Літературна гра: всі разом пишемо оповідання. Кожен учасник дописує до попереднього тексту свій невеликий шматок (орієнтовно — від одного речення до одного середніх розмірів абзацу чи короткий діалог), логічно пов'язаний з попереднім. Здається, щось подібне вже пробували тут робити, але справа загнулась через надто великі блоки тексту, в яких кожен автор пробував тягнути свою сюжетну лінію.
Тяговий гвинт субмарини з гучними ревом поволі розганявся, розкидаючи на всі боки клапті чорнозему з пожовклою торішньою ковилою.
Приємний баритон завчено промуркотів: "Доброго вечора, шановні пані та панове! Щиро вітаємо вас на борту турбоатомового підводного човна "Бокскар" компанії "УСС лайн", що виконує рейс за номером HM71 до Третього Риму . Наш екіпаж зробить усе можливе, щоб ваш політ був приємним та зручним. Дякуємо за увагу."
Стюардеси в туніках розносили вишукані страви та напої поміж рядами скіфів, сарматів та інших варварів, що ніяк не могли вгамуватись, галасом вирішуючи якісь свої варварські суперечки.
Здавалося, рейс був звичайнісінькім, і все буде пройде так, як завжди. Ні пасажири, ні екіпаж ще не знали, що на них чекає.
Маркус Квадрій неквапно й обережно, але з притаманною йому зверхністю, роззирнувся навколо. Праворуч від нього сиділа доволі нічогенька германка, щось замріяно слухаючи в навушниках, трохи далі товстун-ефіоп навіщось вдивлявся в темне око ілюмінатора, сусіди попереду — циноцефал і ще двоє римських громадян — про щось пошепки сперечались, активно жестикулюючи. «Цікаво, чому пошепки — щоб не чути було гавкоту?» — ця думка здалась йому настільки кумедною, що він ледве зміг стримати свій сміх.
Зненацька ефіоп підскочив, мов ужалений, прокартавив щось невиразне та став посеред салону, зігнувшись навпіл, ніби його нудило, глухий до розпачливих зойків стюардес. Германка також підвелася і, з хвилину покопирсавшись у своїй валізі, видобула звідти смугасту хустку з китицями, ремінець та чорне пуделко. За мить пуделко опинилося в ефіопа на чолі, ремінець міцно оповив йому руку, долоню та середній палець, а хустка накрила голову та плечі. Трійко римлян і з десяток бо-зна звідки матеріалізованих дітлахів подіставали книжечки й заповзялися щось синхронно буркотіти.
Цитата: Sirko от ноября 12, 2015, 19:50
бо-зна звідки
Ні: бозна-звідки. :yes:
(https://books.google.com.ua/books?id=5g4aAQAAIAAJ&hl=ru&pg=PA217&img=1&pgis=1&dq=%22%D0%91%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8%22&sig=ACfU3U0CGLl-48BbhvMpS2hsOCgAnsjKsw&edge=0)
(https://books.google.com.ua/books?id=XFtgAAAAMAAJ&hl=ru&pg=PA591&img=1&pgis=1&dq=%22%D0%91%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8%22&sig=ACfU3U1JosKrpSk2Eft5ZoTcnrofNRb6CQ&edge=0)
Цитата: Sirko от ноября 13, 2015, 18:03
Завадазна-що! :)
(https://books.google.com.ua/books?id=XZYTAQAAMAAJ&hl=ru&pg=PA267&img=1&pgis=1&dq=%22%D0%9E%D0%A2%D0%9E%D0%96+%D0%91%D0%9E+%D0%99+%D0%92%D0%9E%D0%9D%D0%9E%22&sig=ACfU3U1iBhM86TSlS8-OoqBD73G8a3TUDw&edge=0) :yes:
«Навіщо я читаю цей орфографічний довідник?! — ця думка несподівано охопила мозок Марка Квадрія, ніяк не заважаючи йому продовжувати буркотіти в такт із рештою читців. — Що тут взагалі відбувається?..»
Коли Маркус мимоволі вголос промовив термін «абракадабра» зі словника, й без того довгі вуха дітлахів ще видовжилися, а їхні банькаті очі очі полізли не те що на лоба, а на самісіньку потилицю. Малеча заґелґотала на всі лади, розгойдуючись дедалі сильніше.
У салон зайшла стюрардеса й завченим голосом продекламувала: «Шановні пасажири! Наш човен проходить через зону магічної нестабільності. Будь ласка, пристібніть ремені, зафіксуйте спинкі крісел у вертикальному положенні та утримайтеся від читання молитов, загадування бажань, виконання магічних обрядів та ритуалів».
Її туніка ставала все прозорішою й, зрештою, розтанула в повітрі легким димком — явне свідчення того, що хтось із пасажирів не зміг відмовити собі в загадуванні бажань — у даному випадку, цілком природних.
Запанувала тиша — довга, тягуча. Здавалось, минули роки — три роки й дев'ять місяців, якщо точніше — доки чийсь пронизивий зойк не порушив мовчанку.
Стюардеса побризкала свою туніку зіллям антимагії — матерія швидко з'явилася знову — і зітхнула. Тільки б на цьому рейсі не було потенційних самогубців — вони дуже ускладнюють роботу пілотеси.
Її побоювання не були марними — кремезний чолов'яга вже розпаковував набір слюсарних інструментів, щоб відчинити міцно запаяний ілюмінатор і шугонути просто в земну твердь. «Полишу цей жорстокий світ, отруєний новим правописом та фемінітивами», — читалося на його обличчі.
Як він взагалі попав на борт, куди дивилися вартові в Атенах? Згідно з чинними правилами його мали не пускати на борт та залишити на земли. А скоро за спроби пронести заборонене треба буде платити штраф (принаймні так пропонується в новому законопроєкті).
Напис на скриньці «Ѳи̂вы-инструментъ, зроблено въ Єгѵптѣ» видавали в ньому попаданця з паралельної часової лінії, де переміг етимологічний правопис. «Мабуть, там він і підсів!» — здогадалася стюардеса, поки Фіви далеко за ілюмінатором поступово набували обрисів Теб.
Стюардеса Оксана діяла за інструкцією: досягнула пляшечку з зіллям стягування часу та розбризкала її навколо попаданця. Тепер час польоту буде для нього здаватися декількома хвилинам. Зітхнула ще гірше: тепер їй доведеться писати десяток звітів про те, на що потрачено цінне зілля.
Потім вона швиденько перевірила вікна. Вона впевнилася, що вони достатньо міцні, і відійшла ôдъ ôкна. Оѯанѣ здавалося, що нѣчого не змѣнилося.
«Яке прикре самогубство», — подумки промовив Квадрій, готуючись перекласти динарій з правої кишені в ліву, після того, як побився сам з собою об заклад, що ѳи̂ванцеві вдасться непомітно прослизнути туди, куди його щойно намагались не пустити.
Ожили динаміки з новим повідомленням від пілотеси.
«Пасажирки та пасажири! Повітряно-підземне підводне судно проходить через володіння спонсора нашого польоту — Летючого Локшинового Чудовиська. Остерігайтесь викидів щонайменше одного пивного вулкану та однієї фабрики стр...» — динамік затнувся, і з нього послідовно вискочили пілотка, черкеска, матроска та в'єтнамки, розкидаючи навколо себе креветок.
Маркус Квадрій пошкодував, що в нього немає грошей на бізнес-клас — там реклами менше.
Ці нескінченні парí з самим собою мали наслідком, що в його кишені (жодній з них) не було достатньої кількості монет, а скласти їх до купи означало б визнати перед собою власну неправоту, чого Маркус Квадрій дозволити собі ніяк не міг.
Маркус задрімав. Проснувся він тоді, коли стюардеси пропонували напої. «Вода, сік, чай, кава?» — запиталася Оксана в Маркуса.
«Б'юся об заклад, ця їхня «кава» являє собою обсмажений чистий ячмінь!» — Маркус не міг утриматися від чергового парí з самим собою. І хоча йому менш за все кортіло глитати цю дешеву підробку (замість доволі непоганих на вигляд соку та чаю, що в гранчастих склянках поблискували на таці, чи навіть звичайнісінької води), він змусив себе промовити:
— Так, кави, будь ласка! — нишпорячи в кишенях у пошуку якогось динарію, щоб укотре перекласти його з однієї кишені до іншої.
Парі Маркус, на жаль, виграв (і в той же час програв — бо саме так працюють парі з самим собою), і тепер не знав, що робити з горнятком несмачної рідини. Він спробував замаскувати смак «кави» цукром, але від цього стало лише гірше.
Виграш, утім, мав і позитивні наслідки: його кишеня роздималася від динаріїв, яких нарешті було достатньо, щоб винайняти собі місце не лише в бізнес-класі, а й навіть у люксі.
«Б'юся об заклад, до кінця рейсу ти всі їх програєш так само, як і виграв!» — мало не промайнула була думка, але Маркуса Квадрія щось змусило не подумати про це.
Третій Рим, в який летів Маркус, взагалі-то був, напевне, найгіршим з усіх Римів. Гірший сервіс був хіба що у Дев'ятому. Ну, і в Дванадцятому, але його тільки почали будувати, а Рими будуються не за день.
І, схоже, в ньому ніколи не було інакше. Взяти хоча б історію його заснування, коли богам довелося замість вовчиці послати на порятунок малюкам Ромулу та Рему полярну лисицю, більш пристосовану до життя в цій тундрі. Звісно, це вплинуло на біографію Третього Ромула, а отже, й на всіх подальших правителів, історія пішла не так, і центральна частина міста цілком офіційно називалась Капітолійський Песець — на честь пам'ятника, який так і не було побудовано. Чи то забудовники пошкодували на нього дефіцитний мармур, чи то дозвіл на монументальне будівництво загубився десь у складках тоги корумпованого патриція — ось так усе тут і будувалося.
Але Маркусу треба було саме туди. Туди вели всі зачіпки з документів, які він знайшов в Олександрійській централізованій міській бібліотечній системі.