Уздьо майбуть буду пробувати рубити вулиньську літиратурну мову. Ше ничо ни надумав, їдне знаю буде базуватись (нигарне слово, тра бу'е викінути і замінити ниулугізмом кімсь) вуна на звягільськуму, саме більш, й устрозькуму дялехтах. Мо' на'ть латиницю кусь вчверу. Пубачим.
діло робите, прудовжуйте :)
Цитата: Conservator от февраля 6, 2014, 00:00
діло робите, прудовжуйте :)
Н'аякже. А то луне балаканина й нихто ни згадає, шу такє було.
Цитата: LUTS от февраля 5, 2014, 23:55
Уздьо майбуть буду пробувати рубити вулиньську літиратурну мову. Ше ничо ни надумав, їдне знаю буде базуватись (нигарне слово, тра бу'е викінути і замінити ниулугізмом кімсь) вуна на звягільськуму, саме більш, й устрозькуму дялехтах. Мо' на'ть латиницю кусь вчверу. Пубачим.
передача икання це чітерство адже це неспецифічно волинська риса ;)
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 00:18
передача икання це чітерство адже це неспецифічно волинська риса ;)
Дий шо типір викідати такє, бу ше десь є? :what:
Я ничыво не паняў
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 00:26
Я ничыво не паняў
Це добре, того ми горді вулинякі 8-) й хочемо. Ше б українці не розуміли, але все попереду.
где-то тут рука московского генштаба :eat:
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 00:39
где-то тут рука московского генштаба :eat:
:tss: Ни паліт мине.
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 00:33
:tss: Ни паліт мине.
кіко платют?
я тож не проти взяти уділ.
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 00:42
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 00:39
где-то тут рука московского генштаба :eat:
:tss: Ни паліт мине.
До речі вас випадково не Роберт Тамагочі звати? ;)
Мыкола Шэльмагович
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 00:50
До речі вас випадково не Роберт Тамагочі звати? ;)
Шось геть ни наше імня кєсь. :no:
Цитата: Conservator от февраля 6, 2014, 00:45
я тож не проти взяти уділ.
Мона казати, шуб з вами звязалися?
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 00:54
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 00:50
До речі вас випадково не Роберт Тамагочі звати? ;)
Шось геть ни наше імня кєсь. :no:
То ви просто шифруєтесь ;D
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 00:58
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 00:54
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 00:50
До речі вас випадково не Роберт Тамагочі звати? ;)
Шось геть ни наше імня кєсь. :no:
То ви просто шифруєтесь ;D
Уто нима мині шо рубити, тоно шифруватись. :no:
Трохі пру ридній край ридную балаканиную
Вулинь (Вилика Вулинь, Вулинська зимля) - давнїшня дуже зимля, гісторично-гиуграхвічний край каля ричок Прип'ять, Тетирив, Горинь, Стир. Мижує з Пуліссям на сівіруві і всходуві, Пуділлям на югуві, Галичиною на захудуві й югуві тож. Вулинь - цє заришні Вулиньська, юг й цєнтр Ромниньськуї, сівір Прускурувськуї, захуд Житомирськуї,
сівір Тирнопільськуї.
Сами більши гуруди Вулині - Ромне, Луцьк, Звягіль
Гістурични цєнтири - Устрог, Луцьк, Дуругубуж, Заслав, Пулонне, Вулудимир.
Названня за наччими версіями йде уд:
- горуда Велинь
- звіти звідкі й чеській горуд Волині і німецькій горуд Волін
- гоцькуго слова walhs - чужий, кельт, людина з руманьськіх народив.
Дий такє...
*для позначення твердої приголосної перед і, замість неї поки що буду ставити ї.
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 00:56
Цитата: Conservator от февраля 6, 2014, 00:45я тож не проти взяти уділ.
Мона казати, шуб з вами звязалися?
да. я їм криворожський язик оформлю.
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 01:14
Стир
по п'яні купався, як до Лучеська їздив (на якійсь покинутій військовій базі під ним відпочивали). не знав, шо там у місці, де ниряв, полметра води, а дальше - тіна. чуть не втопився. то мені двайцять годков було.
А будуть приклади стандартних розмовних фраз (привітання, прощання, подяка, «Ви говорите по-волинськи?» і т.д.)?
Цитировать*для позначення твердої приголосної перед і, замість неї поки що буду ставити ї.
Тобто, Ї пом'якшує (як у желехівці), чи навпаки? Чи є ще якісь відмінності від сучасного українського алфавіту?
Цитата: Python от февраля 6, 2014, 13:53
Тобто, Ї пом'якшує (як у желехівці), чи навпаки? Чи є ще якісь відмінності від сучасного українського алфавіту?
Ні, навпаки. Інших нема, поки що.
Цитата: Conservator от февраля 6, 2014, 13:45
по п'яні купався, як до Лучеська їздив (на якійсь покинутій військовій базі під ним відпочивали). не знав, шо там у місці, де ниряв, полметра води, а дальше - тіна. чуть не втопився. то мені двайцять годков було.
В мене таке враження склалось, що той Стир всюди такий
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 15:11
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
І шо там? Нема?
Значить тут у всіх колективні слухові галюцинації. Цікаво з чим це пов'язано? Чорнобиль? :???
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 15:11
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
Подивився карту. По моїй місцевості пише: нейтралізація опозиції /о/-/у/ в усіх позиціях крім кінцевих відкритих складів і нейтралізація опозиції /о/-/у/ перед складом з наголошеним а: луша, бжула
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 17:42
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 15:11
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
Подивився карту. По моїй місцевості пише: нейтралізація опозиції /о/-/у/ в усіх позиціях крім кінцевих відкритих складів і нейтралізація опозиції /о/-/у/ перед складом з наголошеним а: луша, бжула
Ну вот, даже у вас в краях уканье ограниченное. В большинстве тамошних говоров и этого нет, не говоря уже о сильном уканье. А вы тему-то как масштабно назвали...
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 15:11
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
і який висновок з того перегляду?
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 19:29
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 17:42
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 15:11
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
Подивився карту. По моїй місцевості пише: нейтралізація опозиції /о/-/у/ в усіх позиціях крім кінцевих відкритих складів і нейтралізація опозиції /о/-/у/ перед складом з наголошеним а: луша, бжула
Ну вот, даже у вас в краях уканье ограниченное. В большинстве тамошних говоров и этого нет, не говоря уже о сильном уканье. А вы тему-то как масштабно назвали...
а ну це так.А про наші краї годі й говорити в центральній Україні я взагалі рідко укуання стрічав
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 19:29
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 17:42
Цитата: Wolliger Mensch от февраля 6, 2014, 15:11
Посмотрел АУМ 2, №55 на предмет уканья... :no:
Подивився карту. По моїй місцевості пише: нейтралізація опозиції /о/-/у/ в усіх позиціях крім кінцевих відкритих складів і нейтралізація опозиції /о/-/у/ перед складом з наголошеним а: луша, бжула
Ну вот, даже у вас в краях уканье ограниченное. В большинстве тамошних говоров и этого нет, не говоря уже о сильном уканье. А вы тему-то как масштабно назвали...
Та я ж ні на що не претендую. Це так, для себе, щоб самому не забути. Як по-іншому назвати не знаю. Тим більше написав же мова буде базуватися на звягельському і острозькому говорах.
Даєш острозький говір в Острозькій академії ;D
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 21:10
Даєш острозький говір в Острозькій академії ;D
Ним там розмовляє невеликий відсоток людей. Носіїв виправляють і "окультурюють". :'(
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Кустянтин Йванувич нє майбуть, а Васько мо' й балакав. :smoke:
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 21:57
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Кустянтин Йванувич нє майбуть, а Васько мо' й балакав. :smoke:
каторы? еты? не гаварыу точна. (wiki/ru) Василий_Острожский (http://ru.wikipedia.org/wiki/%C2%E0%F1%E8%EB%E8%E9_%CE%F1%F2%F0%EE%E6%F1%EA%E8%E9)
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:59
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 21:57
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Кустянтин Йванувич нє майбуть, а Васько мо' й балакав. :smoke:
каторы? еты? не гаварыу точна. (wiki/ru) Василий_Острожский (http://ru.wikipedia.org/wiki/%C2%E0%F1%E8%EB%E8%E9_%CE%F1%F2%F0%EE%E6%F1%EA%E8%E9)
Нє, не він. Цей (wiki/uk) Василь_Костянтин_Острозький (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)
а пачэму тагда бацька не гаварыу а сын гаварыу?
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 22:32
а пачэму тагда бацька не гаварыу а сын гаварыу?
Так кажу. Не говорив ясно жоден з них. Давно ж це було.
я не панимаю вашу валынскую мову.
маскоуски генштаб паработау
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 22:40
я не панимаю вашу валынскую мову.
маскоуски генштаб паработау
Ви про останнє? Я ж літературною написав.
Остап Вишня "Відкриття охоти". Переклад. Просто перший коротенький твір, який трапився на очі.
УДКРИТТЄ УХОТИ
Якшо тако казати, то кожин рик удкриттє ухоти буває два рази: першуго серпиня на пташок, а першуго листопада на звiра, але якось вже - так давно, шу за празник, кули хочте, сьватом в ухотнїків буде перше удкриттє, кули пiсля довгуї пирерви в вас в руках знов сама добра для вас рушниця i ви знов можите ни тоно, тако сказати, більшими зрубити свуї запаси їжи, ни тоно пумугти диржавi в мнясозагутовках, а й пурадувати сибе як природузнавця, природохвiла й спурцмена.
Ухота, як бачте, ни якась там нипутрибна штука, ни шось мале, а дуже-дуже добре діло, ше більш для такіх людей, як ми з вами...
* * *
Удкриттє...
Сїкі мурок, пириживань, тра серцє зісти, покі все в те'е буде як тра: й рушниця, й патрони, й удежа, й торба, - так сказати, все, шо тра для сїрйознуї, добруї ухоти...
А куди їхати?!
А з кім їхати?!
Куди їхати?!
Ну, як ви зразу можете надумати, куди їхати, якшо сьоднi вам кажуть:
- Каля Буриспуля, на узерах, качок тїх, ну море! Вiрит, як плевають, ну, як теї раскі! Їдне другуго просто чавлять геть і. Уцє вчора приїжала звiти жінучка, ту казала, шу неїнуї свикрухі кум казав, шу кумува баба чула уд свахі, шу та геть і сама бачила, як куноплi мучила, шу нима куди чириз ціх качок кунуплини впихнути! Їдим, га?!
- Їдим! Тоно в ме'е патронїв геть мало!
- А нашо вам багато тїх патронїв! Та там їдним патронум втурик пу дваціть штири качкі стриляли. П'ять патронїв - сто дваціть штук. Їден крижень, пудумайт субі. Тяжка пташка: бiльш як сто дваціть штук ни дунисет!
Завтра ви пучуїт:
- Куди на удкриттє?
- Думаю в Буриспуль.
- В Буриспуль? Чо? Хiба на сухому качкі плевають?!
- Чо "на сухому"?!
- Ту ж там узера пувисихали! Там ж цілу весну й за лiто нихто на'ть ни чув, шуб хоч їдна крикнула. Раннюю висною прилитiло, було, туди чимало табунїв, пукртутились трохі й всі на Носiвку! Чули за Носiвку?!
- Чув.
- Ту там з всього Лiвубирежжа качкі ше висною пузбірались. Біда: сулунешники всi путулучили. А на лужках пруз гнїзда трава ни вирусла геть: гнїздо на гнїздi, травi нима де русти, - ни знають кулгоспникі, чим худобу гудувати. Нє, як вже їхати, ту тоно в Носiвку!
- Ну! Пуїдим на Носiвку! Ше чириз день:
- Добрий день! Гутови ду удкриття?
- Гутовий.
- На Ягутин?
- Нє, на Носiвку!
- Пху! Пу жабей?!
- Пу жабей?
- Бу в тїй Носiвцi тоно жаби! Якшо вже їхати, шуб качкі були, ту тоно в Ягутин. Уто там качкі...
I т. д. i т. п.
З кім їхати?
Ой, тошно мині сталуся!
Хiба ж є меж ухотнїків, меж людей, які люблять тихi вечури каля узер, шу чують тихенькій шум гучиретїв, шу памнятають: "Тихше, тихше, не диши, нас почують комиші...", якім крик бугая на булотi бриньчить в нихнiх вухах, як кузловське распроп'янiссiме ля в серцi тихуї блундїнкі, а ниясний тихій плескiт на озирi в нихнiм серцюві удгукується буязливими пирибоями, i кули пiд вирбою чи пiд купицюю все вже рузказано i стає на трошкі тишина, - точно ту тишину закулихає римне чаривне:
Зоре муя вичiрняя,
Зийди над вудою -
хiба є меж них людей хоч їден, з якім б ни можна було пуїхати на удкриттє ухоти?!
...Ну, пуїдит ви з Йваном Питровичом...
На зеленому встелянуму, пiд задумливую вирбою, бу'уть балакати пру славнуго ньогувуго гурдона, - такіх субак типір ни буває! - якій став на стойку в густїй лiщинi на вальдшнепа, ту так став, шу ниякіми свістками, ниякими гудками нього ни мона було рушити з теї стойки, нього й пукінули в лiсi, бу вже нич була, а для Йвана Питровича на другій день вранці тра було виїхати з того горуда. Вирнувсь вiн аж десь чириз рик, згадав пру субаку, пiшов в лiс, знайшов тї кущи:
- Дивлюсь, стуять кустумахі мого гордона, i стуїть з пiднятую правую лапую! Уто був субака! Мертва стойка? Такого субакі я ни бачив! Даси, було такє, в зуби для нього записку й гроши: "Джек! Бігом-но пляшину вина!" Чириз пiвгудини вже литить з вином. Тоно ни мона було бiльш грошей давати: точно пруп'є!
...Десь далеко дире диркач, б'є пирипілка, потiм все тихне, сам кудись прувалюїся й бачиш, шу там за стулом сидить Джек й прупиває хазяїнуви гроши.
...А як пуїдит ви з Питром Йванувичом, ту вiн вам рузкаже, шу вiн бiльш любить стриляти звiрив, а пташка цє так тоно, за традицiюю! Питро Йванович - гунчатник... I яка в нього є сучка Хвлейта, як вуна ганяє! Пу два мiсяцi вовка ганяла. А спучатку буялась, перший раз як пубачила вовка, вискучила на просiку "біла-біла, як стiна!" "Штирнанціть вувкiв кулись за нами з Хвлейтою гнались!"
- Ну, Петре Йвановичу! Аж штирнанціть?!
- Хвакт! Спитайт Хвлейту! Й убидва сiри! ...Пилип Хведурувич рузкаже вам за підсліпуватуго старого бугалтира, сильнуго ухотнїка, жертву казучок всьої кумпанiї, з якою вiн вищас їздив на ухоту. Ви взнаїт пру зайця, який пiсля того як бугалтир стрелив зу страшним криком "н-н-няв!" вискучив аж на виршечок тиліхвоннуго стувпа, й як пириляканий бугалтир кінув рушницю й кричав "да воскреснеть бог", бiг три кiлометри дудоми...
- А то, бачте, я сам натягнув на кута заячу шкуру й пусадив каля стувпа, на дурозi, де мав йти тей бiдулаха-бугалтир...
- Ту цє ше не все! - ше скаже Пилип Хведурович. - Ше кулись ми прикулоли шпилькую до вбитуго зайця папiрчика й написали: "За шо ви мене забили?!" й того зайця пусадили пiд кущом й направили на нього підсліпуватуго бугалтира. - Вiн - бах! Заїць - бемсь! Пiдбiгає, а там такій на записцi заячий докур! То вже насміялись з нього!
...А чо ни пуриготати, як їден старий дід рузказував, як вiн кулись, ше як був мулодшим, ни мав геть рушницi, а вищас дудоми з качками приходив.
- Як цє так?
- А так! тамо на вудi вищас качкі є! От я на острув пирипливу й в гучиретi схуваюсь. Знаю, шу точно хтось з ухотнїків туди-го прийде бити. Як тоно: бачу - пiдкрадаїться, пiдкрадаїться... Бабах! А я в гучиретi як віскну "Ратуйте!" Ну, вiн зразу втік бігом, бу, думає, забив кугось чи ранив! А я тудi руздягаюсь, качичок пузбіраю й дудоми...
...Зийшла зура. Булькнув в воду вудяний щур... Закричало спрусоння качиня... Піскнула гучиритянка... Десь далеко загудів поїзд...
Сiриє...
- Хвiть-Хвiть-Хвiть! - пруризала пувiтра качка...
- Бабах!
Перший раз хтось стрельнув! Ухоту удкрито!
;up: Аудіозаписи будуть?
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 21:37
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 21:10
Даєш острозький говір в Острозькій академії ;D
Ним там розмовляє невеликий відсоток людей. Носіїв виправляють і "окультурюють". :'(
Даєш коренізацію ;D
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Ну Костусем він себе наврядчи називав. Як і Калиновський
Цитата: engelseziekte от февраля 7, 2014, 01:37
;up: Аудіозаписи будуть?
Якось можна буде зробити. :)
Цитата: Pawlo от февраля 7, 2014, 02:16
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 21:37
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 21:10
Даєш острозький говір в Острозькій академії ;D
Ним там розмовляє невеликий відсоток людей. Носіїв виправляють і "окультурюють". :'(
Даєш коренізацію ;D
Ну міський острозький говір не такий. Такий по селах більше.
Цитата: LUTS от февраля 7, 2014, 08:13
Цитата: Pawlo от февраля 7, 2014, 02:16
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 21:37
Цитата: Pawlo от февраля 6, 2014, 21:10
Даєш острозький говір в Острозькій академії ;D
Ним там розмовляє невеликий відсоток людей. Носіїв виправляють і "окультурюють". :'(
Даєш коренізацію ;D
Ну міський острозький говір не такий. Такий по селах більше.
а який міський?
Цитата: Pawlo от февраля 7, 2014, 17:06
а який міський?
Ближчий до стандартної літературщини.
потуречились славны волняки побусурманились що ж ви ;D
Цитата: Pawlo от февраля 7, 2014, 20:01
потуречились славны волняки побусурманились що ж ви ;D
Та цє ни я, цє ж устружани.
Стикнувся з відсутністю дуже великої кількості віддієслівних іменників присутніх у літ. мові. Якщо просто фонетично відображаю по-нашому літературне виходить штучно.
Цитата: LUTS от февраля 7, 2014, 20:45
Стикнувся з відсутністю дуже великої кількості віддієслівних іменників присутніх у літ. мові.
Наприклад?
Йдеться, я так розумію, про іменники на позначення процесів (що може бути пов'язано з обмеженням дотепер самим лише розмовним стилем без власного наукового, офіційно-ділового і т.д.)?
Як їх можна замінити?
Цитата: Python от февраля 8, 2014, 03:56
Цитата: LUTS от февраля 7, 2014, 20:45
Стикнувся з відсутністю дуже великої кількості віддієслівних іменників присутніх у літ. мові.
Наприклад?
Йдеться, я так розумію, про іменники на позначення процесів (що може бути пов'язано з обмеженням дотепер самим лише розмовним стилем без власного наукового, офіційно-ділового і т.д.)?
Як їх можна замінити?
Та не лише. Наприклад не знаю навіть, як замінити наприклад "прибуття", "постріл", нема слів для позначення цих процесів, скажуть просто шось "приїхало", хтось "стрельнув" і все. Доведеться мабуть просто пристосовувати фонетично літературні іменники.
Василь Стефаник "Новина"
НУВИНА
В силі сталась нувина, шу Грицько Литючий втупив в ричці свую дівчинку. Він хтів втупити й старшу, али випрусилась. З тїх пір, як Грициха вмерла, він бідував. Ни міг субі дати ради з дітьми биз жінки. Нихто за нього не хтів йти заміж, бу аби тоно діти, але ше й біда й злидні. Мучивсь Грицько ціли два рокі сам з малими дітьми. Нихто за нього ни знав, як він живе, шо робить, хіба шо найближчи сусіди. Казали вуни, шу Грицько цілу зиму геть ни палив в хаті, а зимував разом з дівчатьми на печи.
А типір все сило пру нього забалакало.
А уцє прийшов він ввечури дудоми й застав, шу дівчата на печи.
- Тату, ми їсти хочим, - сказала старша, Гандзуня.
- Ту їжте мине, а шо ж я дам вам їсти? Он є хліб, ту й їжте!
Дий й дав їм кусок хліба, а вуни, як субачинята каля голуї кустумахі, каля цього хліба стали.
- Врудила вас дий й пукінула на мую голуву, хай би неї зимля викінула! А хулєра десь ходить, хай би голуву пулумила, а ду вас ни вирнеться. Цєї хати й хулєра злякалася б!
Дівчата ни слухали татувуї мови, бу такє було щудня, й вуни привикли. Їли хліб на печи, й дивитись на них було страшно й шкода. Бог знає, як тї малєнькі кустумашки диржалися вкупі? Тоно четвиро чорних гучей, були живи й мали вагу. Здавалось, шу тї гочи важили б так, як олуво, а тіло, аби ни гочи, ту пулитіло б з вітром, як пір'їнка. Та й тепір, як вуни їли сухій хліб, ту здавалось, шу кустумахі на лиці путрискають.
Грицько глянув на них з полика й надумав: "Мирці" - і злякався так, шу аж піт нього убсипав. Чось для нього так стало, як кули би йому хто тяжкій камінь пуклав на грудину. Дівчата наминали хліб, а він припав ду зимлі і муливсь, али шось юго тягнуло дуже дивитись на них й думати: "Мирці!"
Чириз пару день Грицько буявсь сидіти в хаті, худив пу сусідах, а вуни казали, шу він дуже журивсь. Пучурнїв, й гочи запали всиредину так, шу геть і ни дивилися на світ, тоно на тей камінець, якій чавив грудину.
Їдного вечура прийшов Грицько ду хати, зварив дітям картоплі, пусулив дий кінув на піч, шуб їли. Як наїлись, ту він сказав:
- Злізайте з печи дий підем десь в гості.
Дівчата злізли з печи. Грицько натягнув на них дрантє, взяв меньшу, Доцьку, на рукі, а Гандзуню за руку дий вийшов з ними. Йшов довго лужками дий став на гури. В місячнуму світлуві рузстилилась в дулині ричка, як вилика струя живого срібла. Грицько здригнувся, бу блискуча ричка замурозила нього, а тей камінець на грудинї став ше тякший. Задихавсь й ледви міг нести малєньку Доцьку.
Спускались в дулину ду рички. Грицько скригутав зубима, аж гомін лужком йшов, й чув на грудях довгій угньовий пас, якій нього пік в серцє й в голуву. Над самую ричкую ни міг пуволі йти, али пубіг й пукінув Гандзуню. Вуна бігла за ним. Грицько скуренько взяв Доцьку й зу всеї сили кінув у воду.
Для нього стало лекше, й він забалакав скоро:
- Скажу панам, шу ни міг був дати ради: нима шо їсти, ни в хаті рузтупити, ни випрати, ни голуву пумити, ничо! Я приймаю кару, бу винин, дий на шибиницю!
Каля нього стуяла Гандзуня й балакала так само скоро:
- Татучку, ни тупіт мине, ни тупіт, ни тупіт!
- Як так просися, ту ни буду, али тубі б лукче, а мині всидно сидіти, чи за їдну, чи за дьві. Будиш бідувати змалку, а потім підеш в нянькі ду жидїв дий знов будиш бідувати. Як субі хоч.
- Ни тупіт мине, ни тупіт!..
- Нє, нє, ни буду, але для Доці вже лукче буде, як тубі. Ту виртайсь в сило, а я йду відмічатись. Уно цєю стежичкую йди, аж, аж вгору, а там прийдеш ду першуї хати, дий зайди, дий кажи, шу так і так, тато хтіли мене втупити, али я випрусилась дий прийшла, аби-то мені пиринучували. А взавтра, кажи, може б, ви мине де найняли б ду дитини, шуб бавити. Йди, бу вже ж нич.
Й Гандзуня пішла.
- Гандзю, Гандзю, а на тубі дручка, бу як те'е субака кій надибає, дий руздире, а з дручком ту ни так страшно.
Гандзя взяла дручка й пішла лужками.
Грицько закочував штани, шуб пирийти ричку, бу туди була дурога ду горуда. Вступив вже в воду пу ґулькі дий задиривів.
- Імня утця й сина й святого духа амінь. Учинаш їжи єсі на небесі і на землі...
Вирнувсь дий пішов ду мустка.
Цитата: LUTS от февраля 9, 2014, 22:59
В силі сталась нувина, шу Грицько Литючий втупив в ричці свую дівчинку.
[ ]
От підарас
Цитата: Pawlo от февраля 9, 2014, 23:33
От підарас
Ну тако пудумати - ту да, нипотриб добра.
Цитата: LUTS от февраля 6, 2014, 22:51
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 22:40
я не панимаю вашу валынскую мову.
маскоуски генштаб паработау
Ви про останнє? Я ж літературною написав.
я пра вабшчэ валынскую мову, а не пра ліцературную
Цитата: Pawlo от февраля 7, 2014, 02:17
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Ну Костусем він себе наврядчи називав. Як і Калиновський
я жэ иранизирую
Цитата: LUTS от февраля 9, 2014, 22:59
- Ни тупіт мине, ни тупіт!..
У волинській тут теж твердість?
Цитата: Python от февраля 9, 2014, 23:48
Цитата: LUTS от февраля 9, 2014, 22:59
- Ни тупіт мине, ни тупіт!..
У волинській тут теж твердість?
В мами в селі ближче до Житомирщини - так, в батька, на кордоні з Рівненщиною, було б "не тупіте".
Довгі роки, до речі, намагався перевчити себе - не вийшло. Так і залишилось "нат", "беріт", "рубіт".
Цитата: LUTS от февраля 9, 2014, 23:39
Цитата: Pawlo от февраля 9, 2014, 23:33
От підарас
Ну тако пудумати - ту да, нипотриб добра.
"нипотриб добра" це "сильний непотріб"?
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 9, 2014, 23:48
Цитата: Pawlo от февраля 7, 2014, 02:17
Цитата: Dy_što_ty_havoryš от февраля 6, 2014, 21:48
Инцярэсна, а ци гаварыу на астрожским говары Кастусь Астрожски.
Ну Костусем він себе наврядчи називав. Як і Калиновський
я жэ иранизирую
та я розумію :)
Цитата: Pawlo от февраля 10, 2014, 00:01
"нипотриб добра" це "сильний непотріб"?
Велика непотріб. Це слово вживається як лайка, по відношенню до людини, досить часто.
Цитата: LUTS от февраля 10, 2014, 00:03
Цитата: Pawlo от февраля 10, 2014, 00:01
"нипотриб добра" це "сильний непотріб"?
Велика непотріб. Це слово вживається як лайка, по відношенню до людини, досить часто.
дякую
тобто я зрозумів приблизно правильно
Цитата: Pawlo от февраля 10, 2014, 00:07
тобто я зрозумів приблизно правильно
Так :yes:
Продовжуємо перекладати з української літературної на не дуже літературну.
Григір Тютюнник, Тайна вечеря
ТАЙНА ВИЧЕРА
— Вйо-но, бичкі! — кричу на всей шлях, а вуни якто й ни чують: плентаються субі пумалу, бу знають, шу ни дудоми, а з доми йдуть. А тут ше й проти вітру, й губи мині путерпли так, шу кричу «бичкі», а вимувляю «мичкі». Мо', вуни туго й ни слухаються, бу бичкі ж — цє їдне, а мичкі —начче...
— Вйо-но, мичкі!
Визу для діда Пумазана сулому в гурудок. Він в нашуму кулгоспі ощеп на кузню зрубив й крокви пув'язав. Дий така для нього плата: сані суломи й ше, кажуть, ячменю півтора цінтнери. За ячмінь ни знаю — мо', й справді за кузню, а пру сулому знаю: брихня. Суломи дав бригадір за те, шу Пумазан для нього пурога зрубив новуго й штири парі гуконниць хвільончастих. Так шо — брихня.
Али якє мині діло? Мує діло привезти суломи, скінути — дий давайт, діду, вичерати! Для бригадіра пуриг й гуконниці надурняк, а мині — вичера!
Уто тоно хулудно дуже. Лижав на суломі — ногі мерзнуть, пириліз на дишиль — бичкі хвустами б'ються, став йти — прудуває геть. Аби ше удежа добра, а то шинеля німецька, куцинька: видно, німець маленькій був. Дий ше й биз кішенів. Пруризано, а кішенів нима: пуудгнивали. Уто вуно пруз пруризане й дме.
— Вйо-но, мичкі!
Цє вже, майбуть, з півкілометри йду й пушті ни мерзну. Привик. Тулюсь ду бичачуго боку, покі свий бік нагрию — їден, правий. Туді пувертаюсь спиную ду вітру й грию другій — лівий. А правий покі дубіє путрохі. Ну ничо, якось дуб'юсь. Скіну сулому, зайду ду хати й — рузкушелюйтесь, діду, на вичеру! Ги-ги, н'аякже!
Он на тому тижні ми як вузили сулому для гулуви сільради з Сименом Ударкувичом (батько в нього ни знати хто, а мати — Ударка), ту шо тоно й ни пуставляли нам на стїл: й бурщу, й сала мерзлуго, з чирвонинькім всиридині, і каши мулочнуї... Пуїли добре! Тоно з салом трохі ни пувезло, бу ду нього виделка дали. А як дали, ту вже ж руками в миску ни пулізиш. Взяли ми виделка (тяжкі такі, німецькі), пунаколювали пу трошкі — й в рит. А сало раз — і пирснуло. І в Симена, і в мене! Уто сміху! Дий ми туді руками... Покі гулувиха в хаті — руками, а зайде — знов виделка бирем... Дий тако пудужали й бігом дудоми. Никому й ни рузказували, бу в нас такі люди, шу тоно зруби шо — зразу вкривлять...
— Вйо-но, мичкі!
Уньо вже й гурудок видно. Дивинося, як рано засвітили... Й гікна нипунамерзяни, ясни. А в нас в силі — жовти. Ну як на них льоду на палець.
...Так шу скіну сулому, пувичеряю, ляжу в сані, накрию ногі суломкою й вйо дудомцю! Назад бичкі бігом будуть бігти до яслив, ту ни встигну геть і змерзнути.
А мо', дід випити шо дасть. А шо? Мо' й дасть! Він, рузказують, страх якій багатий. Н'а шо ж, як мулудих плотнїків на вуйні пубило, хлопців — в ФЗО на Думбас пузабірали, а плотнїкувати в кулгоспах ту тра ж комусь. Уто й наймають всі діда Пумазана. Для нього хоч і сімсят років, а теше аж-аж-аж! Биз шнуривки — й як пу струнї.
Питають в нього жінкі:
«Кули пумрет, діду?»
Ту він сміється, плюне на дулоні, мургне дий й каже:
«А ви, каже, приходьте ду мене вичурами пу черзі, пуседим, пубалакаїм, туді й взнаїт, кули я вмру...»
От кумедия! Тут пу ділу нияк ни дубиреся, а для нього— «пубалакаїм»...
— Ану-но, лигуни!
Уто й хулудно. А темніє скоро. Кліпниш гучима, рузплющиш них, а вуно якто ше тимніш зрубилось. І ниде никого нима. Тоно друти гудуть. Бач чи ні як напнулись, чо ни рвуться? Їден, два, три, штири... Штири друти. А гудуть, якто них сто або тісяча ціла. Й кожин пу-свуйому: грубий — пу-грубуму, тонкій — туненько... А сулома на санях й субі шось там: сичить, куцюбриться уд мурозу і лущиться всиридині — влягаїться... О, мишка піснула! Майбуть, з навильником вкінув. Он куму типло й дубро! Й їсти є шо там кулусочок невимнятий знайде, там зирнятко з мишию... Хрум-хрум-хрум — вже й ни гулодна...
Їде в горуд. Дурна... Шо ти там їсти будиш? Цє тубі ни в купиці!
Ну, їдь, шо мині...
— Вйо-но!
Їнтиресно, шо дід вичерати пуставить? Ну, там — бурщу, сала, каши мулочнуї... Чи то ми в гулувихі такє їли! Уто набалакав: бурщу, сала — ту ж ми в гулувихі такє їли! А в діда — пубачим. Мо', вуни сьодні хулудцю наварили: як-ни-як, чулувік суломи привизе. От аби-то хулудцю! Або нє, ни тра хулудцю. З холуду й на холод — нє. Лукш, аби... Шо — аби? Он диви-но: загадав! Мо', діда й вдома нима, а я вже надумав...
Оцє ту припікає! Бичкі аж інийом взялися. Тра ше за сані схуватись, чи шо.
— Ксоб-но!
От тубі й схувався! Тоно притуливсь ду соломи, а сані як забіжать і в кучигури мине як пихне! Уто й схувався... І нашо я на нич рушив? Вдень хоч муроз ни такій був, а зари й дихнути ни дає.
Тоно так сказав субі, аж тако — вже й вітру нима, й сулома пиристала шарудіти — в гуличку заїхали. А бичкі, видно, шу пучули, бу зупинились.
—Е, бичкі, вже дома! — пуганяю дий за налигач, дий батужком хвіть— аж іний з холук пусипавсь.
Ну от ми й дубрались.
Гуличка ду діда гузенька, заметяна снігом наривні з щахветами. На кучигурах — світло з гікон лежить, дими з куминїв сивіють в садках. Й пахнуть. Уд кожнуї хати — ризним. Як друти в полі гули пу-ризнуму, так і дими з куминїв пахнуть кожин свуїм: то юшкую, то млинчиками гарачинькіми, то й ни рузбиреш чим.
А в діда ни топиться. Видно, вже й вичеру нагутували, суломку виглядають.
— Ксоб, ксоб-но! — кричу каля дідувуго двору хрипко й втомляно: коб пучули, як я натягавсь в дурозі і в шо мині нихня сулома варт була...
А дід ничо: геть і за пуриг ни виходить. Уцє тако ждуть!
Лізу пу кучигурах ду гікна. Глянув на шибку. Дивинося! А дід ше й ни сам — з мулудичкую! Сидять убоє за стулом, пупивають... На покуті — рушникі вишивани купкую, два образи на лавці бугами дугури, а на них — жменька сухого диривію. А уньо пусирид хати — кумод з одтрухлую ножкую, прадка, услінчик... Мастити мають, чи шо? Хто ж цє тако зимою мастить?
Стукаю патиком в гуконницю:
— Діду, діду! Я вам суломи привіз!
О, пучув. Суне ду гікна, заточуїться: видно, вже залив гочи...
— Шо там такє? — питає й лускоче вусами мокру шибку. А сам чирвоний — як ни здує.
— Сулому,— кажу,— забирайт!
— Угу. Ну, скідай тамого каля кумори дий заходь пугриїся.
Бач: «пугриїся», каже. Я так і знав, шу пувичераю!
Шо цє в них тамо на стулі стуїть? От руздява! Мулудицю, кумод, бугів — все пубачив, а їсти шо нє... Ну, ше пудивлюся. Раз вже сказав «заходь», ту надивлюся. Тра тоно скоро справитись.
Лізу на сані і стаю наривні з дідувим комином. Чути нать, як в ньому думуви тувчуться: сажу трусять... А вітер — аж сулому закачує. Дий в спину мине, в спину. Коб тоно ни скінув. Бу вже кулись був скінув. Як скіпку: тоно фіть — і уб землю. А я впав дий лижу. А бригадір пубачив — цє каля кунюшні було — як заригоче. «Шо ж з тебе, каже, за парубок, шу тибе вже аж вітер пудужає!» А мині дух забило, геть і ни пувурухнуся, і слова сказати ни мона. Зате вже надивився на нього — як хтів...
А вітер тако ту мулудець: оцє тоно зачиплю навильник, то він і скіне, й скіне. Вдвох робим. Дий ше уно думуви тувчуться в комині, сажую в мене кідаються і ригочуть тако: гу-гу-гу...
— Кіша-но, нипотриб! — кричу.
А півень на гури як закричить, а гурубці з-під стрихі як пурхнуть: пудумали, шу цє я на них кішкаю! Виртайтесь, дурненькі, дий спіт субі. Або тако пугрибіться в суломі, там зирнятка є. От і буде вам вичера... А ви, бичкі, пустїйт, пукуняйт субі. Пумерзнит —скурийш дудоми дубиремось...
Захожу ду хати, а дід накраз стопкі наливає. Став пирид пурогом, зняв шапку.
— Добрий вечор! — кажу і дулоню туди, де вуси кулись вирустуть, приклав, шуб ни пубачили, як хітро я сміюсь субі, бу на стулі шо тоно нима: й капуста, й кісіль, і грушкі сулони, і пилюсткі в гуліюві...—- Тако якто муя доля ни вмирала, — кажу висиленько.
А мулудиця на мене зирк-зирк. Пучирвунїла — страх. Видно, шу стидаїться, шу я них з дідом застав. А шо там стидатись, я в вуйну ше й ни такє бачив!
Дий вже ду мулудиці:
— Добрий вечор, тьотко! З нувусіллям вас, чи шо?
А дід сміються й кілішок мині, і хліба кусок з пилюстиную.
— Пий, малий, — бубнить, бо вже такій п'яний, шу й язиком ни вурушить й кілішком мині в рукі нияк ни пупаде: водить нею сюди-туди пирид муїми гучима, я хочу злувити неї дий субі сюди-туди рукою вужу. Насилу злувив! Випив. А вуна, як угонь,— тако в скронях геть і загуло. Аби-но я хоч наїжаний — а то нащосерцє..,
— Пий ше! — пристав дід.— Пий, вибачай, шу ду столу ни садим, бу в нас сьодні з Христюю — тайна вичера! Чув, шо цє такє? Тайна вичера! Правільно кажу, Христино? Чо цє ти вже щурися — га? Чо вже смутна— га?
Ай, чось милка приунила-а-а,
Ни сли-хать її ри-че-ей...
— Так я співаю, малий? Ану-но пумужи дідуві!
«А чо цє ни пумугти,— кажу субі. Дід — добрий, гурилка — ше лукча... Бичкі стуять... Трудудень зарубив, вичера уно, як на висіллі... Чо ни поседіти в кумпанії дий ни пувитягувати?..»
— Стїйте-но, діду! — кричу.— Ви ни так. Он як тра.—
Дий як пучну високо-привисоко:
Ой ти, пта-шка, коно-ре-гейка-а-а,
Ни літай ти г-висо-ко-о-о,
Бу са-г-ма ж я добре зна-га-ю-у,
Шу г-мий милий даліко-о-о...
— От чуртяка! — підскочив дід.— Уцє ту зачипив!
Дий субі:
Бу са-г-ма ж я добре зна-га-ю-у-у...
— Чуїш, Христю,— «знаю»!! Уто — внімай! Зри! І да воздасця тубі стократ... Ану, брат, налий нам ше пу кілішку... Й субі — налий!
— Ви б-но лукче хлопця пусадили, бу нього вже хітає,— тихо забалакала мулудиця.
— Ничо, кажу, — я пустою, я ше русту, ту ни пу-пушко-дить... Давайт лукч пу стопці, бу я ж суломи вам ни тако накідав, а втрамбував! Ану-но рузкушелюйтесь!
— О, чула? —бекають дід.— Наливай!
— Так, за те, шу втрамбував,— гукаю.
— Нє! Стїй! — перебивають дід.—Христю, дава-но вип'їм вдвох, шуб ізмєни ни було! Шуб ти мині — й-як пу струнці, худила! Поняла?
А я й субі:
— Жуна — да убуїться мужа!
Хтів ше й рукою махнути, й махнув би був, али впав...
...Прукінувсь аж каля сила. Сніг під санями рипить. Друти гудуть, місяць прамо в гочи мині світить. І бичкі біжать підтюпцьом, парую хекають. Видно, хулудно для них. А мині — бжоли. Лижу, як в кулисці. В гулувах — місяць, а каля нїг — мати... Плаче... Чо цє вуна? Де цє вуна взялась? Тре мині ногі, а я й ни чую! Затерпли, чи шо?..
— Мамо!
О, прупала! Й місяць зайшов... Чи то я гочи закрив? О, знов є місяць... І знов зайшов...
Отако на бучку я й буду лижати аж ду дому. Вкриюсь бичачую парую — дий буду лижати... Дудомцю ньо-ньо!
Цє ж сило? Нє, то — узирети. А де ж сило?
Ну, всьо. Тра спати...
ви голова!