецьких, грецьких, вірменських, естонських, єврейських, польських і чеських. У двох караїмських школах викладання велося російською мовою, бо, як було зазначено, “рідної мови в них немає, а розмовна татарська мова (тобто сучасна караїмська мова – Н.Я.) не може служити мовою викладання” (?!), в той же час “у молодших групах зазначених шкіл “доводиться удаватися до допомоги рідної, тобто розмовної татарської мови”  [5].
Недоліки національної політики у рамках інтернаціональної радянської культури виявляє аналіз змісту журналу “Бизым йол” (“Наш шлях”) (1927), єдиного радянського кримського караїмського видання, органа Кримського об’єднання караїмських общин (КримОКО).
Вже сама назва журналу є свідченням нової традиції етнічних радянських видань, які за звичай відкривалися лозунгом “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Суто пропагандистськими виявилися і перші матеріали видання – редакційне звернення “Привіт журналу “Бизым йол”” (характерною є фраза” “Основна задача партії і Радянської влади – максимально залучити трудящі маси національних меншин до радянського побуту” [2, с.4]), редакційна стаття “Червоний Жовтень”, стаття М.С. Сінані “Пам’яти вождя”, видержки із статті Л. Каменева “Літературна спадщина Володимира Ілліча”, замітка Б.А. Шамаша “В Осоавіахім!”.
Гостро полемічною до попереднього караїмського видання Криму – журналу “Известия Караимского Духовного Правления” – є стаття заступника голови Кримсовнацмену Семена Гамалова. Якщо засновники “Известий” вважали караїмську релігію основою національної цілісності караїмів й існування самого поняття караїмства, то Гамалов радісно відзначає, що багато молодих караїмів не тільки не знають імен колишніх гахамів Пампулова і Шапшала, але навіть не знають, що таке гахам. Дана тенденційна заява підтверджується історичними фактами радянської атеїстичної дійсності: до революції в Криму було 11 кенаса, до 1960 р. не залишилося ні однієї (у 1959 р. була закрита остання в Євпаторії). Сам стиль автора статті, що легко сполучає слова «гниль» і «чертог» (і навіть припускає словосполучення «позолочена гнилизна»), про падіння професійного рівня радянських етнічних видань також чимало може повідати таке ствердження: «Жовтневий ураган, який зніс усю гнилизну, усю погань минулого, не пощадив, звичайно, і позолоченої гнилі караїмських верхівок, відкинувши їх далеко за межі робочо-селянського Криму. На димучих руїнах, на кривавих попелищах огидної «в'язниці народів» побудований мозолистими руками величний чертог праці і братерства народів» [2, с.14].
Однією з головних ідей журналу було порівняння “тепер” і “тоді”, яке усіма авторами, і Гамаловим в тому числі, вирішувалося на користь “тепер”. Але фактичний бік проблеми, якій розкривають публікації збірки, дає зовсім інше уявлення. Щиро дякуючи Радянській владі за допомогу у піднятті культурного рівня караїмів, автори публікацій відзначають і повну відсутність караїмських дошкільних закладів, і недостатність всього двох караїмських шкіл із незначною кількістю учнів і неблискучим рівнем викладання, і складне матеріальне положення чотирьох караїмських клубів [2, с.14]. ІІ Всекримський з’їзд Караїмських товариств (21 березня 1926 р.) був вимушений навіть звернутись до Академічної Наради Наркомпросу, щоб отримати відповідь на те, яку мову караїмам слід вважати материнською – чи то древнєбіблейську, якою написана караїмська література, чи то тюрксько-татарську, на якій спілкувалися караїми. Слід зазначити, що самі караїми схилялися до останнього варіанту: у кількох публікаціях журналу вони неодноразово підкреслювали свою близькість до кримськотатарської нації: саме “розмовним наріччям караїмів” були написані надруковані у журналі вірші караїмських поетів, про “караїмсько-татарську народну творчість” пишуть М.С. Синані і Авах (“Чи можливо прослідити різке розходження між караїмсько-татарськими піснями і танцями і народним епосом?” – запитує М.С. Сінані і відповідає: “Безумовно, такої різкої різниці провести неможливо” [2, с.83], подібну думку висловлює і Авах: “Творчість татар неможливо відділити від творчості караїмів” [2, с.84]), до схожого висновку доходить Я.Б. Шамаш у статті “Розмовна мова кримських караїмів і новий (латинізований) тюрксько-татарський алфавіт”: “Якщо ми, караїми, бажаємо зберегти свій національний вигляд, якщо ми, караїми, бажаємо самовизначитись, як інші національні меншини, а це найактуальніша для нас, найневідкладнійша у даний час задача, то ми повинні відновити свою рідну мову - чагитайську, зараз уживану нами, дуже близьку, майже однакову із татарською мовою” [2, с.80].
Тому цілком природно, що у всіх караїмських конференціях і з’їздах приймали участь кримськотатарські представники кримського уряду і обкому ВКП(б), звертаючись до аудиторії саме кримськотатарською мовою. Наприклад, нарком охорони здоров’я Чапчакчі у своїй доповіді окремо зупинився на принципі “Сиз ве биз” (Ви і ми) і закликав усіх караїмів відмовитись від цієї політики і працювати рука об руку із татарами, оскільки “ще з часів кримських ханів ці два народи біли зв’язані спільністю культури, мови і літератури” [2, с. 34]. Голова КримЦВК Велі Ібраімов заявив, що він як татарин буде розмовляти рідною мовою, - рідною як для татар, так і для караїмів.
На жаль, ця тенденція до мовного самовизначення кримських караїмів подальшого розвитку не отримала: перший номер журналу “Бізим йол” виявився і останнім, у тридцяті роки було зачинено всі національні школи, в тому числі і караїмські, а звинувачення у буржуазному націоналізмі, пов’язані із сфабрикованою “справою Велі Ібраімова”, сталі практично нездоланною перешкодою на шляху розвитку корінних тюркських народів Криму. Справу детюркизації півострова завершила депортація, яка частково торкнулася і кримських караїмів. На протязі половини століття караїми були позбавлені можливості відвідувати національні школи, спілкуватися рідною мовою, читати національну літературу, мати свої друковані періодичні видання. Наслідком такого вирішення національного питання стала практична втрата молодим поколінням кримських караїмів своєї мови.
Таким чином, “Бізим йол” - єдиний караїмський журнал Криму радянських часів - став свідченням одночасно як певних досягнень плану “коренізації”, так і причин його провалу: перш за все, обмеженості спроб націоналізації рамками “єдиної пролетарської культури” й несумісністю ідеї культурного і мовного національного різноманіття з уніфікацією як головним принципом тоталітаризму.

Offline Noorlan

  • Posts: 312
Может ли кто помочь перевести этот отрывок текста с украинского на русский?

ІІ Всекримський з’їзд Караїмських товариств (21 березня 1926 р.) був вимушений навіть звернутись до Академічної Наради Наркомпросу, щоб отримати відповідь на те, яку мову караїмам слід вважати материнською – чи то древнєбіблейську, якою написана караїмська література, чи то тюрксько-татарську, на якій спілкувалися караїми. Слід зазначити, що самі караїми схилялися до останнього варіанту: у кількох публікаціях журналу вони неодноразово підкреслювали свою близькість до кримськотатарської нації: саме “розмовним наріччям караїмів” були написані надруковані у журналі вірші караїмських поетів, про “караїмсько-татарську народну творчість” пишуть М.С. Синані і Авах (“Чи можливо прослідити різке розходження між караїмсько-татарськими піснями і танцями і народним епосом?” – запитує М.С. Сінані і відповідає: “Безумовно, такої різкої різниці провести неможливо” [2, с.83], подібну думку висловлює і Авах: “Творчість татар неможливо відділити від творчості караїмів” [2, с.84]), до схожого висновку доходить Я.Б. Шамаш у статті “Розмовна мова кримських караїмів і новий (латинізований) тюрксько-татарський алфавіт”: “Якщо ми, караїми, бажаємо зберегти свій національний вигляд, якщо ми, караїми, бажаємо самовизначитись, як інші національні меншини, а це найактуальніша для нас, найневідкладнійша у даний час задача, то ми повинні відновити свою рідну мову - чагитайську, зараз уживану нами, дуже близьку, майже однакову із татарською мовою” [2, с.80].

Offline Бектур

  • Posts: 85
Quote from: Noorlan
Может ли кто помочь перевести этот отрывок текста с украинского на русский?


ІІ Всекрымский съезд Караимских обществ (21 марта 1926 р.) был  вынужден даже обратиться к Академическому Совещанию Наркомпроса, чтобы получить ответ на то, какой язык караимам следует считать родным - древнебиблейский, на котором написана  караимская литература, или же тюркско-татарский, на котором общались караимы. Следует отметить, что сами караимы склонялись к последнему варианту : в нескольких публикациях журнала они неоднократно подчёркивали свою близость к кримскотатарской нации: именно “разговорным наречием караимов” были написаны напечатанные в журнале стихи  караимских поэтов, о “караимско-татарском народном творчестве” пишут М.С. Синани и Авах (“Можно ли проследить резкое расхождение между караимско-татарскими песнями и танцами и народным эпосом?” – спрашивает М.С. Синани и отвечает: “Безусловно, такой резкой разницы провести нельзя” [2, с.83], подобную мысль висказывает и Авах: “Творчество татар нельзя отделить от творчества караимов” [2, с.84]), к подобному выводу приходит Я.Б. Шамаш в статье “Разговорный язык крымских караимов и новый (латинизированный) тюркско-татарский алфавит”: “Если мы, караимы, хотим сберечь свой национальный вид, если мы,  караимы, хотим самоопределиться, как другие национальные меньшинства, а это наиактуальнейшая для нас, самая неотложная в данное время задача, то мы должны восстановить свой родной язык - чагатайский, в настоящее время употребляемую нами, очень близкий, почти одинаковый с татарским языком" [2, с.80].

Offline Noorlan

  • Posts: 312
Спасибо Бектур!

Всеже мой вопрос об использовании НовогоТюрскогоАлфавита или ЯнаАлиф остается открытым, прямых подтверждений нет. На каких алфавитах выходили газеты и журналы крымских караим неясно из статьи:-(

Offline iskender

  • Posts: 934
  • Gender: Male
Популярная некогда песня.

Йэшиль ада – ады Кърым
Гÿзэль йэрдир ол дунйада.
Татар, къарай, эрмэни, урум
Джазуты миллет йашар анда.

Барчасында бар бир къурум,
Öмÿрлеринъ кэчирмэктэ.
Хъэч бириси этмэз чирим,
Чалышырлар анда, мында…

Урумынъ иши – ол гэмичи,
Андан кэлир кэчинмэси.
Эрмэни – алышвэришчи,
Алмах сатмахдар хиссэси.

Татар эсэ – ол сабанчы,
Сабан сÿрмэк йэмэгэнмэси.
Къарай – багъчы да багъчаджы,
Нэзик йэмиштир вэргиси.

Offline Vlad

  • Posts: 577
Quote from: iskender
Татар эсэ – ол сабанчы...

Чуфут эсэ – ол саатчы. :)

Offline iskender

  • Posts: 934
  • Gender: Male
Quote from: Vlad
Quote from: iskender
Татар эсэ – ол сабанчы...

Чуфут эсэ – ол саатчы. :)
:yes: :D
Правда в наши дни политкорректнее говорить не чуфут, а еуди.

Offline Vlad

  • Posts: 577
Ну, я, так сказать, принес политкорректность в жертву высокому искусству. :)
Я долго сомневался, говорят ли сейчас так, или только в эпоху расцвета Чуфут-кале, потом в урумском словаре нашел это слово, и вопрос был решен.

Кстати, давайте считать, что в этой теме и об урумах писать можно.
Урумский словарь Гаркавца – замечательный словарь. Урумский язык меня поразил фонетической вариативностью. Здесь вы найдете и дагъ, и тав, и 35 промежуточных форм (bir şaqa).


Offline Krymchanin

  • Posts: 984
  • Gender: Male
Правда в наши дни политкорректнее говорить не чуфут, а еуди.
Кстати, а чем по смыслу отличаются çufut и yeudi/yahudi?
Vatanım Qırım!

Offline Alessandro

  • Posts: 2817
  • Gender: Male
    • Alem-i Medeniye
Правда в наши дни политкорректнее говорить не чуфут, а еуди.
Кстати, а чем по смыслу отличаются çufut и yeudi/yahudi?
Не заметил в своё время вопроса... Примерно тем же, чем хазах и урус;)
Спасибо, что дочитали.

Offline Krymchanin

  • Posts: 984
  • Gender: Male
Ну, это вроде более старые варианты просто.
Vatanım Qırım!

Offline chufut- kyrym

  • Newbie
  • Posts: 2

Наконец-то, нашла эрудированных людей!
Помогите, пожалуйста, очень надо!
Кто знает, как проводился обряд богослужения у крымчаков?
А  еще мне нужна книга Минhат Кафа (1735, 1793),
м.б., кто знает, в какой библиотеке можно найти этот манускрипт, датированный XVI веком.
Буду благодарна за любую информацию по крымчакам. Спасибо.

 


                Уважаемые соотечественники, единомышленники, братья по разуму и даже возможные оппоненты ( что не хотелось бы)! :UU:

 А могли бы вы также оказать мне любезность, я бы даже сказала - неоценимую услугу?! - перечислив популярные теории возникновения и корней крымчакского языка? Помогите, пожалуйста!

 Самые бредовые теории  тоже приветствуются!!!  :up:


Границы моей благодарности будут безграничны. СПАСИБО!

P.S.Среди таких зубров даже приятно чувствовать себя глупой, слабой и беспомощной.

 

With Quick-Reply you can write a post when viewing a topic without loading a new page. You can still use bulletin board code and smileys as you would in a normal post.

Note: this post will not display until it's been approved by a moderator.
Name: Email:
Verification:
√49 Напишите ответ строчными буквами:
«Сто одёжек, все без застёжек» — что это?: