Українська вікі пише про цього товариша
(wiki/uk) Білодід_Іван_Костянтинович#Білодід_і_офіційна_мовна_політика_в_УРСР (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B4_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#.D0.91.D1.96.D0.BB.D0.BE.D0.B4.D1.96.D0.B4_.D1.96_.D0.BE.D1.84.D1.96.D1.86.D1.96.D0.B9.D0.BD.D0.B0_.D0.BC.D0.BE.D0.B2.D0.BD.D0.B0_.D0.BF.D0.BE.D0.BB.D1.96.D1.82.D0.B8.D0.BA.D0.B0_.D0.B2_.D0.A3.D0.A0.D0.A1.D0.A0)
ЦитироватьІван Білодід, бувши міністром освіти УРСР, став упроваджувачем закону про народну освіту 1959 року, де було зафіксоване положення про факультативність вивчення української мови в школах УРСР.[1]
Іван Білодід у своїх працях розкривав тему так званої «гармонійної» національно-російської двомовності,[2] що стала однією з головних наукових тем мовознавчих інституцій та закладів Академій наук республік СРСР. За участи І.Білодіда посилено розробіток наукової програми «Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування», в Києві виходять його праці: «Ленинская теория национально-языкового строительства» (К., 1972), «Мова і ідеологічна боротьба» (К.: Наукова думка, 1974, 84 с.), «Всяк сущий в ней язык...» (К., 1981), «Русский язык — язык межнационального общения народов СССР» (К., 1976), «Русский язык — источник обогащения языков народов СССР» (К., 1978), «Функционирование русского языка в близкородственном окружении» (К., 1981), «Культура русской речи в национальных республиках» (К., 1984) тощо.
Білодід критикував вживання літери Ґ та спроби відкинути дієприкметники активного стану на -чий, виступав проти «архаїзації, вульгаризації, примітивізації» української мови, а також проявів національного у ній. З цього погляду критикував потяг сучасних українських перекладачів (зокрема, журналу «Дніпро») до питомої української лексики, такої як «бганка», «горішній», «дзиґарі», «запосідати», «недоріка», «пойнятий», «пообіддя», «цебро», «чапіти», «чудуватися», «здобуватися на слово», «йти у тропі».[2]
І. К. Білодід доводив, що російська мова може й повинна мати домінуюче становище в СРСР.[3] Вважав, що «двомовність на Україні — це той вид білінгвізму, при якому обидві мови, що знаходяться на високому рівні розвитку всіх своїх функціональних стилів, з однаковою широтою і рівною мірою використовуються народом».[4]
Білодід отримав славу одного з головних русифікаторів української мови в радянський період.[Джерело?] У відповідному розділі курсу «Сучасна українська літературна мова (Лексика і фразеологія)» за редакцією І. Білодіда (К., 1973) наголошувалося, що «найголовнішим джерелом збагачення словникового складу української літературної мови в соціалістичну епоху, як і всіх інших мов нашої країни, стала мова великого російського народу — одна з найрозвиненіших і найбагатших мов світу», що «процес лексичного збагачення української літературної мови за допомогою російської відбувається і шляхом прямого засвоєння російських слів і словосполучень, чому сприяє близька спорідненість обох мов, і способом калькування», що «спосіб калькування, як своєрідний вид запозичень, практично не має меж у процесі збагачення словника української літературної мови».
Класики української літератури критично ставилися до поглядів І. Білодіда. Це відбилося, зокрема, в епіграмі Володимира Сосюри «Іванові Білодіду» та ремінісценції Андрія Малишка «Говорила баба діду...».
То й синок його вже у часи незалежнності "прославився" тим що
(wiki/uk) Білодід_Олександр_Іванович (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B4_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87)
ЦитироватьУ книзі Олеся Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко» був автором післямови,
Pawlo, повбирайте s в https:, а то сторiнка розповзається.
Цитата: Lodur от октября 24, 2013, 20:53
Pawlo, повбирайте s в https:, а то сторiнка розповзається.
я тутака не модер тож звертаємось до пана Пютона
Цитата: Pawlo от октября 24, 2013, 20:47
Білодід критикував вживання літери Ґ та спроби відкинути дієприкметники активного стану на -чий, виступав проти «архаїзації, вульгаризації, примітивізації» української мови, а також проявів національного у ній. З цього погляду критикував потяг сучасних українських перекладачів (зокрема, журналу «Дніпро») до питомої української лексики, такої як «бганка», «горішній», «дзиґарі», «запосідати», «недоріка», «пойнятий», «пообіддя», «цебро», «чапіти», «чудуватися», «здобуватися на слово», «йти у тропі».
Наша людина! ;up:
Вбгати б в цебро і най би чипів си там.
Може, він і був падлюка з точки зору нац. свідомості, але літературну норму впорядкував добре. Всі вищезагадані слова є безумовно вузькодіалектними.
«бганка», «горішній», «запосідати», «недоріка», «пойнятий», «пообіддя», «цебро», «чапіти», «ЗАчудуватися» - «йти у тропі, назирцем» - аж бігом! Та ті старші вже одійшли, їх немає. А меншим що скаже ЧАПІТИ чи ЧИПІТИ - нічого.
А на очах бринить сльоза - немає нічого замість бринить, нічого ...
Цитата: oveka от ноября 5, 2014, 16:05
А на очах бринить сльоза
Бринить — гарне слово.
Цитата: DarkMax2 от ноября 5, 2014, 15:30
Цитата: Pawlo от октября 24, 2013, 20:47
Білодід критикував вживання літери Ґ та спроби відкинути дієприкметники активного стану на -чий, виступав проти «архаїзації, вульгаризації, примітивізації» української мови, а також проявів національного у ній. З цього погляду критикував потяг сучасних українських перекладачів (зокрема, журналу «Дніпро») до питомої української лексики, такої як «бганка», «горішній», «дзиґарі», «запосідати», «недоріка», «пойнятий», «пообіддя», «цебро», «чапіти», «чудуватися», «здобуватися на слово», «йти у тропі».
Наша людина! ;up:
те що ви процитували це дійсно неоднознанчо або навіть позитивно(як на мою думку) але почитайте всю статтю там явно є і однозначно негативні моменти
Цитата: Pawlo от октября 24, 2013, 20:47
Білодід критикував вживання літери Ґ та спроби відкинути дієприкметники активного стану на -чий, виступав проти «архаїзації, вульгаризації, примітивізації» української мови, а також проявів національного у ній. З цього погляду критикував потяг сучасних українських перекладачів (зокрема, журналу «Дніпро») до питомої української лексики, такої як «бганка», «горішній», «дзиґарі», «запосідати», «недоріка», «пойнятий», «пообіддя», «цебро», «чапіти», «чудуватися», «здобуватися на слово», «йти у тропі».
Тут хорошего разве что "критикував спроби відкинути дієприкметники активного стану на -чий" (их тупо нечем заменить, а что в народном языке их якобы нет, так там много чего нет, на то он и народный)
Остальное всё просто кастрация языка, большинство корневых кустов сведено к 2-3 "функциональным" формам Есть "щезнути", но нет "чезнути", есть "зiбгати", но нет ни "бганка", ни "бгати".
А чем не угодили "недорiка" или там "цебро" - вообще загадка. По факту результатом имеем фактическую бедность и малопригодность (поэтическую,научную,переводческую и т.д.) украинского языка по сравнению с русским, что и требовалось от тов. Билодида.
У Києві прибрали пам'ятну дошку Білодіду.