Цитировать
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
Склалось враження, що на місті «долі» повинна була бути «вдача», чи може тоді «доля» мала у Шевченка значення «вдача»?
Доля = планида.
:green: Тобто Шевченко менш ніж цілу планету у Бога не прохав.
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 11:52Склалось враження, що на місті «долі» повинна була бути «вдача», чи може тоді «доля» мала у Шевченка значення «вдача»?
Чим видрізняються ці слова?
доля (https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%8F)
вдача (https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B0)
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 13:29
доля (https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%8F)
вдача (https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B0)
Своїми словами, будь ласка, поясните. (Я не розумію, що ви бажали сказати в першому пості теми).
Я вважаю, що Шевченко прохає у Бога доброї або злої вдачі (характеру), а не доброї чи злої долі (судьби).
:green: Тобто зараз його вірші потребують перекладу з української українською.
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 14:19Я вважаю, що Шевченко прохає у Бога доброї або злої вдачі (характеру), а не доброї чи злої долі (судьби).
О... Нічого такого у віршах не помітив.
Шевченко скаржиться на те, що вже не може ні сміятись, ні плакати і прохає Бога дати йому вдачу добру, щоб міг серцем жити і людей любити, а коли нема доброї, то дати злу, щоб проклинати і світ запалити. А без вдачі, чи з ніякою вдачею він не хоче гнилою колодою по світу валятися і не залишити по собі сліда
Сподіваюсь, Ви погодитесь, що зла вдача, а не зла доля потрібна для підпалу світу.
.
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 14:45Сподіваюсь, Ви погодитесь, що зла вдача, а не зла доля потрібна для підпалу світу.
Я в хистиянстві не дуже... Але погодитись не можу.
Чи можете Ви погодитись з тим, що злою долею (судьбою) для Шевченка, в його розумінні, буде не залишити у світі ніякого сліду?
Тоді якої злої долі, якщо доля це судьба, він прохає у Бога?
Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає:
«Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають
І що тойді їм діється —
Я й досі не знаю.
І не знатиму. Ой мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись».
І тут можливо вважати долю вдачею. :)
Та я не заперечую і долю - судьбу в творах Шевченка, але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 16:11
І тут можливо вважати долю вдачею. :)
Та я не заперечую і долю - судьбу в творах Шевченка, але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.
Перше з Бльохом своїм і співами потопельників розберіт ся. :D
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 16:11
але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.
Тобто, в першому вірші Шевченко жаліється на власну безхарактерність? Та й у другому цей його «характер» бере на себе якісь невластиві функції.
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 13:20
:green: Тобто Шевченко менш ніж цілу планету у Бога не прохав.
Планида розуміється не
планета, а
доля, яка карта лягла. Яка
планета підійшла при народженні.
Дівчинонька одинока
Долю зневажає:
«Бодай тобі, доле,
У морі втопитись, Тут мова не про вдачу, а про лиху долю, планиду.
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.Тут знову ж таки йдеться про долю, не про вдачу.
Бог дає долю людині. Шевченко не хоче з трьох "ніякої". І коли Бог не дає "доброї", то нехай дасть хоча б "злої". Але не "ніякої"!!!
Про
вдачу не йдеться, вдачі не просять. Просять
долі,а випадає
планида.
Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом. :=
А Шевченко чинить спротив! Кому ...? При вдачі претензії були б тільки до самого себе.
Цитата: oveka от марта 31, 2019, 14:39
.....................
Тут знову ж таки йдеться про долю, не про вдачу.
Бог дає долю людині. Шевченко не хоче з трьох "ніякої". І коли Бог не дає "доброї", то нехай дасть хоча б "злої". Але не "ніякої"!!!
Про вдачу не йдеться, вдачі не просять. Просять долі,а випадає планида.
Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом. :=
А Шевченко чинить спротив! Кому ...? При вдачі претензії були б тільки до самого себе.
Я Вважаю що злої долі (судьби) для себе Шевченко не просить.
Якщо Вам не подобається слово «вдача», то я може запропонувати більш радикальне слово «здатність», тобто Шевченко просить від Бога або здатності любити людей і весь світ, або здатності ненавидіти, проклинати і запалювати, а відсутність їх «Бо вже не плачу й не сміюсь...» і є для Шевченка зла доля «судьба».
Цитата: Python от марта 31, 2019, 13:15
Цитата: Волод от марта 30, 2019, 16:11
але вважаю,
що в тих віршах, які я навів, доля - характер.
Тобто, в першому вірші Шевченко жаліється на власну безхарактерність? Та й у другому цей його «характер» бере на себе якісь невластиві функції.
Доля (судьба) це шлях, дао , по ній йдуть, а Шевченко з нею йде.
ЦитироватьМій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
Я вважаю що «заповідь» це «спадщина».
Є інші варіанти :green: "перекладу"?
Не можна так просто вигадувати значення слова.
Первинна завжди етимологія. Далі можлива зміна значення, але за якоюсь логікою.
Наприклад, доля то результат ділення.
Кому що вділили.
А заповідь так само як і відповідь від слова повісти.
http://sum.in.ua/s/povidaty
Заповіт також від слова повісти, але заповіт то не спадщина.
А заповідь тим більше.
Так Шевченко цих ваших словників не читав.
А якщо їх почитати, ще й трохи притягти за вуха етимологію, то неважко вивести «заповідь» як «спадщину» від:
ЦитироватьЗАПОВІДАТИ, аю, аєш, недок., ЗАПОВІСТИ, їм, іси, док., перех.
1. Висловлювати свою передсмертну волю. — Зятечку мій милий! ..От же твоя хусточка сватаная! Маруся без тебе усе її біля серця носила, а, вмираючи, заповідала причепити її тобі, як будуть її ховати... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 95); [Олекса:] Сестро, як умру я, то заповідаю тобі — скажи, нехай поховають мене у чистому полі, на нашій Україні (Степан Васильченко, III, 1960, 48); Вмираючи, отець заповідав, Щоб чесно жив і правду ніс, як зброю (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 99);
// Залишати що-небудь комусь після своєї смерті у спадок. [Ернест:] Тітка заповіла мені дім (Іван Франко, VI, 1951, 294); Земля в СРСР є державною власністю, тобто всенародним добром. Ніхто не може її ні продавати, ні купувати, ні дарувати, ні заповідати, ні здавати в оренду (Колгоспна виробнича енциклопедія, I, 1956, 459)
.................................
http://sum.in.ua/s/zapovidaty
А який сенс вкладаєте Ви в це слово в контексті вірша? Невже словниковий:
ЦитироватьЗА́ПОВІДЬ, і, жін.
1. рел. Біблійний або євангельський вислів-наказ, вислів-повчання морально-побутового характеру. [Анзорге:]Тепер пани не вірують ні в бога, ні в чорта. Заповіді забули, кари не бояться (Леся Українка, IV, 1954, 220); У писаннях святих отців церкви шукав [Аркадій] витлумачення п'ятої заповіді божої (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 25).
2. перен. Суворе правило поведінки, неухильний обов'язок. «Хто не працює, той нехай не їсть», — ось практична заповідь соціалізму (Ленін, 26, 1951, 370); Заповіддю воїнської доблесті було — захищай товариша, грудьми закривай його (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 269.
http://sum.in.ua/s/zapovidj
От для чого ці фантазії і натягування?
Заповідати то заповідати.
А отримувати то отримувати.
Але ні слово заповідь ні слово отримання не означають спадщину,
Хоча спадщину можна і заповідати і можна отримувати.
Мені цікаво, а яка користь від такого придумування?