Сковорода Філософія свободи

[Ser9ey]

 Шляхи поширення ідей Сковороди  завдяки блискучому ігноруванню їх інтелектуальною й офіційною частиною суспільства 19 століття простежити важко. До честі українського народу, його кращих представників, офіційне замовчування не вплинуло на «підземні» плини Сковородинівської думки серед розумів слобідщіни. A от гуманістичні тенденції, тобто християнство без Христа, як я розумію гуманізм, привели до знищення інтелігенції в сталінські часи. Сковорода є духівником українського народу, його думки результат пізнання душі. Із часу християнства якісне збагнення ідей завжди викликало більший результат, ніж масове мітингування. Квапляться тільки сатрапи - тому що їхній час короткий. Сковорода знав, що два, три учні донесуть, збережуть, передадуть його ідеї й трактати й не квапився «у чужі руки».
http://www.misli.com.ua/ua/28.html

[Ser9ey]

Хочу відзначити часто  прослизаючу  думку у читачів мудреця -  помилка про долю Сковороди, що була висловлена в ще петербурзьким філософом Володимиром Ерном в його книзі  «Життя Сковороди» в 1912 році (першим і єдиним філософом того часу який обернув увагу на мудреця) ...і нажаль поширена вона, ця помилка, і понині серед багатьох шанувальників ідей слобідського мислителя. Помилка  в тому, що нібито учення і трактати мудреця могли пропасти марно від байдужісті сучасників?!
   Власне цим це відриває  ідеї і життя Григорія Савіча від його оточення - тієї благотворної аури слобідського  *сучасна харківська, сумська,  області* життя 18 століть, в якій тільки і міг так яскраво виявитися  такий уразливий творчий характер Сковороди.
   Сковорода користувався надзвичайним шануванням серед козаків-земляків. Це у тому числі і харківський купець Урюпін згодом ініціатор збору гігантських, що до  того часу, грошей  на створення харківського університету. Це і класичне утворені, що тоді було нерідко, поміщики харьковщини та ізюмщини, друзі Сковороди. Та і простий люд почитав за честь якщо Григорій Савіч хоч на день зупинявся в його хатині. А портрети Сковороди, разом з шевченківськими, аж до Києва понад сто років висіли в українських хатинах. І висіли б і далі, але після 17-го хатини почали горіти, а портрети його ново представлена радянська влада легко могла сплутати з Петлюрой, за що природний гоплик господареві.
   Це не земляки забули Сковороду, а так звана передова тогочасу, 19-го століття, інтелігенція пройшла, в своєму нічтоже сермяшєся, мимо народного генія. І лише "кухаркин син" людина народного походження - професор Дмитро Багалій відродив інтерес до Слобідського, сковородинівського, краю і до самого мандрованного старчика. (Зробив він це у своїх блискучих книгах -
«Історія Слобідської Украіни» 
http://chtyvo.org.ua/authors/Bahalii_Dmytro/Istoria_Slobidskoi_Ukrainy/
і
«Український мандрований філософ Григорій Сковорода»
http://chtyvo.org.ua/authors/Bahalii_Dmytro/Ukr_mandrovanyi_filosof_Skovoroda/

  І хоча, поза сумнівом, наш земляк Михайло Коваленський з гідністю виконав свою місію учня і хранителя пам'яті свого великого вчителя. Зберіг рукописи старчика і написав блискучу біографію Сковороди. Але проте трактати мудеца, у багатьох списках  розповсюджувалися,  в 18-19-х століттях, і знаходили  щире розуміння серед освічених слобідчан, а таких була більшість, бо на той час населення України було загальне грамотне.
http://www.misli.com.ua/