Хто може назвати в історії української літератури од Котляревського до нашого часу хоч одного чисто україномовного письменника, щоб не писав і не говорив ані російською, польською, німецькою, румунською, угорською, чеською, словацькою, англійською та ін. мовами?
Це треба дуже добре бути знайомим з українською літературою, щоб знати чи наприклад Тичина, ніколи ні слова не написав російською.
Цитата: LUTS от декабря 2, 2014, 01:05
Це треба дуже добре бути знайомим з українською літературою, щоб знати чи наприклад Тичина, ніколи ні слова не написав російською.
Нє, ну говорив же, либонь. Автор за то, як я поняв, питає, чи був такий литератор, шо не володів жодною, крім української, мовою.
Цитата: Sandar от декабря 2, 2014, 04:31
Цитата: LUTS от декабря 2, 2014, 01:05
Це треба дуже добре бути знайомим з українською літературою, щоб знати чи наприклад Тичина, ніколи ні слова не написав російською.
Нє, ну говорив же, либонь. Автор за то, як я поняв, питає, чи був такий литератор, шо не володів жодною, крім української, мовою.
Наврядчи таке можливо. Не спілкуватися - ще можна собі уявити.
Совєтські і сучасні відпадають. Старі західні також - мали німецьку, польську, угорську освіту, майже всі писали ціми і російською дехто, а в містах дуже багато спілкувалися неукраїнською. Залишаються тільки підросійські. Хто? Панас Мирний - він жив в україномовній Полтаві, але був чиновником. Архип Тесленко? Можливо. Коцюбинський - ні. Може, Котляревський. І ми тут з дівчатами з літмузею Кубані говорили - здається, Яків Кухаренко і, можливо, Василь Мова-Лиманський.
Двомовність — поняття відносне. Хтось із раннього дитинства активно користується двома мовами, хтось освоїв другу мову на рівні вільного спілкування вже в дорослому віці, а хтось її лише вчив у школі — чи можна між ними ставити знак рівності? Беручи різні критерії відбору, я можу визначити себе як одно-, дво-, три- (разом із середнього рівня англійською), чотири- (разом з пасивним розумінням білоруської) і т.д. -мовного.
Щодо письменників, поетів і т.д. Більшість із них — люди письменні, а яку мову могли вони вчити у школі? У ХІХ ст. української шкільної освіти східняки не мали. Церковнослов'янську знали в мірі, достатній для читання молитов, а практично вся доступна світська література була російською... Коротше кажучи, стовідсоткових одномовних слід шукати хіба що серед неписьменних казкарів — увесь письменний люд володів мінімум іще однією мовою.