Лингвофорум

Читаймо українською

I. Абетка.

Український алфавіт складається з 33 літер:
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я

В - зазвичай читається як [v] (= рос. в), але після голосної та перед приголосним (VвC), та на кінці слів в читається як напівголосний [w], або звук, середній між [v] та [w] (але на відміну від російської тут не з'являється [f]).
e.g.  варта [v`arta], Іван [iv`an], але вовк [vowk], мав [maw], знав [znaw] (не [vofk] чи [znaf]!).

Г - передає фарингальний фрикативний звук [h], що відсутній у російській мові та є дзвінким аналогом до х. Росіянам цей звук має бути знайомий за вимовою г у слові ага [aha], та вимовою г у слові бог [boh] у південних діалектах російської.
e.g.  вага [vah`a], гора [hor`a].

Ґ - [g], дзвінкий аналог к (= рос. г).
e.g.  ґрунт [grunt], ґазда [g`azda].

Е - [e], відповідає рос. э, проте є трохи переднішим.
e.g.  тема [t`ema] (рос. [тэма]), екзамен [ekz`amen].

Є - аналог рос. е.
e.g.  єство [jestv`o], плєс [pl'es].

И - [y], відповідає рос. ы, проте більш передній (направді укр. и є чимось середнім між рос. ы та и, трошки ближчим до ы).
e.g.  три [try] (рос. [тры]), другий [dr`uhyj].

І - [і] = рос. и.
e.g.  місяць [m`is'ac'], пісня [p`isn'a].

Ї - передає звукосполучення йі (= рос. йи), проте вимовляється разом, жодної паузи між й та і нема.
e.g.  поїхати [poj`ixaty], Київ [k`yjiw].

Ч - [ʧ], аналог рос. ч, проте, на відміну від російської, є завжди твердим. Тобто фактично, ч є сполученням тш, що вимовляється як один звук.
e.g.  чистий [ʧ`ystyj] ([čystyj]), чіткий [ʧitk`yj] ([čitkyj]), чужий [ʧuʒ`yj] ([čužyj]).

Щ - передає звукосполучення шч (ш і ч певною мірою пом'якшені, проте не м'які).
e.g.  що [ʃʧo] ([ščo], не [š'o]!), щастя [ʃʧ`ast'a] ([ščast'a]).

ДЗ - [ʣ] подекуди передає сполучення букв д і з; проте, найчастіше передає африкату дз (росіянам цей звук може бути знайомий за грузинськими прізвищами Георгадзе, Каладзе і т.ін.).
e.g.  дзвоник [ʣv`onyk], дзиґа [ʣ`yga], але підзабути [pidzab`uty].

ДЖ - [ʤ] деінде передає сполучення букв д і ж; проте, найчастіше передає африкату дж (росіянам цей звук може бути знайомий за такими грузинськими словами, як Аджария і т.ін.).
e.g.  бджола [бʤol`a], джерело [ʤerel`o], але підживити [pidʒyv`yty].

В українському алфавіті немає твердого знаку - його функції виконує апостроф: '. (апостроф не входить до алфавіту)
e.g.  м'який [mjak`yj], п'явка [pj`awka].


II. Деякі особливості вимови.

1. Голосні.
а) Голосні а, о, і, у в ненаголошеній позиції, на відміну від російської мови, звучать чітко й виразно, не змінюючи своєї якості.
e.g.  голова [holov`a] (не [hьlav`a]!).
б) Ненаголошений е наближається до и і навпаки (проте, не втрачає своєї якості остаточно).
e.g.  шити [ʃ`ytъ] ([šytъ]).

2. Приголосні.
Найважливішою рисою української мови є те, шо на кінці слова приголосні не стають глухими, та зберігають свою дзвінкість.
e.g.  ніж [niʒ] ([niž]), хід [xid].

3. Деякі особливості вимови дієслів.
а) Закінчення -ться читається як -цця [cc'a].
e.g.  сміється [smij`ecc'a].
б) Закінчення -шся вимовляється як -сся [ss'a].
e.g.  посміхаєшся [posmih`ajess'a].
в) Нагадаємо, що закінчення -в читається як напівголосний [w].
e.g.  знав [znaw].


Приклад:
__________________________________________________________

Я щойно почав вивчати українську мову. Займаюсь я не більше години, проте вже знаю як вимовляються українські звуки та вмію читати. Сподіваюся поступово ґрунтовно вивчити мову.

[йа шч́ойно поч́аw выwч́аты украй́ин'с'ку м́ову // займайус' йа нэ б'́ил'шэ hод́ыны / прот́э вжэ знайу йак вымовл́айуцц'а украй́ин'с'ки зв́укы та вм́ийу чыт́аты // сподив́айус'а поступ́ово грунт́оwно в́ывчыты мову //]

[ja šč`ojno poč`aw vywčaty ukraj`in's'ku m`ovu // zajm`ajus'  ja ne b`il'še hod`yny / prot`e vže zn`aju jak vymovl'`ajucc'a ukraj`in's'ki zv`uky ta vm'`iju čyt`aty // spodiv`ajus'a postup`ovo grunt`owno v`ywčyty m`ovu //]
__________________________________________________________


Далі буде...

___________________________
З повагою, F.

P.S. Щиро дякую панові Андрусяку за слушні коментарі та доповнення!

Уважаемый Дигамма,

1) либо Вы не до конца рассказали, когда В читается как [w], либо у Вас в транскрипции есть некоторые оплошности:

Цитата: DigammaКиїв [k`yjiv]
п'явка [pj`avka]
[грунт́овно в́ывчыты]

Кстати, непонятно, как читать начальное В в словах типа вже, вмiю: с одной стороны, оно перед согласным, а с другой - не после гласного;

2) вопрос общетеоретического плана: если украинское Г - фарингальный фрикативный, тогда это не есть звонкий аналог Х, поскольку последнее - звук заднеязычный, а не фарингальный.

А так - большое спасибо! :)

Цитата: Евгений2) вопрос общетеоретического плана: если украинское Г - фарингальный фрикативный, тогда это не есть звонкий аналог Х, поскольку последнее - звук заднеязычный, а не фарингальный.

Мы это уже в какой-то теме обсуждали... 8) Что такое фарингальный спирант, это загадка природы  :lol:

Цитата: Евгений1) либо Вы не до конца рассказали, когда В читается как [w], либо у Вас в транскрипции есть некоторые оплошности:

Цитата: DigammaКиїв [k`yjiv]
п'явка [pj`avka]
[грунт́овно в́ывчыты]

Так, перепрошую та дякую! Це - моя помилка (поправився). Ще раз дякую!!

Цитата: ЕвгенийКстати, непонятно, как читать начальное В в словах типа вже, вмiю: с одной стороны, оно перед согласным, а с другой - не после гласного;

[v]. [w] виникає саме у позиції VвC.

Цитата: Евгений2) вопрос общетеоретического плана: если украинское Г - фарингальный фрикативный, тогда это не есть звонкий аналог Х, поскольку последнее - звук заднеязычный, а не фарингальный.

Так, згоден - фраза не досить коректна. Я перепрошую! Укр. г задніший за х. Проте, якщо казати про слух, то він дійсно фарингальний, хоча буває (чи то мені здавалось/здається?) й велярний. Власне, я не спеціаліст у лінгвістиці, тож не зможу кваліфіковано прокоментувати чому. Може Андрусяк допоможе? (як питання стане зрозумілим, я відкорегую текст)

Тут маю лише зауважити, що у свідомості пересічного українця г сприймається як дзвінка пара до х.

Цитата: rawonamМы это уже в какой-то теме обсуждали... 8) Что такое фарингальный спирант, это загадка природы  :lol:

Тобі - аби посперечатися, як завжди. :) Як не віриш - відкривай ЛЕС на стор. 533 та читай.

Цитата: rawonam

Цитата: Евгений2) вопрос общетеоретического плана: если украинское Г - фарингальный фрикативный, тогда это не есть звонкий аналог Х, поскольку последнее - звук заднеязычный, а не фарингальный.

Мы это уже в какой-то теме обсуждали... 8) Что такое фарингальный спирант, это загадка природы  :lol:

Угу, я тоже помню. Но так русское [х] - вовсе даже не загадка природы, а нормальный заднеязычный задненёбный глухой смычный согласный 8) Хотя я могу, конечно, согласиться с тем, что для украинца г - х составляют корреляцию по глухости/звонкости. Фонологически. (Кстати, Н.С. Трубецкой где-то в "Основах фонологии" пишет, что для фонологической системы языка некоторые артикуляционные различия могут быть несущественны и звуки могут составлять корреляцию, даже различаясь не одним (дифференциальным) признаком, а несколькими. Осознаваться носителем тогда будет только этот дифференциальный признак.)

Цитата: ЕвгенийУгу, я тоже помню. Но так русское [х] - вовсе даже не загадка природы, а нормальный заднеязычный задненёбный глухой смычный согласный

Я говорив тiльки про фарингальний.

Цитата: DigammaТобі - аби посперечатися, як завжди.  Як не віриш - відкривай ЛЕС на стор. 533 та читай.

Дигамо, я почну ображатися 8) Хто казав, що я не згоден з чимось та хочу посперечатися? Я мав на увазi той факт, що цей термiн, "дзвінкий фарингальний фрикативний", у рiзних лiнгвiстiв позначає рiзнi звуки. Я зараз не маю ЛЕС пiд рукою, але коли матиму, я тобi покажу щось цiкаве.  :D

ПС Виправ помилки, будь ласка.

Цитата: rawonamДигамо, я почну ображатися 8)

Ну, вибачай! Це я, напевно, не так зрозумів.  :_1_08

Цитата: rawonamЯ мав на увазi той факт, що цей термiн, "дзвінкий фарингальний фрикативний", у рiзних лiнгвiстiв позначає рiзнi звуки.

То так би й сказав! :)

Цитата: rawonamЯ зараз не маю ЛЕС пiд рукою, але коли матиму, я тобi покажу щось цiкаве.  :D

Чекаю...  :_1_10

Цитата: rawonamПС Виправ помилки, будь ласка.

тільки -> лише
а так -  ::applause::
ну, хіба що можна було б не позначає (designate), а означає (mean)...

Цитата: Digammaтільки -> лише

Дякую, а в чому різниця між цими словами?

Цитата: DigammaЧекаю...

Розгорни ЛЕС на сторінці 433, там розповідається про семітські мови. Там сказано, що семітські мови мають два фарингальних звука. Вони є дзвінкий та глухий спіранти.
Піди сюди: http://islam.r2.ru/zain.htm
Там є дві червоні кнопки, натисни на другу, та ти почуєш, який звук у семітських мовах називають дзвінким фарингальним спірантом.
Який звук називають в українській мові цим терміном, ти добре знаєш.

Отже, хтось з цих лінгвістів помиляється  8)

Цитата: rawonam

Цитата: Digammaтільки -> лише

Дякую, а в чому різниця між цими словами?

Вони є майже цілковитими синонімами. Проте, частіше вживають лише - така собі мовна мода. :) Проте, бувають випадки, коли вжити слід саме тільки. Саме в тому випадку, я би вжив лише.

Цитата: rawonamРозгорни ЛЕС на сторінці 433, там розповідається про семітські мови.

Гм... В тебе яке видання? :)

Цитата: rawonamОтже, хтось з цих лінгвістів помиляється  8)

Чому? Мені здається, чи у МФА у колонці "фарингальні" є позначки для обох звуків?

Цитата: DigammaГм... В тебе яке видання?

Можливо я помилився сторінкою, подивися "Семітські мови".

Цитата: DigammaЧому? Мені здається, чи у МФА у колонці "фарингальні" є позначки для обох звуків?

Якщо виникло таке запитання, значить я не дуже добре виразився... Дзвінкий фарингальний спірант по ідеї має позначати один конкретний звук, на цьому й ґрунтується артикуляторна фонетика. Це якесь непорозуміння, що різні лінгвісти посилаються на різні звуки одним терміном. МФА має один символ для кожного звуку, для дзвінкого фарингального спіранта це "ʕ". Позначків може бути сотня (адже не лише МФА існує), це нічого не змінює - дзвінкій фарингальний спірант це один звук.

Цитата: rawonamМожливо я помилився сторінкою, подивися "Семітські мови".

Я ж тому і спитав яке видання. :)

Цитата: rawonamДзвінкий фарингальний спірант має позначати один конкретний звук, на цьому й ґрунтується артикуляторна фонетика. Це якесь непорозуміння, що різні лінгвісти посилаються на різні звуки одним терміном.

Стривай-но. Тут я згоден, але у ЛЕС один помічено як верхній фарингальний, а інший - як нижній. Це не з'ясовує ситуації?


P.S.

1) "по ідеї має позначати" -> "має позначати" ("по ідеї" - просто нема, та й навіть тоді не по а за: рос. по у сенсі "с пред. на вопрос по ком, по чем? о чем, после чего, потом" (Даль) відповідає укр. за).

2) позначків -> позначок (позначка - вона)

3) ґрунтується - ::applause::

Увага, додані коментарі щодо вимови в у позиціях VвC та -в.

І знов дякуємо Андрусяку!

Цитата: DigammaУвага, додані коментарі щодо вимови в у позиціях VвC та -в.

І знов дякуємо Андрусяку!

:oops: менi аж нiяково стало...  8)

Цитата: DigammaТут я згоден, але у ЛЕС один помічено як верхній фарингальний, а інший - як нижній. Це не з'ясовує ситуації?

Ти про таблицю Щерби? Не з'ясовує, а заплутує. Я не знаю, що вiн мав на увазi, там багато рiзних знакiв, може бути епiглотальнi.

Цитата: Digamma3) ґрунтується -  ::applause::

А що особливого у цьому словi?

Цитата: rawonamHe з'ясовує, а заплутує.

Цитата: andrewsiak

Цитата: rawonamHe з'ясовує, а заплутує.

Щиро дякую  #-o

Цитата: rawonam

Цитата: Digamma3) ґрунтується -  ::applause::

А що особливого у цьому словi?

Та нічого - просто ти не забув про ґ. :)

Цитата: Digamma

Цитата: rawonam

Цитата: Digamma3) ґрунтується -  ::applause::

А що особливого у цьому словi?

Та нічого - просто ти не забув про ґ. :)

Як же я можу забути, якщо я це слово в словнике шукав.  8)

Цитата: rawonamЯк же я можу забути, якщо я це слово в словнике шукав.  8)

Як на мене, форма "в словнике" - кострубата й неоковирна. Я б сам сказав "в словнику" або "у словнику". Пояснити, чому я сказав би саме так, я не можу, отож можете це повідомлення ігнорувати - доки не прийдуть наші знавці граматики.

Цитата: Станислав Секирин

Цитата: rawonamЯк же я можу забути, якщо я це слово в словнике шукав.  8)

Як на мене, форма "в словнике" - кострубата й неоковирна. Я б сам сказав "в словнику" або "у словнику". Пояснити, чому я сказав би саме так, я не можу, отож можете це повідомлення ігнорувати - доки не прийдуть наші знавці граматики.

Ясно, що форми "у словнике" не iснує тому, що тут Равонам пристосував до украïнського слова росiйське закiнчення. Украïнськi закiнчення iменникiв чоловiчого та середнього роду однини у мiсцевому вiдмiнку є "-у" ("-овi") (у словнику (у словниковi), у садку, на снiгу, у Нью-Йорку, на лiжку) або "-i" (у лiсi, на вокзалi, на столi, у вiкнi, у Лондонi, у вiддiленнi). Прослiдковується тенденция ставити "-у" пiсля -к-/-г- основи (хоча: у Петербурзi) та "-i" в iнших випадках. Iснують також цiкавi форми по дiалектах на "-овi" (наприклад моя двоєрідна сестра з Вiнницькоï областi каже не "на стiльцi", а "на стiльцьовi"), але в лiтературнiй мовi закiнчення "-овi" здебiльшого додається до назв iстот (по-русски "одушевленных существительных"): у синовi, на батьковi, тощо.

Цитата: andrewsiak

Цитата: Станислав Секирин

Цитата: rawonamЯк же я можу забути, якщо я це слово в словнике шукав.  8)

Як на мене, форма "в словнике" - кострубата й неоковирна. Я б сам сказав "в словнику" або "у словнику". Пояснити, чому я сказав би саме так, я не можу, отож можете це повідомлення ігнорувати - доки не прийдуть наші знавці граматики.

Ясно, що форми "у словнике" не iснує тому, що тут Равонам пристосував до украïнського слова росiйське закiнчення. Украïнськi закiнчення iменникiв чоловiчого та середнього роду однини у мiсцевому вiдмiнку є "-у" ("-овi") (у словнику (у словниковi), у садку, на снiгу, у Нью-Йорку, на лiжку) або "-i" (у лiсi, на вокзалi, на столi, у вiкнi, у Лондонi, у вiддiленнi). Прослiдковується тенденция ставити "-у" пiсля -к-/-г- основи (хоча: у Петербурзi) та "-i" в iнших випадках. Iснують також цiкавi форми по дiалектах на "-овi" (наприклад моя двоєрідна сестра з Вiнницькоï областi каже не "на стiльцi", а "на стiльцьовi"), але в лiтературнiй мовi закiнчення "-овi" здебiльшого додається до назв iстот (по-русски "одушевленных существительных"): у синовi, на батьковi, тощо.

Дякую, хлопцi.  8)

Цитата: rawonamЯк же я можу забути, якщо я це слово в словнике шукав.  8)

Цитата: andrewsiakЯсно, що форми "у словнике" не iснує тому, що тут Равонам пристосував до украïнського слова росiйське закiнчення. Украïнськi закiнчення iменникiв чоловiчого та середнього роду однини у мiсцевому вiдмiнку є "-у" ("-овi") (у словнику (у словниковi), у садку, на снiгу, у Нью-Йорку, на лiжку) або "-i" (у лiсi, на вокзалi, на столi, у вiкнi, у Лондонi, у вiддiленнi)...

До слів Андрусяка можу лише додати, що іменники II відміни твердої групи (до яких і належить словник) у давальному відмінку мають закінчення -у/-ові.

По-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

Цитата: jurasПо-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

нi, в украïнськiй, на вiдмiну вiд бiлоруськоï, такого явища не iснує... (хiба що може у говiрках, близьких до бiлоруського кордону. Натомiсть, у тих самих говiрках досить добре зафiксоване акання, що наближує ïх до пiвнiчних сусiдiв.)

Цитата: andrewsiak

Цитата: jurasПо-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

нi, в украïнськiй, на вiдмiну вiд бiлоруськоï, такого явища не iснує... (хiба що може у говiрках, близьких до бiлоруського кордону. Натомiсть, у тих самих говiрках досить добре зафiксоване акання, що наближує ïх до пiвнiчних сусiдiв.)

але чому втеди писали Ь в старих украйiнских правописах?

див. http://www.vlada.kiev.ua/pravopys/1.html

Цитата: juras

Цитата: andrewsiak

Цитата: jurasПо-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

нi, в украïнськiй, на вiдмiну вiд бiлоруськоï, такого явища не iснує... (хiба що може у говiрках, близьких до бiлоруського кордону. Натомiсть, у тих самих говiрках досить добре зафiксоване акання, що наближує ïх до пiвнiчних сусiдiв.)

але чому втеди писали Ь в старих украйiнских правописах?

див. http://www.vlada.kiev.ua/pravopys/1.html

ну, напевно, тодi так i говорили, якщо писали з м'яким знаком... Тепер цього немає.

Цитата: jurasале чому втеди писали Ь в старих украйiнских правописах?

див. http://www.vlada.kiev.ua/pravopys/1.html

Даруйте, але ж то лише в одному правопису (Німчук же сам зазначив, що це є особливість саме того видання). Більше того, не факт, що той правопис не віддзеркалював деяких особливостей певного діалекта чи говірки - я це про те, що з огляду на загальні тенденції у тогочасному нашому пошуку єдиної правописної норми не можна бути певним, що та правописна норма відбиває саме загальноукраїнську рису.

Цитата: andrewsiak

Цитата: jurasПо-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

нi, в украïнськiй, на вiдмiну вiд бiлоруськоï, такого явища не iснує... (хiба що може у говiрках, близьких до бiлоруського кордону. Натомiсть, у тих самих говiрках досить добре зафiксоване акання, що наближує ïх до пiвнiчних сусiдiв.)

Таке вподібнення таки існує. "Світ" треба вимовляти з м'яким [с]. Тільки, на відміну від білоруської, м'якого знака при цьому не пишуть. Уважають, що мовці й самі мають знати, що в сполуках приголосних звуків перед йотованими та "і" м'яко слід вимовляти всі приголосні, що мають м'яку пару. Я дуже добре пам'ятаю відповідне пояснення в своєму шкільному підручнику української мови (на жаль, забув тільки, за який клас). Ось ще кілька слів з цього ряду: цвіт, свято, нестяма, слід.

Цитата: CunningLinguistТаке вподібнення таки існує. "Світ" треба вимовляти з м'яким [с]. Тільки, на відміну від білоруської, м'якого знака при цьому не пишуть. Уважають, що мовці й самі мають знати, що в сполуках приголосних звуків перед йотованими та "і" м'яко слід вимовляти всі приголосні, що мають м'яку пару. Я дуже добре пам'ятаю відповідне пояснення в своєму шкільному підручнику української мови (на жаль, забув тільки, за який клас). Ось ще кілька слів з цього ряду: цвіт, свято, нестяма, слід.

Цікаво, що ви то боретеся зі зрущенням (чи може просто з певними персонами? ;)), то авторитетно насаджуєте це саме явище. Світ, цвіт, свято... украінська не має м'якого [в'], тому уподібнення за м'якістю не має відбуватися принципово (а от введення м'якого [в'] є саме зрущенням).

З наведених вами прикладів лише у нестямі є безумовне уподібнення за м'якістю.

Цитата: DigammaЦікаво, що ви то боретеся зі зрущенням (чи може просто з певними персонами? ;)), то авторитетно насаджуєте це саме явище. Світ, цвіт, свято... украінська не має м'якого [в'], тому уподібнення за м'якістю не має відбуватися принципово (а от введення м'якого [в'] є саме зрущенням).

З наведених вами прикладів лише у нестямі є безумовне уподібнення за м'якістю.

Я нічого нікому не накидав. Якби Ви уважніше читали написане, то побачили б, що я посилався на шкільний підручник української мови. Не лінуйтеся, пошукайте. Те саме стосується й літературної вимови звука [в]. У шкільних підручниках української мови у вимовних таблицях його ніде не наведено як дзвінку пару до звука [ф].

Цитата: CunningLinguistЯ нічого нікому не накидав. Якби Ви уважніше читали написане, то побачили б, що я посилався на шкільний підручник української мови. Не лінуйтеся, пошукайте. Те саме стосується й літературної вимови звука [в]. У шкільних підручниках української мови у вимовних таблицях його ніде не наведено як дзвінку пару до звука [ф].

Говорили-балакали, потім сіли та й заплакали... Яким чином відповідність [в] / [ф] стосується уподібнення за м'якістю? Ви темою не помилилися? (дуже цікавим є на цьому тлі ваш закид про уважне читання)

Цитата: Digamma

Цитата: CunningLinguistЯ нічого нікому не накидав. Якби Ви уважніше читали написане, то побачили б, що я посилався на шкільний підручник української мови. Не лінуйтеся, пошукайте. Те саме стосується й літературної вимови звука [в]. У шкільних підручниках української мови у вимовних таблицях його ніде не наведено як дзвінку пару до звука [ф].

Говорили-балакали, потім сіли та й заплакали... Яким чином відповідність [в] / [ф] стосується уподібнення за м'якістю? Ви темою не помилилися? (дуже цікавим є на цьому тлі ваш закид про уважне читання)

Знову прошу уважно читати написане, майте врешті-решт повагу до співрозмовника. Повторюю свою відповідь:

"Я нічого нікому не накидав. Якби Ви уважніше читали написане, то побачили б, що я посилався на шкільний підручник української мови. Не лінуйтеся, пошукайте. Те саме стосується й літературної вимови звука [в]. У шкільних підручниках української мови у вимовних таблицях його ніде не наведено як дзвінку пару до звука [ф]".

Инакше кажучи, я відповів Вам по суті, запропонувавши знайти відповідь у шкільному підручнику української мови, а опісля побіжно торкнувся ще одного питання, запропонуваши Вам найти відповідь у тому ж таки підручнику. На жаль, мушу сказати, що з Вами нецікаво спілкуватися. Схоже на те, що Ви більше переймаєтеся своєю владою на форумі, ніж питаннями української мови.

Цитата: DigammaВ - зазвичай читається як [v] (= рос. в), але після голосної та перед приголосним (VвC), та на кінці слів в читається як напівголосний [w], або звук, середній між [v] та [w] (але на відміну від російської тут не з'являється [f]).

Літературна вимова українського звука [в] ніде не збігається з вимовою його російського відповідника. Український звук - губно-губний сонорний (напівголосний), тоді як російський - губно-зубний. Про приналежність українського [в] до губно-губних свідчить таблиця українських приголосних на http://www.mova.info/Page2.aspx?l1=128 . Те саме бачимо й у довіднику "Сучасна українська мова" Л. Ю. Шевченко т. ин. (Київ, "Либідь", 1993).  Такі ж таблиці можна знайти й у шкільних підручниках української мови.

ЦитироватьЩ - передає звукосполучення шч (ш і ч певною мірою пом'якшені, проте не м'які).

Літературна вимова звуків [ш] та [ч], які входять до звукосполуки, що її позначає буква "щ", тверда (не м'яка та не пом'якшена). Якщо вилучити цю літеру з української абетки, замінивши її на буквосполуку "шч", на вимові відповідних слів це не відіб'ється.

ЦитироватьЯ щойно почав вивчати українську мову. Займаюсь я не більше години, проте вже знаю як вимовляються українські звуки та вмію читати.

Слово "займатися" в українській мові значить те саме, що й "спалахувати", і має слово "воспламеняться" за російського відповідника.

"Займати" (без "-ся") - синонім слова "чіпати", "рушити".

Російському дієслову "заниматься" в українській мові відповідають:

- "учитися", "працювати":
Он занимается по пять часов в день - Він учиться [працює] п'ять годин на день [щодня];

- "братися", "заходитися" (звідси й слово "захід" - відповідник російського "мероприятие"):

Дети занялись чтением - Діти взялися за читання;
Отец занялся гаражом - Батько зайшовся коло гаража.

Якщо йдеться про спосіб заробляння грошей, можна казати "жити з чогось":

заниматься земледелием - жити з рільництва [хліборобства].

На місці російської словосполуки "заниматься" + віддієслівний іменник або "заниматься" + назва фаху,  в українській мові маємо ще й відповідне дієслово:

заниматься рисованием - малювати;
заниматься попрошайничеством - жебракувати.

Словосполука "не більше години" хибна з погляду української граматики. Українські прикметники й прислівники вищого ступеня керують додатками тільки з допомогою або прийменників "за" / "від" або сполучників "ніж" / "як":

більше за годину / від години / ніж годину / як годину.

Цитата: DigammaЦікаво, що ви то боретеся зі зрущенням

Руський = український, ergo зрущення = зукраїнщення. Боротися із зукраїнщенням української мови? Тавтологія якась незрозуміла виходить. Певно, Ви все ж таки мали на увазі зросійщення.

Цитировать(чи може просто з певними персонами? ;))

Мій фах - мовознавство, а не інтриганство. ;-)

Цитата: CunningLinguistИнакше кажучи, я відповів Вам по суті, запропонувавши знайти відповідь у шкільному підручнику української мови...

Шановний, відповідь "пошукайте самі" не є ані відповіддю по суті, ані коректним посиланням.

Цитата: CunningLinguistа опісля побіжно торкнувся ще одного питання, запропонуваши Вам найти відповідь у тому ж таки підручнику.

То могли би зробити висновки щодо якості підручника. Але ж вам більш притамані висновки щодо моєї персони.

Цитата: CunningLinguistНа жаль, мушу сказати, що з Вами нецікаво спілкуватися.

Це вам нецікаво стало після того, як ми перейшли до м'якості /в/ у світ і неможливості регресивної асиміляції /с/ по м'якості перед [в'] через принципову відсутність останнього в мові?

Добавлено спустя 24 минуты:

Цитата: CunningLinguistЛітературна вимова українського звука [в] ніде не збігається з вимовою його російського відповідника. Український звук - губно-губний сонорний (напівголосний), тоді як російський - губно-зубний.

На жаль у слові бавовна /в/ вимовляються не однаково.

Цитата: CunningLinguistЦитата:
Щ - передає звукосполучення шч (ш і ч певною мірою пом'якшені, проте не м'які).
...
Якщо вилучити цю літеру з української абетки, замінивши її на буквосполуку "шч", на вимові відповідних слів це не відіб'ється.

Не відіб'ється на літературній вимові (але суттєво порушить орфографічну єдність діалектів).

Цитата: CunningLinguistСлово "займатися" в українській мові значить те саме, що й "спалахувати", і має слово "воспламеняться" за російського відповідника.

Не треба удавати, немов це одне зі значень є єдиним можливим. Пор. "щось робити" (корпус парадигм НАН України).

Цитата: CunningLinguistСловосполука "не більше години" хибна з погляду української граматики. Українські прикметники й прислівники вищого ступеня керують додатками тільки з допомогою або прийменників "за" / "від" або сполучників "ніж" / "як"

Уживання більше у значенні прийменника з родовим відмінком є унормованим.

Цитата: DigammaШановний, відповідь "пошукайте самі" не є ані відповіддю по суті, ані коректним посиланням.

Я ж не відсилав Вас "іти туди - не знаю куди, знайти того - не знаю чого". Ішлося про шкільний підручник української мови. Але дарма. Посилання щодо звука [в] я Вам дав. Тепер щодо пом'якшення груп приголосних. У тому ж таки довіднику "Сучасна українська мова" Л. Ю. Шевченко та ин. (Київ, "Либідь", 1993) на стор. 46, в уступі 3 читаємо:

"Перед наступним пом'якшеним або напівпом'якшеним приголосним виступають пом'якшені [д'], [т'], [з'], [с'], [н'], [л']: [п′íс'н'а], [моугýт'н'і], [д'н'і], [з'н'áтие], [рáд'іс'т'], [ц'в′іт], [к′íн'с'киǐ], [с'іл'с'к′і]".  

ЦитироватьТо могли би зробити висновки щодо якості підручника.

Ідеться про типовий шкільний підручник української мови. Авжеж, з височини своїх теперішніх (на жаль, усе ж таки недосконалих) знань української мови, відомощів про її природний розвиток і про втручання в нього з боку "мовознавців" від політики, я можу зробити певні висновки про ступінь зросійщености нинішніх українських підручників і словників. Але в цьому випадку написане в підручнику збігається з нормами української літературної вимови, що існували до втручання в них сталінських унормовувачів.

ЦитироватьАле ж вам більш притамані висновки щодо моєї персони.

Боюся, Ви самі себе тішите. Якомусь Фройдовому наступникові Ви, певно, були б цікаві як психологічний тип. Мені ж до того байдуже. Мені важить тільки якість мовного вжитку.

Цитата: CunningLinguistНа жаль, мушу сказати, що з Вами нецікаво спілкуватися.

Це вам нецікаво стало після того, як ми перейшли до м'якості /в/ у світ і неможливості регресивної асиміляції /с/ по м'якості перед [в'] через принципову відсутність останнього в мові?[/quote]
Мою відповідь з цього питання розташовано вгорі (у дужках зазначу, що слово "відсутність" в українській мові має значення тимчасовости, та й уживати його слід хіба що, коли йдеться про людей. Скажімо, учень може бути відсутнім на викладах через хворобу. Що ж до вподібнення звуків, то може йтися про його брак чи ненаявність, а не відсутність).  

ЦитироватьНа жаль у слові бавовна /в/ вимовляються не однаково.

Добре вже, що Ви більше не стверджуєте, що український та російський звуки [в] тотожні. І чому, власне, "на жаль"? У слові "бавовна" ми таки маємо справу з двома різновидами фонеми <в>. Вимовляючи другий з них, мовець неначе зупиняється на півшляху, залишаючи губи затуленими. А в першому випадку губи розтуляють, переходячи до вимовлення голосівки.

Цитировать

Цитата: CunningLinguistЯкщо вилучити цю літеру з української абетки, замінивши її на буквосполуку "шч", на вимові відповідних слів це не відіб'ється.

Не відіб'ється на літературній вимові (але суттєво порушить орфографічну єдність діалектів).

Добродію, але ж українську абетку створювали для потреб літературної мови. А як, скажіть-но мені, відбито в азбуці та правописі вимову [ліес] слова "ліс" або ж [пуоп], [пуіп] та [пüп] слова "піп"? Та ніяк. Якщо зважати на діялектні вимову, словник, граматику, то ніколи не вдасться втворити єдиних правил літературної мови.

P.S. Слово "суттєво" значить те саме, що й "щодо суті". Слід казати: "дуже / вельми порушить", або, якщо Вам дуже кортить висловитися по-книжному, "істотно порушить".

Цитировать

Цитата: CunningLinguistСлово "займатися" в українській мові значить те саме, що й "спалахувати", і має слово "воспламеняться" за російського відповідника.

Не треба удавати, немов це одне зі значень є єдиним можливим. Пор. "щось робити" (корпус парадигм НАН України).

Я вже писав вище, що українську стандартну мову було свідомо зросійщено, починаючи від 20-х років 20-го століття (дещицю про це можна дізнатися зі статті Ю. Шевельова "Так нас навчали правільних проізношеній" на http://www.vlada.kiev.ua/pravopys/pozytyv/shevel.html). Сучасні українські словники, що є продовженням зросійщеної української радянської мовної традиції, не становлять тут винятку. Можна по-різному ставитися до цього вчинку, а також до того, що ним було серйозно було порушено засади, на яких ґрунтується українська літературна мова. Але, наскільки мені відомо, навіть сучасні зросійщені словники української мови не припускають можливости бездодаткового використання дієслова "займатися" на позначення розумової праці чи навчання. Так, у "Русско-украинском словаре" Д. І. Ганича та І. С. Олійника (Київ, "Радянська школа", 1979) на стор. 209 знаходимо, щоправда, слово "займатися" як один з можливих перекладів російського "заниматься", що має при собі додатка. Я маю всі підстави стверджувати, що "займaтися" в такому значенні потрапило до словника внаслідок маніпулювання. Але навіть такий, зросійщений, словник, подає в значенні розумової праці та навчання тільки дієслова "працювати" й "учитися" як відповідники до російського "заниматься".

До речи, Ви мені тут закидали нещодавно, що я, мовляв, не чую живої української мови. Але маю до Вас таке ж зустрічне запитання. Адже від простих людей, котрі не вивчали української мови з книжок, а просто розмовляють нею змалку, ніколи не почуєш слова "займатися", якщо йдеться про навчання.  

ЦитироватьУживання більше у значенні прийменника з родовим відмінком є унормованим.

Російському прислівнику "больше [более]" + додаток у род. відм. в українській мові традиційно відповідають:

- прийменник "понад" + додаток у знах. відм.:

рос. "более двадцати" = укр. "понад двадцять";

- вставній словосполуці "более того" - словосполуки "що більше", "ба більше":

рос. "более того, он даже не взял с собой продукты в дорогу" = укр. "що [ба] більше, він навіть не взяв із собою харчів у дорогу";

- вислови з заперечною часткою "не":            

"щонайбільше", рідше "не більш(е) за / від / ніж / як":

рос. "их было не более пяти" = укр. "їх було щонайбільше п'ятеро" або "їх було не більш(е) за / ніж / як п'ятеро [п'ять] / від п'яти [п'ятьох].

Виходячи з цього, мені дуже хотілося б знати, звідки могла виникнути доконечна потреба ламати правило використання додатка з прикметниками й прислівниками вищого ступеня. І взагалі, відколи чинна норма, на яку Ви послалися?

Цитата: CunningLinguistАле в цьому випадку написане в підручнику збігається з нормами української літературної вимови, що існували до втручання в них сталінських унормовувачів.

І при цьому ви послалися на... книгу 1993 р. :D

Цитата: CunningLinguist"Перед наступним пом'якшеним або напівпом'якшеним приголосним виступають пом'якшені [д'], [т'], [з'], [с'], [н'], [л']: [п′íс'н'а], [моугýт'н'і], [д'н'і], [з'н'áтие], [рáд'іс'т'], [ц'в′іт], [к′íн'с'киǐ], [с'іл'с'к′і]".

Скажіть-но мені саме як лінгвіст (чи вас, бува, не лінгвістика цікавить?) яким чином може відбутися асиміляція за м'якістю до приголосного, що не може бути м'яким принципово?

І облиште, нарешті, претензії на беззаперечну унормованість та абсолютизацію вашої мови. Як приклад:

Цитата: CunningLinguistЩо ж до вподібнення звуків, то може йтися про його брак чи ненаявність, а не відсутність.

Про брак тут ітися не може, бо м'якого /в'/ українській не бракує. Решту ваших дописів розбирати я не стану, бо це не є метою українського розділу - це було як приклад.

---

Тепер організаційні питання (від модератора).

1. Вам створити окрему тему для розбору особливостей мого мовлення, чи ви маєте на меті перевести у стан суцілного флуду і офтопу український розділ у цілому?

2. Повідомлення, що написані у нормах правописів інших за сучасний Український правопис будуть або знищуватись, або редагуватись.

Будь ласка, вибачте мені за російську мову у цьому розділу, бо більш за 20 років не чув української, та за те, що, мабуть, шановні форумці вже до чогось домовились. :)

Фарингальные согласные бывают нижними и верхними. В глотке активными органами произношения являются мышцы-констрикторы – кольцеобразные мышцы, сжимающие полый орган. Имеются три констриктора глотки: нижний, средний и верхний.

Нижнефарингальные согласные образуются при напряжении нижнего констриктора глотки. Примеры: 1) звонкие: украинский 'г', чешский, словацкий, верхнелужицкий 'h'; 2) глухие: 'h' в германских языках,  арабский 'ه'.

Верхнефарингальные согласные образуются при напряжении среднего констриктора глотки, при этом возможно участие пассивного органа – надгортанника, не имеющего собственной мускулатуры. Примеры: арабские 1) звонкий: 'ع' ; и 2) глухой: 'ح'.

При этом musculus vocalis – голосовая мышца голосовых складок – не задействована непосредственно, а следовательно, фарингальные согласные могут быть как глухими, так и звонкими.

(Верхний же констриктор глотки наряду с мышцей, поднимающей, и мышцей, напрягающей мягкое нёбо, участвует лишь в разобщении носовой и ротовой полостей.)

Существует мнение, что при сокращении нижнего констриктора глотки, края голосовых складок также приближаются друг к другу и участвуют в произношении нижнефарингальных согласных. Поэтому некоторые источники относят эти согласные к гортанным. Однако я с этим не могу согласиться из-за того, что голосовые складки при произношении таких согласных всё же могут играть только свою основную роль противопоставления пары "глухой – звонкий". Максимально допускаю лишь наличие факультативного дополнительного шума от сближения голосовых складок, намного более слабого и менее слышимого (хотя, возможно, варьирующегося от индивидуума к индивидууму), чем шум собственно нижнефарингального происхождения.

Amateur, спасибо за интересную информацию. Хоть я и не могу со всем согласиться, это было очень полезно, т.к. я давно пытаюсь постигнуть тайну этих звуков. Было бы еще полезнее, если бы сослались на какой-нибудь источник, ибо я пересмотрел кучу книг по фонетике, такого распределения нигде не видел (да и никакого другого, более или менее удовлетворительного).

П.С. Как раз только на прошлой неделе смотрел интервью с женщиной, которой удалили голосовые связки (бывший депутат Кнессета, доктор медицины, проф. Хайфского университета). Был также озвучен ее голос до операции. Это явно бросалось в глаза (а точнее, в уши), что без голосовых связок она не может выговорить [h], хотя до операции он у нее был. Вот и решайте, участвуют голосовые связки или нет.

Цитата: RawonaMAmateur, спасибо за интересную информацию. Хоть я и не могу со всем согласиться, это было очень полезно, т.к. я давно пытаюсь постигнуть тайну этих звуков. Было бы еще полезнее, если бы сослались на какой-нибудь источник, ибо я пересмотрел кучу книг по фонетике, такого распределения нигде не видел (да и никакого другого, более или менее удовлетворительного).

П.С. Как раз только на прошлой неделе смотрел интервью с женщиной, которой удалили голосовые связки (бывший депутат Кнессета, доктор медицины, проф. Хайфского университета). Был также озвучен ее голос до операции. Это явно бросалось в глаза (а точнее, в уши), что без голосовых связок она не может выговорить [h], хотя до операции он у нее был. Вот и решайте, учавствуют голосовые связки или нет.

1) Я точно не помню, но всё, что касается фонетики, у меня уложилось после прочтения взятой в библиотеке книги Л.Р. Зиндера, которая называлась, кажется, "Общая фонетика". Точно не ручаюсь, так как он – автор нескольких книг. Кроме того, можно и учебник по анатомии посмотреть, хотя там не указано участие конкретных органов пищеварительной и дыхательной систем в образовании конкретных фонем. В упомянутой мною книге Л.Р. Зиндера, кстати, очень подробно описана и анатомия артикуляторных органов.

2) Возможно, ей гортань вместе с нижней частью глотки удалили, которая так и называется "гортаноглотка". Нижний констриктор – как раз там. Надо точно знать суть операции. Или поискать опытного оториноларинголога для дальнейших объяснений.

Цитата: Amateurкниги Л.Р. Зиндера, которая называлась, кажется, "Общая фонетика"

Есть такая книжка, в конце семидесятых выходила.

A koły ja budu pysaty polskoju mowoju,to wy mene zrozumijete czy ni?

Даже я поняла :)

Цитата: reziaДаже я поняла :)

Це було українською.

Цитата: RawonaM

Цитата: reziaДаже я поняла :)

Це було українською.

:oops: А бачу, українською мовою, та польськими буквами.

Цитата: Paulus PauperisA koły ja budu pysaty polskoju mowoju,to wy mene zrozumijete czy ni?

My vas pojmem dazhe esli vy budete pisat po-anglijski ;).

Ta ja ż ne choczu po-anhlijśky,ja j anhlijśku nezanadto dobre znaju.

Jak pryjemno puczuty, jak poliak rozmowliaje ukrajinśkoju.

Нагадую, що дописи транслітом на форумі заборонені.

Ну ось,забороненi,що тепер робити?Як я тепер буду жити?Знаю!Отрута!:D

Добавлено спустя 4 минуты 16 секунд:

A як прийемно подивитися,коли украйiнець пише польською!

А які книжки українською ви читаєте?

Цитата: paul_kissА які книжки українською ви читаєте?

А до кого це запитання?

ну, до всіх, хто це прочитає.

Цитата: paul_kissну, до всіх, хто це прочитає.

Тоді відповім за себе: будь-які. Але переважно наукові (на художню літературу часу замало).

У мене залишилося щось з Харкова.... :roll: От якщо паперові книжки, то їх і читаю... Переважно це навуково-популярна література.

Цитата: Vertaler van Tekstenнавуково-популярна література.

:o а це яка?

Цитата: andrewsiak

Цитата: Vertaler van Tekstenнавуково-популярна література.

:o а це яка?

Та щоб тобі повилазило! :mrgreen: Це я ще й білоруських текстів начитався. :_1_12

Цитата: Vertaler van Teksten

Цитата: andrewsiak

Цитата: Vertaler van Tekstenнавуково-популярна література.

:o а це яка?

Та щоб тобі повилазило! :mrgreen:

Ні-ні, не треба, щоб Андрусяку щось там вилазило... :D

Цитата: Digamma

Цитата: Vertaler van Teksten

Цитата: andrewsiak

Цитата: Vertaler van Tekstenнавуково-популярна література.

:o а це яка?

Та щоб тобі повилазило! :mrgreen:

Ні-ні, не треба, щоб Андрусяку щось там вилазило... :D

Треба-треба. 8-)

Цитата: Vertaler van TekstenТреба-треба. 8-)

Кому й навіщо?

Цитата: Станислав Секирин

Цитата: Vertaler van TekstenТреба-треба. 8-)

Кому й навіщо?

Мені. Щоб він сам не вилазив. :_3_01

А я в своєму життi прочитав тiльки одну книжку по-українськи-"Книга про бешкетникiв",але дуже часто читав свiй "Росiйсько-український словник".I багато спiвав українською мовою.Ось.:lol:

І що ж ви співали?

Ой,рiзнi пicнi!
Ой,на горi два дубки
Несе Галя воду
Їхали козаки
Ти ж мене пiдманула
i багато iнших.

А чи відома пану польська пісня "Соколи"?

Звичайно,що пiсня "Coколи"  менi вiдома!Це ж друга пiсня(пiсля бiлоруськойi "Вы шумiце,шумiце,нада мною,бярозы"),якi я люблю бiльш вiд усього!
Завтра я спiткаюся зi знайомим семiнаристом-украйiнцем,який вчиться в Варшавi,але тiльки що прийiхав з практики з Бiлорусi.Побалакайемо!

Добавлено спустя 3 минуты 34 секунды:

Aга,я маю до Вас одну просьбу:не говорiть менi "Пан",коли хочете,пишiть попросту "Павло".Згода?

Мені теж подобаються "Соколи". Як там
"Ей! Ей! Ей, соколи, омияйче гури, ласи, доли"

Ну там ще є щось про "желону Україну" і "дзеўчину не зобаче".  :)
У мене тільки 1 куплет є.

Цитироватьне говорiть менi "Пан",коли хочете,пишiть попросту "Павло".Згода?

Звичайно, я просто намагався поводитись чемно. ;)

Hej,tam gdzieś znad czarnej wody
Siada na koń kozak młody
Czule żegna się z dziewczyną
Jeszcze czule z Ukrainą

Refren:
Hej,hej,hej,sokoły
Omijajcie góry,lasy(pola-можна вставити),doły
Dzwoń,dzwoń,dzwoń,dzwoneczku,
Mój stepowy skowroneczku(приспiв повторити двiчi)

Żal,żal za dziewczyną,
Za zieloną Ukrainą
Żal,żal,serce płacze
Żal,że więcej nie zobaczę!
Refr.

Ona jedna pozostała
Przepióreczka moja mała
A ja tutaj w obcej stronie
Dniem i nocą tęsknię do niej
Refr.

Wina,wina,wina-wina dajcie,
A jak umrę-pochowajcie
Na zielonej Ukrainie
Przy kochanej mej dziewczynie
Refr.

[А де переклад? F]

Вибачайте,зовсiм забувся,що треба написати переклад.Але боюся перекладати це на украйiнську мову,тому напишу по-росiйськи.

Эй,там где-то около чёрной воды
Садится на коня козак молодой
Нежно прощается с дивчиной,
Ещё нежнее с Украиной

Приспiв:
Эй,(можно"гей")эй,эй,соколы
Пролетайте мимо гор,лесов,(полей)долин,
Звони,звони,мой звоночек,
Мой степной жаворонок("жавороночек")

Тяжко,тяжко  без дивчины,
Без зелёной Украины,
Жаль,жаль-сердце плачет,
Жаль,что больше не увижу!
Приспiв.

Она одна осталась
Перепёлочка моя маленькая,
А я здесь в чужой стороне
Днём и ночью тоскую по ней.
Приспiв.

Вина,вина,вина-вина дайте,
А когда умру-похороните
На зелёной Украине,
Около коханой моей дивчины!
Приспiв.

P.S. Слово "коханая" я вжив тiльки для стилю."Любимая",звичайно,було б бiльш по-росiйськи.Коли хочете,постарайтеся перекласти на украйiнську,щоб йiйi можна було спiвати.

ЦитироватьА когда умру-похороните
На зелёной Украине,

Майже як у Шевченка... :) Над перекладом треба подумати, краще, на мою думку, буде перекладати з польскої...

Ну, наприклад, приспів:

"Гей, гей, гей, соколи,
Оминайте гори, ліси, доли,
Дзвонь, дзвонь, мій дзвінечку,
Мій степовий жайвронечку"
:oops:

Я не поет ...

Ну і ще це:

"Жаль, жаль, жаль дівчину,
Жаль зелену Україну,
Жаль, жаль, серце плаче,
Жаль, що більше не побачу"

Ну, як хтось може краще, то нехай напише. :)

Спробую перекласти більш-менш віршовано та близько до оригіналу...
Але надто суворо не судіть, бо я ж не поет аж ніяк...

Гей, там понад чорною водою,
Сідає на коня козак молодий
Ніжно прощається з дівчиною,
А ще ніжніше - з Україною.

приспів
Гей, гей, гей, соколи
Йдіть крізь гори, лани й доли
Двони, дзвони, мій дзвіночку
Степовий жайвороночку

Жаль, жаль, тій дівчини
Та зеленої Вкраїни
Жаль, жаль - серце плаче
Жаль що більше не побачу

Вона єдина лишилась
Перепілка моя мила
А я тут у чужім краю
Вдень і вночі серце крає

Вина, вина, вина дайте
А умру - то поховайте
На зеленій Україні
Біля любої дівчини
(При моїй любій дівчині)

Добавлено спустя 1 минуту 39 секунд:

Цікаво... Деякі рядки наводять на думку, що має існувати український оригінал пісні...

Добавлено спустя 10 минут 42 секунды:

Нагуглив, варіант оригіналу (принаймні схоже за текстом). :)

Гей десь там де чорні води,
Сів на коня козак молодий.
Плаче молода дівчина,
Їде козак з України.

приспів
Гей, гей, гей, соколи,
Оминайте гори, ліси, доли.
Дзвінь, дзвінь, дзвінь, дзвіночку,
Степовий жайвороночку.

Жаль, жаль, за милою,
За рідною стороною.
Жаль, жаль, серце плаче,
Більше її не побачу.

Плаче, плаче, дівчинонька,
Люба моя ластівонька.
А я у чужому краю,
Серце спокою не має.

Меду ви нам наливайте,
Як загину - поховайте.
На далекій Україні,
Коло милої дівчини.

Ця гілка називається "Читаймо українською". Думаю, що в цьому разі мій допис не буде видалений :D
Хоча він і величенький. Вірніше, це не мій допис, а оповіданнячко Юрія Винничука.
Отже, запасаймося памперсами і читаймо українською...

Юрій Винничук. ГИ-ГИ-И.

Було мені, либонь, зо п'ятнадцять років, а братові Максові -- шість, коли наш татуньо виграв на довічне володіння дерев'яну садибу, єдиною незручністю якої було те, що там можна було тільки лежати і знаходилася вона на глибині двох метрів під землею. А влаштував він собі ту мандрівку в ліпший світ тим робом, що упав напідпитку з кладки в струмок, в якому й жабі було по коліна. Так вдало беркицьнути з кладки, може, таткові хтось і поміг, але нам про це нічого не відомо.
Щоправда, того вечора матінка веліла нам із братиком перетягти кладочку мотузкою і ледь-ледь підпиляти поруччя. Вона не пояснила, для чого, то я й досі в здогадках. Коли ж уранці знайдено трупа, то мотузки, звісно, уже не було. Матінка одразу в плач:
-- Ой горе ж мені! Ой лишенько! На кого ж ти нас зоставив?
Та гріх було нарікати, бо зосталася наша ненька в незлих руках своїх кавалерів, котрі ще за життя татуньового утоптали до нас стежечку і платили незлецькі гроші, віддаючи належне матусиним привабам.
В такий ото час мама нас виганяла з хати, але ми були не в тім'я биті і, підкравшись до віконця, усе любенько бачили. Меншенького я підносив на руках, щоб і він поглянув, як то наша мамуня йдуть гопки з дядьком на ліжкові.
Всіх її гостей ми знали добре з вигляду і завше ґречно віталися, дуже їх любили і шанували, бо ж приносили нам цукерки та інші солодощі.
Лише одного жевжика терпіти не могли. То був такий пузатий кнуряка, що ледве в хату влазив. Ото він, щоб не увередити нашу матінку, на неї не вибирався, а клав її зверху. Це ж було, бідна матінка гецкають та гецкають, аж рясним потом сходять, а він лежить, мов колодисько, та й сопе тіко.
Га, псюка, то ти так! Заставимо ж ми тебе погецкати. Перед самим його приходом узяли та перцю щедро посипали в ліжко під простирадло. Самі причаїлися за вікном і чекаємо.
Приходе наш любасик і зараз із матінкою порозбиралися -- та й бух у ліжко. От мама почали своє робити, а він, хоч-не-хоч, і терне задком, перець йому й туди. Ех, як не почне він кидатися та підкидатися, що матуся наші, мов горобчик, злітали то вгору, то швидко додолу гепцяли. Що ми вже забідкалися, аби не беркицьнула вона на підлогу. Але Бог милував. Зате ж наш кнуряка після тієї скачки безперестанку сахарницю свою чухав. І вдягається вже, бісова намога, а чухається!
А то якось нас дідуньо під вікном застукали, та як галайкнуть:
-- А що ви тут, шибеники, робите, га? Ми ж йому:
-- Цитьте, діду! Клієнта сполохаєте!
-- Якого ще в біса клієнта?
-- А ходіть-но лишень погляньте! Та з тих пір і дідуньо наш учащати почали під вікна. Усе нам, було, наказують:
-- Дивіться, не забудьте й мене покликати, коли там теє... Бо візьму ломаку, то ноги поперебиваю! Ич, лобуряки!
Не минуло року по татовій смерті, а наша матуся заїздилася на ніц. Куди й кавалери пропали -- наче вітром здуло.
Як на зло, ще й з дідом пригода. Дідуньо, бачте, займалися тим, що перевіряли сусідські курники. Вони всюди любили порядок.
-- Я, -- каже, -- чужого не беру, а беру лишнє. Ото як почну курей рахувати, бачу -- непарна рахуба, то й кажу собі: не буде пари -- з'їдять татари. І забираю одну курку. А як нарахую парне число, то вже одну візьмеш -- пару розіб'єш. Беру дві.
Одної нещасливої години прилапано було нашого дідуня в курнику саме як вони парній курочці голівоньку скручували. Дідуньо, звичайно, пробували пояснити, що його діяльність спрямована винятково на користь господарства, але кийки на ці апеляції не зважили і справно вирахували парність дідових ребер. Так що ні в кого вже сумніву не було, що дід зайвого ребра не мав.
Після такої рахуби небіжчик з ліжка вже не вставали. Але нам було добре відомо, що порода наша живучіша за котячу, і дідуньо бозна ще скільки літ валятимуться в ліжку, доки надумають Бозі духа віддати. А що це нам було й зовсім не до речі, то не дуже-сьмо жалували, коли якось уночі дідо задихнулися під периною, котрою накрилися з головою. А щоби тая перина не сповзла і наші дідуньо, не дай Боже, не застудилися, ми з матінкою сіли зверху.
Небіжчик і квакнути не зміг, бо наша матінка була вже на ту пору дебеленькою жіночкою і, хоч мала гузно в добрих два обійми, то все ж, певно, їй холєрно дідова голівка намуляла, а особливо довгий з горбиком ніс.
Ото як дідуньо, царство їм небесне, ґеґнули, то зосталися ми на бобах. Патент на безгучне проникання в курники втратив свою актуальність від часу, як його авторство стало відоме всім, кого він обслуговував. То й не диво, що наша матінка якось і каже:
-- Ну, ви вже повиростали, пора й за діло братися. Бо я не збираюся дармоїдів тримати.
А що це святісінька правда, ми на дідуньові переконалися, і щоб убезпечити себе від різних несподіванок, на які наша мама була дуже спритна, удалися до цілком пристойного діла: де що не так, або ж не там, де слід, лежало, відразу волокли у хату.
Малий Макс був на диво кебетним хлопчиною, але занадто вже верескливим. Якось мені той вереск так допік, що я не втерпів:
-- Цить, -- кажу, -- а то вухо відріжу!
Куди там, не перестає. Я свого братчика дуже любив, але обіцянки треба дотримувати. От я беру ножика, чирк-чирк -- і вуха нема.
Макс умить занімів, де й сльози поділися. То капотіло, як з ринви, а то мов корова злизала. Дивиться на мене вибалушеними очима, аж рот роззявив, а з вуха тихо-тихенько -- дзюрр та дзюрр.
-- Дурню! -- не витримав я. -- Ти хоч би долонею прикрив! А він ані мур-мур. Стоїть, як вкопаний. Чи довго б це тяглося, але виходить мама і питає:
-- Що таке сталося, що він вже не плаче? То верещав, як недорізаний, а то замовк і нішелесть. Що ти йому зробив?
-- Та нічого. Ото тіко вухо відчикрижив, бо занадто вже він заходився.
-- А ти ж хоч помив йому вухо перед тим, як відчикрижити?
-- Ні, а що?
-- А те, що міг інфекцію занести. Господи, що мені з вами робити? Ніколи в старших не спитаються, самі все вирішують. Ходи, Максе, в хату. Заліплю тобі ранку тістом. Чи ти ба, як воно юшить! Хоч би долонею прикрив чи що, а то вилупило баньки, як жабеня!
Те вухо я сховав у сірникове пуделочко, вимостивши його ватою, і Макс уже з ним не розлучався. Його вухо небавом стало предметом заздрощів усіх вуличних хлопчаків, ба навіть із передмістя приходила дітвора, щоб хоч одним оком глянути. А Макс із гордістю показував своє вухо і пояснював:
-- Це Влодзьо мені втяв, коли я кричав, як недорізаний. І тоді всі звертали на мене погляди, повні пошани і заздрощів: оце братик -- перша кляса!
На щастя, я одразу зорієнтувався, що на демонстрації відтятого органа можна незле заробити, і став брати від кожного глядача п'ятачок. І лише в рідкісних випадках, коли глядач був надто малим, аби володіти власним фінансовим депозитом, плата замінювалася якими-небудь цінними предметами. Це могли бути кольорові скельця, ґудзики, здохла миша, якийсь дивовижний жучок або навіть цукерка. Мама не могла нами натішитися:
-- Я завше казала: у вас грає моя кров.
Про кров нашого татуся ніколи не згадувала, оскільки й сама гаразд не відала, хто з безлічі її кавалерів міг бути нашим татом.
Але все має свій кінець. Коли забракло охочих милуватися відтятим вухом, наш ґешефт занепав. Бідолашний Макс не міг цього пережити. Він зі слізьми на очах благав мене, щоб я відрізав йому і друге вухо, але я добре розумів, що це вже ледве когось знову зацікавить.
І тоді ми почали розмірковувати, що б таке ще в Макса можна було відрізати. Довго ми думали, доки врешті Макс повідомив з таємничим виглядом, що в нього є одна дивна штучка, яка йому зовсім не потрібна, і він би з радістю її позбувся. Та коли він мені показав тую штучку, то я не захотів брати на себе тяжкого гріха.
-- Максе, -- сказав я, -- ти ще занадто малий і не можеш гаразд оцінити вартість цієї штучки. Коли ж підростеш, вона тобі деколи буде дуже потрібна.
Словом, хоч-не-хоч, а довелося шукати іншого зарібку.
На ту саму пору забрів на наше подвір'я п'яничка і заснув, а наша свиня підкралася і перекусила йому горлянку. А що вона, як рідко яка свиня, скупою не була, то ще й кабанчика покликала і давай собі ласувати.
Зачувши надто голосне хрюкання та цьмакання, вибігли ми з матінкою і відігнали жирунів. Та було надто пізно, п'яничка одійшов у кращий світ. І в тую мить посивілу голівоньку нашої неньки навідала смілива ідея: аби добро не пропадало та поки м'ясце не засмерділося, напекти з останків цього п'яни-чки шницелів.
Довго не думаючи, затягли ми його в льох і хутко розтяли від пецьки до тецьки.
Оскільки шкура вже була пошкоджена, ми її закопали, а м'ясо, відділівши від кісток, перепустили через м'ясорубку.
Наступного дня над дверима нашого будиночка закрасувалася вивіска:
Під зеленим псом
Тут можна смачно пообідати і переночувати в товаристві незрівнянної Лоліти.
Незрівнянною Лолітою, звичайно, була наша мама. Вона придбала собі чорну кудлату перуку і зовсім незле виглядала, хоч її форми вже не стримували жодні гумки і корсети.
Таким чином, наша робота полягала в тому, що нічліжан годувалося найрізноманітнішими м'ясними делікатесами, щедро присмаченими цикутою. Коли ж гості розходилися по виділених покоях, то одразу цікавилися незрівнянною Лолітою. Яке ж було їх збентеження, коли виявлялося, що це наша мама. Але не було іншої ради -- незрівнянна Лоліта заходила в кожну кімнату по черзі і примушувала до злягання, поєднуючи корисне з приємним.
На світанку жоден із клієнтів уже не дихав, і тоді для нас із Максом починалася справжня робота. Хоч і часто заходили відвідувачі "Під зеленого пса", та все ж м'яса лишалося стільки, що довелося виносити його на ринок. А тут ще й кісток до біса назбиралося, що увесь льох було ними захаращено. Тоді я запропонував мамі варити з них мило. Роботи навалило стільки, що ми ухекалися не на жарт.
Одного вечора ми після довгої наради вирішили, що Макс буде дбати про городину, бо увесь город ми засіяли цикутою і блекотою, щоб була приправа до м'яса, а також стежити за котлами, в яких виварювалися кістки і тлущ. На мене лягла вся різницька робота, а на маму -- кухня і роля незрівнянної Лоліти.
Проте й далі ми не встигали за всім, і тоді мама запропонувала залучити до компанії свого брата, а мого стрийка.
Стрийко мешкав за містом на хуторі і було в нього три підсвинки: мій ровесник Бодьо та два близнюки -- Мілько і Філько. Про доньку розкажу пізніше.
Стрийко займався теж непоганим ґешефтом: ловив котів та собак і виварював мило, котре, звичайно, не могло конкурувати з нашим. Стрийна шила з котячих та псячих шкурок норкові і лисячі хутра, які надто підозріло пахли, і їхні власники дуже нарікали на те, що за ними по вулицях бігло щонайменше з десяток котів і псів, мабуть, родичів лисячого хутра.
Отже, мене виряджено було на переговори. Про всяк випадок прихопив я сокирку і сховав за поясом під курткою.
На хуторі панував затишок. Осінній вітер розважався нещасним листям. Стрийна сиділа на порозі й товкла масло. Ледве чи воно було коров'яче.
Я чемно привітався і запитав, чи є стрийко.
-- Є, с, піди за хату -- він там хазяйнує. За хатою старий бовдур стрийко і його троє бенькартів саме білували котів.
-- Боже помагай! -- привітався я.
-- О, хто до нас прийшов! -- вигукнув стрийко, вдаючи, ніби дуже втішений, а вся трійця його вишпортків порозтягала писки від вуха до вуха, оголюючи жовті ріденькі зуби. -- Яким тебе вітром занесло?
-- Тим вітром, що мете грошима.
Почувши про гроші, стрийко зацікавлено глянув на мене, тоді витер скривавлені руки в траву і підступив ближче.
-- Ну що ж, поговоримо. Але хай спочатку мої хлопчики подивляться, чи нема в тебе за пазухою якої-небудь дурнички, котра може пальчик поранити.
При тих словах троє бенькартів метнулися до мене, скалячи зуби, і вже хотіли виконати веління свого татуся, але я вчасно перепинив цей порив, пригостивши найстаршого обушком по голівці.
-- Е-е, -- заметушився стрийко, -- я пожартував.
-- Прибережіть такі жарти для роботи, яку я вам збираюся підкинути. На Бодя вилили відро дощівки, і він очуняв. Сіли ми під деревом на траву, і я їм почав розповідати.
-- Отож, діло таке. Відкрили ми з матінкою шинок "Під зеленим псом", куди чимало гостей заходе, але ніхто не бачив, аби вони звідси виходили. Стрийко значуще перезирнувся зі своїми гавриками, а я продовжував:
-- Частуємо їх м'ясцем, а залишки м'ясця продаємо на ринку. А ще ж виварюємо мило з дуже доброякісних кісток і тлущу. Може, чулисьте про мило "Китайський помаранч"?
-- Чого ж не чув. Це найліпше мило, яке є. Я й сам часто ним користуюсь.
-- Так ото ми його й варимо. Хоч, правда, не користуємося.
-- То ви його варите з тих кісток, що відділяєте від того м'яса?
-- Еге ж.
-- А м'ясо у вас з'являється після того, як кудись пропадають нічліжани?
-- Маєте рацію.
-- А нічліжан годуєте м'ясом, яке з'явилося після того, як звільнилося місце після їхніх попередників?
Стрийко задумався. Троє лайдацюр і собі наморщили свої приплюснуті чола, вдаючи, що сильно думки їх пригнітили.
-- Гм-м... -- нарешті промимрив стрийко. -- То ти хочеш мені запропонувати спілку?
-- Ви, стрийку, так як би мої думки читали.
-- А не боїшся, що я продам вас?
-- Нє-а.
Стрийко здивовано підняв брови:
-- Чому?
-- Бо ми з Максом неповнолітні, і суд вирішить, що то нас матуся збила з праведного шляху. Але й матінка до цюпи не попаде, бо занадто мудра. Зачинять її у палаці культури для вар'ятів, а нас випустять на всі штири сторони. А тоді, дорогенький стрийку, зачнуться для вас судні дні. Тлущу на вас багацько, мило буде люксусове.
Стрийко скривився.
-- Ну, добре. Я згоден. А ви, мої любі діточки? Любі діточки одразу ж закивали головами. Ми потисли одне одному руки, і стрийко мовив:
-- Ну, таке діло не зашкодить і обмити. Ходімо до хати.
Стрийна накрила стіл. Стрийко видобув з креденса якусь мохом порослу плящину і розлив по келишках. В житті ще не доводилося мені пити бридкішого пійла. Певне, що й покійник скривився б, якби хто хлюпнув йому тієї зарази на губи. Закусив я квашеним огірком, бо ті вареники з м'ясом, що з'явилися на столі, довіри в мене не викликали.
Відтоді пішло наше діло так вдатно, що заробили ми доволі грошенят і стали вже обмислювати, як нам розширити виробництво. Не обходилося, правда, і без сварок, бо і стрийко, і наша матінка ніколи не обминали нагоди, щоби одне одного обманювати.
Одного разу мама й кажуть стрийкові:
-- Слухай, Льондзаю, а чому б нам не породичатися?
І прийшла оце якраз черга, аби я вловів пару слів за стрийкову доню, котра мала вже сімнадцять літ і вважалася на виданні. Звали її Рузя. То було придуркувате від народження створіння, яке годилося б тримати на темнім стриху, аби вона порядних людей не полохала.
Уявіть собі худющу, позеленілу, а на додаток, ніби того всього замало, ще й вусату баберу. І ото на такій немитій мармизі мене зібралися обкрутити.
Я вперся руками й ногами:
-- Та ж вона страшна, як світ соціалізму! Коли я її бачу, в мене все опускається і гикавка бере.
-- Сину мій, -- каже матуся, -- наше діло потребує цього, і коли ти не даш згоди, то доведеться вдатися до крайньої міри.
Вона так промовисто подивилася на мене, що я відчув себе одною ногою вже там, де і коханий татусь.
Весілля закотили на всю губу. У місті помітно поменшало блудних котів і собак, а що вже ворон упольовано -- то й ліку нема. Стрийна з них напекла таких курчат у сметані, що гості мало пальці не попроковтували. Не кажу вже про тушковану кролятину з котів і печеню з псів. Стрийна доклала весь свій кухарський талант, аби навіть найзаповзятіший смакоша не засумнівався у натуральності ковбас, паштетів і шинок.
Я сидів із квасною міною на обличчі, а поруч стирчала, мов шило з мішка, моя Рузя. Вусата усмішка сяяла від вуха до вуха.
Довгий час я намагався не зиркати у її бік, щоби не зіпсувати собі смаку, й сумлінно спожити тих кілька натуральних канапок, які мені мама запхала в кишені. Але оті пуцьверінки, її пришиблені братчики, зчинили страшенний вереск -- мовляв, горілка гірка (а хіба вона може бути солодка, якщо її з кізяків гнали?), і пити вони, бач, будуть, поки молоді не засолодять.
Я зблід і відчув, як мурашки повзуть мені по спині. Куди там, вража мати, до солодощів! Такій штахеті хіба чоботи дай цілувати, то, може, заблищать від її губ, як від дьогтю. А ті іроди не вгавають, лементують так, що аж їхні пики збуряковіли від потуги.
Рузя тим часом тулиться до мене, мов собача, і я чую, як щось у неї бурчить в животі, наче там хтось під гору тачку цегли пхає.
Звівся я на ноги з важким серцем. Рузя мені рийку свою тиць та й обслинила всього так, що мало носа не відгризла. Присмокталася тая кляча, мов п'явка, думав, що й душу з мене висмокче, бо вже почув, як в шлунку моєму буйні соки зануртували і піднялися до горла. Ледве відірвав її від себе і впав на лаву. Писок аж блищав мені від слини, а витертися ніяк не пасує, то я вхопив кусень короваю і дарма, що його спечено з тирси, набив ним рота, щоб хоч якось витравити смак Рузиних вуст.
Тим часом родичі чомусь вирішили, що я дуже палаю усамітнитися з молодою і, підхопивши нас попід руки, заштовхали в покій і зачинили на ключ.
Моя жіночка, уся червона від невтомної жаги, переповнена бажанням нарешті знищити залізобетонну лінію Мажино своєї невинності, умить поскидала з себе усеньке манаття, усе, що приховувало від людського ока її кістляві форми, і стала переді мною гола-голісінька, як її дурнувата матуся породила.
Мій сумний погляд проїхався по гладенькій поверхні відсутніх грудей, провалився в запалий із синіми прожилками живіт, на якому можна було б цвяхи випрямляти, і з жахом заплутався в чорній куделі, що стирчала з-під живота. Ця жахлива мітла приголомшила мене своєю непропорційністю до решти тіла, і я відразу запідозрив талановиту рученьку стрийни.
Зловтішне посміхаючись, я шарпнув за теє гніздо. Рузя скрикнула. А в руках у мене опинилася звичайнісінька перука, не без майстерності пристосована для виконання зовсім інших функцій. А на місці, де щойно чорніли непролазні хащі, руділа тепер несмілива хошимінівська борідка, яку Рузя цілком доречно вирішила цнотливо прикрити кістлявою ручкою.
Щоб якось розвіяти напружену атмосферу, Рузя хихикнула і, беркицьнувши в ліжко, жваво розкинула ніженьки, аби я хоч зараз не засумнівався в наявності того місця, на якому мене, дурного, вженили. Я дійсно побачив, що там усе в порядку і не чигає на мене замаскований міксер; адже від моїх родичів усього можна було сподіватися.
Та-ат, думаю собі, коли зараз її не навчу розуму, то коли ж учити? І, скинувши ременяку, підступаю до неї, а воно -- звісно, дурне, шкіриться та потягується, мов кішка. Ухопив я подушку, мордяку її накрив та ну ж хрестити по чім попало. Вона, як зміюка, звивається та кидається, аж кості торохтять, а я не вгаваю -- хресть-навхресть, аж ремінь до шкіри прилипає.
Одвів я душу, сів біля неї та й кажу:
-- Оце писни кому -- порішу на місці. Я такий. Втямила?
-- Умгу, -- крізь сльози.
-- І щоб більше я тебе голою не бачив. Твої божественні форми діють на мене, як на кота скипидар.
Після того родичання, може б ми й жили собі, як пироги в маслі, але наша матуся уже зовсім занепала на силах і, яко незрівнянна Лоліта, могла тепер задовольнити хіба такого хлопа, що п'ятнадцять літ в криміналі відсидів, та ще перед тим добряче його підпоївши.
Зібралася всенька наша родина за квадратним столом і почала розмірковувати, як же тут виплутатися з тяжкої ситуації.
От я й кажу:
-- Коли наша матінка вже не теє, то я пропоную до цього діла залучити або стрийну, або мою любу жіночку.
Ех, що зі стрийком зробилося! Як не зірветься на свої кривулі та як не загамселить кулаками по столу:
-- Не дозволю! Не дам! -- і таке інше, присмачене перченими слівцями. А його недоробли і собі за ножі схопилися, мовби сплутали мене з печеним гиндиком.
-- Ага, -- кажу я, -- то це як ваша сестра, а моя матінка надуживала сил задля спільної кишені, то ви ні гу-гу, а як черга до ваших дійшла, то ви зараз гальма тиснете?!
-- Я слаба для такої роботи, -- сказала стрийна.
-- Вона дуже слаба, -- підтвердив стрийко. -- Ми з нею тепер не частіше, як раз на два дні борюкаємось, та й то чух-чух, аби скоріше.
-- І то хіба, як від него по зубах дістану, -- зітхнула стрийна. -- Бо для мене і раз на два дні затяжко. Добре, жи я на ніч щелепу вийняла, бо був би мені весь писок погаратав.
-- Ті хлопи -- то всі якісь бузувіри, -- похитала головою моя матінка. -- Колись до мене один такий приходив, що все хотів мені кавалок дупи врізати. Казав, жи як баче її, то зара йому слина тече і хоче жерти. Як-єм тото зачула, то більше він мене без майталесів не видів.
-- А як же він тоє?.. -- поцікавилася стрийна, але мама, кивнувши на дітей, зашептала їй на вухо. Стрийна сказала -- Ага! -- і задумалася.
-- Ну, добре, -- встряв я. -- На стрийну маєте право. Тримайте її винятково для своїх дрібновласницьких куркульських потреб. Бийте в писок і нюхайте, чи дихає. А я хлоп сучасний, в мене мораль не засмічена буржуйськими забобонами. Я свою кохану жіночку віддаю на спільне діло.
Рузя, як те зачула, спалахнула, мов жар, і очка опустила. Відразу видно, що мою пожертву оцінила вона як найвищий дар своєї долі. Нарешті вона скине із себе ланцюги невинності і наситить спраглу плоть.
Всі решта важко перетравлювали мою пропозицію, гарячкове підраховуючи свої відсотки. Аби полегшити тії підрахунки, я продовжив:
-- Оскільки я -- її повновладний власник, то вимагаю для себе сорок відсотків із прибутку.
Я знав, що кажу. Стрийко, зачувши про гроші, відразу забув, що йдеться про доньку, і кинувся торгуватися, збиваючи ціну. Стрийна і своє вставила:
-- А мені скільки? То ж я її вродила! Дев'ять місяців носила, аж мені поперек ломило! Прошу мені заплатити за кожен місяць.
-- Не дев'ять, а сім, -- сказала моя матінка. -- Я добре пам'ятаю. Через те воно таке худюще і вродилося.
-- Як то сім? -- насторожився стрийко. -- Я добре рахував і знав, що роблю. Все йшло за планом. Сім бути не може, бо мене до войська забрали відразу по весіллю.
-- Але Рузя вродилася на сьомому місяці, я то, як зараз, пам'ятаю. А ти тоді вже дев'ятий місяць служив.
Стрийна сиділа з очима в стелю і зовсім бліда. Стрийко поволі повернувся до неї, подивився уважно і, не довго думаючи, заїхав так в зуби, що стрийна гугупнула разом із кріслом, розкинувши руки і ноги. В лівій руці вона стискала свою щелепу, яку за хвилю встигла вийняти.
-- Так-то з бабами, -- похитав головою стрийко і всмалив собі десять дека шпагатівки, не закусуючи. -- Двадцять п'ять -- і ні відсотка більше.
-- Добре, -- погодився я.
Рузя про свою долю навіть не мрукнула, бо ж дістала все, про що тільки могла мріяти -- кожної ночі по п'ять-шість хлопів, а то й більше. Не життя, а рай. Сам би заздрив, якби був кобітою.
Але на тім проблема не закінчувалася, а щойно починалася, бо коли екс-Лоліта переймалася лише тим, як стримати розкішні форми, що рвалися з одежі, то в Лоліти новоспеченої, навпаки, ребра випиналися, як у драбини.
Щоб добре дослідити, які саме місця її тіла потребують руки майстра, матінка звеліла Рузі розібратися наголяса. На ту пору вже стрийна очуняла, діставши від стрийка ще два ляпаси по писку і горнятко води на голову. Вона вставила собі щелепу і теж взялася до діла. Обоє з матінкою кружляли, мов джмелі, довкола Рузі та радилися, що з цим скарбом робити.
-- Цицьки я зроблю з паклі, -- сказала матінка. -- Обшию їх марлею, аби купи трималися, коли їх клієнт буде мняцкати. А ти аби, Рузю, моцно стогнала, бо то воно, хоч і пакля, але як кобіту хтось лапає за цицьку, то мусить вона стогнати і очима вивертати. Такий порядок. Але що робити з ребрами? На них можна марша грати. Дивуюся тобі, сину, як ще ти об неї і не потовкся.
-- Може, тістом замастити, аби не так випирали? -- спитав стрийко, пережовуючи шкуринку солонини.
Стрийна взяла зі столу ложку і постукала себе по лобі, дивлячись при цьому стрийкові просто в очі. Але стрийко, певно, не зрозумів її прозорого натяку, бо потягся за квашеним огірком. А не за ременем.
-- Іншої ради нема, -- сказала мама. -- Треба буде її кілька днів поїти псячим салом. Так вона раз-два поправиться.
-- Не хочу псячого са-аа-ла! -- заскиглила Рузя.
-- До псячого розтопленого сальця треба ще додати трохи меду, горілки і збитих яєць, -- додала матінка. -- То є нуровий припис, коли хтось хоче притьмом поситнішати. І не таке то вже гидке, як ти собі гадаєш. Я пила, і нічо.
-- А яйця чиї? -- спитала стрийна. -- Курячі?
-- Ні. Котячі, -- відказала матінка.
-- Ве-е-е, -- скривилася Рузя.
-- Цить, -- урвала її стрийна. -- Як тра, то тра. Яйця маєм, чого жаліти?
-- Ще би їй дупу трохи роздмухати, -- сказала мама, -- бо це якась грудочка, а не дупа. Як вона, бідачисько, сидить на ній? Ану, нагнися.
Рузя слухняно нагнулася, наставивши на нас твердий, як коліно, афедрон, від вигляду якого стрийко тяжко зітхнув і хутенько ликнув на десять дека.
Того таки дня бідолашну Рузю прив'язали до ліжка і стали щогодини поїти коктейлем із псячого смальцю і збитих котячих яєць. А щоб товщ насичував тіло і якнайменше витрачався, Рузя вже з ліжка не вставала, аби жирів своїх не розгоцкати. Надвечір ціла родина збиралася коло її ліжка і уважно обстежувала наслідки матусиної дієти.
Писок Рузі аж виблискував від смальцю, але погляд її був сумний і пригнічений. Поволі тіло й справді бралося товщем, а надлишки його навіть виходили всіма порами, і тіло в притьмареній кімнаті аж світилося. Густо пахло псятиною і збитими котячими яйцями.
Як не чаклували матінка зі стрийною, але за тиждень Рузя набрала в тілі ще недостатньо, аби її запустити на клієнтів, і довелося сеанси ожиріння продовжити. Ще за тиждень Рузя виглядала так пишно, що мені самому капнула слинка і захотілося цього смаколика, але, згадавши, якими його спеціями начинювано, хутко втратив апетит.
Рузя тепер стала пухкою і круглою всюди, де досі випинали самі квадрати. Ребра щезли, натомість з'явилися складки сала, що навіть на грудях вигулькнуло два пампухи і при кожному кроці весело підстрибували. Матінка навчила її ще й ходити так, щоб задок випирав якомога красномовніше, і ось уже моя Рузя перетворилася на таку кобилку, на котрій ледве хто й відмовиться погарцювати.
Так воно й сталося. Рузя користувалася незмінним успіхом, і діло наше розквітло всіма барвами.
Коли наше обійстя оточила міліція, ми були зовсім не підготовлені до оборони.
Стрийко зі стрийною займалися своїми котами, Макс варив у казані мило, Рузя нагорі, в покої, бавила чергового клієнта, а матуся з котячих кишок робила мисливську ковбаску. Я в цей час пиляв дрова для вудження шинок, а мої стриєчні братове гнали свою улюблену кізяківку.
І от у такий мирний час, коли небо над головою розливалося прозорою блакиттю, несподівано завищали сирени і гальма, заклацали цинглі на карабінах і десятками голосів пролунала команда підняти руки й здаватися по одному.
-- Краще смерть, як неволя! -- вигукнула моя матуся, і за лічені секунди ми сховалися в будинку.
Кожен озброївся, чим міг. Стрийко виставив у вікно свою австріяцьку дубельтівку, з якою полював на котів, а стрийна випорпала на стриху старезного кулемета, котрий виглядав так, наче походив із неоліту.
Згори збігли Рузя з клієнтом, зовсім голі. Клієнт кричав, що він тут випадково і зараз піде здаватися.
-- Добре, -- сказав стрийко. -- Дорога вільна. Рузя зробила йому цьомпа, і клієнт вискочив на подвір'я, вигукуючи:
-- Я свій! Я свій!
Може, якби він підібрав інше гасло, все обійшлось би, але міліція у цьому вигуку відчула сильну образу своєї честі. Автоматні черги прошили його спочатку повздовж, а потім впоперек.
Після цього міліція рушила в наступ. На стриху загарчав кулемет. Кулі стрибали то по деревах, то по парканах, а стрийна кляла на чім світ міліцію і, думаю, ці прокльони дошкуляли їм більше, аніж кулеметні кулі. Тим часом десь із підвалу три братчики витягли гармату, пофарбовану помаранчевою фарбою. Гармата виглядала не так грізно, як смішно.
Стрийко зосереджено лякав міліцію своєю дубельтівкою, важко сопучи при цьому бараболястим носом.
Макс із матінкою взяли вила і зайняли оборону біля дверей.
Я за той час поскидав у підвал все, що може свідчити проти нас, і щедро полив бензиною. В будь-яку хвилину досить кинути туди запалений сірник, і міліція втратить одним махом усі докази.
Нарешті гармату наладували і, відчинивши двері, спрямували люфу в нападників. Міліція, побачивши таке чудо, миттю залягла на землю.
Бодьо запалив паклю, підніс її до дзюрки і гукнув:
-- Вогонь!
Як вам описати те, що відбулося? Пролунав оглушливий вибух, аж цілий будинок ходором заходив. І все довкола заволік чорний ядучий дим. Не знаю, як вони цілилися в міліцію, що одним пострілом висадили всі вікна разом із рамами, двері з одвірками та ще й чомусь за нашими спинами, якраз навпроти дверей, ядро вибило в стіні другі двері. Певно, люфа не в той бік стріляла.
Коли дим розвіявся, я побачив дві відірвані голови. Близнюки чесно виконали свій обов'язок. Бодьові повезло більше -- йому лише відірвало руку.
Стрийко тяжко кашляв.
Матуся і Макс трясли головами і били себе по вухах. Стрийна тим часом вилізла вже на дах, бо зі стрихи мала обмежений круговид, і гукала нам:
-- Льондзю!
-- Гов! -- хрипів старий.
-- Ти живий?
-- Живий!
-- А кого забило?
-- Близнюків!
-- Яз них ніколи потіхи не мала. Навіть в такий день мене нервують. А за хвилю:
-- Льондзю!
-- Гов!
-- Скажи Рузі, най вбере майтки, бо вже міліція наступає.
Після цього закалатав кулемет, і Рузя кинулася шукати свої майталеси.
Я зрозумів, що нам небагато зосталося.
Бодьо одною рукою вперто ладував гармату. Тепер вже було по цимбалах, куди вона стрелить, бо міліція перла зі всіх сторін.
Матінка з Максом вистромляли свої вила то у вікна, то в двері, щоби вороги знали, яка ж їх грізна зброя чекає.
Стрийко спитав:
-- Бодю, будеш стрілєв?
-- Буду.
-- Ну, то бувай здоров.
Гармата гугупнула так, що на протилежній стіні з'явилися ще одні двері, а одна міліцейська машина радісно спалахнула. Шкода, що Бодьо того вже не побачив.
На даху пролунав гуркіт, а потім голос стрийної сповістив:
-- Льондзю!
-- Гов!
-- Я вже полетіла!
-- Царство тобі небесне, -- перехрестився стрий, коли стрийна важко хляпнула на подвір'я.
Від гарматного пострілу ми всі мали чорні писки і виглядали на ангельських повстанців.
Рузя нарешті вбрала майтки і полізла на дах до кулемета.
Макс спитав:
-- І що ми їм зробили поганого?
-- Загинем, як герої, -- відповіла матуся. Нагорі знову залунало тарахкання кулеметних черг. Я міг пишатися своєю жінкою. І дивна річ: жодного разу з нею так і не переспавши, я саме у цю вирішальну хвилину відчув до неї такий непереборний потяг, що готовий був мчати на дах і там під кулями кохатися з нею на зло ворогам.
І, може, я б так і вчинив, але у цю хвилю пролунав гуркіт на даху і голос Рузі:
-- Тату!
-- Гов!
-- Я лечу!
-- Царство і тобі небесне.
Рузя впала разом із кулеметом.
Стрийко повернув повільно свою голову від вікна, і я побачив у його роті повно крові. Тіло його важко осіло на підлогу.
Я підхопив дубельтівку і збив якомусь міліціянту кашкета. На більше, видно, ця зброя і не претендувала.
У дверях мужньо боронилися моя матінка з Максом, але сили були нерівні. Міліція дуже хотіла хоча б частину нас захопити живими і стріляла понад голови. Та коли матінка наштрикнула одного, мов галушку, на вила, розлючені міліцейські розпанахали їй кулями живота.
-- Бандити! -- щиро обурився Макс і кинувся в атаку з вилами.
Кінець вже було видно. Я хутенько відскочив од вікна, чиркнув сірником, і в підвалі бехкнуло полум'я.
Знадвору пролунав передсмертний крик Макса.
Я підняв з підлоги поліно і зі всієї сили гаратнув себе в чоло.
Що було далі, я дізнався на суді.
Судили, звичайно, тільки мене, бо я один і вижив. Докази згоріли дотла, і я вперто грав вар'ята, вдаючи, що не розумію, чого від мене хочуть.
Я свого домігся. Мене визнали хворим і відправили в божевільню на Кульпаркові.
Зараз я сиджу коло вікна і милуюся зимовим парком. Падає дрібненький сніжок, каркаються ворони, на мені чиста піжама, а на колінах -- тарілка з манною кашею. Життя прекрасне.
Коли розвесніє, я попрошу санітарочку Олю вивести мене на прогулянку в сад. Я поводжу себе так чемно, що весь персонал не може надивуватися, як я міг раніше чинити такі страшні злочини. Дехто навіть каже, що я страждаю тільки тому, що зостався живий, от на мене одного і спихнули все. Санітарочка Оля приносить мені цукерки, гладить по голові та приказує: "Такий молодий, такий гарний, а тяжко хворий!" Я пробую лизнути її в руку, а вона ховає її за спину і сміється.
Санітарочка Оля скаже: "Він заслужив", -- і виведе мене навесні прогулятися. На той час у мене під піжамою сховані будуть штани і сорочка, щоб перебратися.
-- Дивися, щоб головний не помітив, -- усміхнеться старша сестра до санітарочки Олі і відімкне двері.
Ми будемо йти повільно, дуже повільно, адже я за рік і ходити відвик. Санітарочка Оля триматиме мене попід руку і приказуватиме:
-- Обережно, ямка... Обережно, горбик...
Там, у глибині саду, за густими кущами я усміхнуся санітарочці Олі, візьму її обома руками за горло. Шийка у неї тоненька, лебедина. Хрящики легенько так хруснуть, і тіло її, маленьке і тендітне, повисне мені на руках.
Може, я поцілую її на прощання, а може, ні. Хутенько перевдягнуся і, зіп'явшись на розлогу липу, опинюся на мурі. Прощальний погляд на дім вар'ятів і -- вітай мене, Воле!
А поки що -- зима. Я чемно жую свою кашу, а коли санітарочка Оля питає про добавку, я спритно лизькаю її долоню і кажу:
-- Ги-ги-и!

Нене моя рідна!
Ну й оповіданнячко...

Суцільне божевілля - надзвичайно душевно :) Якщо, може, маєте ще якісь його оповідання – публікуйте тут, читатиму із задоволенням. Або ж давайте посилання.

жах! але яскраво! ;)  ::applause::

Як у казцi...Прекрасне оповiдання!Трiшки патологiчне,але дуже цiкаве.Хто цей Ю.Винничук?Вiн пише книжки?

Где в России можно купить книгу по украинской грамматике?

Цитата: с россииГде в России можно купить книгу по украинской грамматике?

http://lingvoforum.net/viewtopic.php?t=1184

Если вы, или ваши родственники/знакомые бываете в Киеве, то пишите в приват.

Здравствуйте,

вот тут
http://en.wikipedia.org/wiki/Ukrainian_phonology

нарисовано, что в украинской есть как [tʲ], [dʲ], так и [ʦʲ], [ʣʲ]. При всех моих усилиях я не понимаю, как произнести эти звуки по-разному. Расскажите, пожалуйста, в каких случах что произносится; и, может, эту разницу можно где-то послушать?

И еще вопрос:

ЦитироватьЧ - [ʧ], аналог рос. ч, проте, на відміну від російської, є завжди твердим. Тобто фактично, ч є сполученням тш, що вимовляється як один звук.
e.g.  чистий [ʧ`ystyj] ([čystyj]), чіткий [ʧitk`yj] ([čitkyj]), чужий [ʧuʒ`yj] ([čužyj]).

Щ - передає звукосполучення шч (ш і ч певною мірою пом'якшені, проте не м'які).
e.g.  що [ʃʧo] ([ščo], не [š'o]!), щастя [ʃʧ`ast'a] ([ščast'a]).

Твердое ч - в смысле ретрофлексное, как в белорусском? А в "щ" ([ʃʧ]) - обе компоненты постальвеолярные?

Цитата: svarog от марта 10, 2007, 17:25
Здравствуйте,

вот тут
http://en.wikipedia.org/wiki/Ukrainian_phonology

нарисовано, что в украинской есть как [tʲ], [dʲ], так и [ʦʲ], [ʣʲ]. При всех моих усилиях я не понимаю, как произнести эти звуки по-разному. Расскажите, пожалуйста, в каких случах что произносится; и, может, эту разницу можно где-то послушать?

просто берете й вимовляете тiло як [т'iло], а цiлий як [ц'iлий]...
А ви що, не можете вимовити [т'] без с-образного призвуку?

Цитата: svarog от марта 10, 2007, 17:30
И еще вопрос:

ЦитироватьЧ - [ʧ], аналог рос. ч, проте, на відміну від російської, є завжди твердим. Тобто фактично, ч є сполученням тш, що вимовляється як один звук.
e.g.  чистий [ʧ`ystyj] ([čystyj]), чіткий [ʧitk`yj] ([čitkyj]), чужий [ʧuʒ`yj] ([čužyj]).

Щ - передає звукосполучення шч (ш і ч певною мірою пом'якшені, проте не м'які).
e.g.  що [ʃʧo] ([ščo], не [š'o]!), щастя [ʃʧ`ast'a] ([ščast'a]).

Твердое ч - в смысле ретрофлексное, как в белорусском? А в "щ" ([ʃʧ]) - обе компоненты постальвеолярные?

Може бути ретрофлексне, а може бути й просто тверде.

Цитировать
А ви що, не можете вимовити [т'] без с-образного призвуку?

Неа, не могу. У меня патологическая белорускость. Точнее, я не знаю, есть там призвук или нет; я просто не могу произнести эти два звука по-разному так, чтобы это звучало естественно.

Цитировать
Може бути ретрофлексне, а може бути й просто тверде.

Твёрдое/мягкое - это как? [ʧ] и [ʧ`] ? Это я тоже не знаю, как по-разному произнести, простите :-)

есть ли в сети самоучитель украинского языка?
и как будет на украинском
- да здравствует Украина?

Цитата: svarog от марта 11, 2007, 00:21

Цитировать
А ви що, не можете вимовити [т'] без с-образного призвуку?

Неа, не могу. У меня патологическая белорускость. Точнее, я не знаю, есть там призвук или нет; я просто не могу произнести эти два звука по-разному так, чтобы это звучало естественно.

Цитировать
Може бути ретрофлексне, а може бути й просто тверде.

Твёрдое/мягкое - это как? [ʧ] и [ʧ`] ? Это я тоже не знаю, как по-разному произнести, простите :-)

український Ч вимовляйте так: спочатку Т а тоді Ш, а потім спробуйте об'єднати в один звук.

Цитата: timoti от августа 23, 2007, 12:03
есть ли в сети самоучитель украинского языка?
и как будет на украинском
- да здравствует Украина?

- да здравствует Украина = Хай живе Україна!

Цитата: "timoti" от
- да здравствует Украина?

Зазвичай кажуть «Слава Україні!»

Навчальні посібники є: http://www.madslinger.com/bookvault/index.html

Привіт всім...якщо когось,щось цікавить...звертайтеся..допоможемо)) :-[

7 лютого п.р. у Харкові з великим успіхом відбулася творча зустріч найвидатнішої сучасної української поетеси Ліни Костенко з громадою. Ліна Василівна, яка на протязі 20 років не друкувала нових своїх творів та не влаштовувала подібних заходів перед широким загалом, відвідавши Харків вперше, презентувала свою книгу "Записки самашедшего", а також щиро відповідала на численні запитання.
Пропоную якісний відеозвіт цієї видатної події: http://debosh.net/blog/4376.html

Цитата: Digamma от февраля 22, 2005, 03:50

Цитата: CunningLinguistЛітературна вимова українського звука [в] ніде не збігається з вимовою його російського відповідника. Український звук - губно-губний сонорний (напівголосний), тоді як російський - губно-зубний.

На жаль у слові бавовна /в/ вимовляються не однаково.

А от я собi вiзьму й вимовлю бавовна з однаковими [в]. То не вiрно буде?  ;)

Авжеж ні :)

Цитата: DarkMax2 от января 31, 2012, 13:38
Авжеж ні :)

И чому ж?  :)

З наведеного вище оповiдання хтiв бим дивитися екранизацiю. Захопило та перейняло. :=

Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
http://ukrlife.org/main/minerva/krylati_slova.html (http://ukrlife.org/main/minerva/krylati_slova.html)

Цитата: Elischua от января 31, 2012, 13:41

Цитата: DarkMax2 от января 31, 2012, 13:38
Авжеж ні :)

И чому ж?  :)

Тому що в українській мові у слові "бавовна" при вимові звуків, позначених літерою "в", губи перебувають у різних положеннях – при вимові другого "в" губи округлені, а їх положення майже сягає аналогічного для вимови "у". Загалом, відповідно до МФА дане слово повинне було б бути записане як [bɑ'wɔu̯nɑ], де u̯ власне не приголосний "в", а напівголосний звук (згідно літературної норми). Діалектні норми більш варіативні, а відтак у цій позиції може міститися звук у діапазоні від "у" (аж до дифтонгізації з "о" в деяких волинських і поліських говірках) до "в".

До речі, у загальноприйнятій транскрипції українську "в" зазвичай передають як [w] у приголосному варіанті чи як [u̯] або [ʋ] в напівголосному, а не як [v] і [w] відповідно. Даний звук у жодному разі не відповідає російському [v] при вимові (знов таки за літературною нормою), хоча для мінімальних потреб пересічного іноземця і такий варіант прийнятний.

Мені здається, відмінності між алофонами «в» дещо перебільшені. Деяка різниця між ними є, але не настільки велика, щоб українське [ў] можна було ототожнити з короткою голосною — в обох випадках чується щось схоже на [w].

Цитата: Python от февраля 13, 2013, 22:11
Мені здається, відмінності між алофонами «в» дещо перебільшені. Деяка різниця між ними є, але не настільки велика, щоб українське [ў] можна було ототожнити з короткою голосною — в обох випадках чується щось схоже на [w].

Ай.

Цитата: svarog от марта 10, 2007, 17:30

Цитироватьщо [ʃʧo] ([ščo], не [š'o]!), щастя [ʃʧ`ast'a] ([ščast'a]).

А якщо я кажу [ɕo], [ɕ`ast'a] - це помилка? :???

Цитата: andrewsiak от ноября 13, 2004, 00:02

Цитата: jurasПо-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

нi, в украïнськiй, на вiдмiну вiд бiлоруськоï, такого явища не iснує... (хiба що може у говiрках, близьких до бiлоруського кордону. Натомiсть, у тих самих говiрках досить добре зафiксоване акання, що наближує ïх до пiвнiчних сусiдiв.)

У яких то говірках акання? Мені здавалося що навпаки навіть формально біллруські беерестейські і загалом поліські говірки окаючі.

Цитата: paul_kiss от мая 17, 2005, 17:01
А які книжки українською ви читаєте?

Нещодавно придбав Дмитра Донцова "Націоналізм". Приємно вражений що в останні роки книгу перевидали.

Цитата: Pawlo от февраля 13, 2013, 23:27

Цитата: andrewsiak от ноября 13, 2004, 00:02

Цитата: jurasПо-перше, выбачаюся за помилки. По-друге, а чи е асимиляцiя в сполученнях кшталту "світ" (читати як "світ" чи "сьвіт") ?

нi, в украïнськiй, на вiдмiну вiд бiлоруськоï, такого явища не iснує... (хiба що може у говiрках, близьких до бiлоруського кордону. Натомiсть, у тих самих говiрках досить добре зафiксоване акання, що наближує ïх до пiвнiчних сусiдiв.)

У яких то говірках акання? Мені здавалося що навпаки навіть формально біллруські беерестейські і загалом поліські говірки окаючі.

Загалом так. Але якщо взяти північ Чернігівщини?

Сборник песен буковинского народа (https://yadi.sk/i/GwXgYV5_cFLYP) 1875 года издания