Тут буду надалі публікувати перекладені уривки, а минулу тему залишимо для обговорення подібних перекладів взагалі.
Прошу вичитувати зі мною. :)
"Достатньо терплячий та хоробрий, аби все життя вдивлятися в темряву, першим побачить світлий проблиск у пітьмі" © Хан
Розділ 1
- Хто це там? Гей, Артеме! Подивись-но!
Артем неохоче підвівся зі свого місця коло вогнища, стягнув зі спини на груди автомат і рушив у темряву. Ставши на самісінькому краю освітленої ділянки, він демонстративно, гучно й грізно, ляснув затвором та хрипко крикнув:
- Стій! Пароль!
З пітьми, звідкіля хвилю тому лунав дивний шурхіт і тихе бурмотіння, почулися дрібні квапливі кроки. Хтось відійшов назад у глибінь тунелю, наляканий Артемовим голосом і брязкотом зброї. Артем спішно повернувся до багаття й мовив до Петра Андрійовича:
- Та ні, не здалося. Не назвався й втік.
- Ех ти, роззява! Тобі ж сказано було: не відповідають - одразу стріляти! Хіба знаєш, хто це був? Може, то чорні підкрадаються!
- Я думаю, це взагалі не людина була... Звуки дуже дивні... Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав. Але якщо припустити, що це чорні були, то хіба вони хоч раз ось так втікали? Ви ж самі знаєте, Петре Андрійовичу, чорні завжди відразу кидалися: на дозор нападали голіруч, на кулемет йшли в повний зріст. А цей втік одразу... Якась боягузлива тварюка.
- Годі, Артеме. Теж мені мудрак! У тебе є інструкція - от і дій за інструкцією, а не мудруй. Може, то шпигун був. Побачив, що нас тут мало й... Може, нас зараз тут хлопнуть за милу душу, ножем по горлянці, і станцію всю виріжуть. Он, як з Полежаєвською вийшло. А все буде тому, що ти вчасно не підрізав гадину... Диви мені! Наступного разу по тунелям за ними бігатимеш!
Артем уявив собі тунель далі за 500-им метром на північ. Перспектива йти туди дійсно лякала, адже на це не наважувався ніхто. Патрулі доїжджали до 300-го метра, світили з дрезини прожектором на прикордонний стовп і, переконавшись, що жодна погань не перетнула межу, хутко верталися. Навіть розвідники, а це кремезні запеклі чолов'яги, колишні морські піхотинці, зупинялися десь на 480-ому, ховали тліючі цигарки за долоню та завмирали, вдивляючись у прилади нічного бачення. А потім повільно тихо відходили назад, в жодному разі не обертаючись.
Дозор, в якому були Артем та Петро Андрійович, стояв за 50 метрів від того стовпа. Межа перевірялася раз у день, і минуло вже кілька годин, як її оглянули. Тепер їхній пост був найвіддаленішим. За години, що спливли з часу перевірки, вірогідно сполохана патрулем звітора мала оговтатися і вже, напевно, потроху підповзала. Немов світляків, їх тягнуло на світло, на світло до людей...
Артем сів біля вогню на старе місце і запитав:
- А що ж там з Полежаєвською сталося?
Він уже чув цю страхітливу історію від човникарів на станції, проте кортіло послухати її ще раз, як тим дітям жахних байок про страховидла, котрі мають красти неслухів.
- З Полежаєвською? А ти не чув? Чудернацька то історія, і страшна. Спершу в них розвідники зникати почали: йшли в тунелі і не поверталися. У них, щоправда, салаки розвідники у порівнянні з нашими, але і станція їхня менша, і люду там не стільки живе... жило. Так от, почали, значить, у них зникати розвідники. Пішов якось один загін - і нема загону. Спочатку думали, що він просто затримується. У них там тунель такий петлястий, ну, зовсім як у нас: скільки не світи, але ані дозорові, ані тим паче зі станції нічого не видно. От і немає їх: півгодини немає, годину немає, дві немає! Здавалося б, ну, де ж їм там подітися, адже лише на кілометр відійшли, а далі йти заборонено було. Не дурні люди - не пішли би далі. Так їх і не дочекалися. Спорядили посилений загін на пошуки. Ті гукали, шукали, але марно все - нема, зникли. І хай йому, що ніхто не бачив, яке ж нещастя трапилося. Проблема в тому, що ніхто нічого не чув! Ані звуку, ані сліду.
Жаль, что на украинском. Когда-то интересовался этой серией.
Цитата: kanishka от января 13, 2015, 22:06
Жаль, что на украинском. Когда-то интересовался этой серией.
Оригинал: http://www.m-e-t-r-o.ru/Metro-01.htm
А, так перевод. Подумал, что новая книга.
- Хто це там? Гей, Артеме! Подивись-но!
Артем неохоче підвівся зі свого місця коло вогнища, стягнув зі спини на груди автомат і рушив у темряву. Ставши на самісінькому краю освітленої ділянки, він демонстративно, гучно й грізно, ляснув затвором та хрипко крикнув:
- Стій! Пароль!
З пітьми, звідкіля хвилю тому лунав дивний шурхіт і тихе бурмотіння, почулися дрібні квапливі кроки. Хтось відійшов назад у глибінь тунелю, наляканий Артемовим голосом і брязкотом зброї. Артем спішно повернувся до багаття й мовив до Петра Андрійовича:
- Та ні, не здалося. Не назвався й втік.
- Ех ти, роззява! Тобі ж сказано було: не відповідають - одразу стріляти! Хіба знаєш, хто це був? Може, то чорні підкрадаються!
- Я думаю, це взагалі не людина була... Звуки дуже дивні... Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав. Але якщо припустити, що це чорні були, то хіба вони хоч раз ось так втікали? Ви ж самі знаєте, Петре Андрійовичу, чорні завжди відразу кидалися: на дозор нападали голіруч, на кулемет йшли в повний зріст. А цей втік одразу... Якась боягузлива тварюка.
- Годі, Артеме. Теж мені мудрак! У тебе є інструкція - от і дій за інструкцією, а не мудруй. Може, то шпигун був. Побачив, що нас тут мало й... Може, нас зараз тут хлопнуть за милу душу, ножем по горлянці, і станцію всю виріжуть. Он, як з Полежаєвською вийшло. А все буде тому, що ти вчасно не підрізав гадину... Диви мені! Наступного разу по тунелям за ними бігатимеш!
Артем уявив собі тунель далі за 500-им метром на північ. Перспектива йти туди дійсно лякала, адже на це не наважувався ніхто. Патрулі доїжджали до 300-го метра, світили з дрезини прожектором на прикордонний стовп і, переконавшись, що жодна погань не перетнула межу, хутко верталися. Навіть розвідники, а це кремезні запеклі чолов'яги, колишні морські піхотинці, зупинялися десь на 480-ому, ховали тліючі цигарки за долоню і завмирали, вдивляючись у прилади нічного бачення. А потім повільно тихо відходили назад, не зводячи очей з темного продовження тунелю, в жодному разі не повертаючись до нього спиною.
Дозор, в якому були Артем та Петро Андрійович, стояв за 50 метрів від того стовпа. Межа перевірялася раз у день, і минуло вже кілька годин, як її оглянули. Тепер їхній пост був найвіддаленішим. За години, що спливли з часу перевірки, сполохана патрулем звірота мала оговтатися і вже, напевно, потроху підповзала. Немов світляків, їх тягнуло на світло, на світло до людей...
Артем сів біля вогню на старе місце і запитав:
- А що ж там з Полежаєвською сталося?
Він уже чув цю страхітливу історію від коробейників на станції, проте кортіло послухати її ще раз, як тим дітям жахних байок про мутантів, котрі мають красти неслухів.
- З Полежаєвською? А ти не чув? Чудернацька то історія, і страшна. Спершу в них розвідники зникати почали: йшли в тунелі і не поверталися. У них, щоправда, салаки розвідники у порівнянні з нашими, але і станція їхня менша, і люду там не стільки живе... жило. Так от, почали, значить, у них зникати розвідники. Пішов якось один загін - і нема загону. Спочатку думали, що він просто затримується. У них там тунель такий петлястий, ну, зовсім як у нас: скільки не світи, але ані дозорові, ані тим паче зі станції нічого не видно. От і немає їх: півгодини немає, годину немає, дві немає! Здавалося б, ну, де ж їм там подітися, адже лише на кілометр відійшли, а далі йти заборонено було. Не дурні люди - не пішли би далі. Так їх і не дочекалися. Спорядили посилений загін на пошуки. Ті гукали, шукали, але марно все - нема, щезли. І хай йому, що ніхто не бачив, яке ж нещастя трапилося. Зле те, що ніхто нічого не чув! Ані звуку, ані сліду.
Артем був вже не радий, що попрохав Петра Андрійовича розповісти про Полежаєвську. Пан Петро чи то вигадував, чи то був більш обізнаним за коробейників, бо розповідав він подробиці, які й не снилися цим пліткарям, майстрам оповідок. Від подробиць тих холола кров попри тепло вогнища, та найбезневинніший шелест з мороку тунелю розбурхував свідомість.
- І бо стрілянини чути не було, подумали полежаєвці, що розвідники їхні, радше за все, були невдоволені чимось і покинули їх. Ну, втекли - ну, і грець з ними! Закортіло легкого життя, бажають валандатися з усілякою анархістською потолоччю? Нехай, коли хочуть. Так і порішили. Бо спокійніше й легше вважати було так. А тиждень потому ще одна розвідгрупа зникла. Ті взагалі не мали далі, аніж на 700 метрів, заходити. Знов те саме: ні звуку, ні сліду. Наче у воду канули. Тут-то станція і занепокоїлась не на жарт. Ой, як недобре, коли протягом тижня цілих два загони зникає. Щось робити, вживати заходів треба було. Виставили вони на 300-ому метрі сторожу: мішків з піском натягали, кулемет поставили, прожектор - усе, як фортифікаційна наука вимагає. І відправили до Бєгової гінця. У них з Бєговою та 1905 року союз був. А раніше ще Октябрське поле з ними було, але чи то аварія, чи невідомо що ще сталося, і жити тепер там неможливо. Розбіглися всі звідти. Ну, це до слова. Послали вони, значить, на Бєгову гінця, аби попередити, що щось недобре коїться та допомоги в разі чого попросити. Але не встигли там обміркувати й відповідь дати, як у той же день примчав другий гонець, весь змилений такий, і докладає, що та їхня підсилена сторожа вся полягла без єдиного пострілу - зарізали усіх. Немов уві сні, що страшно. Проте вони ж би не заснули просто, бо на нервах. Не кажу вже про накази та приписи. Послухала Бєгова та зрозуміла, що, якщо негайно нічого не вдіяти, ця ж мерва і у них буде. Відрядили ударний загін - десь сотню бійців-ветеранів з кулеметами та гранатометами. Звісно, часу на збори пішло добряче - дня півтора. А перед загоном гінців відпустили назад, пообіцяв допомогти. Ну... коли загін дістався Полежаєвської, там вже ані душі живої не лишилось. І тіл не було - лише кров крізь. Ось так от. Дідько його знає, хто це зробив. Я от не вірю, що люди здатні на таке.
Прошу на вичитку. :)
Ну, і? Де питання та зауваження щодо лексики? :)
- А з Бєговою що сталося? - не своїм голосом спитав Артем.
- Нічого з нею не сталося. Побачили, що така річ, та й підірвали тунель, що до Полежаєвської вів. Завал, чув, десь метрів 40. Такий, що без техніки не розгребеш, та й з технікою малоймовірно. До того ж, де її візьмеш? Техніка вже років з 15 як погнила.
Петро Андрійович змовк та подивився на вогонь. Артем тихо кахикнув і визнав:
- Так, треба було стріляти... Завдав я собі дурня.
З півдня почувся крик:
- Гей, там, на п'ятисотому! Все у вас гаразд?
Петро Андрійович прокричав у складені долоні у відповідь:
- Підійдіть ближче! Справа є!
Тунелем з боку станції до них простували, світячи кишеньковими ліхтарями, три постаті. Дозорні з 350-ти метрів. Вони підійшли до багаття, погасили свої ліхтарі та присіли поруч.
- Здоров будь, Петре! То це ти сьогодні тут? А я оце міркував: кого ж сьогодні на 500-й поставили? - привітався їхній старший, діставши з пачки цигарку.
- Слухай, Андрію! У мене хлопець бачив тут когось, але вистрелити не встиг... У тунель повернулося. Каже, на людину не було схоже.
- На людину не схоже? То який вигляд має? - звернувся той до Артема.
- Та я й не бачив ... Я лише пароль запитав, і воно відразу назад кинулося, на північ. Але кроки були не людські: така легкість, частість - наче не дві ноги, а чотири...
- Чи три! - підморгнув Андрій Артему, скорчивши моторошну пику.
...
У Вас на місці російського сполучника "и" майже крізь "і". Я звик, що в українських текстах так не буває, й у деяких значеннях майже завжди виступать "та" або "й". Але я не знаю, чи то має бути так, чи ні... Скоріш за все, це маєчня, але вирішив відзначити...
Цитата: DarkMax2 от января 13, 2015, 21:57
йшли в тунелі
Тут точно не "до тунелей" (чи "тунелів"?). А то я, коли читав, подумав спочатку, що мова про те, як вони йшли у самому тунелі, а не про то, що вони до нього йшли.
Цитата: DarkMax2 от января 13, 2015, 21:57
Спорядили посилений загін на пошуки
Взагалі, я так розумію, що коли російське дієслово "снаряжать" вказує на те, що це було приготування до якоїсь дороги кудись, то аналогом йому є українське "виряджати". Але тут мова йде не просто про дорогу, а про дорогу по якесь завдання... Тому не знаю.
Цитата: From_Odessa от января 26, 2015, 00:31
У Вас на місці російського сполучника "и" майже крізь "і"
А у другому фрагменті вже не так.
Цитата: From_Odessa от января 26, 2015, 00:38
Тут точно не "до тунелей" (чи "тунелів"?). А то я, коли читав, подумав спочатку, що мова про те, як вони йшли у самому тунелі, а не про то, що вони до нього йшли.
Вийти в поле чи до поля? ::)
Цитата: From_Odessa от января 26, 2015, 00:38
Цитата: From_Odessa от января 26, 2015, 00:31
У Вас на місці російського сполучника "и" майже крізь "і"
А у другому фрагменті вже не так.
Не звертав увагу. Перечитаю усе.
Цитата: From_Odessa от января 26, 2015, 00:38
Взагалі, я так розумію, що коли російське дієслово "снаряжать" вказує на те, що це було приготування до якоїсь дороги кудись, то аналогом йому є українське "виряджати". Але тут мова йде не просто про дорогу, а про дорогу по якесь завдання... Тому не знаю.
ЦитироватьСПОРЯДЖАТИ, аю, аєш, недок., спорядити, джу, диш, док., перех.
1. Забезпечувати усім необхідним, готувати для відправлення куди-небудь; збирати, виряджати когось куди-небудь. Жінки, бабусі охоче їх [піонерів] приймали. Споряджали в дорогу харчами, напучували (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 71); Синок Мар'яни Пліт в дорогу споряджав (Павло Усенко, На.. берегах, 1951, 113); Встали рано; дядина скоренько спорядила мене, — ми й пішли до Золотарихи (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 70); Спорядивши воза, Кирило виніс кілька клумаків збіжжя нового урожаю (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 7).
2. розм. Робити, виготовляти що-небудь, перев. ручним способом; майструвати. Нові улії струже, споряджав [Грицько] (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 144); Того року батько спорядив мені прехороші гринджольці [гринджолята] (Марко Вовчок, VI, 1956, 304); Можна.. за гроші спорядити орабель хороший (Степан Руданський, Тв., 1956, 94).
3. Готувати що-небудь, приводити в стан готовності; опоряджати, налаштовувати. Спорядили обід ситий, На двох розділили (Степан Руданський, Тв., 1959, 272); Череваниха з Лесею поїхали попереду, щоб усе дома як слід спорядити (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 110).
4. Забезпечувати зброєю, військовим спорядженням; екіпірувати. Двадцять—тридцять чоловік одного козака споряджають (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 118); Дбайливо спорядив Данило своє військо, і сам одягнувся, немов на свято (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 568); Наполеон спорядив армію приблизно в 600 тис. і вторгся в Росію (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 93).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 578.
В принципі Ви праві. Тут акцент на забезпечення виходить.
Цитата: DarkMax2 от января 26, 2015, 08:17
Вийти в поле чи до поля?
Вийти в поле, але увійти/піти до тунелю. Чи ні?
Цитата: From_Odessa от января 26, 2015, 11:24
Цитата: DarkMax2 от января 26, 2015, 08:17
Вийти в поле чи до поля?
Вийти в поле, але увійти/піти до тунелю. Чи ні?
Тут від акцентів все залежить, як на мене.
Йшли до тунелів - виходить, що зникнути можуть не дійшовши до них, а не у них.
Цитата: DarkMax2 от января 26, 2015, 11:36
Тут від акцентів все залежить, як на мене.
Йшли до тунелів - виходить, що зникнути можуть не дійшовши до них, а не у них.
Так, Ви праві.
Цитата: DarkMax2 от января 13, 2015, 21:57
- З Полежаєвською? А ти не чув? Чудернацька то історія, і страшна. Спершу в них розвідники зникати почали: йшли в тунелі і не поверталися. У них, щоправда, салаки розвідники у порівнянні з нашими, але і станція їхня менша, і люду там не стільки живе... жило. Так от, почали, значить, у них зникати розвідники. Пішов якось один загін - і нема загону. Спочатку думали, що він просто затримується. У них там тунель такий петлястий, ну, зовсім як у нас: скільки не світи, але ані дозорові, ані тим паче зі станції нічого не видно. От і немає їх: півгодини немає, годину немає, дві немає! Здавалося б, ну, де ж їм там подітися, адже лише на кілометр відійшли, а далі йти заборонено було. Не дурні люди - не пішли би далі. Так їх і не дочекалися. Спорядили посилений загін на пошуки. Ті гукали, шукали, але марно все - нема, зникли. І хай йому, що ніхто не бачив, яке ж нещастя трапилося. Проблема в тому, що ніхто нічого не чув! Ані звуку, ані сліду.[/font]
Як на мій смак давноминулого часу не вистачає.
Також «поверталися» досить неоднозначне дієслово, «верталися» краще.
Чи не забагато «У них»?
Згоден щодо "у них". Треба виправляти автора.
Гаразд, а так?
- Хто це там? Гей, Артеме! Подивись-но!
Артем неохоче підвівся зі свого місця коло вогнища, стягнув зі спини на груди автомат і рушив у темряву. Ставши на самісінькому краю освітленої ділянки, він демонстративно, гучно й грізно, ляснув затвором та хрипко крикнув:
- Стій! Пароль!
З пітьми, звідкіля хвилю тому лунав дивний шурхіт і тихе бурмотіння, почулися дрібні квапливі кроки. Хтось відійшов назад у глибінь тунелю, наляканий Артемовим голосом і брязкотом зброї. Артем спішно повернувся до багаття й мовив до Петра Андрійовича:
- Та ні, не здалося. Не назвався й втік.
- Ех ти, роззява! Тобі ж сказано було: не відповідають - одразу стріляти! Хіба знаєш, хто це був? Може, то чорні підкрадаються!
- Я думаю, це взагалі не людина була... Звуки дуже дивні... Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав. Але якщо припустити, що це чорні були, то хіба вони хоч раз ось так втікали? Ви ж самі знаєте, Петре Андрійовичу, чорні завжди відразу кидалися: на дозор нападали голіруч, на кулемет йшли в повний зріст. А цей втік одразу... Якась боягузлива тварюка.
- Годі, Артеме. Теж мені мудрак! У тебе є інструкція - от і дій за інструкцією, а не мудруй. Шпигун міг бути. Побачив, що нас тут мало й, якщо їх більше за нас, хлопнуть зараз обох за милу душу, ножем по горлянці, і станцію всю виріжуть. Он, як з Полежаєвською вийшло. А все буде тому, що ти вчасно не підрізав гадину... Диви мені! Наступного разу по тунелям за ними бігатимеш!
Артем уявив собі тунель далі за 500-им метром на північ. Перспектива йти туди дійсно лякала, адже на це не наважувався ніхто. Патрулі доїжджали до 300-го метра, світили з дрезини прожектором на прикордонний стовп і, переконавшись, що жодна погань не перетнула межу, хутко верталися. Навіть розвідники, а це кремезні запеклі чолов'яги, колишні морські піхотинці, зупинялися десь на 480-ому, ховали тліючі цигарки за долоню і завмирали, вдивляючись у прилади нічного бачення. А потім повільно тихо відходили назад, не зводячи очей з темного продовження тунелю, в жодному разі не обертаючись до нього спиною.
Дозор, в якому були Артем та Петро Андрійович, стояв за 50 метрів від того стовпа. Межа перевірялася раз у день, і минуло вже кілька годин, як її оглянули. Тепер їхній пост був найвіддаленішим. За години, що спливли з часу перевірки, сполохана патрулем звірота мала оговтатися і вже, напевно, потроху підповзала. Немов світляків, їх тягнуло на світло, на світло до людей...
Артем сів біля вогню на старе місце і запитав:
- А що ж там з Полежаєвською сталося?
Він уже чув цю страхітливу історію від човникарів на станції, проте кортіло послухати її ще раз, як тим дітям жахних байок про мутантів, котрі мають красти неслухів.
- З Полежаєвською? А ти не чув? Чудернацька то історія, і страшна. Спершу в них розвідники зникати почали: йшли в тунелі і не верталися. Щоправда, салаки їхні розвідники у порівнянні з нашими, але ж і станція у них менша, і люду там не стільки живе... жило. Так от, почали, значить, зникати розвідники. Пішов якось один загін - і нема загону. Спочатку думали, що то він просто затримується. Тунель там петлястий такий, ну, зовсім як у нас: скільки не світи, але ані дозорові, ані тим паче зі станції нічого не видно. От і немає їх: півгодини немає, годину немає, дві немає! Здавалося б, ну, де ж їм там подітися, адже лише на кілометр відійшли, а далі йти заборонено було. Не дурні люди - не пішли би далі. Так їх і не дочекалися. Спорядили посилений загін на пошуки. Ті гукали, шукали, але марно все - нема, щезли. І хай йому, що ніхто не бачив, яке ж нещастя трапилося. Зле те, що ніхто нічого не чув! Ані звуку, ані сліду.
Артем був вже не радий, що попрохав Петра Андрійовича розповісти про Полежаєвську. Пан Петро чи то вигадував, чи то був більш обізнаним за човникарів, бо розповідав він подробиці, які й не снилися цим пліткарям, майстрам оповідок. Від подробиць тих холола кров попри тепло вогнища, та найбезневинніший шелест з мороку тунелю розбурхував свідомість.
- І бо стрілянини чути не було, подумали полежаєвці, що розвідники їхні, радше за все, були невдоволені чимось і покинули їх. Ну, втекли - ну, і грець з ними! Закортіло легкого життя, бажають валандатися з усілякою анархістською потолоччю? Нехай, коли хочуть. Так і порішили. Бо спокійніше й легше вважати було так. А тиждень потому ще одна розвідгрупа зникла. Ті взагалі не мали далі, аніж на 700 метрів, заходити. Знов те саме: ні звуку, ні сліду. Наче у воду канули. Тут-то станція і занепокоїлась не на жарт. Ой, як недобре, коли протягом тижня цілих два загони зникає. Щось робити, вживати заходів треба було. Виставили вони на 300-ому метрі сторожу: мішків з піском натягали, кулемет поставили, прожектор - усе, як фортифікаційна наука вимагає. І відправили до Бєгової гінця. У них з Бєговою та 1905 року союз був. А раніше ще Октябрське поле з ними було, але чи то аварія, чи невідомо що ще сталося, і жити тепер там неможливо. Розбіглися всі звідти. Ну, це до слова. Послали вони, значить, на Бєгову гінця, аби попередити, що щось недобре коїться та допомоги в разі чого попросити. Але не встигли там обміркувати й відповідь дати, як у той же день примчав другий гонець, весь змилений такий, і докладає, що та їхня підсилена сторожа вся полягла без єдиного пострілу - зарізали усіх. Немов уві сні, що страшно. Проте вони ж би не заснули просто, бо на нервах. Не кажу вже про накази та приписи. Послухала Бєгова та зрозуміла, що, якщо негайно нічого не вдіяти, ця ж мерва і у них буде. Відрядили ударний загін - десь сотню бійців-ветеранів з кулеметами та гранатометами. Звісно, часу на збори пішло добряче - дня півтора. А перед загоном гінців відпустили назад, пообіцяв допомогти. Ну... коли загін дістався Полежаєвської, там вже ані душі живої не лишилось. І тіл не було - лише кров крізь. Ось так от. Дідько його знає, хто це зробив. Я от не вірю, що люди здатні на таке.
- А з Бєговою що сталося? - не своїм голосом спитав Артем.
- Нічого з нею не сталося. Побачили, що така річ, та й підірвали тунель, що до Полежаєвської вів. Завал, чув, десь метрів 40. Такий, що без техніки не розгребеш, та й з технікою малоймовірно. До того ж, де її візьмеш? Техніка вже років з 15 як погнила.
Петро Андрійович змовк та подивився на вогонь. Артем тихо кахикнув і визнав:
- Так, треба було стріляти... Завдав я собі дурня.
З півдня почувся крик:
- Гей, там, на п'ятисотому! Все у вас гаразд?
Петро Андрійович прокричав у складені долоні у відповідь:
- Підійдіть ближче! Справа є!
Тунелем з боку станції до них простували, світячи кишеньковими ліхтарями, три постаті. Це були дозорні з 350-ти метрів. Вони підійшли до багаття, погасили свої ліхтарі та присіли поруч.
- Здоров будь, Петре! То це ти сьогодні тут? А я оце міркував: кого ж сьогодні на 500-й поставили? - привітався їхній старший, діставши з пачки цигарку.
- Слухай, Андрію! У мене хлопець бачив тут когось, але вистрелити не встиг... У тунель повернулося. Каже, на людину не було схоже.
- На людину не схоже? То який вигляд має? - звернувся той до Артема.
- Та я й не бачив ... Я лише пароль запитав, а воно відразу назад кинулося, на північ. Але кроки були не людські: така легкість, частість - наче не дві ноги, а чотири...
- Чи три! - підморгнув Андрій Артему, скорчивши моторошну пику.
...
В принципі мені сподобалось, бо я не нейтив. Хоча оригінальну книгу я не читав ніколи. Мені також дуже сподобалися новели з серії сталкер. Думаю, що метро тоже в подібному жанрі... Ся надію, що у майбутньому почитаю щось таке...
Скажіть, будь ласка, скільки часу ви витратили на переклад цього уривка? І да, чи можна його вважати авторським? Нє, не треба ся ображати, я просто питаю :)
Цитата: Mercurio от января 27, 2015, 12:17
Скажіть, будь ласка, скільки часу ви витратили на переклад цього уривка? І да, чи можна його вважати авторським? Нє, не треба ся ображати, я просто питаю :)
Хм, день, якщо в сумі. Я людина повільна та в голос вичитував. Так, це цілком авторський переклад в сенсі творчості, бо не дослівний, на відміну від моїх відьмачих уривків.
Цитата: DarkMax2 от января 27, 2015, 12:22
Так, це цілком авторський переклад в сенсі творчості, бо не дослівний, на відміну від моїх відьмачих уривків.
Це добре :up:
Ви молодець, пишіть ще.
Можливо «чорні» некращій варіант?
Бо вже має цілком визначене смислове навантаження, до того ж не зовсім політкоректне.
Може краще було би щось на зразок «смаленні» чи «шмаленні»?
Цитата: Волод от января 28, 2015, 08:46
Можливо «чорні» некращій варіант?
Бо вже має цілком визначене смислове навантаження, до того ж не зовсім політкоректне.
Може краще було би щось на зразок «смаленні» чи «шмаленні»?
Я думав про "темних", але вирішив не чіпати.
Цитата: Волод от января 28, 2015, 08:46
Можливо «чорні» некращій варіант?
Бо вже має цілком визначене смислове навантаження, до того ж не зовсім політкоректне.
Може краще було би щось на зразок «смаленні» чи «шмаленні»?
В сенсі не зовсім політкоректне? Якщо замінити на смаленні, то вся брутальність і атмосфера як в Лету кануть... Це ж обіхідне слово, нічого такого в ньому немає, як на мене... :)
Цитата: DarkMax2 от января 27, 2015, 12:22
Цитата: Mercurio от января 27, 2015, 12:17
Скажіть, будь ласка, скільки часу ви витратили на переклад цього уривка? І да, чи можна його вважати авторським? Нє, не треба ся ображати, я просто питаю :)
Хм, день, якщо в сумі. Я людина повільна та в голос вичитував. Так, це цілком авторський переклад в сенсі творчості, бо не дослівний, на відміну від моїх відьмачих уривків.
А чому у моїй голові від подібного чтива постійно зависає «центральний процесор»?
Чому постійно починають лізти в голову куплети Виклику (Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай...), спогади моєї бабусі про те, які раніш були гаї?
Тобто виникає цілком слушна думка про те, що автори та перекладачі фентезі не на моєму боці, а на боці тих хто у повний місяць не ходить на хвилиночку в гай та усю ніч тремтить від жаху під ковдрою. :)
Стереотипи? :) Хоча, я Вас не зовсім зрозумів.
Цитата: DarkMax2 от января 28, 2015, 10:08
Стереотипи? :) Хоча, я Вас не зовсім зрозумів.
Уявіть собі американське фентезі за сюжетом «Виклику».
Що за персонаж, покличе в ньому свою кохану у хащі, у ночі, при повному місяці?
Зовсім не розумію про що Ви.
Якщо у нас такі національні герої як Іван Сірко, то і фентезі нам потрібні такі щоб їх автори були на боці вовкулаків, а не на боці тих хто винищує усяку нежить. :)
Цитата: Волод от января 28, 2015, 10:50
Якщо у нас такі національні герої як Іван Сірко
До чого це тут?
Кинув, так як дуже "боляче" було читати російський примітивний оригінал.
До речі, а чому перекладацький полігон організовували на такому довгому тексті? Можливо, цікавіше було б взяти щось коротке, де ймовірність перекласти повністю більша?
Цитата: Demetrius от ноября 8, 2015, 17:19
До речі, а чому перекладацький полігон організовували на такому довгому тексті? Можливо, цікавіше було б взяти щось коротке, де ймовірність перекласти повністю більша?
Я про це думав. Було бажання перекласти оповідання з першої книги-збірки "Відьмака", але воно вже давно перекладене.
(https://scontent.fiev15-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/s960x960/88130367_3697846446923795_8797412144103555072_o.jpg?_nc_cat=108&_nc_sid=8024bb&_nc_ohc=n3gA_ntnksoAX8IJVa3&_nc_ht=scontent.fiev15-1.fna&_nc_tp=7&oh=befd73196b0a92df1cf62bee7c4194d7&oe=5E80E968)
ЦитироватьГотуємо — «Метро 2033» Дмитра Ґлуховського💥
Презентація на Арсеналі за участі автора!📙
Двадцять років по Третій світовій війні. Ті, хто вижив, ховаються на станціях і в тунелях московського метро — найбільшого на Землі протиатомного бомбосховища. Поверхня планети заражена й непридатна для життя, тож станції метро стали останнім притулком для людських істот, з часом перетворившись на незалежні міста-держави, які змагаються й воюють між собою. Люди не готові примиритися між собою навіть за появи ще страшнішої небезпеки, яка загрожує повним винищенням. Артем, двадцятилітній хлопець зі станції ВДНГ, повинен пройти через усе метро, щоби врятувати свій єдиний дім, а відтак і рештки людства.
Дмитро Ґлуховський — сучасний російський письменник та журналіст. «Метро 2033» — перша його книга, яка спершу була у вільному доступі на персональному сайті автора. Зі зростанням популярності роман вийшов друком і з того часу перетворився на світовий бестселер. «Метро 2033» — культовий роман-антиутопія, один зі знакових бестселерів початку ХХІ століття: 38 мов, мільйонні наклади, екранізації, атмосферні комп'ютерні блокбастери, цілий книжковий всесвіт і справжня молодіжна субкультура.
UPD
Автора представляє німецька аґентка, та й самого автора наразі мало що поєднує з Росією.
Автор є неупередженим інтелектуалом, який ставиться критично до будь-якого зазіхання на особисту свободу людини, до якого народу, верстви, групи вона би не належала.
Ми цінуємо його позитивне ставлення до України, відкритість його позиції та бажання представити українському читачеві увесь обшир свого доробку.
Співчуваю перекладачеві...
P.S. Ґ у слов'янському прізвищі - фе.
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 10:23
Автора представляє німецька аґентка, та й самого автора наразі мало що поєднує з Росією.
Автор є неупередженим інтелектуалом, який ставиться критично до будь-якого зазіхання на особисту свободу людини, до якого народу, верстви, групи вона би не належала.
Ми цінуємо його позитивне ставлення до України, відкритість його позиції та бажання представити українському читачеві увесь обшир свого доробку
Смешно.
Та там буря була в коментарях. Видавництву довелося виправдовуватися. Генії-коментатори ще питали, чому не Дмітрій.
Глуховский - графоман. Вот за что надо оправдываться.
Ага, мені цікаво буде порівняти мій уривок із офіційним: скільки графоманії пролізе через сито перекладу? Я намагався фільтрувати, перебудовувати.
Цитата: DarkMax2 от января 27, 2015, 10:05
- Хто це там? Гей, Артеме! Подивись-но!
Артем неохоче підвівся зі свого місця коло вогнища, стягнув зі спини на груди автомат і рушив у темряву. Ставши на самісінькому краю освітленої ділянки, він демонстративно, гучно й грізно, ляснув затвором та хрипко крикнув:
- Стій! Пароль!
З пітьми, звідкіля хвилю тому лунав дивний шурхіт і тихе бурмотіння, почулися дрібні квапливі кроки. Хтось відійшов назад у глибінь тунелю, наляканий Артемовим голосом і брязкотом зброї. Артем спішно повернувся до багаття й мовив до Петра Андрійовича:
- Та ні, не здалося. Не назвався й втік.
- Ех ти, роззява! Тобі ж сказано було: не відповідають - одразу стріляти! Хіба знаєш, хто це був? Може, то чорні підкрадаються!
- Я думаю, це взагалі не людина була... Звуки дуже дивні... Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав. Але якщо припустити, що це чорні були, то хіба вони хоч раз ось так втікали? Ви ж самі знаєте, Петре Андрійовичу, чорні завжди відразу кидалися: на дозор нападали голіруч, на кулемет йшли в повний зріст. А цей втік одразу... Якась боягузлива тварюка.
- Годі, Артеме. Теж мені мудрак! У тебе є інструкція - от і дій за інструкцією, а не мудруй. Шпигун міг бути. Побачив, що нас тут мало й, якщо їх більше за нас, хлопнуть зараз обох за милу душу, ножем по горлянці, і станцію всю виріжуть. Он, як з Полежаєвською вийшло. А все буде тому, що ти вчасно не підрізав гадину... Диви мені! Наступного разу по тунелям за ними бігатимеш!
Артем уявив собі тунель далі за 500-им метром на північ. Перспектива йти туди дійсно лякала, адже на це не наважувався ніхто. Патрулі доїжджали до 300-го метра, світили з дрезини прожектором на прикордонний стовп і, переконавшись, що жодна погань не перетнула межу, хутко верталися. Навіть розвідники, а це кремезні запеклі чолов'яги, колишні морські піхотинці, зупинялися десь на 480-ому, ховали тліючі цигарки за долоню і завмирали, вдивляючись у прилади нічного бачення. А потім повільно тихо відходили назад, не зводячи очей з темного продовження тунелю, в жодному разі не обертаючись до нього спиною.
Дозор, в якому були Артем та Петро Андрійович, стояв за 50 метрів від того стовпа. Межа перевірялася раз у день, і минуло вже кілька годин, як її оглянули. Тепер їхній пост був найвіддаленішим. За години, що спливли з часу перевірки, сполохана патрулем звірота мала оговтатися і вже, напевно, потроху підповзала. Немов світляків, їх тягнуло на світло, на світло до людей...
Артем сів біля вогню на старе місце і запитав:
- А що ж там з Полежаєвською сталося?
Він уже чув цю страхітливу історію від човникарів на станції, проте кортіло послухати її ще раз, як тим дітям жахних байок про мутантів, котрі мають красти неслухів.
- З Полежаєвською? А ти не чув? Чудернацька то історія, і страшна. Спершу в них розвідники зникати почали: йшли в тунелі і не верталися. Щоправда, салаки їхні розвідники у порівнянні з нашими, але ж і станція у них менша, і люду там не стільки живе... жило. Так от, почали, значить, зникати розвідники. Пішов якось один загін - і нема загону. Спочатку думали, що то він просто затримується. Тунель там петлястий такий, ну, зовсім як у нас: скільки не світи, але ані дозорові, ані тим паче зі станції нічого не видно. От і немає їх: півгодини немає, годину немає, дві немає! Здавалося б, ну, де ж їм там подітися, адже лише на кілометр відійшли, а далі йти заборонено було. Не дурні люди - не пішли би далі. Так їх і не дочекалися. Спорядили посилений загін на пошуки. Ті гукали, шукали, але марно все - нема, щезли. І хай йому, що ніхто не бачив, яке ж нещастя трапилося. Зле те, що ніхто нічого не чув! Ані звуку, ані сліду.
Артем був вже не радий, що попрохав Петра Андрійовича розповісти про Полежаєвську. Пан Петро чи то вигадував, чи то був більш обізнаним за човникарів, бо розповідав він подробиці, які й не снилися цим пліткарям, майстрам оповідок. Від подробиць тих холола кров попри тепло вогнища, та найбезневинніший шелест з мороку тунелю розбурхував свідомість.
- І бо стрілянини чути не було, подумали полежаєвці, що розвідники їхні, радше за все, були невдоволені чимось і покинули їх. Ну, втекли - ну, і грець з ними! Закортіло легкого життя, бажають валандатися з усілякою анархістською потолоччю? Нехай, коли хочуть. Так і порішили. Бо спокійніше й легше вважати було так. А тиждень потому ще одна розвідгрупа зникла. Ті взагалі не мали далі, аніж на 700 метрів, заходити. Знов те саме: ні звуку, ні сліду. Наче у воду канули. Тут-то станція і занепокоїлась не на жарт. Ой, як недобре, коли протягом тижня цілих два загони зникає. Щось робити, вживати заходів треба було. Виставили вони на 300-ому метрі сторожу: мішків з піском натягали, кулемет поставили, прожектор - усе, як фортифікаційна наука вимагає. І відправили до Бєгової гінця. У них з Бєговою та 1905 року союз був. А раніше ще Октябрське поле з ними було, але чи то аварія, чи невідомо що ще сталося, і жити тепер там неможливо. Розбіглися всі звідти. Ну, це до слова. Послали вони, значить, на Бєгову гінця, аби попередити, що щось недобре коїться та допомоги в разі чого попросити. Але не встигли там обміркувати й відповідь дати, як у той же день примчав другий гонець, весь змилений такий, і докладає, що та їхня підсилена сторожа вся полягла без єдиного пострілу - зарізали усіх. Немов уві сні, що страшно. Проте вони ж би не заснули просто, бо на нервах. Не кажу вже про накази та приписи. Послухала Бєгова та зрозуміла, що, якщо негайно нічого не вдіяти, ця ж мерва і у них буде. Відрядили ударний загін - десь сотню бійців-ветеранів з кулеметами та гранатометами. Звісно, часу на збори пішло добряче - дня півтора. А перед загоном гінців відпустили назад, пообіцяв допомогти. Ну... коли загін дістався Полежаєвської, там вже ані душі живої не лишилось. І тіл не було - лише кров крізь. Ось так от. Дідько його знає, хто це зробив. Я от не вірю, що люди здатні на таке.
- А з Бєговою що сталося? - не своїм голосом спитав Артем.
- Нічого з нею не сталося. Побачили, що така річ, та й підірвали тунель, що до Полежаєвської вів. Завал, чув, десь метрів 40. Такий, що без техніки не розгребеш, та й з технікою малоймовірно. До того ж, де її візьмеш? Техніка вже років з 15 як погнила.
Петро Андрійович змовк та подивився на вогонь. Артем тихо кахикнув і визнав:
- Так, треба було стріляти... Завдав я собі дурня.
З півдня почувся крик:
- Гей, там, на п'ятисотому! Все у вас гаразд?
Петро Андрійович прокричав у складені долоні у відповідь:
- Підійдіть ближче! Справа є!
Тунелем з боку станції до них простували, світячи кишеньковими ліхтарями, три постаті. Це були дозорні з 350-ти метрів. Вони підійшли до багаття, погасили свої ліхтарі та присіли поруч.
- Здоров будь, Петре! То це ти сьогодні тут? А я оце міркував: кого ж сьогодні на 500-й поставили? - привітався їхній старший, діставши з пачки цигарку.
- Слухай, Андрію! У мене хлопець бачив тут когось, але вистрелити не встиг... У тунель повернулося. Каже, на людину не було схоже.
- На людину не схоже? То який вигляд має? - звернувся той до Артема.
- Та я й не бачив ... Я лише пароль запитав, а воно відразу назад кинулося, на північ. Але кроки були не людські: така легкість, частість - наче не дві ноги, а чотири...
- Чи три! - підморгнув Андрій Артему, скорчивши моторошну пику.
...
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 10:23
P.S. Ґ у слов'янському прізвищі - фе.
:+1:
Цитата: lammik от марта 6, 2020, 11:08
Глуховский - графоман. Вот за что надо оправдываться.
Ну і що з того, що графоман. Народу подобається - нехай читають.
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 11:41
Ага, мені цікаво буде порівняти мій уривок із офіційним: скільки графоманії пролізе через сито перекладу? Я намагався фільтрувати, перебудовувати.
У Глухівського, мені здається, головне ідеї, а не стиль. Ні до чого намагатися підлаштувати під високі смаки, це про інше.
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 11:41
скільки графоманії пролізе
Тут я не эксперт, но сдаётся мне, что живые люди так не говорят. Хотя бы здесь "Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав." Зачем кроки повторять? Опять же для составления мнения нужно видеть и официальный перевод и источник.
Цитата: Easyskanker от марта 6, 2020, 11:42
Ну і що з того, що графоман. Народу подобається - нехай читають.
Вкус надо воспитывать. А уж переводить такое на другие языки, это уже за гранью. Можно подумать на Украине своих графоманов не хватает...
Цитата: Easyskanker от марта 6, 2020, 11:47
У Глухівського, мені здається, головне ідеї, а не стиль. Ні до чого намагатися підлаштувати під високі смаки, це про інше.
Какие идеи такие глубокие удалось отыскать в цикле "Метро"? К тому же я не против развлекательной литературы вообще, но и там есть гораздо более качественные образцы.
Цитата: lammik от марта 6, 2020, 12:59
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 11:41
скільки графоманії пролізе
Тут я не эксперт, но сдаётся мне, что живые люди так не говорят. Хотя бы здесь "Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав." Зачем кроки повторять? Опять же для составления мнения нужно видеть и официальный перевод и источник.
ЦитироватьНет... Я думаю, это вообще не человек был... Звуки очень странные... Да и шаги у него не человеческие были. Что же я, человеческих шагов не узнаю?
http://www.m-e-t-r-o.ru/Metro-01.htm
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 13:36
Цитата: lammik от марта 6, 2020, 12:59
Цитата: DarkMax2 от марта 6, 2020, 11:41
скільки графоманії пролізе
Тут я не эксперт, но сдаётся мне, что живые люди так не говорят. Хотя бы здесь "Кроки були якісь нелюдські. Людські кроки я б упізнав." Зачем кроки повторять? Опять же для составления мнения нужно видеть и официальный перевод и источник.
ЦитироватьНет... Я думаю, это вообще не человек был... Звуки очень странные... Да и шаги у него не человеческие были. Что же я, человеческих шагов не узнаю?
http://www.m-e-t-r-o.ru/Metro-01.htm
Так это совсем другая конструкция. А так лучше было бы "Кроки були якісь нелюдські. Людські я б упізнав."
Цитата: lammik от марта 6, 2020, 13:01
Цитата: Easyskanker от марта 6, 2020, 11:42
Ну і що з того, що графоман. Народу подобається - нехай читають.
Вкус надо воспитывать. А уж переводить такое на другие языки, это уже за гранью. Можно подумать на Украине своих графоманов не хватает...
Какой вкус и ширнармасс? Кого вы там воспитаете? Берут что хайпит, а что не хайпит не берут. Всё просто.
Цитата: lammik от марта 6, 2020, 13:04
Цитата: Easyskanker от марта 6, 2020, 11:47
У Глухівського, мені здається, головне ідеї, а не стиль. Ні до чого намагатися підлаштувати під високі смаки, це про інше.
Какие идеи такие глубокие удалось отыскать в цикле "Метро"? К тому же я не против развлекательной литературы вообще, но и там есть гораздо более качественные образцы.
Идеи о свободе личности.
Цитата: Easyskanker от марта 6, 2020, 15:47
Идеи о свободе личности.
От здравого смысла? Читал только первую книгу, и даже если закрыть глаза на ужасный слог, сюжет заставляет постоянно поднимать глаза.
От диктатуры. Да, первая книга откровенно юношеская. Другие чуть менее, но тоже. Однако рефлексирование позднесоветской и постсоветской действительности поднимает Глуховского над остальными графоманами. Пожалуй даже над последними книгами светоча нашего Пелевина поднимает.
Посмотрю оригинал сначала.
(https://img.yakaboo.ua/media/catalog/product/cache/1/image/398x565/31b681157c4c1a5551b0db4896e7972f/i/m/img_55120.jpg) (https://www.yakaboo.ua/ua/metro-2033-2215134.html)
Торік вийшло українське видання "Метро 2033". Купувати я, звісно, його не буду. Але цікаво, якої ж там якості переклад. Ніхто не бачив відгуків, де згадували про якість перекладу?